Методи діяльності ймовірності банкрутства

У роботах Л.О. Лігоненко, Т.С. Клебанової та B.C. Пономаренко запропоновано  здійснювати діагностику банкрутства шляхом шести етапного визначення таких компонентів як: параметрів кризового фінансового стану підприємства; дослідження причин та розвитку кризи; прогнозування розвитку підприємства під подальшим впливом негативних чинників; прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загроз банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу; дослідження та оцінка потенціалу виживання підприємства; формулювання кінцевого висновку про масштаби кризового стану підприємства.

Проте, запропоновані науковцями власні підходи щодо змісту та послідовності  діагностики банкрутства є відмінними від загальнодержавної методики діагностики кризового стану, яка затверджена Наказом Міністерства економіки від 19.01.2006 №14 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» [8]. Дані методичні рекомендації передбачають проведення діагностики ймовірності банкрутства за наступною схемою, яка включає п’ять етапів її реалізації: загальна характеристика підприємства; оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності; оцінка резервів підвищення ефективності функціонування підприємства та відновлення його платоспроможності; аналіз виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; загальні висновки та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства.

Можна наводити й інші приклади, однак  із вищенаведених нами можна зробити  висновки про те, що єдиної точки зору на зміст, кількість етапів та послідовність діагностики ймовірності банкрутства не існує. Тим більше, всі досліджені нами підходи не можна визначити як повноцінні, завершені та ефективні.

Так, на нашу думку, доцільним є  обов’язкове виділення такого етапу  діагностики банкрутства підприємства, як проведення діагностики ранніх ознак кризового стану, яка дасть змогу вже на ранніх стадіях виявити симптоми кризової ситуації.

Також відмітимо, що методика Кононенка  О., Мец В. та М.Жежери обмежується  лише діагностикою фінансового стану, тоді як варто також застосовувати спеціальні методи діагностики банкрутства. Іншим недоліком запропонованих науковцями методиками є відсутність належного обґрунтування щодо їх застосування. Це, наприклад, стосується методики Федорович Р., Загородної О., Серединської В., оскільки вони вказують лише на необхідність аналізу потенційного банкрутства суб'єктів господарювання, а за якими саме методами його здійснювати не вказують. Це саме стосується методики, яку пропонує Лахтіонова Л., оскільки не вказує яким саме чином проводити стратегічний аналіз фінансового ризику. Жоден з науковців не вказує на необхідність здійснення діагностики ранніх ознак кризового стану як початкового етапу діагностики та одночасно безперервного процесу. Варто не забувати: перш, ніж перейти до оцінки фінансових показників за різноманітними методами, необхідно дослідити наявність ранніх ознак кризових явищ та загрози банкрутства. При чому керівництво має звертати увагу на такі ознаки і при стабільній роботі підприємства, коли глибока діагностика взагалі не передбачається.

Отже, система діагностики кризового  стану та ймовірності банкрутства  підприємства включає ряд етапів, які логічно продовжують один одного та дозволяють зробити висновок про існування загроз в діяльності підприємства та визначити ймовірність його банкрутства. Врахувавши недоліки досліджених нами методик, пропонуємо застосовувати підприємствам в системі антикризового управління таку послідовність діагностики банкрутства підприємства (рис.1.1):

- перший етап − аналіз ранніх  ознак кризового стану підприємства;

- другий етап − економічна  оцінка та аналіз бухгалтерського  балансу підприємства;

- третій етап − аналіз фінансового  стану підприємства за групами  коефіцієнтів, які характеризують майновий стан, ліквідність та платоспроможність, фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність діяльності;

- четвертий етап − діагностика  на основі бальних методів  (рейтингової оцінки);

- п’ятий етап − дискримінантний  аналіз (моделі Е.Альтмана, Спрінгейта, Р.Ліса, Конана і Гольдера, У.Бівера, Таффлера і Тішоу, Фулмера та інші).

Рис. 1.1. Схема послідовності діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства [36, с.133]

Згідно з запропонованою нами етапністю  проведення діагностики банкрутства, першим її етапом є аналіз ранніх ознак кризового стану підприємства. Проведення діагностики банкрутства за ранніми сигналами передбачає аналіз якісних показників. Методом, який базується на діагностиці ранніх сигналів ймовірності банкрутства є також метод Скоуна, що шукає відповіді на ряд запитань, а саме: чи компанії менше п'яти років; чи компанія працює в циклічній галузі; чи компанія переїжджає або має намір переїхати; чи використовує компанія «творчий» бухгалтерський облік; чи не змінила компанія останнім часом банк, аудиторів, директорів; чи не є облік і звітність надмірно докладними або представленими в нестандартному форматі?; Якщо більше ніж на п'ять з цих запитань відповідь «так», то компанія переживає ускладнення. Якщо відповідь на більше ніж вісім запитань позитивна, то фінансовий стан надто важкий [49, c.172-175].

До переліку ранніх ознак кризового  стану та загрози банкрутства  підприємства належать також і інші симптоми, такі як: затримки з наданням звітності; зміна в структурі управління та атмосфері, що панує в управлінських підрозділах підприємства; втрата ключових співробітників апарату управління; проведення поспішних та недостатньо обґрунтованих будь-яких реорганізацій підприємства; незадовільний стан виробничого потенціалу підприємства; вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу; погіршення якості продукції (робіт, послуг), наявність негативних відгуків споживачів на низьку якість продукції або обслуговування; введення жорсткого режиму економії поточних витрат; зміни в порядку та умовах оплати праці працівників, скорочення розмірів основної заробітної плати, збільшення питомої ваги додаткових видів оплати, скорочення соціальних виплат та пільг, затримки у виплаті заробітної плати або наявність заборгованості по виплаті заробітної плати; втрата ключових господарських партнерів (контрагентів); участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим наслідком; велика кількість перевірок контролюючими органами, накладання на підприємство та його керівників штрафних санкцій за порушення законодавства та інші [31]. Проте і цей перелік не є вичерпним і залежить від специфіки діяльності підприємства.

При будь-яких сигналах загрози підприємству необхідно здійснювати подальшу діагностику з метою визначення проблемних ділянок діяльності. Так, наступним етапом діагностики, на нашу думку, має бути аналіз бухгалтерського балансу підприємства, під час якого здійснюється економічна оцінка структури та динаміки майна підприємства та джерел його утворення, тобто необхідно звернути увагу на наступні показники: динаміка валюти балансу та його структура, наявність та джерела власних коштів, структура кредиторської заборгованості та ін. Це дозволить дати поточну оцінку фінансового стану підприємства та динаміку його розвитку, тобто перейти до виділеного нами третього етапу.

Тільки після цього можна  аналізувати фінансовий стан підприємства, тобто групи коефіцієнтів, що характеризують грошові потоки, проблеми погашення кредиторської та дебіторської заборгованості, майновий стан, ліквідність та платоспроможність підприємства, його фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність діяльності. Діагностика фінансового стану передбачає розрахунок фінансових коефіцієнтів та порівняння їх фактичних значень з нормативними. Даний метод є найбільш доступним, потребує лише інформації фінансової звітності, є не трудомістким. Проте аналізу фінансового стану підприємства для визначення ймовірності банкрутства також недостатньо, оскільки бажано, щоб така діагностика була коректною та чітко сформульованою у побудованій підприємством моделі для можливості дати конкретний та чіткий висновок про ймовірність банкрутства. Тому четвертим етапом діагностики банкрутства ми виділяємо діагностику на основі бальних методів (рейтингової оцінки). Даний вид діагностики базується на встановленні переліку репрезентативних (ключових) індикаторів, їх порівняння з нормативними критеріальними значеннями для ідентифікації стану об’єкта в оперативному режимі. Після цього, зважаючи на область значення репрезентативного показника, підприємство відносять то тієї чи іншої області (класу) загрози банкрутства. Різні науковці та практики, досліджуючи діяльність підприємств, обирають для діагностики різні показники. Таку систему показників підприємство має змогу формувати самостійно. Діагностика банкрутства за рейтинговими моделями дозволяє сформувати статистичну базу розрахованих коефіцієнтів для етапу діагностики банкрутства − дискримінантного аналізу.

Суть дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з певною ймовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Тобто даний метод передбачає згрупування показників в узагальнені інтегральні показники, при цьому визначаючи їх вагомість.

Серед найбільш популярних моделей дискримінантного аналізу - моделі Е.Альтмана, Спрінгейта, Р.Ліса, Конана і Гольдера, У.Бівера, Таффлера і Тішоу, Фулмера та інші. Попри ряд переваг дискримінантних моделей, варто бути досить обережними при їх застосуванні, оскільки вони мають досить вагомі проблеми адаптації до сучасних вітчизняних умов.

Ці моделі показують правдиві результати лише в тих конкретних умовах, для яких вони розроблені. Використання таких моделей в Україні було б можливим за повної відповідності бухгалтерського обліку, фінансової звітності і показників міжнародній практиці та стабільній діяльності вітчизняних підприємств.

Тому, враховуючи такі особливості  дискримінантних моделей, вітчизняні науковці робили численні спроби сформувати свою модель дискримінантного аналізу, яка б відповідала вітчизняним стандартам обліку та звітності та сучасним умовам функціонування підприємства. Тобто, кожне підприємство має змогу розробляти дискримінантну модель самостійно, виходячи із умов його функціонування.

З вищевикладеного матеріалу можна  зробити висновки про те, що банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Дослідження існуючих підходів науковців до послідовності та змісту діагностики кризових явищ та ймовірності банкрутства підприємства дало змогу визначити основні недоліки даних методик, серед яких найголовнішими є обмеженість, неналежне та недостатнє обґрунтування, нелогічність послідовності та інші.

1.2. Методичні підходи до оцінки банкрутства підприємства

Для діагностики ймовірності банкрутства  підприємств існують такі підходи: система фінансових коефіцієнтів, спеціальні узагальнювальні (тестові) показники  загрози банкрутства, суб'єктивні  показники та критерії загрози банкрутства. Фінансові коефіцієнти розраховують на матеріалах даних звітного балансу підприємства. Проте їх основною вадою є неможливість розглядати виникнення ситуації банкрутства як результату розвитку кризи. Також відсутність загальновизнаного переліку оцінювальних показників кризового стану та загрози банкрутства ускладнює виявлення кризового стану підприємства.

Лігоненко Л.О. запропонував декомпозицію системи показників кризового стану  та загрози банкрутства за такими класифікаційними ознаками: інформаційне забезпечення розрахунку, функціональне спрямування, призначення (сфера застосування) [18, с.163].

Лігоненко Л.О. і Бланк І.О. виокремлюють показники експрес- та фундаментальної  діагностики. До складу показників експрес-діагностики  належать оцінювальні показники, які розраховують тільки на підставі публічної звітності підприємства. За функціонального спрямування, показники-індикатори підрозділяють на чотири групи: стан ліквідності, структура капіталу, оборотність, рентабельність. За сферою застосування виокремлюють показники поточної й майбутньої загрози банкрутства. Оцінювання рівня майбутньої загрози банкрутства може здійснюватися за допомогою дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за кілька періодів. Їх зниження свідчить про зростаючу загрозу банкрутства підприємства. Але, цей підхід не дає змоги своєчасно спрогнозувати банкрутство, а лише констатує фінансовий стан підприємства на сьогодні. Крім того, аналіз значень окремих коефіцієнтів не дає узагальнювального оцінювання.

Суб'єктивні показники та критерії загрози банкрутства передбачають використання якісних критеріїв, які  ідентифікують виникнення або потенційну загрозу виникнення ліквідних ускладнень. Це зміна керівництва та ключових працівників, зміна господарських партнерів, затримка у виконанні поточних платежів, зміни у складі засновників, зміни організаційно-правової форми господарювання тощо. Вади такого підходу: суб'єктивні показники й критерії загрози банкрутства визначають проблему, але не дають кількісного оцінювання її масштабів, часу виникнення, причин та наслідків розвитку кризи.

Спеціальні узагальнювальні (тестові) показники загрози банкрутства. Цей аналіз здійснюють за допомогою  математичних моделей діагностики  банкрутства. Існує кілька підходів для побудови моделей оцінювання схильності підприємства до банкрутства. Так, М.О. Кизим, І.С. Благун, Ю.С. Копчак  розглядають класифікаційну схему цих підходів, як показано на рис.1.2 [18 с.164].

Рис.1.2. Класифікація існуючих підходів до оцінювання та прогнозування загрози  банкрутства підприємств [18 с.164]

На сьогодні виділяють чотири основні  підходи до оцінювання й прогнозування  банкрутства підприємств, які ґрунтуються на експертних методах, економіко-математичних методах, штучних інтелектуальних системах, методах оцінювання фінансового стану.

Найбільш відомими методиками, що ставляться до першого підходу, є [50, с.104]:

1) метод Аргенти (А-рахунок), або  оцінки ймовірності краху;

2) метод Скоуна;

3) методика компанії ERNST&WHINNEY;

4) методика якісного аналізу  В. В. Ковальова.