Основні етапи розвитку світового фондового ринку

3 Процес становлення фондового  ринку в Україні)                                                                         Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні неможливе без активізації процесу соціально-економічних та політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов'язані з реформуванням форм власності в суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 рік понад 60,5 тис. підприємств змінило форму власності, в тому числі 9,5 тис. - шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих товариств в Україні. Отже, фондовий ринок формується не еволюційним, а досить-таки революційним шляхом. Але немало на ньому і перешкод, а саме: недовіри вітчизняних інвесторів до фінансових інструментів, обмеженості вітчизняних інвестиційних ресурсів, відсутності відповідної інфраструктури, практики активного просування акцій на ринку, досвіду та культури корпоративного управління товариствами, недосконалості правової бази, непослідовності у проведенні приватизації, негативного іміджу цінних паперів, що був сформований у населення в ході трастових скандалів. 
Аналізуючи процес реформування системи власності шляхом приватизації, можна вивести таку закономірність: починаючи з 1994 року держава все більше й більше позбавляється функцій безпосереднього управління підприємствами, але водночас з кожним роком посилюється і потреба у державному регулюванні ринку цінних паперів. Його розвиток також має свої особливості, оскільки відбувається одночасно з проведенням ринкових реформ та пошуком оптимальних методів державного регулювання економікою в цілому.Нині в Україні налічується понад 35 мільйонів власників акцій приватизованих підприємств. Населення, якому традиційно притаманне підвищене почуття соціальної справедливості, покладає надії не тільки на розвиток державою різноманітних форм інвестування як засобу збільшення грошових заощаджень, а й на забезпечення захисту своїх фінансових вкладень. Відновлення довіри населення до держави і фондового ринку є необхідною умовою соціальної підтримки курсу ринкових реформ та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. На цих засадах і була започаткована державна політика регулювання ринку цінних паперів в Україні. 
На фондовий ринок, як на складову частину фінансового ринку держави, звичайно, впливають кризові процеси, які мають місце в економіці. Проте, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток.                                                                                                                                                 Статистика свідчить: у 1994 році в Україні випущено цінних паперів на суму 286 млн. грн., в 1995 - 1715,4 млн. грн., в 1996 -4618,9 млн. грн., в 1997 - 13,4 млрд. грн., а станом на початок 1999 року - тільки акцій було випущено на 11,5 млрд. грн. Менше ніж за п'ять років випуск цінних паперів збільшився у 47 разів. На першому місці серед них (які емітуються українськими підприємствами)-акції. 
Причому найбільша питома вага випуску цінних паперів припадає на акції приватизованих підприємств. Це пояснюється продовженням процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств: нині в Україні налічується 35,5 тис. акціонерних товариств, в тому числі 23,5 тис. закритих, загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить майже двадцять мільярдів гривень.Із загального обсягу випуску акцій у минулому році лише 21 відсоток припадає на реально залучені кошти, а інші 79 - емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств, а також збільшення статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто "масова приватизація" не вирішила їхніх економічних завдань - надходження інвестицій та формування "ефективного" власника. Склалася ситуація, коли підприємства, що були приватизовані за ПМС та КС, маючи тисячі акціонерів, не мають перспектив щодо розвитку через скрутне фінансове становище і часто через неспроможність керівництва працювати в нових ринкових умовах. 
Існують також певні протиріччя між акціонерами (насамперед тими, які володіють незначними пакетами акцій) і вищим менеджментом, що призводять до частих порушень прав акціонерів (особливо в закритих акціонерних товариствах). А справа в тому, що більшість населення України не має повного уявлення про ті права та можливості, які надає їм володіння часткою підприємства. Крім того, у системі корпоративного управління ще не сформувався ефективний механізм звітності та відповідальності менеджменту за процес управління підприємством. Щоб уникнути цих перекосів, працівниками Державної комісії створено систему розкриття інформації, впровадження нормативних документів щодо надання повнішої та достовірнішої інформації для акціонерів та інших інвесторів.Значним недоліком вітчизняного ринку є і відсутність такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту, як корпоративні облігації. Якщо протягом 1996-97 років було зареєстровано випусків облігацій підприємств на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 1998 р. таких випусків зареєстровано лише на суму 8,19 млн. грн. Існують дві основні причини, через які підприємства не використовують можливості залучення додаткових коштів цим шляхом. Насамперед це податкове законодавство, яке не стимулює випуск боргових корпоративних цінних паперів. Іншою причиною можна вважати високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), ринок яких протягом останніх років відволікав значні обсяги інвестиційних ресурсів з ринку капіталів. Тому в листопаді 1998 року Комісією підготовлено, а урядом відповідно внесено до Верховної Ради законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що передбачає звільнення від оподаткування надходження коштів при випуску корпоративних облігацій.На жаль, особливості перехідного періоду у вітчизняній економіці, зростання державного боргу зробили проблематичним ефективне покриття дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП. Тому ще одним важливим напрямком розвитку цінних паперів для розв'язання проблем фінансування економіки та розвитку соціально-економічної інфраструктури міст може стати випуск муніципальних та регіональних цінних паперів. Україна вже має певний досвід в цій сфері, оскільки облігації місцевої позики існують фактично вже більше трьох років.Останнім часом в Україні набули поширення - як засіб подолання кризи неплатежів - векселі.Вони зайняли серед фінансових інструментів домінуюче становище, вільно продаються та купуються на вітчизняному вторинному ринку. Це пояснюється спадом ринку державних цінних паперів та акцій. Збільшення обсягів продажу векселів є також наслідком збільшення кількості емітентів. Ними, зокрема, стали органи Пенсійного фонду, обласні державні адміністрації, інші органи місцевого самоврядування.Становлення цілісного та ефективного фондового ринку в Україні неможливе без наявності спеціалізованих фінансових інститутів, які працюють на ниві спільного інвестування. Провідна роль в обслуговуванні громадян при здійсненні ними інвестицій належить інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям. Понад чверть громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів були допущені лише закриті інвестиційні фонди.Серед головних проблем, що заважають діяльності інститутів спільного інвестування, слід зазначити подвійне оподаткування доходів інвесторів, невизначеність деяких аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді призводять до неправильного відображення фінансових результатів. Для підвищення ефективності функціонування фінансового ринку Комісія ставить собі також за мету посилити вимоги щодо інформаційного забезпечення акціонерів та учасників інвестиційних фондів шляхом встановлення стандартів складання фінансової звітності фондів. 
У 1991-1993 роках уряд започаткував на основі Української фондової біржі створення національної централізованої системи організованої торгівлі цінними паперами, реєстрації прав власності і забезпечення обігу цінних паперів. Комісія вже видала дозволи на діяльність п'яти спеціалізованих бірж та Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).                                                                                                                           На жаль, останніми роками не вдалося повною мірою створити національну централізовану систему, забезпечити її подальше ефективне функціонування: на організаційно оформлені ринки припадає менш ніж три відсотки від загального обсягу торгів всіма видами цінних паперів. Внаслідок цього не повною мірою забезпечуються інтереси держави та громадян у функціонуванні прозорого, ефективного та справедливого ринку.Невирішеною проблемою оформленого ринку залишається неоднакове оподаткування операцій з цінними паперами на біржах та торговельних системах.Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує прискорення обігу цінних паперів та реєстрацію прав власності на цінні папери.Кооперативний ринок зразка 1995-1996 років був ринком акцій державних підприємств, що приватизуються. Тому зусиллями Комісії досить швидко створена мережа реєстраторів власників іменних цінних паперів та нормативна база їх функціонування. Але цей процес був ускладнений виникненням так званих "кишенькових" реєстраторів, які опосередковано створені емітентами і повністю ними контролюються, що не повною мірою дозволило реалізувати концепцію створення інституту незалежних реєстраторів.Прийняття і введення в дію в січні 1998 року Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" викликало необхідність приведення професійними учасниками фондового ринку своєї діяльності у відповідність до його норм.Саме існування Національного депозитарію є ознакою економічної цивілізованості та гарантованого захисту прав власності, що збільшує привабливість країни для вітчизняних та іноземних інвесторів.Але якщо враховувати, що Національний депозитарій України відповідно до законодавства є системоутворюючим елементом Національної депозитарної системи, який забезпечує стандартизацію документообігу, кодифікацію цінних паперів і міжнародні зв'язки з депозитаріями інших держав, то стає зрозумілим, що створення Національної депозитарної системи України мало б передувати приватизації, чи, як мінімум, збігатися з її початком. Позаяк це своєчасно не було зроблено, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є прискорення процесу створення Національної депозитарної системи України і розв'язання проблеми випуску і забезпечення обігу повноцінних паперів (в документарній та бездокументарній формах) в процесі завершення приватизації.

4 Цінні папери:визначення,класифікація)                                                                           Цінні папери - це ще й інструмент залучення коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів. Обіг цінних паперів - сфера таких видів діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова і консультаційна.                                                                  Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарні та бездокументарні. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділяються на два великих класи - основні і похідні.Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси та ін.).Похідні цінні папери - це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг.                                                              Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація може бути виграшною та дисконтною.               Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:                                                      1)     за емітентами (державні, приватні та змішані);2)     за ступенем захисту (висококласні та низькокласні); 3)     за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);4)     за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);                                                                                                                                  5)     за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);                                   6)     за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).

Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів: а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких співвласниками майна і коштів емітента;б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);                       в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.

Залежно від мети їхнього випуску цінні  папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).Отже, основними видами цінних паперів є:акція;облігація;вексель;чек;ощадна книжка на пред'явника;депозитний сертифікат;опціон;ф’ючерс;коносамент.                                                                                    Цінні папери виконують низку функцій у системі суспільного відтворення.                         По-перше, вони є його регулятором. Відбиваючи чинність закону вартості і динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва, цінні папери забезпечують приплив капіталу в одні галузі і відплив капіталу з інших. Цінні папери надійних, перспективних, дохідних галузей, як правило, мають попит, чого не можна сказати про цінні папери нерентабельних галузей. По-друге, цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів. У розвинених промислових країнах в умовах рівноважної економіки значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю цінних паперів.                Цінні папери виконують також яскраво виражену інформаційну функцію: свідчать про стан економіки. На ринку цінних паперів, перш за все на фондових біржах, формуються курси цінних паперів. Ці курси - барометр будь-яких змін в економічному та політичному житті країни.Стабільне зниження біржових курсів тих або інших цінних паперів, а також просто масове падіння курсів є ознакою погіршення економічної кон'юнктури. І навпаки, стабільні курси або їхнє підвищення, як правило, свідчать про нормальний економічний стан країни. Через цінні папери реалізується також можливість контролю над економікою й економічними процесами як у межах макро-, так і мікроекономіки. Цінні папери є сполучною ланкою між суспільними, політичними, державними інститутами (надбудовою), з одного боку, і сукупністю економічних відносин і зв'язків у суспільстві (базисом), з другого. Наприклад, суспільне значимі явища і події в надбудові впливають на курси цінних паперів (у першу чергу - біржові), а ті вже, у свою чергу, - на функціонування економіки. Цінні папери є гнучким інструментом інвестування вільних коштів юридичних та фізичних осіб. Розміщення цінних паперів - ефективний спосіб мобілізації ресурсів для розвитку виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Цінні папери активно беруть участь в обслуговуванні товарного та грошового обігу.Також зазначимо те,що за допомогою цінних паперів здійснюється переміщення капіталу інвесторів до виробників, визначення ефективності використання фінансових активів в окремих секторах економіки, переміщення капіталу з однієї галузі в іншу.

5 Емітент та інвестори-основні  учасники фондових угод)                                                       Біржовий ринок, як уже зазначалося, є складовою частиною цілісної системи фондового ринку. У зв'язку з різноманіттям угод з фондовими цінностями і багатогранністю функцій, які можуть виконуватися різними учасниками ринку цінних паперів, навряд чи представляється можливим дати їм єдину вичерпну класифікацію. Залежно від характеру економічної поведінки суб'єктами ринку цінних паперів можуть бути емітенти, інвестори та фінансові посередники. 
Необхідно дати більш детальну характеристику окремих учасників ринку цінних паперів, починаючи з емітентів, оскільки вони першими виходять на ринок, пропонуючи до продажу власні цінні папери. 
Емітентом цінних паперів є держава в особі центрального або місцевого органу влади (управління) або юридична особа (підприємство, установа, організація, компанія), що випускає (емітує) цінні папери і несе зобов'язання по них перед власниками цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства в Україні емітентами можуть бути державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства й інші юридичні особи (включаючи спільні та іноземні підприємства), зареєстровані на території України. Неодмінною умовою допуску емітента на фондовий ринок є державна реєстрація його правового статусу. 
Інвестор - юридична або фізична особа, що придбаває цінні папери від свого імені і за свої кошти. Відповідно до українського законодавства інвесторами можуть виступати не тільки вітчизняні юридичні та фізичні особи, але й іноземні. Інвестори поділяються на:індивідуальні (приватні особи); корпоративні (підприємства, організації, установи і т.д.); інституціональні (колективні). 
Серед перерахованих груп інвесторів найбільш представницькою і впливовою є група інституціональних інвесторів. Як інституціональні інвестори можуть виступати різні фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З одного боку, вони залучають грошові кошти своїх клієнтів, з іншого - значну частину залучених коштів без збитку інтересів своїх клієнтів інвестують в різні фондові цінності.Як інституціональний інвестор на ринку цінних паперів можуть бути компанії споживчого кредиту, кредитні спілки, а також численні інвестиційні фонди. Інвестиційні фонди, випускаючи власні акції і продаючи їх населенню, вкладають кошти, які отримують від продажу власних акцій, в цінні папери держави й інших підприємств від імені фонду, тобто формують власний портфель цінних паперів.  
Отже,роблячи належний висновое,слід виокремити наступне: Емітенти й інвестори, як правило, рідко виходять самостійно на фондовий ринок. Частіше за все вони вдаються за допомогою професійних посередників. Українське законодавство як основного посередника на фондовому ринку затверджує інвестиційний інститут - юридичну особу, що створена в будь-якій організаційно-правовій формі відповідно із Законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво " і здійснює діяльність з цінними паперами як виняткову.Інвестиційний інститут може здійснювати свою посередницьку діяльність на ринку цінних паперів в ролі:фінансового брокера;інвестиційного консультанта;* інвестиційної компанії. 
6 Депозитарна система України:структура,завдання)                                                                         Діяльність Національної депозитарної системи регулюється Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (№ 710/97- ВР).Структура Національної депозитарної системи передбачає два рівні:– верхній – Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть розрахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;– нижній рівень – зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. 
Учасники Національної депозитарної системи поділяються на прямих та опосередкованих. 
Прямі учасники – це депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів. 
Опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними паперами, торговці цінними паперами та емітенти. 
Національна депозитарна система виконує наступні функції:– стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;– уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;– відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і бездокументарній формі; 
– реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;– акумулювання доходів щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;– регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою; 
– надання послуг щодо виконання обов’язків номінального утримувача іменних цінних паперів; 
– розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп’ютеризованих систем обслуговування рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов’язаних із банківськими та (або) з іншими системами грошового клірингу на регулярній основі. 
За Національним депозитарієм закріплено три виняткових види діяльності щодо регулювання ринку цінних паперів:– стандартизація депозитарного обліку відповідно до міжнародних норм; 
– стандартизація документообігу за операціями з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних норм; 
– встановлення взаємовідносин та сприяння укладанню кореспондентських відносин для обслуговування міжнародних операцій із цінними паперами учасників національної депозитарної системи. 
Крім того, НДУ може виконувати три комерційних види діяльності:– діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;– депозитарну діяльність;– розрахунково-клірингову діяльність. 
Для здійсненя кореспондентських відносин щодо цінних паперів у Національній депозитарній системі необхідно укласти відповідні угоди та відкрити рахунки. 
Договір про відкриття рахунку у цінних паперах – договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності. 
У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах, випущених у документарній формі, визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи відокремлений). 
Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберігання на рахунках власників у зберігача і не обліковані на рахунках зберігача в депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім’я зберігача як номінального утримувача. 
Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках у цінних паперах зберігачів у депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім’я депозитарію як номінального утримувача. 
У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг. 
Договір про кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів – договір між фондовою біржою або учасниками організаціно оформленого позабіржового ринку та обраним ним депозитарієм про здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів; 
Договір про обслуговування емісії цінних паперів – договір між емітентом та обраним ним депозитарієм про обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. 
У договорі про обслуговування емісії цінних паперів визначається порядок прийняття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у бездокументарну. У разі розміщення на зберігання цінних паперів, випущених у документарній формі, передбачається надання емітентом або зберігачем сертифіката якості цінних паперів у документарній формі.Депозитарний договір – договір між зберігачем та обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими зберігачем. 
У депозитарному договорі встановлюється право зберігача передавати до депозитарію винятково цінні папери, які знаходяться у колективному зберіганні; порядок здійснення операцій депозитарієм; умови ведення рахунків; порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, а також умови оплати його послуг тощо. 
Депозитарії та зберігачі не мають права укладати угоди щодо цінних паперів, які належать депоненту і зберігаються у них на рахунках у цінних паперах, у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення. 
Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюється винятково депозитаріями, які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночаною оплатою грошових потоків на рахунках зберігачів. Для здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів необхідно одержати відповідний дозвіл. 
У Національній депозитарній системі здійснюється перехід права власності на цінні папери. 
1. Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії не зазначено, що вони не підлягають передачі) передаються новому власнику шляхом повного індосаменту. 
У випадку відчудження знерухомлених цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. 
Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть реалізовуватися з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. 
2. Право власності на цінні папери на пред’явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі цінних паперів 
У разі відчудження знерухомлених цінних паперів на пред’явника право власності на цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. 
3. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. 
4. Підтвердженням права власності на цінні папери є серифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі – виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надати власнику цінних паперів. 
Виписка з рахунку у цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери. 
5. Угоди щодо цінних паперів не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін.

7 Органи спільного  інвестування-компанії та фонди)                                                       Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства" (1576-12), і повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії. Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати, які випускає інвестиційна компанія, повинні відповідати вимогам, встановленим у пункті 9 цього Положення. На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширються обмеження, встановлені пунктом 17 цього Положення. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж. На засновників інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, поширюється обмеження, встановлене пунктом 4 цього Положення. Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії. Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду. Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією. Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому цим Положенням для інвестиційних фондів. Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов'язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) не рідше ніж раз на рік.                                                                                                      Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери. Емісія інвестиційних сертифікатів здійснюється після реєстрації їх випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.                                                                                       Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, що підлягають вільному перепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією. Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки. Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановленому Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами.                                                Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних паперів з такими обмеженнями: інвестиційні сертифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів; учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів. Приватизаційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних паперів.                                Фонд має право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-разовому розмірі до обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується Фондом державного майна України та Міністерством фінансів України. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії мають право тримати у своїх активах до 25 відсотків цінних паперів одного емітента за умови їх придбання за приватизаційні папери. Оцінка чистих активів фонду здійснюється відповідно до Положення про порядок оцінки чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційної компанії, що затверджується Міністерством фінансів України. Вартість чистих активів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат відкритого фонду обчислюється щоквартально, на дату, яку встановлює Міністерство фінансів України. Взаємний фонд зобов'язаний за цією ціною викуповувати інвестиційні сертифікати у учасників фонду. Доходи фонду складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством. Прибуток фонду підлягає розподілу між засновниками та учасниками у вигляді дивідендів. Прибуток засновників фонду відповідно до інвестиційної декларації може бути спрямовано на збільшення розміру статутного фонду. Фонд складає і публікує звіти про свою діяльність у терміни та в обсязі, що визначаються чинним законодавством.                                                                    Облік і контроль за діяльністю фонду щодо розміщення приватизаційних паперів здійснюються у порядку, встановленому Фондом державного майна України та Міністерством фінансів України. Відкриті фонди раз на півроку зобов'язані проінформувати учасників та опублікувати в пресі фінансовий звіт, який повинен містити: бухгалтерський баланс із переліком інвестицій фонду (кількість, види і ринкова вартість цінних паперів, які перебувають у власності фонду); звіт про доходи та збитки, а також дивіденди, сплачені за цей період; довідку про вартість чистих активів фонду; довідку про кількість інвестиційних сертифікатів, випущених фондом, номінальну вартість одного інвестиційного сертифікату та вартість чистих активів одного інвестиційного сертифікату на дату складання звіту; відомості про зміни в складі афілійованих осіб, членів спостережної ради, а також про зміну інвестиційного керуючого і депозитарія. Фінансовий звіт за підсумками року обов'язково звіряється аудитором.                                  Закриті фонди раз на півроку мають публікувати такі дані: вартість чистих активів фонду (включаючи вартість і кількість невикористаних приватизаційних паперів, що засвідчується висновком аудиторської організації);