17 Права аукціонера
та умови їх реалізації.Дивіденди) Відповідно
до чинного законодавства, що регулює
корпоративні відносини в Україні, будь-яка
фізична чи юридична особа може стати
акціонером якщо вона стала:
(а) засновником товариства, або (б) придбала
акції товариства, яке вже створене. Акціонери
відіграють головну роль в акціонерному
товаристві (надалі – АТ), оскільки будучи власниками цінних паперів, які
засвідчують дольову участь в статутному
фонді товариства (тобто фактично співвласниками
АТ) вони мають право вирішувати найголовніші
питання його діяльності. По суті вони
дають життя товариству і визначають його
подальшу долю. Придбання акцій АТ надає
акціонерам не лише право на отримання
доходу за цими цінними паперами, а й досить
широкий спектр інших прав. Права акціонерів на сьогодні визначені
в ст. 116 Цивільного Кодексу України (надалі
– ЦК України), ст. 88 Господарського
кодексу України (надалі – ГК України), статтях 10, 21,
38, 39 Закону України ”Про господарські
товариства”, ст. 6 Закону України ”Про
цінні папери і фондовий ринок”, ст. 5 Закону
України ”Про Національну депозитарну
систему та особливості електронного
обігу цінних паперів в Україні” та в
інших актах законодавства. Проаналізувавши відповідні акти, можна
зазначити, що до основних прав акціонерів
належать такі: брати участь в управлінні справами
товариства в порядку, визначеному в установчих
документах, крім випадків, передбачених
законом; брати участь у розподілі прибутку
товариства та одержувати його частку
(дивіденди) пропорційно частці кожного
з учасників; вийти в установленому порядку
з товариства; одержувати інформацію про
діяльність товариства; розпоряджатися
своїми акціями; право на визначені законом
методи реєстрації права власності на
акції; право на отримання документу, який
підтверджує право власності на акції
після їх повної оплати; переважне право
на придбання додатково випущених акцій
пропорційно до частки в статутному фонді;
право на виділ частки при виході чи виключенні
учасника зі складу товариства; право
на отримання майна, що залишилось після
розрахунків з кредиторами у разі ліквідації
товариства; відшкодування збитків, що
зумовлені зміною статутного фонду товариства;
викуп на вимогу акціонера його акцій
АТ у випадках, передбачених законом або
статутом товариства.Право
брати участь в управлінні справами товариства)структурою
є складним, оскільки воно об’єднує в
собі кілька прав, пов’язаних з діяльністю
акціонерів щодо управління товариством. Акціонери
реалізують це право через відповідні
органи товариства, а саме: через вищий орган АТ – загальні збори
акціонерів, спостережну раду, ревізійну
комісію, виконавчий орган товариства,
а також через посадових осіб товариства.
Право участі в загальних зборах акціонерів
виникає не з моменту фактичного придбання
акцій, а з моменту внесення відповідних
змін до реєстру акціонерів (документарна
форма випуску), або ж з моменту зарахування
цінних паперів на рахунок власника у
зберігача (бездокументарна форма випуску)
і реалізується шляхом участі акціонерів
в голосуванні на загальних зборах. Воно
не залежить від кількості та класу акцій,
власниками яких вони є, – кількість голосів
визначається кількістю простих іменних
акцій, що належать акціонеру.Щодо інших форм участі акціонерів в
управлінні справами товариства, тут можна
назвати право обирати і бути обраним
в органи управління товариством. Акціонер
може бути обраний до складу спостережної
ради, ревізійної комісії, виконавчого
органу (правління), інших органів, що утворюються
товариством (лічильна, мандатна комісія
тощо). Проте, законодавство містить ряд
обмежень щодо зайняття посад в органах
управління АТ (ними не можуть бути посадові
особи органів державної влади, військовослужбовці,
працівники прокуратури, суду, державної
безпеки, державного нотаріату, крім, коли
державні службовці здійснюють функції
з управління акціями, що належать державі
та представляють інтереси держави в раді
товариства чи ревізійній комісії товариства Кожен
акціонер є інвестором, який вклав кошти
в АТ, а отже, він очікує отримати певний
прибуток від вкладених ним коштів. Право
брати участь в розподілі прибутку та
одержувати його частку є майновим правом
кожного акціонера. Отриманий товариством
прибуток може бути використаний в різних
цілях: розподілений між акціонерами товариства
у вигляді дивідендів, використаний для
придбання цінних паперів інших емітентів,
реінвестований у товариство, залишений
на рахунку тощо. Питання про розподіл прибутку і виплату
дивідендів за підсумками року вирішується
загальними зборами акціонерів. Інакше
кажучи, дивіденди можуть не сплачуватися
по-перше, у разі відсутності прибутку,
а по-друге, якщо рішення загальних зборів
з цього питання є негативним. У випадку
прийняття рішення про виплату дивідендів,
встановлюється однаковий розмір дивідендів
на кожну акцію окремого виду (якщо тільки
це не привілейовані акції, дивіденди
по яких є фіксованими і не залежать від
розміру прибутку, отриманого за поточний
фінансовий рік), які виплачуються за рахунок
прибутку, що залишається у розпорядженні
товариства після сплати податків та інших
відрахувань до бюджету, а також процентів
за банківськими кредитами. Така виплата
проводиться одноразово, в повному обсязі
в строк, визначений загальними зборами.
Оскільки право на отримання дивідендів
мають акціонери, які є власниками акцій
на момент початку строку виплати дивідендів,
що визначається загальними зборами, АТ
до цього часу має забезпечити складання
реєстру власників іменних акцій (при
документарній формі випуску акцій), та
зведеного облікового реєстру рахунків
власників цінних паперів, складеного
депозитарієм (при бездокументарній формі
випуску акцій). Важливо пам’ятати, що
виплата проводиться за вищезазначеними
реєстрами, і не залежить від можливого
переходу права власності на акції в період
виплати дивідендів. Значення
права акціонера на отримання інформації
про діяльність товариства полягає в тому,
що це одна з головних умов залучення капіталу. Особа,
яка вклала гроші, потребує знати не лише
на що вони витрачені та який дохід вони
принесуть, а й те, чи зможе інвестор взагалі
повернути вкладені в акції товариства
кошти. Товариство в особі органів управління
зобов’язане надати акціонеру на його
вимогу для ознайомлення річні баланси,
звіти товариства про його діяльність,
протоколи зборів, протоколи правління,
внутрішні нормативні документи товариства.
Інформацію про діяльність товариства
можна умовно поділити на публічну (вільного доступу для всіх суб’єктів), відкриту
(яка може надаватись учасникам товариства),
та конфіденційну (з обмеженим доступом). За рахунок
останнього право акціонера на отримання
інформації може бути обмежено товариством
шляхом встановлення спеціального доступу
до конфіденційної інформації, проте відповідний
порядок має бути визначений у внутрішніх
документах товариства. Одне з найважливіших прав акціонера
– це право розпоряджатися на свій розсуд
своїми корпоративними правами. Акціонер
має право без згоди на це товариства та
інших акціонерів у будь-який час продати
(обміняти, подарувати, залишити у спадок)
всі або частину своїх акцій будь-якій
особі за будь-якою ціною. Всі акціонери товариства мають рівне
переважне право на придбання акцій, що
випускаються додатково перед іншими
особами, які не є акціонерами. Товариство
не має права встановлювати переваги для
засновників товариства перед іншими
акціонерами, або переваги одних акціонерів
перед іншими, – всі власники простих
акцій мають однакове переважне право
на купівлю акцій нового випуску. Кожен
акціонер може придбати випущені додатково
акції в кількості, пропорційній його
частці в статутному фонді на дату прийняття
рішення про додаткову емісію акцій. Отже,згідно вище зазначеного,слід виокремити
головне:Відповідно до чинного законодавства,
що регулює корпоративні відносини в Україні,
будь-яка фізична чи юридична особа може
стати акціонером якщо вона стала: (а) засновником
товариства, або (б) придбала акції товариства,
яке вже створене. Акціонери відіграють
головну роль в акціонерному товаристві (надалі
– АТ), оскільки будучи власниками
цінних паперів, які засвідчують дольову
участь в статутному фонді товариства
(тобто фактично співвласниками АТ) вони
мають право вирішувати найголовніші
питання його діяльності. По суті вони
дають життя товариству і визначають його
подальшу долю. Акціонери мають такі права:Право
брати участь в управлінні справами товариства;право
обирати і бути обраним в органи управління
товариством;Право брати участь в розподілі
прибутку та одержувати його частку;права
акціонера на отримання інформації про
діяльність товариства;право розпоряджатися
на свій розсуд своїми корпоративними
правами;переважне право на придбання
акцій.
18 Привілейовані акції
,та їх різновиди) Привілейовані
акції - це акції, на які сплачується
заздалегідь встановлений фіксований
дивіденд (принцип фіксингу). Це означає, що:по-перше,
з чистого прибутку насамперед відраховується
відповідна сума для першочергової сплати
процентів тримачам привілейованих акцій.
Решта прибутку підлягає розподілові
як дивіденд тримачів звичайних акцій;по-друге,
власники привілейованих акцій отримують
вказаний у акції процент дивідендів навіть
тоді, коли прибуток відповідного фінансово-господарського
року є недостатнім. Обов'язкові виплати
дивідендів здійснюються коштом резервного
фонду, а то навіть із статутного фонду.
Звичайно, можливі варіанти, коли відсутність
коштів змушує переносити виплати на наступний
рік за сумою двох років; по-третє,
у випадку банкрутства збитки власника
привілейованих акцій мінімальні, тому
що право на отримання частки майна він
отримує після задоволення вимог кредиторів; по-четверте,
привабливість привілейованих акцій вища,
ніж звичайних тому, що їх у будь-який час
можна обміняти на встановлену кількість
звичайних акцій того ж емітента з можливим
виграшем від приросту їх курсової вартості.Звичайно, коли йдеться про привілейовані
акції, то маються на увазі передусім переваги
стосовно виплати дивідендів. Порядок
здійснення переважного права на одержання
дивідендів визначається статутом акціонерного
товариства. Привілейовані акції - це акції,
на які сплачується заздалегідь встановлений
фіксований дивіденд (принцип фіксингу).
Згідно з цим методом після виплати дивідендів
привілейованим акціонерам та формування
резервів прибуток підприємства розподіляється
між звичайними акціонерами. 1.
Привілейовані акції з фіксованими дивідендами.
Переважні права на одержання дивідендів
обмежуються заздалегідь визначеною процентною
ставкою, наприклад 10 %. Згідно з цим методом
після виплати дивідендів привілейованим
акціонерам та формування резервів прибуток
підприємства розподіляється між звичайними
акціонерами. На практиці може статися
так, що дивіденди на прості акції перевищуватимуть
дивіденди на привілейовані акції. У такому
разі статутом може бути передбачено обмін
привілейованих акцій на звичайні або
власникам привілейованих акцій може
провадитися доплата до розміру дивідендів,
виплачених іншим акціонерам. 2.
Привілейовані акції з мінімальним фіксованим
дивідендом та додатковими бонусами.
Умовами випуску таких привілейованих
акцій можуть бути передбачені мінімальні
дивіденди, які виплачуються в обов’язковому
порядку, а за наявності достатнього прибутку
— ще й додаткові дивіденди.
3. Кумулятивні привілейовані акції —
категорія акцій, за якими, у разі невиплати
товариством дивідендів передбачається
їх накопичення. Умовами емісії цих акцій
встановлюються порядок накопичення дивідендів
і строки їх виплати. Якщо за результатами
року у підприємства немає можливості
виплачувати дивіденди, то власникам кумулятивних
акцій вони нараховуються, а виплачуються
в роки з достатнім рівнем прибутку. Отже,згідно вище зазначеного,виокремимо
наступне:Привілейовані акції - це акції, на які сплачується заздалегідь
встановлений фіксований дивіденд (принцип
фіксингу). 1.
Привілейовані акції з фіксованими дивідендами.
Переважні права на одержання дивідендів
обмежуються заздалегідь визначеною процентною
ставкою, наприклад 10 %.
2. Привілейовані акції з мінімальним фіксованим
дивідендом та додатковими бонусами.
Умовами випуску таких привілейованих
акцій можуть бути передбачені мінімальні
дивіденди, які виплачуються в обов’язковому
порядку, а за наявності достатнього прибутку
— ще й додаткові дивіденди. 3 Кумулятивні привілейовані акції
— категорія акцій, за якими, у разі невиплати
товариством дивідендів передбачається
їх накопичення. Умовами емісії цих акцій
встановлюються порядок накопичення дивідендів
і строки їх виплати. Якщо за результатами
року у підприємства немає можливості
виплачувати дивіденди, то власникам кумулятивних
акцій вони нараховуються, а виплачуються
в роки з достатнім рівнем прибутку.
19 Види облігацій,та
права їх власників)
Облігація — цінний папір, що засвідчує
внесення її власником грошових коштів
і підтверджує зобов'язання відшкодувати
йому номінальну вартість цього цінного
папера в передбачений у ньому термін
з виплатою фіксованого процента (якщо
інше не передбачено умовами випуску).
Дата, яка встановлена умовами випуску
як дата відшкодування вартості облігації,
називається датою погашення, а вартість,
за якою погашається облігація, — вартістю
погашення. Як правило, вартість погашення
дорівнює номінальній вартості облігації. Хоча,
наприклад, для індексованих облігацій
вартість погашення обчислюється з допомогою
індексу, визначеного в умовах випуску.
Законом України "Про цінні папери і
фондову біржу" встановлюється
мінімальна номінальна вартість облігації.
Номінал будь-якої випущеної облігації
має бути рівним або кратним установленій
мінімальній вартості.Облігація є одним з найпоширеніших інструментів
боргу. Емітентами облігацій можуть виступати
держава та підприємства всіх передбачених
законом форм власності. Існує два основних типи облігацій: процентні
та безпроцентні, або дисконтні. За процентними облігаціями періодично
через певний термін має сплачуватись
визначений в умовах випуску процент,
який називають купонним. Якщо процентна
облігація запропонована для відкритого
продажа з подальшим вільним обігом, вона
повинна мати купонний лист на виплату
процентів. Купони на виплату процентів
на дату чергового платежу відрізаються
і пред'являються для оплати.Частіше
за такими облігаціями сплачується фіксований
процент, який визначається емітентом
в умовах емісії, хоча може сплачуватись
і змінний процент, який підлягає зміні
через визначені інтервали часу.За безпроцентними облігаціями,
або облігаціями "з нульовим купоном", процентні виплати не здійснюються,
проте такі облігації продаються за ціною,
меншою від ціни погашення. В такому разі
кажуть, що облігація продається зі знижкою,
або дисконтом.Існують так звані цільові облігації.
За ними, як і за безпроцентними, не здійснюються
процентні виплати, але при закінченні
терміну обігу надаються визначені в умовах
емісії товари чи послуги.Іноді емітуються
облігації, за якими емітент не бере на
себе зобов'язань про їх остаточне погашення.
Такі облігації називають вічним.Також існують і інші види облігацій. Так
гарантовані облігації випускаються
одним підприємством, а гарантуються іншим
(наприклад, випускаються дочірньою компанією,
а гарантуються головною). По облігаціях
участі окрім гарантованого проценту
може виплачуватися надбавка, якщо доходи
корпорації перевищують певний рівень.Конвертовані
облігації можуть бути, за бажанням
їх власника, обмінені на інші цінні папери,
як правило звичайні акції (того ж емітента). Щоло прав власників стосовно облігацій)
Власник облігації - фізична або юридична
особа, якій облігація належить на праві
власності.ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ
ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ Р І Ш Е Н Н
Я Про затвердження Положення про порядок
випуску облігацій внутрішніх місцевих
позик (Положення, розд.1) 07.10.2003 N 414 ( Введено на підставі Рішення Державної
комісії з цінних паперів та фондового
ринку N 2285 від 11.12.2007 ) Отже,на
підставі вище зазначеного,виокремимо
наступне:Облігація — цінний папір,
що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати
йому номінальну вартість цього цінного
папера в передбачений у ньому термін
з виплатою фіксованого процента (якщо
інше не передбачено умовами випуску.Емітентами
облігацій можуть виступати держава
та підприємства всіх передбачених законом
форм власності. Існує два основних типи облігацій: процентні
та безпроцентні, або дисконтні.Власник
облігації - фізична або юридична особа,
якій облігація належить на праві власності.
20
Державні цінні папери,ступінь
іх надійності) Державні цінні папери засвідчують право на власність
і належність до державного кредиту. Державні цінні папери
— це державні зобов'язання, що випускаються
в документарній або електронній формах
центральним урядом, місцевими органами
влади і окремими державними підприємствами
з метою розміщення позик і мобілізації
грошових ресурсів у відповідні бюджети.
Найпоширенішим видом
державних цінних паперів є облігації
державних позик. Облігація (від лат.
— зобов'язання) — це цінний папір,
який, по-перше, засвідчує внесення її
власником певних грошових коштів на її
придбання (в даному випадку — на користь
держави); по-друге, надає її власникові
право на отримання певного доходу від
облігації; по-третє, потверджує зобов'язання
держави відшкодувати повну номінальну
вартість облігації у передбачений умовами
позики строк.При випуску державної
позики обов'язково обумовлюється
термін, протягом якого облігації підлягають
погашенню або викупу. Випускаються облігації
внутрішніх і зовнішніх державних і місцевих
позик. Кошти, що надходять від розміщення
державних облігації, зараховуються до
державного бюджету, хоча й не враховуються
в його доходах (згідно із світовою бюджетною
методологією). Облігації державних
позик можуть бути як іменними, так
і на пред'явника. Державні облігації
випускаються або у вигляді документів,
або у вигляді записів на відповідних
електронних рахунках у системі електронного
обігу цінних паперів. В Україні державна
облігація у вигляді електронного запису
вважається придбаною з моменту реєстрації
її набувача. При
документарній формі випуску бланкам
державних облігацій належить мати відповідний
ступінь захисту та містити такі основні
реквізити: найменування
емітента; номінальну вартість облігації;
термін погашення; розмір і строки виплати
відсотків (для відсоткових облігацій);
серію та номер облігації. При документарній
формі випуску державні облігації, за
якими передбачена неодноразова виплата
доходу, мають містити купонний лист. Купон — це відрізна
частина облігації, що передається замість
розписки під час отримання відсотків
(звідси вислів "стригти купони").
Купон на виплату відсотків має, як правило,
містити такі дані: порядковий номер купона
на виплату відсотків, номер облігації,
за якою виплачуються відсотки, найменування
емітента і термін виплати.Державні облігації,
як вже зазначалося, реалізуються
як юридичним, так і фізичним особам на
добровільних засадах. Головними набувачами
державних облігацій є, як правило, комерційні
банки.Державні облігації можуть вільно
обертатися, або мати обмежене коло обігу,
вони ощадні й бувають казначейські.
За зарубіжною методикою
державними облігаціями вважаються
цінні папери із терміном обігу більше
5 років. У США термін обігу державних облігацій
досягає ЗО років. В Україні в умовах
кризової економіки і макроекономічної
нестабільності термін обігу облігацій
внутрішньої державної позики (ОВДП) є
значно коротшим.Для заміни облігацій
державних позик, що були випущені
раніше, використовуються конверсійні
облігації.
Казначейські зобов'язання
(векселі) держави — це вид державних
цінних паперів, що засвідчує внесення
їх власником грошових коштів до бюджету
і дає право на одержання фіксованого
доходу протягом строку володіння цими
паперами. Казначейські зобов'язання випускаються
державою на різний термін, тому вони можуть
бути: довгострокові, середньострокові
і короткострокові.
Залежно від призначення й конкретних
цілей казначейські зобов'язання випускаються
на різних умовах (казначейські бони, казначейські
ноти).Казначейські зобов'язання
(векселі) держави розміщуються на
добровільній основі серед юридичних
і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські
зобов'язання (векселі) та їх погашення
здійснюється відповідно до умов їх випуску.
Казначейські векселі
можуть передаватися Державним казначейством
бюджетним установам на здійснення
платіжних операцій за витратами, що передбачені
в бюджеті, але які фактично не профінансовані
через нестачу бюджетних коштів (наприклад,
для оплати бюджетними установами спожитих
енергетичних ресурсів).Рух
державних цінних паперів, сукупність
актів їх купівлі-продажу формують відповідний
сегмент національного фондового ринку.
Поки державні цінні папери знаходяться
в обігу, вони можуть бути в будь-який момент
продані й куплені. Як наслідок — формується
вторинний ринок цінних паперів держави.Проведення операцій
з державними цінними паперами на відкритому
ринку здійснює
Центральний (Національний) банк. Продаж
державних цінних паперів можуть здійснювати
й комерційні банки. Придбаваючи державні
цінні папери, банки отримують в своє розпорядження
досить високоліквідні й надійні активи.
Отже,стосовно
вище зазначеного,виокремимо наступне:
Державні цінні папери — це державні
зобов'язання, що випускаються в документарній
або електронній формах центральним урядом,
місцевими органами влади і окремими державними
підприємствами з метою розміщення позик
і мобілізації грошових ресурсів у відповідні
бюджети.Найпоширенішим видом
державних цінних паперів є облігації
державних позик; Казначейські зобов'язання
(векселі) держави — це вид державних
цінних паперів, що засвідчує внесення
їх власником грошових коштів до бюджету
і дає право на одержання фіксованого
доходу протягом строку володіння цими
паперами. Рух державних цінних
паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу
формують відповідний сегмент національного
фондового ринку. Поки державні цінні
папери знаходяться в обігу, вони можуть
бути в будь-який момент продані й куплені.
Як наслідок — формується вторинний ринок
цінних паперів держави.Проведення операцій
з державними цінними паперами на відкритому
ринку здійснює Центральний (Національний)
банк. Продаж державних цінних паперів
можуть здійснювати й комерційні банки. Придбаваючи державні
цінні папери, банки отримують в своє розпорядження
досить високоліквідні й надійні активи.
21 Муніципальні облігації,їх
роль для місцевих бюджетів) Муніципальні
запозичення є важливим джерелом фінансового
забезпечення розвитку місцевого самоврядування.Органи
місцевої влади, згідно з положеннями
Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» мають право випускати облігації
на пред'явника у паперовій формі. Але
недосконала податкова система, що обкладає
доходи фізичних осіб – власників муніципальних облігацій податковою
ставкою 20%, недовіра до твердості
зобов'язань місцевих органів, недосконала
реклама, а інколи відсутність будь-якої
інформації про випуск муніципальних
облігаційних позик робили їх маловартісними,
випадковими і ризиковими для вкладання
коштів.Водночас визначені принципи
і параметри емісії муніципальних облігацій теоретично
гарантують до 90% об'єктивних підстав їх
успіху. Провідними з них є:по-перше,
розмір муніципальних запозичень безризикового
випуску облігацій сягає максимально
до однієї третини дохідної частини муніципального
бюджету. Дана сума піддається успішній
реалізації навіть непідготовленим і
малодосвідченим емітентам;по-друге,
коло потенційних покупців місцевих облігаційних
позик може бути стабільним в процесі
достовірних маркетингових досліджень
та створення умов достатньо високої ліквідності
облігацій місцевих позик; по-третє, емітенту муніципальної
позики слід об'єктивно оцінити свої можливості
виконання бюджету, обсяги фінансування
планових програм і проектів, ефективного
використання коштів позики та надання
гарантій її повернення і виплати процентів; по-четверте,
визначитися з рівнем рентабельності
капіталовкладень, періодом обертання
запозичених коштів та величиною запланованого
доходу. Класично визнаною є вища дохідність
облігацій місцевих позик, ніж державних
цінних паперів і депозитних вкладень
та дещо нижча від дохідності корпоративних
цінних паперів. Термін обігу облігацій
місцевих позик диктується терміном запозичення
грошових коштів інвесторами і не перевищує
12-18 місяців. На триваліші строки інвестори
реагують стриманіше, а на менші - вимагають
прискорення обороту запозичених коштів,
що робить проблематичнішим їх своєчасне
повернення.Проведені дослідження ринку муніципальних
позик в Україні свідчать, що вони
допомагають створювати в регіонах достатньо
конкурентні умови залучення коштів, стимулюють
формування макроекономічної фінансової
стабілізації, пожвавлюють економічну
кон'юнктуру й інвестиції. кошти здатні
забезпечувати інвестиційну Мобілізовані муніципальними
позиками підтримку вітчизняного товаровиробника
і вкладень у нерухомість, привертають
увагу закордонних інвестиційних банків
до українських регіонів, допомагають
прискорити становлення інфраструктури
фондового ринку та піднести його роль
у стимулюванні економічного зростання.
В ринковій економіці практикуються шість
видів муніципальних облігацій: По-перше,
облігації з повним зобов'язанням. Виплата
основної суми боргу і процентів за ними
гарантується правом муніципалітетів
використовувати в погашення своїх зобов'язань
доходи від оподаткування. Їхня здатність
приносити вищий дохід зробила облігації
з повним зобов'язанням найпоширенішим
видом муніципальних позик. По-друге,
облігації, що забезпечені доходом від певного об'єкту.
Їх випускають в обіг для залучення коштів
з метою фінансування конкретних проектів:
платних доріг, мостів, лікарень тощо.
Основна сума заборгованості і проценти
за нею сплачуються з доходів, які приносить
експлуатація кредитованих об'єктів.По-третє,
облігації, забезпечені спеціальним податком.
Вони обслуговуються і погашаються коштом
особливого виду податку, проте повною
довірою кредиторів не користуються.По-четверте,
облігації державних органів для фінансування
житлового будівництва, тому мають високий рейтинг.По-п'яте, промислові
облігації. Забезпечені доходом
від певного об'єкту, вони є засобом розвитку
промисловості в даному регіоні. Промислові
облігації погашаються коштом від орендної
плати, що стягується місцевими органами. По-шосте, доларові
облігації. Котирування цих облігацій
здійснюється в доларових показниках,
а не в процентах до номіналу. Строки погашення
в них не вказані, а реалізуються лише
протягом певного періоду.Досить поширеним різновидом муніципальних
облігацій стали цільові облігації.
Їхнім обов'язковим реквізитом є зазначення
товару (послуги), під які вони випускаються.Спроби
здійснити емісію і розміщення муніципальних
облігацій в Дніпропетровську, Києві, Донецьку,
Харкові й інших містах України з метою
будівництва та утримання об'єктів міської
інфраструктури дозволили накопичити
необхідний досвід і ширше залучати на
муніципальні потреби кошти юридичних
і фізичних осіб. В повному значенні це стане можливим
в нових умовах формування місцевих бюджетів
на принципах самоуправління і закріплення
джерел дохідної частини місцевих бюджетів. Отже,стосовно вище зазначеного,виокремимо
наступне:
Муніципальні запозичення є важливим
джерелом фінансового забезпечення розвитку
місцевого самоврядування.Необхідність муніципальних облігацій
як важливого інструменту фондового ринку. Але світовий досвід також свідчить про
наявність певних проблем у випуску даних
фінансових інструментів: поширення муніципальних
позик, здійснюваних за принципом облігацій
внутрішньої державної позики, призводить
до будівництва "фінансових пірамід"
на рівні регіонів, а це може мати для них
негативні економічні наслідки; покриття
дефіциту бюджету за допомогою облігаційних
позик веде лише до перекладення боргів
на виконавців наступних бюджетів. Світова практика показує, що єдиним
виправданим засобом може бути інвестування
засобів позики у виробничі проекти, які
дають конкретну економічну віддачу і
мають важливе значення для соціально-економічного
розвитку регіонів.Таким чином, державна
політика у ставленні до ринку муніципальних
облігацій повинна бути спрямована на
недопущення штучного посилення диференціювання
регіонів, підвищення ефективності використання
місцевими і регіональними органів коштів
з метою виробничого інвестування через
механізми відкритого конкурсного розподілу
інвестиційних ресурсів і підконтрольності
цих механізмів для органів влади, інформаційної
відкритості для інвесторів і населення
регіонів.