Международная деятельность украинских банков

    Попри всі маркетингові хитрощі депозитних корпорацій, стабільного припливу коштів на банківські рахунки не спостерігається. І річ не лише в тім, що помітно  знизився рівень доходів жителів  України. Зараз, за оцінками різних експертів  за межами кредитно-ощадної системи, населення акумулювало близько 190 млрд. грн. готівки в національній та іноземній валютах. У кращі, докризові  часи в домашніх «загашниках» зберігалося  в 2-2,5 разу менше. А сьогоднішнє зростання  неорганізованих заощаджень багато в чому зумовлене тією кризою довіри до фінансових структур, яка з кінця  січня продовжує прогресувати на всьому українському просторі.

На жаль, нині рівень довіри до наших банків сягнув однієї з найгірших позначок за весь час існування Української  держави. Якщо в серпні 2006 року, за даними соціологічних досліджень , вітчизняним  банкам не довіряли 40,8% українського населення, а  у вересні 2008 року цей показник становив усього 21,0%, то наприкінці березня 2009 року він сягнув 74,8%, зріс більш  як у три рази [82].

Зрозуміло, що коли збереження коштів стає однією з найбільш значущих проблем для  значної частини населення країни (40,9%), а оцінка стійкості банківських  установ неухильно наближається до нуля, дуже складно утримати заощадження громадян на депозитних рахунках. На кінець першого кварталу 2009 року сукупний індекс депозитної активності (ІДА), який і демонструє готовність людей зберігати свої заощадження в банках, становив усього 49,9 пунктів з 200 можливих.

Такий показник багато в  чому пояснюється  впливом цілої  низки чинників:

- реальним  погіршенням матеріального становища  переважної частини населення  (окремий індекс - 43,1 п.);

- відсутністю  у більшості українців очікувань  поліпшення свого фінансового  становища в найближчі 12 місяців  (96,5 п.);

- невірою,  що найближчим часом поліпшиться  економічна ситуація в країні (73,8 п.);

- негативною  оцінкою сприятливості поточних  умов для депозитних вкладів  (23,8 п.);

- низькою  готовністю населення зберігати  свої гроші на банківських  депозитах (35,1 п.);

- слабким  рівнем довіри до банків (окремий  індекс - 26,8 п.).

Повернути впевненість українського населення  у стійкості більшості банків зможе тільки оперативна рекапіталізація, що ґрунтується на зрозумілих і прозорих для суспільства принципах.

Аналізуючи  стан ринку банківських послуг у  аспекті залучення коштів від  фізичних осіб, динаміка грошових вкладів  населення за останні кілька місяців свідчить про кризу довіри громадян до банків і чи не вперше за роки незалежності депозитна криза зумовила кредитну кризу(Рис.2.3).

Обсяги  кредитів в економіку у січні  скоротились на 11,4 млрд. грн., у т.ч. як по юридичних, так і по фізичних особах. Різко зросла середня вартість кредитів в національній валюті (з 21,6% до 26,5%) і стала удвічі вищою, ніж  у січні 2008 р.

Як показують  дослідження в І кварталі 2009 року частка респондентів, які мають кредити  на споживчі товари, зменшилася на 1,5 п.п. і становила 9%. Також зменшилась частка громадян, які користувалися  пластиковою карткою: 42,5% проти 44,7% у  І кварталі 2008 року.

Одночасно протягом січня-березня 2009 року зросла кількість респондентів, які мають  банківські депозити - 7,5% (6,8% - І квартал 2008 р). Також дещо збільшилася частка респондентів, які користуються грошовими переказами з 11,3%  до 13,1% (на 01.03.2009 року) [82].

Рис.2.3 Динаміка чистого приросту (спаду) депозитів за місяць, млрд. грн. [81]

     Тобто ринок банківських послуг для фізичних осіб є чутливим індикатором економіки в цілому, і коливання обсягів заощаджень населення на банківських рахунках відображають зміни що відбуваються в економіці країни: зміна демографічної ситуації, політики доходів і цін, особливостей розвитку і задоволення потреб, соціальної структури населення тощо.

     Такий стан справ потребує комплексного вирішення  проблеми і нового підходу як на макрорівні, де повинен здійснитися перегляд податкової політики у сфері оподаткування доходів громадян та відповідні законодавчі зміни. Так і на внутрішньобанківському рівні, де зміни повинні проходити у напрямку спрощення та зростання доступності операцій для фізичних осіб, а також розроблення схем ефективної співпраці з кожним клієнтом – фізичною особою та використання коштів з максимально можливою ефективністю при мінімальному рівні ризикованості цих операцій.

     Підвищення  довіри до банків – це актуальне  завдання загальнодержавної ваги, зволікання з її вирішенням може найближчим часом  відчутно загальмувати розвиток економіки  країни. Тому необхідно, невідкладно  вживати заходів:

• на сам перед повинні діяти самі банки створюючи нові вигідніші для вкладників пропозиції;
• потрібно підняти питання про перегляд, тої частини закону («Про податок з доходів фізичних осіб») яка стосується оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих від депозитних операцій ;
• налагодити законодавчий і судовий захист прав та інтересів банкірів, що по суті, свідчить про недооцінку ролі банків і навіть певну неповагу до них з боку органів державної влади;
• також, щоб збільшити довіру до банку потрібно налагодити систему гарантування вкладів населення.

     Зважаючи  на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості та конкурентоспроможності банків на внутрішньому й міжнародних  ринках, необхідно вжити заходів  щодо:

• підвищення ефективності контролю за діяльністю банків, досягнення повної відповідності Базельським принципам ефективного банківського нагляду, що передбачає вдосконалення чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ; впровадження оцінки банківської діяльності на консолідованій основі таз урахуванням ризиків; посилення контролю за власниками істотної участі та змінами у структурі власності;
• підвищення рівня капіталізації банків, у т. ч. Шляхом залучення нових акціонерів, збільшення резервного фонду, результату діяльності, активізації процесів об'єднання банків, інтенсивнішого застосування процедури реорганізації банків шляхом приєднання та злиття малих і фінансове нестійких банків;
• забезпечення участі всіх банків у єдиній інформаційній системі «Реєстр позичальників», що дасть змогу знизити кредитний ризик;
• оптимізації структури капіталу, активів та зобов'язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектора економіки;
• підвищення прибутковості банківських операцій, орієнтації на доходи від кредитування та обслуговування реального сектора економіки і зниження витрат за рахунок підвищення технологічності та комп'ютеризації банківських операцій, зменшення необґрунтованих витрат;
• упередження здійснення банками сумнівних банківських операцій шляхом ідентифікації клієнтів та їх операцій, посилення боротьби з відмиванням брудних грошей, зокрема шляхом здійснення належного контролю за наявністю в банків положень, практики та процедур щодо протидії відмиванню грошей, набутих злочинним шляхом удосконалення чинного законодавства України з питань кредитування, посилення захисту прав та інтересів кредиторів, підвищення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов'язань, надання недостовірних даних про фінансовий стан позичальника;
• забезпечення довіри кредиторів і вкладників до банків шляхом підвищення стабільності, стійкості й конкурентоспроможності на світовому ринку банківської системи України, спроможної максимально та якісно задовольнити потреби економіки й населення у кредитах та інших сучасних банківських послугах.

2.2. Аналіз процесів  функціонування вітчизняних  банків у світовому  фінансовому просторі

    Широкий доступ до фінансових ресурсів є однією з визначальних умов розвитку національного  господарства. Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світові ринки. На сьогодні, нажаль,  чи не єдиною можливість роботи вітчизняних банків на світовому фінансовому ринку є валютний дилінг, як правило, на умовах маржинальної торгівлі. У результаті дії маржинального механізму учасник ринку оперує сумами, які в декілька разів перевищують кількість його власних грошей. Відповідним великим обсягам стане й фінансовий результат такої операції. З урахуванням середньої денної цінової динаміки — кількасот доларів на стандартний лот [57, c.461].

     Проте отримання прибутку це не єдина мета валютного дилінгу, заслуговують на увагу також можливості даного сегменту світового фінансового ринку  щодо хеджування валютних ризиків, адже можливість попередження валютного  ризику є однією із основних складових  конкурентоспроможності компанії на ринку. Валютний ризик для експортерів  та імпортерів виникає у випадках, коли валютою ціни є іноземна для  них валюта.

    Експортер має збитки при зниженні курсу  валюти ціни відносно його національної валюти в період між укладанням контракту  і здійсненням платежу по ньому. Для імпортера збитки виникають  при протилежному русі курсу. В обох випадках еквіваленти в національних валютах будуть відрізнятися в гірший бік від тих сум, на котрі експортер  і імпортер розраховували в момент підписання контракту [13, c.57].

      Компанії, що займаються зовнішньоторговельними  операціями (експортери й імпортери), в усьому світі є активними  учасниками міжнародного валютного  ринку forex. В експортерів існує  постійний інтерес продавати  іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її. 

    Курси валют на forex постійно міняються. У  результаті цього реальна вартість товару що купується чи продається за валюту може значно змінитися, і  контракт, що здавався вигідним, може в  підсумку виявитися збитковим. Звичайно, можлива і зворотна ситуація, коли зміна курсу валюти приносить  прибуток, але задачею торгової компанії не є одержання прибутку від зміни  валютних курсів. Для торгової компанії важливо мати можливість планувати  реальну собівартість товару який купується  або продається [65, c.425].

    Показовим прикладом можливості використання валютного дилінгу у хеджуванні валютних ризиків є ситуація із ревальвацію  гривні наприкінці квітня 2005 року. Передумовами ревальвації стали інфляційні очікування, частково спричинені великими валютними  доходами  українського експорту та загальною світовою тенденцією до ослаблення долара, до якого тривалий час була прив’язана гривня. Використовуючи підходи  фундаментального аналізу можливо  було спрогнозувати укріплення гривні. Так, існувало декілька причин щодо можливої її ревальвації. Перша причина для  зростання гривні – об'єктивна  недооцінка валюти. Виходячи з паритетів  купівельної спроможності, гривня на сьогодні є недооціненою щодо світових валют і передусім долара. Як нами було визначено вище, згідно теорії паритету купівельної спроможності, курс гривні до долару США станом на квітень 2005 р. повинен складати приблизно 2,37 грн. за 1 долар США. Така значна недооцінка вітчизняної валюти сформувалася через  те, що економіка України орієнтована  на експорт. Лише у 2004 р. Україна експортувала продукції, за даними Держкомстату України, на $ 3,67 млрд. більше, ніж імпортувала [82].

    Друга причина для подальшого зростання  гривні – зростання цін на пальне. Імпортерам найбільш вигідна сильна валюта країни імпорту (купують відносно дешевше, продають відносно дорожче). Згідно інформації Держкомстату України у 2008 році 37,3 % імпорту припадало на енергоносії (передусім, на нафту і  газ) [82].

    Третя причина ревальвації гривні це менеджмент державного боргу. Урядом було задекларовано  про наміри зменшення державного боргу, а чим дешевшим буде долар  США, тим реально менше заплатить  держава за своїми боргами закордонним  кредиторам.

    Четверта  причина щодо зміцнення гривні –  боротьба з інфляцією. За даними Міністерства фінансів України, в українську економіку  щодня надходить до 300 млн. дол. США. Доволі велику частину цієї суми викуповує  Нацбанк, проте великий щоденний обсяг вкидання гривні може спровокувати інфляцію. Отже, із підвищенням валютного  курсу гривні, менше вітчизняної  валюти буде вкидатися в економіку, це зменшить ризики інфляції.

    Базуючись на отриманому прогнозі постає завдання побудувати дієву стратегію щодо хеджування валютних ризиків. Хеджування приводить до того, що для компанії зникає ризик зміни курсів і це дає можливість планувати діяльність і бачити фінансовий результат, не перекручений курсовими коливаннями, дозволяє заздалегідь  призначити ціни на продукцію, розрахувати  прибуток, зарплату і т.д.