Основні етапи розвитку світового фондового ринку

27 Методика розрахунку вартості опціону)                                                                                Оцінка вартості опціона)Ціна опціону завжди повинна бути більшою або дорівнювати ціні його виконання, тобто сумі доходу, який можна отримати, використовуючи виконання опціону. У випадках, коли ціна виконання опціону дорівнює Ц і ціна акції — Ц_а , вартість опціону на продаж і опціону на купівлю повинна визначатися, відповідно, такими нерівностями: W_k max[0,Ц_а-Ц] і W_p max[0,Ц-Ц_а], де W_k і W_р — відповідно ціни опціону на купівлю і опціону на продаж.                                                                                                                                                  Оцінка на момент закінчення терміну дії опціону)Припустимо, що нас цікавить вартість опціону «код» (далі просто «опціон») на момент закінчення його дії. Вартість опціону буде:V₀ = max (V_s - E, О) де V₀ - ринкова ціна одної акції;Е - ціна використання опціону;max - вибір найбільшої з двох альтернатив V_s - E або 0                                                                                                                                     Розрахунок вартості та хедж-стратегій для опціонів Европейського типу)  Дискретний час)Нагадаємо, що розглядається (В, S)-ринок облігацій та акцій, вартість яких змінюється за формулами:B_t=B₀(1+a)^t (5.1)dS_t=S_t( dt+ dW_t) (5.2) початкові значення — В₀ та S₀ відповідно і на задано сімейство ймовірнісних мір P={P}, причому відносно кожної з мір Р послідовність (р₁,р₂, ... ,р_N) — це незалежні однаково розподілені випадкові величиниP{p₁= )=p, P(p₁= )=q=1-p, 0<р<1, -1 < < a < .                                                                                                                                                                                       Нехай H = (H_п , 0 п N) — самофінансована стратегія,x^H = ( , 0 п N) — капітал, що відповідає цій стратегії, f_N = f_N (S₀ , S₁( ), ... ,S_N( )) — фіксована невід'ємна функція. Нехай також Е* позначає математичне сподівання (середнє) відносно міри Р* такої, що р =p*= , P(p₁= )=p*.                                                                                                                                                      Теорема 5.1. Для того, щоб самофінансована стратегія H була мінімальним (х, f_N)-xeджeм, необхідно і достатньо, щоб початковий капітал х дорівнював x = (1+a)^-N E*f_N (S₀, S₁( ), ... ,S_N( )) (5.3)Наслідок. В умовах (В, S)-ринку справедлива ціна опціону Європейського типу дорівнюєC_N=(1+a)^-N E*f_N ,де N — фіксований момент виконання опціону, f_N = f_N (S₀ , S₁ , ... , S_N) — фіксована функція платежів. Тут Е* — математичне сподівання відносно такої міри Р*, щоP* (p₁ = ) = р* = .Існує мінімальний самофінансований (С_N, f_N)-хедж H* = ( , 0 п N) = ( , , 0 п N) такий, що береться з розкладу:Y_n = ,і при цьому значення капіталу в момент часу t = n дорівнює= (1 + a)^n-N E*(f_N/F_n) .Розглянемо тепер частковий і більш простий випадок, коли функція платежів f_N залежить не від всієї " траєкторії " S₀ , S₁ , ... , S_N, а лише від вартості акції S_N в момент виконання опціону, тобто f_N=f(S_N). Наприклад, для Європейського опціону купівлі f_N=(S_N - k)⁺ = max (S_N - k , 0) , а для відповідного опціону продажу f_N=(k - S_N)⁺ = max (k - S_N , 0) ,де К — договірна вартість, що її обумовлено в момент придбання опціону, і за якою в момент N будуть купуватися або продаватися акції. В цьому випадку можна, за допомогою біноміального розподілу, безпосередньо підрахувати Е*f_N і, таким чином, спростити формулу справедливої ціни опціону:C_N= (1+a)^-N E*f_N . Сформулюємо відповідний результат без доведення. Розглянемо функціюF_n(x,p) = f( x(1+ )^k (1+ )^n-k ) p^k (1-p)^n-k (5.4)( — це число комбінацій з n по k, , = 1).                                  Теорема 5.2. Для опціону Європейського типу з функцією платежів f_N=f(S_N) мають місце наступні твердження:1. Справедлива ціна опціону дорівнюєC_N=(1+a)^-N F_N(S₀,P*),де р*= ;2. Існує самофінансований мінімальний хедж=( , )=( , , ) ,причому= ;         3. Капітал X^ в момент п, 0 <, п < N для мінімального хеджу дорівнює=(1+a)^n-N F_N-n(S_n , p*) .Теорема 5.3. Справедлива ціна C_n Європейського опціону купівлі з функцією платежів f(S_N) = (S_n - К)⁺ дорівнює:1. C_N=S₀ B(k₀ , N , p) - K(1+a)^-N B(k₀,N,p*) ,де k₀=1+ , якщо ;2. C_N = 0 , якщо k₀ > N .Встановимо тепер зв'язок між справедливою ціною C_N розглянутого вище опціону купівлі і ціною стандартного Європейського опціону продажу з функцією платежів f(S_N) = (K-S_n )⁺ . Для цього запишемо таку тотожність: (-x)⁺ = тах(—x, 0) = max(x, 0) — x = x⁺ — х ,звідки (К - S_N)⁺ = (S_N - K)⁺ — S_N + K . Якщo позначити справедливу ціну опціону продажу через P_N , тоP_N = Е* (К - S_N)⁺ (1 + а)^-N = (1 + а)^-N [E* [ (S_N - K)⁺ -S_N] + К] = = (1+a)^-N K + C_N - (1 +a)^-N E*S_N . Оскільки S_N = S₀ (1+p₁) (1+p₂) ... (1+p_N), то зважаючи на незалежність і однакову розподіленість випадкових величин р₁,р₂,...,p_N маємо, що статочно P_N=(1+a)^-N K + C_n - S₀ .Цю рівність, що пов'язує справедливі ціни опціонів купівлі та продажу, називають паритетом "колл-пут" (купівлі-продажу).                                                                                                                               Отже,стосовно вище зазначеного виокремимо наступне:Найбільш придатною та точною є методика стосовно розрахунку вартості та хедж-стратегій для опціонів Европейського типу).

28 Фундаментальний аналіз фондового ринку)                                                                             Цілі фундаментального аналізу)Фундаментальний аналіз застосовується для дослідження фінансово-економічного стану компаній. З його допомогою можна досягти двох цілей: по-перше, здійснити відбір емітентів, акції яких можуть принести найбільший прибуток, по-друге -- визначити "справедливу" або, як ще кажуть, "внутрішню" вартість акцій. В рамках фундаментального аналізу проводиться поглиблене вивчення інформації про поточний стан компанії та перспективи її розвитку, матеріалів, які компанія публікує про себе, бухгалтерських звітів про прибуток і збитки. Також враховується ряд макроекономічних показників, таких як інфляція, процентна ставка Центрального Банку, рівень ділової активності. При цьому аналітик-фундаменталіст абстрагується від поведінки ринкових котирувань акцій, не приймаючи їх у увагу. Тому фундаментальний аналіз чудово доповнює технічний аналіз, що базуються на вивченні динаміки ринкової ціни та обсягу торгів. Спільне застосування обох методів дозволяє отримати цілісне уявлення про ринкової ситуації і найбільш точно передбачити напрямок зміни цін на акції.                                              Застосовувані методи)Фундаментальний аналіз включає в себе широкий набір різних методів визначення інвестиційної привабливості галузей та емітентів. Їх можна розділити на дві великі групи за своїм функціональним призначенням. Перша група призначена для відбору акцій компаній, що характеризуються стійкими фінансово-економічними показниками і мають високий потенціал для подальшого розвитку. Результатом застосування таких методів є відповідь на питання "чи варто включити цей папір в інвестиційний портфель?". Інша група представлена методиками перебування "справедливою" вартості акцій. Крім того, вони застосовуються при порівнянні схожих компаній однієї галузі для пошуку "неоціненим" і "переоцінених" паперів.                             Відбір перспективних акцій Однією з найважливіших завдань, що стоять перед учасником фондового ринку, є поділ усіх компаній-емітентів на дві групи: "фундаментально сильні "і" фундаментально слабкі ". За якими критеріями це можна зробити? Класичний фундаментальний аналіз не дає точної відповіді на це питання. Кожен інвестор самостійно формує список найбільш важливих для нього критеріїв, грунтуючись на власних інвестиційних перевагах. Скажімо, американський фонд Idex Great Companies of America орієнтований на придбання акції підприємств, заснованих не менше 50 років тому. Очевидно, що на російському фондовому ринку така вимога складними для виконання. В першу чергу потрібно з'ясувати, чим займається дана компанія, і який вид діяльності приносить їй основний дохід. В ідеалі інвестор повинен добре розбиратися у всіх галузях, представлених на фондовому ринку. Якщо ж це не так, що найкраще зосередитися на роботі з паперами з найбільш зрозумілих видів бізнесу, уникаючи вкладень у ті галузі, щодо яких відсутній чітке розуміння їх "внутрішньої кухні". На думку великого інвестора Уоррена Баффета, фінансовий успіх на фондовому ринку прямо пропорційний мірі розуміння внутрішніх принципів роботи компаній. "Інвестуйте в сфері своєї компетенції, - говорить він. Важливо не те, як широка ця сфера, а те, наскільки точно ви визначаєте конкретні параметри ". З цього твердження виникає перші критерій: зрозумілість бізнесу. Це найбільш суб'єктивний критерій, але він грає найважливішу роль у виборі об'єктів для вкладення коштів. Якщо інвестор не володіє глибокими знаннями в сфері діяльності вивчається компанії, то йому краще переключити свою увагу на іншого емітента, благо на ринку їх представлена достатня кількість. Малоймовірно, що придбання акцій компаній, які ведуть бізнес в незнайомих областях діяльності, принесе прибуток. Не варто занадто сильно сподіватися на підказки, які можна вичитати в публічних аналітичних оглядах. Навіть якщо огляд складений безпомилково, і інвесторові вдасться купити акції гарній компанії за привабливою ціною, то згодом він все одно може зазнати збитків через те, що не зможе адекватно реагувати на актуальні новини. Оцінка вартості акцій)Для того, щоб визначити "справедливу" вартість акції, найчастіше застосовуються два основні методи: порівняння з аналогічними підприємствами і метод дисконтованих грошових потоків (DCF). В нафтової галузі основними показниками, що визначають вартість компанії, є розмір запасів вуглеводневої сировини і обсяг видобутку. Розділивши ринкову капіталізацію на запаси, можна визначити середню вартість бареля нафти, залягає на родовищах компанії. Аналогічно розраховується коефіцієнт, що відображає вартість кожного добутого бареля. Очевидно, що за інших рівних умов найбільшим потенціалом зростання мають ті компанії, у яких запаси і видобуток оцінені нижче. Наприклад, станом на кінець липня 2005 року один барель запасів "ЛУКОЙЛа" оцінювався ринком приблизно в $ 2, барель видобутку - $ 50. У той же час "РІТЕК", дочірнє підприємство "ЛУКОЙЛа", торгується з набагато більш низькими коефіцієнтами - барель запасів оцінюється в $ 1, барель видобутку - $ 20. Отже, можна припустити, що акції "РІТЕК" недооцінені ринком і в перспективі не виключений їх швидке зростання. Також знайдені коефіцієнти можуть застосовуватися для порівняння вартості українських та російських компаній з їхніми закордонними аналогами.                  Наприклад, зовсім недавно китайська компанія CNPC оголосила про намір купити казахську PetroKazakhstan за $ 4,18 млрд. Запаси PetroKazakhstan оцінені приблизно в $ 4 за барель. Слід врахувати, що собівартість видобутку нафти в Казахстані в середньому нижче, ніж у Росії. Але навіть якщо зробити знижку на 20-30%, видно, що російські компанії фундаментально недооцінені і "ЛУКОЙЛ" має потенціал майже для дворазового зростання, а "РІТЕК" може зрости в 3 рази. Метод дисконтованих грошових потоків дозволяє розрахувати вартість компанії виходячи з того, який прибуток вона буде приносити в перспективі. Спочатку на основі експертних оцінок визначається розмір грошового потоку, що генерується компанією, після чого він скорочується (дисконтуються) на величину так званої "безризикової" ставки. Суть методу полягає в тому, щоб оцінити прибуток, яку отримуватимуть власники компанії протягом розглянутого періоду. Дисконтування на величину "безризикової" ставки проводиться для того, щоб відобразити той факт, що власники акцій отримають прибуток не зараз, в майбутньому. Під "безризикової" ставкою розуміється розміщення грошей в найбільш надійних інструментах. Для оцінки українських та російських паперів найбільш часто як цього показника береться прибутковість облігацій Євро-30. Очевидно, що акції будуть привабливі для вкладення коштів, якщо принесена компанією прибуток перевищує прибуток від розміщення коштів у російських єврооблігаціями.                                         Практичне використання результатів фундаментального аналізу)Нерідко можна почути думку, що знання фундаментального аналізу потрібна тільки для довгострокових інвесторів. При цьому висуваються аргументи на зразок того, що в короткостроковому плані ціна акції залежить тільки від співвідношення кількості паперів, виставлених на купівлю та на продаж. Фундаментальні ж характеристики емітента впливають лише на великих періодах часу, близько 1 року.                                                   З таким твердженням можна посперечатися. Звичайно, в короткостроковому плані ціна акції знаходиться під сильним впливом технічних факторів, і саме вони є визначальними для короткострокових спекулянтів. Але не можна забувати, що на ринку часто відбувається різке зростання або падіння котирувань, викликаний оголошенням будь-якої важливої новини. А поява новин має одну цікаву закономірність: про компанії, що мають сильні фундаментальні показники, звичайно повідомляють гарні новини. Такі компанії підписують важливі контракти, починають нові проекти, засновують дочірні суспільства, створюють спільні підприємства, отримують великі кредити на розвиток виробництва. У новинах про фундаментально слабкі компанії, навпаки, найчастіше йдеться про очікування зниження прибутку, погіршення фінансового становища. Керівництво скаржиться на зрослу конкуренцію, лає уряд за недостатню підтримку і посилається на інші труднощі. Знаючи таку закономірність, трейдер може отримати статистичне перевагу, уникаючи покупки акцій зі слабкими показниками і не відкриваючи коротких позицій проти акцій фундаментально сильних компаній.                                               Отже,стосовно вище зазначеного виокремимо головні моменти:Фундаментальний аналіз застосовується для дослідження фінансово-економічного стану компаній. З його допомогою можна досягти двох цілей: по-перше, здійснити відбір емітентів, акції яких можуть принести найбільший прибуток, по-друге -- визначити "справедливу" або, як ще кажуть, "внутрішню" вартість акцій. В рамках фундаментального аналізу проводиться поглиблене вивчення інформації про поточний стан компанії та перспективи її розвитку, матеріалів, які компанія публікує про себе, бухгалтерських звітів про прибуток і збитки.

29 Технічний аналіз руху цін та обсягів торгівлі цінними паперами)                            Технічний аналіз — це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів                                          При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:                         Будь-які прийоми і методи технічного аналізу можуть застосовуватися лише відносно ліквідних ринків, тобто таких, на яких присутня значна кількість учасників і операції здійснюються регулярно, в значних обсягах.}розкриття закономірностей у реальному русі цін;виявлення моментів перелому тенденцій в русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти ще називають сигналами продажу або сигналами купівлі;прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.                                                                                                                           Основний інструментарій технічного аналізу — цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки «крапок і цифр».Гістограми з визначенням ціни «відкриття–максимум–мінімум–закриття» або «максимум–мінімум–закриття».}Технічний аналіз заснований на розгляді графіків руху ринку, точніше, двох його компонентів - цінових рухів і рухів обсягів торгівлі за певний період часу.                                                           На ф'ючерсних і валютних ринках аналіз зачіпає третій компонент - обсяг відкритих позицій. І все ж головним об'єктом аналізу є ціна, так як вивчення цінових рухів зручно і інформація про це загальнодоступна. Крім того, все-таки ціна - головний зрівнювач попиту і пропозиції на ринках. Існують три передумови, на яких заснований технічний підхід:Рухи ринку враховують все)Мабуть, це твердження є основоположним принципом технічного аналізу. Прихильники технічного аналізу стверджують, що будь-який політичний, економічний або психологічний фактор, який може впливати на ціну товару, вже відображений в його ціні. Отже, все, що потрібно, - це вивчення цінових рухів без оглядки на зовнішні «подразники». Грубо кажучи, технічний аналіз перевертає основний економічний закон з ніг на голову, стверджуючи, що якщо ціна зростає, то для цього повинна бути причина. Ця причина полягає в тому, що попит перевищує пропозицію. Технічні аналітики чітко уявляють, що зміни цін в ту або іншу сторону викликані якимись фундаментальними причинами, які змушують ринки рости або падати. Але знати причини зміни ринкових факторів, на їхню думку, не обов'язково. Ціни самі по собі не змушують ринки рухатися вгору або вниз. Вони просто відображають дійсні події і психологію ринку. Дуже часто на ранніх стадіях цінової тенденції або в критичних поворотних моментах ніхто не знає точно, чому це відбувається, але спробувати зловити тенденцію - мета технічного аналітика. Перша аксіома є дуже сильним твердженням, може бути, не зовсім логічним. Але, тим не менш якщо все, що впливає на ринок, в кінцевому рахунку відбивається на ціні, то вивчення ціни - це все, що необхідно, а знання цих причин не обов'язково для процесу прогнозування. 
Ціни рухаються в певних напрямках.)Поняття тренда абсолютно необхідно для технічного підходу. Мета складання діаграм і чартів полягає в тому, щоб ідентифікувати тенденцію руху цін на ранніх її стадіях з метою торгівлі в напрямку цієї тенденції. Якщо ми не приймаємо цієї посилки або стверджуємо, що рух цін хаотичне, ніяке використання технічних прийомів неможливо, так як ми не зможемо визначити тенденцію. До цієї передумові існує якесь висновок, згідно з яким продовження тенденції більш імовірно, ніж її злам. Цей висновок, на думку класика технічного аналізу Мерфі, є деяка адаптація першого закону Ньютона. Дещо інша формулювання, на нашу думку, більш точно відображає вищенаведене висновок: тенденція триває до тих пір, поки не подасть сигналів про своє зміні.                                                                                       Отже,стосовно вище зазначеного слід зазначити наступне:                                           Технічний аналіз — це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів.                                Основний інструментарій технічного аналізу — цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки «крапок і цифр».Гістограми з визначенням ціни «відкриття–максимум–мінімум–закриття» або «максимум–мінімум–закриття».}                      

30Біржові індекси:види та способи розоахунку)                                                                                   Біржовий індекс(інша назва - фондовий індекс) - це складений показник зміни цін певної групи активів(цінних паперів, товарів, похідних фінансових інструментів). 
Як правило, абсолютні значення індексів не важливі. Більше значення мають зміни індексу з часом, оскільки вони дозволяють судити про загальний напрям рухи ринку, навіть в тих випадках, коли ціни акцій у виділеній групі змінюються разнонаправлено. Залежно від вибірки показників біржовий індекс може відбивати поведінку якоїсь групи цінних паперів(чи інших активів) або ринку(сектори ринку)Біржові індекси розраховуються за різними методиками: деякі є простими середніми величинами курсів акцій, інші – середньозваженими величинами, де базою можуть бути ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку та включені до складу індексу. Розглянемо найбільш відомі та популярні індекси.Існує 4 індекси Доу Джонса, які складаються і публікуються компанією «Доу Джонс енд компані». 
Промисловий індекс Доу Джонса (Dow Jones Industrial Average – DJIA) – простий середній показник руху курсів 30 найбільших промислових корпорацій («Амерікен експрес», «Амерікен телефон енд телеграф» не є чисто промисловими компаніями, але включені до нього). Склад цього індексу не є незмінним, його компоненти змінюються залежно від стану компанії на ринку. Цей індекс розраховується шляхом сумування цін включених до нього акцій на момент закриття біржі та діленням отриманої суми на певний деномінатор (який коригується на величину поділу акцій та дивідендів у формі акцій, які складають більше 10 % ринкової вартості випусків. Індекс Доу Джонса котирується в пунктах та друкується щоранку в діловій пресі і сповіщається на Нью-Йоркській фондовій біржі через щопівгодини. 
Транспортний індекс Доу Джонса (the Dow Jones Transportation Average – DJTA) – середній показник, який характеризує рух цін на акції 20 транспортних корпорацій (авіакомпаній, залізничних та автомобільних компаній).Комунальний індекс Доу Джонса (the Dow Jones Utility Average DJUA) – середній показник руху курсів акцій 15 корпорацій, що займаються газо- та енергопостачанням. 
Dow Jones Composite – відомий ще під назвою «Індекс – 65» – показник, який розраховується на базі промислового, транспортного та комунального індексів. 
Індекси Американської фондової біржі. Американська фондова біржа публікує 2 основних індекси, які розраховуються на різній основі. 
Основний ринковий індекс Американської фондової біржі (AMEX Major Market Index) є простим середнім показником руху цін акцій 20 провідних корпорацій. Його було задумано Американською фондовою біржею в якості своєрідного аналога промислового індексу Доу Джонса. Хоча він розраховується і публікується Американською фондовою біржею, до його складу входять акції корпорацій, що зареєстровані на Нью-Йоркській фондовій біржі. 
Індекс ринкової вартості Американської фондової біржі (AMEX Market Value Index) розраховується на принципово іншій основі: він є показником, зваженим за ринковою вартістю всіх випущених акцій тих корпорацій, які входять до його складу в якості компонентів. Вперше його було опубліковано у вересні 1973 року: до липня 1983 року його початковий рівень вважався базисним і дорівнював 100 пунктам. У липні 1983 році цей індекс був скоригований. Тепер він включає в якості компонентів більше 800 випусків акцій, що представляють цінні папери корпорацій усіх великих галузевих груп, що зареєстровані Американською фондовою біржею (сюди входять, крім звичайних акцій, американські депозитні свідоцтва та підписні сертифікати). З технічної точки зору він вважається унікальним, бо при його розрахунку припускається, що дивіденди, які сплачуються за акціями, реінвестуються і на цій основі відображаються в індексі. 
Індекс Уілшир визначається за 5 тисячами компаній та відображає вартість акцій усіх корпорацій, які котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі. Індекс розраховується приватною компанією «Уілшир асошіейтс».На відміну від США, в інших країнах, частково в Західній Європі тп Японії, розраховується менше біржових індексів і, як правило, діє один основний індекс. Так, в Англії – це індекс Рейтера, у ФРН – індекс «Франкфурте Альгемайне Цайтунг» (ФАЦ), у Франції – індекс «Каркоран», в Японії – індекс «Ніккей». 
Усі індекси визначаються як середньозважена курсів акцій різної кількості компаній, встановлених у тій чи іншій країні. Основна мета біржових індексів, які розраховуються компаніями чи самими біржами, полягає в тому, щоб надавати інвесторам інформацію про динаміку руху курсів цінних паперів (частково – акцій). Це дозволяє як індивідуальному, так і колективному інвестору приймати рішення про вкладення в акції та інші цінні папери.Індекси позабіржового обороту (індекси НАСДАК). Національна асоціація фондових дилерів розраховує цілий ряд індексів, що відображають як позабіржовий оборот в цілому, так і папери корпорацій окремих галузей, які котируються в НАСДАК.  
Основним є індекс цін НАСДАК (NASDAQ – OTC Price Index), в який включено в якості компонентів акції близько 3500 корпорацій (крім акцій, що котируються на біржах). Це показник, що зважений за ринковою вартістю його складових. Вперше він був розрахований у лютому 1971 року і дорівнює 100. 
Після 1984 року НАСДАК друкує і галузеві індекси за акціями промислових корпорацій, транспортних компаній, комунальних підприємств, банків, страхових компаній та інших фінансових корпорацій.    Отже,стосовно вище зазначеного,слід виокремити наступне:                                                                   Біржовий індекс(інша назва - фондовий індекс) - це складений показник зміни цін певної групи активів(цінних паперів, товарів, похідних фінансових інструментів). 
Як правило, абсолютні значення індексів не важливі. Більше значення мають зміни індексу з часом, оскільки вони дозволяють судити про загальний напрям рухи ринку, навіть в тих випадках, коли ціни акцій у виділеній групі змінюються разнонаправлено.)Біржові індекси розраховуються за різними методиками: деякі є простими середніми величинами курсів акцій, інші – середньозваженими величинами, де базою можуть бути ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку та включені до складу індексу.

31 Формування портфеля  цінних паперів та методи управління  ними)                     Комерційні банки формують свої портфелі цінних паперів, виходячи з обраної керівництвом інвестиційної політики та головної мети, якої прагне досягти банк у процесі вкладення коштів у цінні папери. Після вивчення характеристик усіх цінних паперів, які обертаються на ринку, інвестиційний менеджмент аналізує їх з погляду того, чи підходять вони до портфеля банку. Наступним етапом є прийняття рішення щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів.У банківській практиці виділяють два основні підходи до управління портфелем цінних паперів, які називають активною та пасивною інвестиційною політикою.                                                                                                     Для активної інвестиційної політики є характерним:активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами;активна гра на зниження з цінними паперами із завищеною ціною;великі обороти за операціями купівлі-продажу цінних паперів;                         в основному короткостроковий характер інвестицій;низький рівень диверсифікації;         висока концентрація окремих ризикових цінних паперів;спекулятивний характер і високий рівень ризиковості;результатом є формування активного портфеля.                      Головні характеристики пасивної інвестиційної політики:інвестиції мають більш довгостроковий характер;відсутність значних оборотів за операціями купівлі-продажу цінних паперів;високий рівень диверсифікації, частка окремих цінних паперів мала, ризик збалансований;результатом є формування пасивного портфеля.                                            Відповідно до обраної інвестиційної політики банківські портфелі цінних паперів поділяються на два основних типи — активні та пасивні.                                                               Пасивні портфелі цінних паперів являються добре диверсифікованими, а їх ліквідність, ризик і дохідність відповідають середньоринковим. При формуванні таких портфелів менеджмент не включає до їх складу різко недооцінених або високоризикових (спекулятивних) цінних паперів, тобто банк ніби пливе за течією. Прикладом може бути формування індексних портфелів, до яких входять ті самі цінні папери, на основі яких розраховується певний фондовий індекс. Ринкова вартість такого портфеля прямує за рухом фондового індексу. Перевагами є мінімізація витрат на аналітичну підтримку індексного портфеля та витрат, пов’язаних з виходом на ринок (комісійні, біржові, гарантійні внески тощо).                                                                                                               Активні портфелі включають цінні папери, курси яких нині (або у перспективі) різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами і можуть зазнавати сильних коливань. Склад такого портфеля активно регулюється, спираючись на постійний докладний аналіз кон’юнктури ринку. Характерною рисою активного портфелю є наявність значних оборотів з операцій купівлі-продажу фінансових інструментів з метою відновлення його складу. Активні портфелі формуються значною мірою «проти ринку», тому інвестиційний менеджер постійно приймає рішення, намагаючись «побити ринок», а не пливти за його течією. Виграш досягається завдяки купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової вартості та продажу їх на ринку на верхніх точках. Інший варіант формування активного портфеля — це пошук та придбання недооцінених паперів, наприклад, у розрахунку на одиницю переробленої емітентом нафти, газу і т. ін., порівняно з цінними паперами аналогічних підприємств. У цьому разі активний портфель забезпечує підвищену дохідність за рахунок тривалого росту курсової вартості цінних паперів при тих самих значеннях ліквідності і ризику, що і в пасивному портфелі. При формуванні активного портфеля інвестиції не мають довгострокового характеру, а рівень диверсифікації незначний.У цілому активний підхід до управління портфелем цінних паперів містить велику спекулятивну складову і характеризується не лише грою (спекуляцією) на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг та постійних котирувань цін покупця та продавця. Органи банківського нагляду в більшості країн несхвально ставляться до спекулятивної торгівлі цінними паперами в банку, через що багато інвестиційних менеджерів, особливо в невеликих банківських установах, віддають перевагу пасивному портфелю. Але втручання регулюючих органів — це не єдина перепона для застосування активної інвестиційної політики. Багато банків, у тому числі в розвинених країнах, стикаються з проблемами недостатньої кількості досвідчених менеджерів та відсутності налагоджених ринків цінних паперів. У результаті для більшості невеликих банків пасивна інвестиційна політика стає єдино доступною. Великі міжнародні та регіональні банки, навпаки, дотримуються активної політики і, незважаючи на регулятивні обмеження, час від часу грають на майбутніх змінах ставок та курсів цінних паперів.  Склад та характер портфеля цінних паперів банку визначається не тільки інвестиційною політикою, а й метою, яку поставлено у процесі його формування та управління. Головна мета процесу управління портфелем цінних паперів може бути по-різному визначена менеджментом банку. Здебільшого банк формує портфель цінних паперів з метою: а) максимізації прибутків;б) підтримки ліквідності; в) зниження ризику активів.При виборі мети необхідно визначити пріоритети, оскільки одночасне досягнення всіх цілей на практиці неможливе. Але менеджмент банку може прийняти рішення про розподіл портфеля на кілька складових частин, кожна з яких слугуватиме досягненню певної мети. З погляду завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виділяють кілька типів портфелів.  1.Портфель росту орієнтований на придбання цінних паперів, ринкова вартість яких швидко зростає. Мета створення портфеля росту полягає в нарощуванні капіталу інвесторів. Тому значна частина прибутків спрямовується на поповнення капіталу, а відсотки, доходи, дивіденди виплачуються власникам у невеликому розмірі, або взагалі не виплачуються. До складу такого портфеля включають насамперед акції; приватизаційні папери; папери, що засвідчують право власності на паї; інші цінні папери з невизначеним прибутком.             2. Портфель доходу слугує для отримання високих поточних надходжень: рентних платежів, відсоткових виплат, дивідендів. Для такого портфеля відношення стабільно отримуваного доходу до ринкової вартості цінних паперів, що входять до його складу, вище за середньоринкове значення. Відповідно ринкова вартість такого портфеля зростає повільно. Портфель доходу формується здебільшого з ощадних сертифікатів, облігацій, привілейованих акцій, казначейських зобов’язань.3. Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів та паїв молодих компаній, що проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Формування такого портфеля має на меті отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку. До складу такого портфеля можуть входити деривативи, операції з якими проводяться з метою одержання спекулятивних прибутків за рахунок сприятливих змін у їх ціні. По суті, це спекулятивний портфель, який формується з метою перепродажу цінних паперів, тільки-но ринкові ціни на них почнуть зростати. Такий портфель характеризується високим рівнем ризику і може приносити значні збитки, оскільки за статистикою близько 80% молодих компаній банкрутують, а проведення спекулятивних операцій на фондових та ф’ючерсних біржах призводило до банкрутства навіть великі банки.  4. Збалансований портфель має на меті досягнення кількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу, підтримка ліквідності. До складу такого портфеля можуть входити цінні папери зі швидко зростаючою ринковою вартістю, високоприбуткові цінні папери. Висока ризиковість таких вкладень знижується шляхом придбання безризикових та високоліквідних цінних паперів, завдяки чому ризики портфеля в цілому стають збалансованими. Фактично при формуванні збалансованого портфеля застосовується метод диверсифікації. У більшості зарубіжних банків менеджмент надає перевагу саме такому портфелю цінних паперів. Прикладом може слугувати досить швидке розміщення на міжнародних ринках цінних паперів урядів України та Росії, деномінованих у німецьких марках та доларах США. З погляду зарубіжних інвесторів такі папери є високоризиковими. Але їх дохідність значно перевищує середній рівень дохідності цінних паперів на цих ринках, тому інвестори ризикують деякою частиною своїх коштів у надії на отримання високих прибутків. Розмір вкладень розраховується так, що в разі реалізації ризику-затримки виплат, необхідності реінвестування тощо, втрати не носитимуть доленосного характеру (банкрутство, різке погіршення фінансового стану) для інвестора. 5. Спеціалізований портфель формується з огляду не на загальний цільовий критерій, а за окремими критеріями, такими як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу тощо. Наприклад, залежно від певного критерію банк може сформувати такі спеціалізовані портфелі цінних паперів: портфель короткострокових цінних паперів; портфель середньо - і довгострокових паперів з фіксованим доходом, сформований з облігацій; галузевий портфель, який складається із цінних паперів емітентів однієї галузі, наприклад, енергетики чи нафтової промисловості; портфель іноземних цінних паперів; портфель державних цінних паперів-облігації уряду та місцевих органів влади, казначейські зобов’язання. Кожний з таких портфелів слугуватиме досягненню певної мети.З погляду надійності портфель цінних паперів банку оцінюється за наступними критеріями: рівень загального ризику портфеля; практика використання методів зниження ризику, таких як диверсифікація і хеджування;ступінь ліквідності портфеля; співвідношення середньозваженого строку погашення портфеля та тривалості планового періоду інвестування (інвестиційного горизонту); відповідність цілям, яких прагне досягти банк за допомогою портфеля.