Международная деятельность украинских банков

           Wо - об’єм послуг  у попередньому  періоді;

           Q – середня процентна (альтернативна)  ставка за послугами звітного (поточного) періоду.

    При проведенні аналізу стану процентної маржі банку за блоками послуг і операцій, використовуючи вище наведені формули, на основі моделі ОВА:

       де  ПМ – процентна маржа банку  за блоками операцій та послуг;

           СД – сумарні операційні доходи (чи альтернативна процентна ставка  для послуг по залученню ресурсів) у відсотках річних;

           СВ – сумарні операційні витрати  у відсотках річних.

    Розрахунки  на основі моделі ОВА дозволяють зробити  порівняльний аналіз показників операційно-вартісного аналізу і на його основі прийняти рішення про доцільність застосування конкретного методу підвищення ефективності проведення банком операцій і послуг й здійснити, зокрема, корегування  процентних ставок за послугами і  операціями банку; збільшення/зменшення  об’ємів операцій і послуг, що пропонуються банком; зміну структури активних чи пасивних операцій, або окремо кожної з них, а також прийняти рішення  про розвиток або згортання посередницьких операцій [39].

       Однак управління фінансами в комерційному банку полягає не тільки у визначенні пріоритетних напрямів його діяльності, а й в управління ризиками, які  займають визначальне місце в  діяльності банку. Банк може отримати значні прибутки не збільшуючи обсягу стандартних послуг – залучення  депозитів та надання позик, а уміло розпоряджаючись  наявними ресурсами та ефективно управляючи ризиками.

       Банк  зацікавлений у кваліфікованому  управлінні ризиками, оскільки він  позичає кошти своїх клієнтів. Правильна оцінка ризиків дає  змогу банку підтримувати певні  фінансові показники на такому рівні, який забезпечує збереження задовільного фінансового становища і конкурентоспроможності при реалізації тих чи інших ризиків, які мають внутрішню природу. Банк, який прагне займати достойну конкурентну позицію на ринку  банківських послуг, має створити таку систему управління ризиком, яка  могла б ідентифікувати, оцінювати  ризик і ефективно управляти  ним [65].

       Процес  управління ризиками відбувається з  великою швидкістю, оскільки дуже рухливим є як ринкові процентні ставки, так і валютні курси. Для успішного  управління ризиками банку треба  мати висококваліфіковані кадри, здатні з мінімальними затримками в часі виявляти. Оцінювати ризики, розробляти та реалізувати відповідні стратегії  управління ними, a також вчасно вносити  корективи в розроблені стратегії.

       До  основних банківських ризиків належать: фінансові, ризики шахрайства та операційні [65, c.17]. Операційні ризики – це ризики втрат внаслідок неполадок у функціонування терміналів та телекомунікаційних систем, а також низької якості роботи технічного персоналу та ін. Операційні ризики банку визначаються насамперед ризиками банківських продуктів, інформаційних систем, людським чинником. Людський чинник і відповідний йому ризик є композицією ризиків, пов’язаних із роботою персоналу, керівництва банку, а також з поведінкою різних типів клієнтів. Ризики інформаційних систем визначаються рівнем недосконалості систем ідентифікації користувачів, систем створення резервних копій, шифрування даних, систем, що надають право доступу. Крім того, ризики інформаційних систем пропорційні до рівня „досконалості” комп’ютерних вірусів, які можуть руйнувати як окремі сегменти інформаційних систем, так і всі системи в цілому.

       Основними фінансовими ризиками, що супроводжують  діяльність банку, є кредитний, процентний, валютний ризики та ризик ліквідності [65]. Управління фінансовими ризиками має на меті максимізувати очікуваний дохід при задовільному ступені ризику або мінімізувати ризик при необхідному рівні доходу. Оскільки ефективне управління банком фактично полягає в ефективному управлінні банківськими ризиками, одним із основних завдань банківського менеджменту є визначення того максимального допустимого рівня ризику, який банк може прийняти на себе з тим, щоб максимізувати свої прибутки і не порушити фінансової стійкості.

       Управління  кредитним ризиком є основним елементом в управлінні банком, оскільки кредитний портфель банку становить 50-75% загального обсягу активів банку, а процентний дохід від надання  кредитів – близько 2/3 загального доходу банку. Необхідною умовою успішної діяльності будь-якого банку є ефективне  управління кредитним ризиком, яке  полягає в розробці і реалізації продуманої кредитної політики, успішному  управлінні кредитним портфелем  у цілому та ефективному управлінні процедурою кредитування [22].

       Ризик процентної ставки – це ризик скорочення суми чистого процентного доходу внаслідок зміни процентних ставок на ринку. Особливим проявом процентного  ризику є такі несприятливі зміни  процентних ставок, при яких витрати  по залученню фінансових ресурсів перевищують  дохідність активів і призводять до збитків у діяльності банку. В  цілому несприятливі зміни процентних ставок призводять до зменшення процентної маржі банку.

       Теоретично  банк може уникнути процентного ризику, якщо залучить кошти, що будуть повністю збалансовані за термінами та ціною  за активами банку. Оскільки окремі групи  пасивів банку не збігаються з  відповідними групами активів ні за термінами, ні за обсягами, ні за розміром процентної ставки, банки в своїй  діяльності більшою чи меншою мірою  постійно підпадають під ризик процентної ставки.

       Ефективне управління процентним ризиком полягає  не в досягненні збалансованості  активів та пасивів, а в збільшенні чи зменшенні їх незбалансованості  в той чи інший бік з ти, що отримувати прибуток як при падінні,  так і при зростанні процентних ставок на ринку. Головною проблемою більшості напрацьованих стратегій управління процентним ризиком у банках є правильне прогнозування змін ринкових процентних ставок, причому прогнозування не тільки напряму руху процентних ставок, а й їх величини та періоду коливань [21].

       Валютний  ризик може охоплювати всі види банківських  операцій: залучення фінансових ресурсів, активні та позабалансові  операції, якщо вони здійснюються в іноземній  валюті. Розмір можливих виграшів чи втрат  від реалізації різноманітних стратегій  управління валютним ризиком визначається розміром відкритої валютної позиції  банку, що характеризується  різницею між  сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті і сумою балансових і позабалансових зобов’язань у такій самій  валюті [65].

       Основними прийомами управління валютним ризиком, що застосовують для страхування  від падіння курсу національної валюти, є зменшення активів та збільшення зобов’язань у національній валюті, зменшення зобов’язань в  іноземних валютах та коротке  хеджування на ринку строкових угод. Прикладами управління валютним ризиком  при очікуваному падінні курсу  національної валюти можуть бути укладання  форвардів на продаж національної валюти, прискорення отримання дебіторської та можливе нарощування кредиторської  заборгованості в національній валюті, прискорення, якщо це можливо, виплат в  іноземній валюті. Стратегії управління валютним ризиком при очікуваному  зростанні курсу національної валюти спрямовані на збільшення інвестицій та зменшення зобов’язань у національній валюті.

       Отже, основними стратегіями управління валютним та процентним ризиками є  спекулятивні операції при сприятливих  умовах та хеджування при несприятливих. При несприятливих змінах у кон’юнктурі  ринку, які можуть призвести до втрат  застосовує різні стратегії хеджування строковими контрактами, а при сприятливих  – реалізує різноманітні спекулятивні стратегії.

       Управління  ліквідністю полягає переважно  в управління ліквідними коштами, а  також в управлінні графіками  погашення позик та виконанні  відповідних дій у майбутньому, спрямованих  на підтримку показників ліквідності на належному рівні. Банки підтримують відповідний рівень ліквідності, для того щоб вчасно виконати зобов’язання перед вкладниками банку  та задовольнити попит на позики з боку потенційних позичальників. Для підтримки ліквідності на належному рівні вони максимально узгоджують за термінами активи і пасиви і відмовляються в разі потреби від більш доходних, але менш ліквідних можливостей. При цьому стабільні банки мають більші можливості управління ліквідністю, ніж нестабільні банки. Тому вони можуть більшою мірою використовувати кошти грошового ринку в своїй діяльності.

3.3 Перспективні напрями  розвитку міжнародної  діяльності українських  комерційних банків

       Процес  виходу банків на світовий фінансовий ринок, підвищення ступеню їх прозорості та відкритості робить, на наш погляд, актуальним розгляд економічних  важелів, як інструментів, що забезпечують ефективне входження національних банків у сферу міжнародного конкурентного  середовища. В розвинутій ринковій системі основними ланками зовнішньоекономічного  механізму є валютна, податкова, фінансово-кредитна, цінова, митно-тарифна  політики, розробка і здійснення яких набуває в Україні сьогодні окремого значення. Економічні важелі пов’язані  з рухом вартості і, у зв’язку  з цим, безпосередньо впливають  на економічні інтереси суб’єктів  банківської сфери [65, c.21].

       Ключовим  елементом зовнішньоекономічного  механізму є конкуренція між  банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, яка сприяє подальшій  універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк [40].

       На  нашу думку, доцільним буде розглянути економічні важелі валютної та фінансово-кредитної  політики, які мають безпосередній  вплив на діяльність банків як на національному  рівні, так і на інтернаціональному рівні.

       Валютна та фінансово-кредитна політика є складовими зовнішньоекономічної політики України. Вихідними, фундаментальними положеннями  і принципами зовнішньоекономічної політики України є: забезпечення суверенітету України в світогосподарських зв’язках, гарантування її національної зовнішньоекономічної безпеки; вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв’язків повинна  ґрунтуватись на суворо еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі і кооперації; взаємодія із світовим господарством має спиратись  на комплексну, гнучку і динамічну  державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої максимальна свобода  безпосередні виробників та експортерів товарі і послуг – підприємств, фірм, банків, корпорацій тощо; відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі у регіональних і світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

       Виходячи  з вищезгаданих основоположних принципів  можна сформулювати головні складові елементи системи зовнішньоекономічної політики України, і як її складових  валютної та фінансово-кредитної політик: створення потужного експортного  сектору; національна конвертована валюта; залучення іноземних інвестицій; лібералізація імпорту; проведення зарубіжної підприємницької та фінансової діяльності; розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного  менеджменту (банки, біржі, небанківські організацій, аудит, консалтінг, лізинг тощо); гнучка податкова, цінова, депозитна, кредитна, фінансова, валютна політики, які стимулюють диверсифікацію експортно-імпортних  відносин; поступова інтеграція економіки  в європейські і світові господарські об’єднання та організації; кадрове  забезпечення зовнішньоекономічної діяльності [65].

       Розглянемо  більш детально основні економічні важелі валютної та фінансово-кредитної  політики.

       Серед економічних важелів валютної політики можна виділити: валютні операції та валютний курс. Весь спектр операцій, які на сьогоднішній день дозволяється здійснювати банкам України і  визначає їх конкурентоспроможність на світовому ринку, а валютний курс служить основним індикатором доцільності  здійснення таких операцій [59].

       Курси валют мають першочергове значення для обміну товарами, послугами і  руху капіталу між націями.  Іноземна валюта купується і продається на валютному ринку за ціною, яку  називають валютним (або обмінним) курсом. Якщо бути більш точним, валютний курс – це ціна на іноземну валюту в  місцевій валюті, яка встановлює відповідність  між доларами і британськими фунтами  стерлінгів, доларами і євро і т.д..  Курс для іноземної валюти базується  на ціні банківських (електронних) переказів, які є найшвидшим засобом міжнародних  платежів [8].

       Для більшості валют котирується  лише курс «спот». Курс «спот» – це зовнішній курс з негайною доставкою (звичайно протягом одного чи двох днів). Однак, для іноземних валют ринки Нью-Йорка, Токіо, Лондона та інших котирують також «форвардні» курси для іноземної валюти, яку, згідно з домовленістю, необхідно доставити у певний час в майбутньому (через 30, 60, 90 днів). Наш аналіз поведінки валютних курсів буде пов’язаний із курсом «спот» [53].

       У дійсності є декілька курсів «спот» для певної валюти. Ціна банківських переказів є базовим курсом обміну. Інші засоби платежів – вексель на пред’явника та вексель на термін, як правило, продається за дисконтним курсом, нижчим від базового курсу. Знижки, пов’язані з можливими відтер мінуваннями або ризиком платежу. Порівняно з банківськими переказами, навіть здійснення платежу з використанням тратти, виставленої на банк, відправленої авіапоштою, вимагає двох-трьох днів. Протягом цього часу, дилер, який торгує іноземною валютою, може використовувати як національні гроші, заплачені за тратту, так і іноземний рахунок, на який ця тратта виставлена. Тратта на термін відкладає платіж на більш тривалий період. Знижка на певний вид іноземної валюти, скажімо, 30-денний вексель, буде залежати від поточної відсоткової ставки, оскільки, по суті, покупець векселя позичає гроші продавцеві векселя до настання терміну його погашення. Знижка у порівнянні з базовим курсом залежить також від відмінностей у ризику платежу. Через це комерційні тратти котируються нижче ніж тратти, виставлені на банк з подібним терміном погашення.