Банкывський кредит

На основі договору банк разом із клієнтом розробляє загальну концепцію обслуговування овердрафту. Для проведення цієї кредитної операції клієнту, крім розрахункового, відкривають позичковий рахунок. Овердрафт обслуговується так: якщо сума платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на розрахунковому рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то платіж банком не проводиться.

Нарахування платежів за користування кредитними ресурсами  починається від часу списання суми овердрафту з рахунка клієнта  і завершується в момент повного погашення заборгованості коштами, зарахованими на позичковий рахунок.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і  контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових  взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього. Автоматичне формування позичкової заборгованості та невизначеність об'єкта кредитування характеризують ці види кредиту як досить ризиковані, а тому кредитні договори укладаються здебільшого із клієнтами, яких можна віднести до категорії «елітних».

Крім того банки у  своїй діяльності практикують разовий  кредит. Разовими називаються кредити, рішення про надання яких приймається  банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта.

Найбільш поширені у  вітчизняній банківській практиці цільові короткострокові кредити, які надаються з простих позичкових рахунків. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фірми, які не мають розрахункових рахунків у банку-кредиторі. Для цього клієнт подає техніко-економічне обґрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, а в окремих випадках — угоди з постачальниками й покупцями. В обґрунтуванні слід зробити розрахунок необхідної суми кредиту та вказати джерела погашення позички. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка позичальника. Кредит оформляється терміновим зобов'язанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежем у повній сумі, по закінченні строку користування позичкою, або поступово періодичними внесками позичальника (щомісяця, щокварталу).

Найпростішою формою кредитування є позичка з разовим  погашенням — дисконтна позичка, її часто надають позичальникам, які бажають започаткувати власний бізнес. За дисконтної позички ставка процента є фіксованою, оскільки необхідно відрахувати певну суму відсотків іще на початковій стадії надання кредиту. На практиці механізм сплати позички такий: позичальник одержує позичку з утриманням її ціни, а в кінці періоду сплачує номінальну вартість позички. Банк має також право вимагати від позичальника попередньої оплати ціни за користування позичкою, в такому разі наприкінці терміну він сплачує лише фактично отриману суму кредиту.

 

2.3. Управління  кредитним портфелем комерційного  банку

Поняття „кредитний потрефль”  комерційного банку трактується як сукупність усіх наданих банком позик, згрупованих на основі критеріїв, що дозволяють диверсифікувати кредитні вкладення з метою мінімізації кредитного ризику і забезпечення ліквідності банку.

Портфельний підхід до кредитних операцій дає змогу:

- по-перше, на основу розроблених параметрів кредитної політики встановлювати межі кредитного портфеля, визначаючи при цьому долю ресурсів банку, яку можна використовувати для надання кредиту; типи кредитів, які можна видавати і яку частину кредитного портфелю вони повинні займати; допустиму концентрацію кредитів окремим позичальника, галузям тощо;

- по-друге, надавати тільки тим клієнтам, що попадають під допустимі параметри ризику, які підтверджені кредитною політикою банку;

- по-третє, формувати портфель позик, класифікувати їх на групи в залежності від фінансового стану клієнта та параметрів його розвитку, оцінки погашення боргу тощо, що дає можливість для кожної групи встановлювати і розробляти конкретні заходи щодо мінімізації та запобігання кредитних ризиків;

- по-четверте, на основі емпіричних даних та заходів по запобіганню кредитних ризиків банк може створювати певний прогноз щодо свого кредитного портфеля і відповідно до цього прогнозувати основні фінансові показники своєї діяльності.

Отже, портфельний підхід до кредитного обслуговування дає можливість систематизації позик за ступенем ризику, а також розробити певні заходи щодо підходів до кредитування, запобігання кредитних ризиків, а також узагальнити напрями та інструменти механізму кредитування клієнтів.

Формування конкретного кредитного портфеля для комерційного банку пов'язане із сегментацією ринку грошових капіталів та його адаптування до розвитку конкретного регіону. Адже основна функція банківської системи за умов ринку є трансформація коштів юридичних та фізичних осіб із депозитів та вкладів у капітали, змінюючи при цьому і диференціюючи строки, суми і умови їх надання. Працюючи в тому чи іншому регіоні, банки стають посередниками між господарськими суб'єктами, фізичними особами і від того, наскільки вони будуть відповідати умовам функціонування і роботі клієнтів, залежить, врешті-решт, ефективність їх роботи та фінансовий стан.

Враховуючи стратегічні  напрями кредитної політики комерційних банків, які випливають із макроекономічного розвитку держави, основні особливості сегментації ними кредитного ринку полягають у наступному:

- найменшу питому вагу в кредитних портфелях комерційних банків займають кредити фізичним особам;

- при кредитуванні основна перевага надається торгівлі та промисловості, зменшується частка кредитів на будівництво, транспорт та іншу інфраструктуру, що означає відсутність економічного пожвавлення в державі;

- при формуванні кредитного портфеля пріоритетним є кредитування колективних та приватних підприємств недержавної форми власності і, відповідно, абсолютне та відносне скорочення кредитування державних підприємств;

- кредити спрямовуються на поточну діяльність господарюючих суб'єктів, а не на інвестиційну діяльність, що характеризує негативно майбутній економічний стан держави;

- велика питома вага безнадійних та сумнівних щодо повернення кредитів, які потребують значних відрахувань в резервні фонди комерційних банків, що негативно впливає на їх фінансовий стан;

-ризикованість кредитних  операцій приводить до обмеження  підтримки вітчизняного товаровиробника джерелами авансування процесу виробництва та реалізації продукції;

- зростають частки кредитів у валюті, що посилює інфляційні очікування;

- в практичній роботі комерційних банків рідко застосовуються прогресивні методи кредитування та види кредитів.

Отже, реалізуючи стратегічні  напрями кредитної політики, які  продиктовані нерівномірністю регіонального  розвитку, політичними, економічними, законодавчими факторами, комерційні банки формують свої кредитні портфелі враховуючи свою конкурентну силу, яка проявляється у фінансовій стійкості, ліквідності, у прибутковості банків. З іншої сторони, якість формування кредитного портфеля, ефективне управління ним прямо пов'язане із прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику, що можливе за умови врахування внутрішніх факторів, які впливають на формування кредитного портфеля, тобто вибору тактики його формування.

Отже, якщо стратегія  банку в галузі кредитування вимагає  конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою та якістю кредитного портфеля.

Процес управління кредитним  портфелем комерційного банку найбільш доцільно представити як певну систему, що включає ряд послідовних етапів, у числі яких необхідно виділити наступні:

1. Збір і аналітична обробка інформації.

2. Вибір критеріїв для диверсифікації позик.

3. Встановлення лімітів кредитування на основі обраних пріоритетів серед критеріїв диверсифікації і моделювання загальної структури портфеля.

4. Контроль якості кредитного портфеля і корегування його структури на основі системи коефіцієнтів.

Перший етап процесу  управління кредитним портфелем являє собою збір і аналітичну обробку інформації, що здійснюється шляхом підбору й систематизації усіх внутрішніх даних про кредитні операції комерційного банку, динаміку руху коштів за позичковими рахунками, а також даних, що характеризують зовнішні аспекти впливу як на кредитну активність самого банку, так і на фінансово-господарську діяльність його позичальників.

Основними джерелами  указаної інформації можуть слугувати  дані синтетичного і аналітичного обліку про здійснювані позичкові операції, договори про надання кредитів, угоди про заставу майна, інші матеріали з кредитних справ клієнтів, а також різні форми фінансової звітності. Крім того, необхідною умовою управління портфелем кредитів є аналіз інформації про основні закономірності й тенденції розвитку економіки в цілому та у розрізі окремих галузей господарства і прогнозування на цій основі змін ринкової кон'юнктури. Йдеться про вивчення показників, що відображають тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, обсяги інвестицій, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, ситуація на фінансовому ринку.

Другий етап передбачає вибір найбільш прийнятних критеріїв  для диверсифікації кредитного портфеля. Загалом поняття диверсифікації означає розміщення банківських активів (у даному разі кредитних вкладень) серед якомога більшої кількості позичальників з метою зниження кредитного ризику, результатом якого є втрати банку від фінансової неспроможності того чи іншого клієнта.

Диверсифікація кредитного портфеля за розміром позик пов'язана  з необхідністю мінімізації банківського ризику, що може зростати в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня  концентрації кредитів серед обмеженого кола позичальників.

Третій етап управління кредитним портфелем передбачає встановлення певних лімітів на здійснення позичкових операцій на основі обраних  банком пріоритетів серед критеріїв  диверсифікації кредитних вкладень. У даному разі йдеться про систему обмежень, яка запроваджується внутрішніми нормативними документами банку і спрямована на регулювання дій працівників, відповідальних за організацію кредитних операцій, з тим, щоб уникнути укладання угод, котрі з великою вірогідністю можуть призвести до втрат банку і підриву його ліквідності.

Четвертий етап передбачає контроль за дотриманням встановленої структури кредитного портфеля і відповідності цієї структури завданням щодо зниження ризиків, забезпечення дохідності та уникнення критичних для збереження ліквідності втрат. Інакшими словами, йдеться про оцінку якості кредитного портфеля та корегування його структури відповідно до змін, що відбуваються на ринку та позначаються на можливостях клієнтів своєчасно розраховуватись за зобов'язаннями перед комерційним банком.

Таким чином, з урахуванням  послідовності дій з управління кредитним портфелем комерційного банку загальна схема організації цього процесу може бути представлена у вигляді схеми, зображеній на рис. 2.3.

Отже, управляння кредитним портфелем у даному разі як основна складова більш загального процесу регулювання рівня ліквідності комерційного банку відображає таку спрямованість фінансового менеджменту, яка характеризується пріоритетністю завдання щодо забезпечення належної платоспроможності банківської установи, що є цілком виправданим в умовах перехідної економіки при істотно більших ризиках, які супроводжують як підприємницьку діяльність в цілому, так і банківський бізнес зокрема.

Рис.2.3. Організація управління кредитним портфелем комерційного банку [ 22, 332].

Головна мета процесу  управління кредитним портфелем  банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного  рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Обсяг і структура  кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

• розмір банку (капіталу);

• правила регулювання банківської діяльності;

• офіційна кредитна політика банку;

• досвід і кваліфікація менеджерів;

• рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.