Международная деятельность украинских банков

Розглянемо  особливості акцептно-гарантійних  операцій комерційних банків в міжнародних  розрахунках. Акцептно-гарантійні операції в міжнародних розрахунках полягають  в тому, що комерційні банки за певну  винагороду приймають на себе платіжне зобов'язання або дають поручительство за зобов'язаннями клієнта. Звичайно подібним операціям передує загальна домовленість банку з його кореспондентами  і клієнтами про надання акцептів і гарантій в межах обумовлених  сум, на звичайній або відновлюваній  основі, або ж без обмежень. Сутність акцептної операції в міжнародних  розрахунках полягає в акцепті  банком на прохання клієнта перевідного  векселя тратти. Тратта, що акцептується банком, легко може бути врахована  на національному грошовому ринку  банку-акцептанта, а у разі акцепту  широко відомим першокласним банком практично на будь-якому грошовому  ринку. Висока реалізованість банківських  акцептів дозволяє розміщувати в  них засоби, вільні навіть на найкоротші терміни. Банківські акцепти в портфелі комерційних банків відносяться до розряду самих високоліквідних активів. Банківські гарантії (гарантійні листи крупних першокласних банків) є зобов'язанням банку провести платіж при настанні передбачених гарантією умов. В зовнішній торгівлі банківські гарантії незалежно від видів, форм, їх юридичної природи служать засобом виконання зобов'язань сторін по зовнішньоторговельному контракту. Основним видом банківських гарантій в зовнішній торгівлі є гарантії платежу: погашення суми боргу імпортером експортеру; повернення авансів, наданих імпортером експортеру у разі невиконання контракту останнім; повернення гарантійних сум по закінченню гарантійного терміну і т.д. Широко застосовуються тендерні гарантії, а також гарантії виконання, видавані банками на прохання експортерів [16, c.68-69].

Україна робить перші кроки у світовому  просторі, що вимагає від неї прийняття  низки конструктивних рішень із принципово важливих питань, зокрема пов’язаних із переходом до відкритого типу економіки, що має особливості як позитивного, так і негативного характеру. До того ж нашій країні притаманна й власна специфіка: в силу свого  геостратегічного розташування у найближчому  десятиріччі їй доведеться балансувати  між Заходом, де вона межує з Європейським Союзом, та Сходом, де Україна має  кордони з Росією та іншими країнами СНД. Будучи в такій ситуації, маючи  дефіцит фінансових ресурсів, обмежені міжнародні зв’язки, ускладнений доступ на міжнародні ринки, необхідно насамперед брати до уваги новітні тенденції  світового економічного розвитку. Адже сьогодні світове господарство –  це збалансована система, у якій кожна  країна/група країн має своє чітко  визначене місце, а якщо і трапляються  певні винятки, то налагоджений механізм досить швидко здійснить самокорективи. Однак ми аж ніяк не випадаємо із цієї системи, оскільки на зламі тисячоліть проходить багато змін та корекцій, здавалося б, у бездоганних, усталених механізмах, теоріях. І Україна, поряд із іншими країнами перехідної економіки (Росією, країнами Балтії, Білоруссю та ін.) має всі шанси гідно ввійти в епоху неоекономіки, не будучи обтяженою принципами постіндустріалізму, розвиваючи засади регіоналізму, новітньої фінансової цивілізації інноваційного типу.

РОЗДІЛ 2.  ОСНОВНІ НАПРЯМИ  РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ  КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1. Характерні  риси та особливості  розвитку банківської  системи

     Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку  часом в умовах постійних економічних  трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень  спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки  значною мірою залежить від стану  банківської системи.

       Стратегія держави щодо банківської системи  країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні  ринкових засад діяльності банків і  використанні переважно опосередкованих  методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної  бази функціонування банків і ринку  фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Частка держави також є в капіталі деяких банків і вона бере безпосередню участь у їх управлінні. [2]

     Фінансова стабільність банківської системи, а отже і спроможність банків здійснювати  свою діяльність, зумовлюють її місце  і роль у процесах економічних  перетворень і подальшому розвитку економіки країни. Зміцнення капітальної  бази вітчизняних банків, інтеграція банківської системи України  у світовий фінансовий простір значною  мірою залежить від зростання  обсягів капіталу банків. Достатній  рівень капіталу дає змогу банку  зберегти платоспроможність і вплинути на рівень надійності банківської установи. Тому актуальності набуває питання  про необхідність забезпечення достатнім  рівнем капіталу банківську систему  України.

     За  станом на 01.09.2008 р. можна стверджувати, що капітал банків зростає вищими темпами, нiж на цю ж дату минулого року. За станом на 01.09.2008 р. регулятивний капітал банків збільшився до 96 млрд. грн. на 33,2%. Це один з найвищих темпів приросту за останні шість років. Так само досить високими темпами (на 23,5%) зростають активи банків (за даними на 01.09.2007 р. – на 40,3%). В 2008 році вони збільшились на 141,5 млрд. грн. i становлять 740,5 млрд. грн. Але, незважаючи на поступове зростання показника капіталу, як основи розвитку банківської системи, він залишається досить низьким у порівнянні з банківським капіталом провідних країн світу [83].

     Як  відомо, сумарний балансовий капітал  усіх банків України за (станом на 01.09.2008р. — 12,49 млрд. дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Це означає, що на сьогодні національні банки є недокапіталізованими порівняно із закордонними. Розв’язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ [84].

       Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів [10], є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

    З огляду на те, що рівень тіньової економіки України в 2008 році виріс на 2,3 процентних пункти і сягнув 31,1% від ВВП, занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв’язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 26,7% банків з іноземним капіталом, у тому числі 18 банків зі 100%-ним іноземним капіталом) [81].

     Умови, в яких на сьогодні опинилася банківська система України, зумовлюють доцільність  виділення основних шляхів підвищення рівня капіталізації банків України [15]:

-   збільшення капіталу за рахунок залучення до банків додаткового акціонерного капіталу;

-  збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об’єднань, злиття банків, реорганізація банків);

-   стимулювання залучення банками іноземних інвесторів;

-  проведення політики управління ризиками, яка буде відповідати капітальній базі банку;

-   розроблення банками планів підвищення рівня капіталізації за рахунок залучення додаткових коштів з зовнішніх і внутрішніх фінансових і грошових ринків;

-   поліпшення якість капіталу та забезпечення достатнього рівня покриття ним ризиків, що приймаються банками.

     На  нашу думку, найоптимальнішими шляхами  зростання рівня капіталізації  банків є збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію та реорганізацію  вітчизняних банківських установ. Треба зазначити, що процес реорганізації  має певні форми. У контексті  зазначеної проблеми доцільно застосовувати  створення банківських об’єднань  та злиття банків. Таким чином можна  досягти зменшення кількості  недокапіталізованих банків, що сприятиме  забезпеченню стабільності усієї банківської  системи. Форми консолідації банків України значною мірою залежать від політики Національного банку України, а також економічної, політичної ситуації країни [2, 1].

     Нещодавно Національний банк України підвищив вимоги до регулятивного капіталу банків (протягом трьох років норматив регулятивного капіталу для всіх банків України буде становити 10 млн. євро, а для банків, які будуть здійснювати зовнішню діяльність – 20 млн. євро)[1], такі жорсткі вимоги спонукатимуть банки нарощувати свій капітал. Треба зазначити, що підвищенню рівня капіталізації банків можливо кількома шляхами: за рахунок власних коштів акціонерів або шляхом реорганізації (приєднання, злиття) [38]. Отже, банківські установи повинні самі вирішувати яким чином збільшувати свій капітал, але треба пам’ятати, що кожний із шляхів має як позитивні так і негативні чинники.

       На  сьогодні, в умовах всесвітніх глобалізаційних процесів, перед українськими банками постає гостра проблема недостатньої капіталізації. Ця проблема, на мою думку, має вирішуватися як на рівні Національного банку України так і на рівні керівництва окремої банківської установи, що дасть змогу підвищити її стійкість до криз та повернути довіру до банків з боку вкладників та інвесторів.

Підсумки  діяльності банків України станом на 01.01.2009 року (Рис.2.1).

Рис 2.1 Динаміка кількості  банківських установ  в Україні за станом на 01.01.2009 р. [81]

    Разом із тим, якщо поглянути на кількість  банків та їх філій у розрізі регіонів (рис.2.2), то бачимо, що фактично кожен  регіон характеризується досить високою  концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків, майже усі головні  офіси банківських установ розташовані  у м. Київ.

    По  суті, така велика кількість банківських  установ повинна була б повністю забезпечувати потреби населення  у банківських послугах. Але, як відомо, якість банківських послуг лише до певної міри залежить від кількості  банківських установ представлених  на ринку послуг для фізичних осіб.

    Спектр  та обсяги послуг що надаються банками  залишаються досить обмеженими –  тоді, як сучасні умови господарювання вимагають нових форм та методів  банківської підтримки. У промислово-розвинутих країнах Заходу накопичений багатий  досвід інновацій, в тому числі і  в банків, частина якого представляє  безперечний інтерес для банків, і може бути з успіхом використана  з урахуванням специфічних умов України.

    Забезпечення  прибуткової діяльності та підвищення рентабельності активів – важлива  умова стабільного функціонування і розвитку банків України. Сумарний прибуток українських банків на 01.01.2009 року становив 2,5 млрд. грн., що майже в 2 рази більше, ніж у січні 2008 року (1,3 млрд. грн.) [81].

    Отриманий банками чистий прибуток за групами розподіляється нерівномірно. Так, банки І групи, на які припадає 67,98% банківських активів, одержали його на суму 4,880 млрд. грн., або 66,81% від загального показника; банки II групи (активи становлять 16,64%) – 1,554 млрд. грн. (21,28%); банки III групи (активи –7,34%) – 359,638 млн. грн. (4,92 %); IV групи (активи – 8,04%) – 510,391 млн. грн. (6,99%). Як свідчать наведені дані, найвищою є рентабельність діяльності банків II групи [81].

    Доходи  зростали дещо вищими темпами, ніж витрати, і це зумовило покращення співвідношення витрат і доходів, яке на 01.01.2009 р. становило 16,57% [81].

Рис.2.2 Кількість банків та філій банків за регіонами за станом на 01.01.2009 р. [81]

     Порівняно з попереднім періодом дещо поліпшилися  результативні показники діяльності банків. Рентабельність капіталу зменшилася від 12,67% у 2008 році до 8,51% у 2009, рентабельність активів впала у порівнянні із 2008 роком на 0,47%. Чиста процента маржа збільшилася з 5,03% у 2008 році до 5,30% на початок 2009 року.

     Як  бачимо, банки України не змогли зберегти рентабельність своїх активів на рівні минулого року навіть попри збільшення процентної маржі, що свідчить про зменшення обсягів активних операцій та про не виважену політику процентних ставок (табл.2.1).

     Основними шляхами покращення результативних показників у подальшому мають бути прогресивні структурні зміни в  активах, капіталі, зобов'язаннях банків, підвищення дохідності активів за рахунок  скорочення частки недохідних і проблемних активів, а також зниження вартості запозичених та залучених коштів витратності діяльності, насамперед унаслідок скорочення адміністративних витрат тощо.

Таблиця 2.1

Основні результативні показники  діяльності банків [81]