Международная деятельность украинских банков

       У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок  їх оплати, що й у розрахунках  усередині країн, однак існує  і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації  розрахунків у різного рівня  угодах та контрактах: між контрагентами, банками.

       Міжнародні  розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу  та порядком документообігу. За строками  виділяються негайні платежі  – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообігу є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

       Пріоритетними видами діяльності комерційних банків є надання посередницьких послуг в операція з цінними паперами, валютою, майном, які здійснюються на основі доручення клієнта. Особливої  уваги заслуговує посередницька  практика комерційних банків при  емісії, при розміщенні та організації  повторного обігу цінних паперів  клієнтів. Посередництво банку в  цих операціях здійснюється на основі годи, яка укладена з емітентом. У  випадку великих масштабів емісії, обслуговуючий банк може вдаватись  до створення консорціуму [21].

       Послуги банку при переводі цінних паперів  від одного власника до іншого, тобто при передачі права власності на володіння цими цінними паперами від однієї особи іншій – це трансфертні послуги. Замовником трансфертних послуг виступають емітенти цінних паперів. У теперішній час перед ними постає безліч проблем, пов’язаних з оперативним обліком цінних паперів та їх власників, повідомленням для багато численних акціонерів про діяльність акціонерних товариств і розподілом дивідендів, перереєстрацією власників цінних паперів на вторинному ринку. Дохід банку за посередництво в операціях із цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах купівлі і продажу.

       Банківські  послуги за торгівлю валютою мають  на меті надання валюти клієнтам для  забезпечення їх платежів і підтримання  ліквідності у валюті; страхування  ризиків знецінення коштів унаслідок  зміни валютних курсів; отримання  спекулятивного прибутку за рахунок  зміни курсів валют [40].

       Довірчі (трастові) послуги є видом діяльності комерційного банку у віданні  майном, переданим клієнтом банку  за дорученням. Довірене управління майном за своєю специфікою споріднене з  банківською діяльністю і пов’язане  з виконанням робіт у обліку операцій,  збереження цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо.

       Траст-операція, або трастові операції – це довірчі  операції банків з управління майном клієнта та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта  на правах довіреної особи. За останній час трастові операції отримують  все більший розвиток.

       Довіреною особою банків виступають, як правило, приватні особи, а також фірми, благодійні організації, різні фонди (у тому числі пенсійні).

       Приватним особам банки надають кілька видів  трастових послуг: право розпоряджатися спадщиною, управління персональними  трастами, опікунство із забезпеченням  збереження майна, агентські функції [57].

       Фірмам  комерційні банки надають такі види трастових послуг: розпорядження  активами, агентські операції, ліквідація підприємств. Вони звертаються до трастових  послуг банків для організації облігаційних позик. У цьому випадку банк бере на себе функції зберігання застави (за забезпеченими облігаціями), розміщення цінних паперів, сплати відсотків та погашення позики, розпорядження фондом погашення позики. Комерційні банки надають фірмам послуги з управління пенсійними фондами та фондами часткової участі в прибутках працівників фірми.

       Дохід від трастових послуг банків формується за рахунок комісійних винагород, у  які включаються: щорічні відрахування від доходів за трастовими операціями; щорічний внесок з первісної суми наданої трастової послуги; внесок із суми за трастовою операцією після  закінчення строку дії траст-договору [40].

       Зберігальні послуги банків пов’язані з тим, що банки мають спеціально обладнані, важкодоступні для викрадачів приміщення. Вони надаються у двох формах: надання  клієнтам сейфів для зберігання цінностей, зберігання цінностей у стальній камері.

       Комерційні  банки проводять консультування клієнтів у галузі економічного (фінансового) аналізу та бухгалтерського обліку, вивчення платоспроможності партнерів  клієнта, організації емісії та повторного обігу цінних паперів, вибору напряму  інвестування коштів тощо. Як правило, консультування є видом послуг, пов’язаним з іншими операціями: кредитними, лізинговими, обслуговуванням платіжного обороту  тощо [22, c.114].

         Також до стратегічних напрямів  діяльності комерційних банків  слід віднести Інтернет-банкінг  (e-banking). Інтернет є не тільки  новим каналом дистрибуції послуг. Його можна розглядати як нову  ринкову нішу – «ринок електронної  комерції». Освоєння цієї ринкової  ніші відкриває перед банками  можливість одержання додаткових  доходів, але при цьому банки  можуть зштовхнутися з високим  рівнем конкуренції з боку  інших учасників ринку. 

       Обслуговування  рахунків через Інтернет принципово не відрізняється від дистанційного  керування рахунками в системах «банк-клієнт» (відкриття, закриття рахунків, переклади засобів, одержання виписок  тощо). Нові види послуг по обслуговування угод викликані використанням Інтернет, включають: пред’явлення й оплату рахунків і обслуговування електронних платіжних  інструментів – «електронних грошей», що використовуються при здійсненні угод в Інтернет-комерції.

       Пред’явлення  рахунків і оплата рахунків – відносно нова послуга банків. Зміст цієї послуги зводиться до того, що система  «Інтернет-банк» забезпечує користувачу  доставку рахунка компанії (наприклад, рахунка, за комунальні послуги) до оплати і показує його на екрані комп’ютера . Клієнт може акцептувати цей рахунок, не заповнюючи  платіжне доручення, і гроші з його рахунку автоматично  будуть переведені на рахунок компанії. Тобто ця послуга рятує клієнтів від паперового обороту.

       Поширеність такої послуги залежить від національної специфіки. Наприклад, у США щорічно  виписується і пересилається  поштою близько 21 мільярда рахунків, відповідно, в індустрію «представлення рахунків до оплати» втягнуті величезні гроші [27, c. 31].

       Найбільш  радикальною інновацією в сфері  трансакційних послуг є використання електронних грошей на роздрібному  рівні. Електронні гроші в банківській  справі самі по собі не є чимось новим. Трансферти через комп’ютери і телефонні  лінії вже багато років складають  основну частину оптових операцій банків на фінансових ринка: на міжбанківському, міжнародному банківському, для здійснення безготівкових платежів і операцій на валютному ринку.

       Електронні  гроші звичайно визначаються як збереження грошової вартості за допомогою технічного пристрою, що може широко застосовуватися  для здійснення платежів на користь  не тільки емітента, але й інших  контрагентів і яке не вимагає  обов’язкового використання банківських  рахунків для проведення операцій, а діє як наперед оплачений  інструмент на пред’явника. Найбільш розгорнуте визначення електронних  грошей належить Європейському центральному банку, що визначає електронні гроші  як «грошову вартість, що представляє  собою вимогу до емітента, що :

       1. зберігається на електронному  пристрої;

       2. емітується після одержання засобів  у розмірі не менш чим емітована  вартість;

       3. приймається як засіб платежу  не тільки емітентом, але й  іншими установами» [27, c.32].

       Надання депозитних послуг через Інтернет не представляє особливої проблеми – висновок договорів, відкриття  рахунків і внесок коштів можуть здійснювати  через електронні канали доставки, у тому числі і через Інтернет. (Зокрема, депозитні договори можна  укладати з використання звичайної  системи «клієнт - банк»).

         В області кредитування послуги  Інтернет-банкінгу на даний час  найчастіше обмежуються заповненням  і відсиланням заявки на одержання  позички, оскільки у «вилученому режимі» складно проводити оцінку позичальника.

       Саме  значна конкурентна боротьба на фізичному  ринку спонукає традиційні банки  до освоєння ринку Інтернет-комерції [26].

    З метою визначення оптимального переліку послуг пропонується використовувати  модель операційно-вартісного аналізу. Операційно-вартісний аналіз (далі ОВА) - це аналіз прибутковості банку  на основі співставлення доходів  за активними і витрат – за пасивними  операціями. ОВА дає уяву про вартість і рентабельність конкретних фінансових операцій, послуг і структурних підрозділів  банку, а також враховує вартість обробки конкретних операцій і послуг банка [39].

    Реалізація  моделі ОВА може здійснюватися у  двох напрямах:

    1. Розрахунок фактичної собівартості  операцій і послуг для визначення  її прибутковості (збитковості). Даний спосіб оцінки рентабельності  послуги застосовується при здійснення  операції в різних підрозділах  банку. Операція розбивається  на різну кількість фаз, які  відповідають кількості підрозділів,  через які вона здійснюється. В процесі дослідження було  доведено, що використання цього  напрямку є малоефективним і  недоцільним.

       Розрахунок  вартості операції проводиться наступним  чином. Попередньо вивчається структура  витрат часу кожного підрозділу банку, що приймає участь в обробці операції, і вираховується середній час, витрачений в кожному структурному підрозділі на протязі періоду здійснення операції. Для визначення вартості операції в кожному структурному підрозділі враховуються всі його не операційні витрати і розраховуються витрати на обробку операції на фазі середнього часу. Даний метод розрахунку фактичної собівартості послуги дає найбільш точний результат, але він є і найбільш складним, так як потребує проведення хронометражу кожної операції і послуги, а також фотографії робочого дня кожного із співробітників підрозділів банку, задіяного в здійснення даної операції. Тому, на нашу думку, використовувати цей метод для визначення  прибутковості здійснення тієї чи іншої операції на світовому фінансовому ринку є недоцільним.

    2. Розрахунок доходів і витрат  центрів прибутків6 і центрів видатків7 комерційних банків по операціях і послугах. Інший напрямок схеми ОВА визначає розподіл структурних підрозділі банку на центри прибутків і центри видатків  за послугами і операціями. Центри можуть складатися із структурних підрозділів чи одного підрозділу банку, цільових робочих груп і сукупності різнопрофільних підрозділів.

    Одній послузі чи операцій відповідає один центр прибутку і один центр витрат банку:

    Послуга 1 → Центр прибутку 1 + Центр витрат 1.

    Послуга N → Центр прибутку N + Центр витрат N.

    В загальному вигляді формула визначення прибутковості послуги  чи операції має наступний вигляд:

Пп = (Одп  – Овп) – НВ,

 

       де  Пп – прибутковість послуги;

   Одп – операційні доході від послуги (операції);

 Овп – операційні витрати від послуги (операції);

      НВ  – неопераційні витрати від послуги (операції).

 

    Для послуг ресурсного виду ця формула  набуває наступного виду:

Пп = (Одр  – АС) + (АС – ОВр) – Нво,

 

       де  Одр – операційні доходи від послуг по розміщенню ресурсів;

       АС  – альтернативна процентна ставка для даної послуги, тобто та середня  величина процентної ставки, за якою можна  відносно швидко продати/купити ресурси;

       ОВр – операційні витрати за послугами, пов’язаними з залученням ресурсів;

       Нво – загальні не операційні витрати  центрів витрат і прибутків банку.

 

    Загальні  операційні витрати визначаються за формулою:

    

(Р  - Ро)w= (W - Wo) – Q,

       де  Р – операційні витрати в звітному (поточному) періоді;

                 Ро – операційні витрати у  попередньому періоді;

           (Р - Ро) – зміна операційних  витрат за період, що аналізуються;

           W – об’єм послуг у звітному (поточному) періоді;