Банкывський кредит

Згідно з другим методом  кредитування позики надаються в  межах встановленого заздалегідь ліміту кредитування банком певного позичальника. Цей ліміт (обсяг коштів) використовується позичальником у міру необхідності шляхом оплати платіжних документів, які надходять протягом певного періоду. Таку форму надання кредиту називають відкриттям кредитної лінії. Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам із стійким фінансовим станом та доброю репутацією. На прохання клієнта ліміт кредитування може бути переглянуто банком.

Таблиця 2.5

Структура кредитного портфеля комерційних банків України  за видами наданих позик станом на кінець грудня 2012 року (млн. грн.)*

Однак, якщо в умовах розвинутих ринкових відносин відкриття кредитної лінії передбачає по суті найвищий рівень довіри банку до позичальника, що визначає можливості останнього у будь-який момент отримати позику без додаткових оформлень та переговорів із банком (так само як і можливості не скористатися правом на отримання кредиту), то в умовах перехідного періоду уся сукупність негативних факторів, що супроводжують діяльність підприємств (значні обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, низький рівень платоспроможного попиту на кінцеву продукцію, негнучкість виробництва стосовно змін ринкової кон'юнктури, надмірне податкове навантаження, політичний ризик підприємницької діяльності тощо) не дозволяє активно використовувати метод кредитування, заснований значною мірою на позитивній оцінці перспектив розвитку того чи іншого суб'єкта господарювання. За подібних обставин навіть формальне відкриття українськими комерційними банками кредитних ліній для своїх клієнтів часто набуває вигляду серії послідовних позик, що за своєю суттю (порядок оформлення, контролю) є радше тими ж разовими кредитами на строго визначені цілі, проте з тією відмінністю, що заборгованість за кожним із них сумується в межах загально визначеного ліміту лінії.

В силу указаних причин у  вітчизняній банківській практиці не можуть знайти широкого використання ті методи кредитування, котрі так чи інакше пов'язані з відкриттям кредитної лінії клієнту і котрі активно застосовуються комерційними банками промислове розвинутих країн (револьверний кредит, овердрафт, кредитування за контокорентом, сезонні кредитні лінії, кредитні картки). Щоправда, з урахуванням відносної простоти використання технології позичкових операцій в якості класичного способу організації кредитних взаємин у рамках даної групи методів кредитування, використовуваних українськими комерційними банками, можна відзначити овердрафт (тобто дозвіл клієнту здійснювати платежі на суми, що перевищують залишок коштів на його поточному рахунку). Однак реальна частка цього виду кредитування у загальній сукупності кредитних вкладень залишається на дуже низькому рівні - 1,9% (табл. 4.6), що загалом відображає обережний підхід банківських установ нашої країни до організації грошово-кредитних відносин із господарюючими суб'єктами й намагання зайвий раз уникнути автоматизму у видачі кредитів навіть у тому разі, якщо йдеться  про найбільш надійних клієнтів, позаяк досить часто відсутні чіткі гарантії збереження цієї «надійності» навіть у найближчій перспективі.

Кредитна лінія —  це юридично оформлене зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту.

За формою кредитна лінія  — це письмова угода між банком і потенційним позичальником, із зазначенням терміну та умов надання  кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан клієнта істотно погіршився і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком у разі раптової зміни кон'юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати  низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20— 30% від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент (один із різновидів дисконтного кредиту). Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого «періоду очищення» — 30 — 60 - денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм) просто не мають змоги «очистити» лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Найпоширенішими є сезонна  та поновлювана кредитні лінії. Сезонна  кредитна лінія (seasonal of credit) відкривається  банком за умови, коли фірмі періодично бракує оборотних коштів через сезонну циклічність виробництва чи необхідність створення товарних запасів у сховищі. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виторгу від продажу продуктів виробництва. Погашення боргу й процентів здійснюється одноразово. Ризик банку за відкриття сезонної кредитної лінії полягає у небезпеці непогашення кредиту, зумовленій раптовим спадом попиту, зниженням цін, неврожаєм тощо. Ось чому, як правило, банк вимагає забезпечення такої кредитної лінії власністю позичальника.

Поновлювана кредитна лінія (revolving line of credit) відкривається банком, якщо позичальнику постійно бракує оборотних коштів, необхідних для підтримування неперервного зростання обсягу виробництва. Кредитна лінія дає йому можливість покривати потребу в оборотному капіталі, яка постійно збільшується. Термін такої позики звичайно виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору. Часто револьверний кредит може переглядатись щодо терміну його погашення. Заборгованість за такою кредитною лінією змінюється хвилеподібно, на позичковому рахунку завжди є непогашений залишок, який може бути постійним джерелом формування оборотних коштів. Саме тому цей кредит часто образно називають «вічнозеленою» позичкою.

Відносини між банком і клієнтом регулює угода про  відновлення кредиту. Цей документ передбачає: максимальний розмір гарантованої банком позички; напрям її використання; ставку процентів; строки погашення; порядок надання інформації про фінансовий стан клієнта; форми забезпечення позички; інші умови. Позичальник зобов'язується за час дії угоди одержати позичку в межах визначеної суми та використати її за цільовим призначенням. Якщо фактично використаний кредит менший, ніж передбачено договором, клієнт виплачує комісійні, які нараховуються на невикористану частину позички.

Револьверний кредит, як правило, є незахищеним, тому його відкривають фінансово надійним позичальникам. Цей метод кредитування інколи відносять до бланкових кредитів. Кредитоспроможність клієнта визначається на підставі бухгалтерського балансу та фінансового звіту про доходи й витрати фірми. Банк розглядає грошові потоки фірми й ліквідні активи як джерело повернення кредиту.

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями. Першим є потреба негайно сплатити комісійні платежі. Фактично це і є ціною банківського зобов'язання тримати лінію чинною. Ціна залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, і, крім того, від репутації позичальника, різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка процентів, що сплачуються за позичений капітал. Як правило, усі кредитні лінії мають  змінні ставки процентів, котрі базуються  на ставках грошового ринку плюс премія за ризик.

Отже, кредитна лінія  — це гнучкий механізм короткострокового  кредитування, завдяки якому задовольняється  тимчасова потреба позичальника в оборотних коштах. Здебільшого  ці гроші йдуть на покриття поточних (сезонних) витрат. Вигідність кредитної лінії в тім, що клієнт має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але сплачує процент лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Більшість із них забезпечує клієнту тривалі зв'язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації процентні ставки, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів.

Методи кредитування охоплюють також форму позичкового  рахунка, яка використовується для видачі й погашення кредиту залежно від потреби клієнта та інтересів банку. Клієнтові може бути відкритий:

— контокорентний (розрахунково-позичковий) рахунок;

— спеціальний позичковий рахунок;

— звичайний (простий) позичковий рахунок.

 За умов ринкової  економіки класичним методом  кредитування є контокорент —  поточний рахунок. З метою прискорення платіжного обороту клієнта банк бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобов'язаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний рахунок (розрахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються всі розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати з доручення клієнта і отримання банківських позичок, а за кредитом — грошові, надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає, що він стосовно банку є кредитором. І навпаки: дебетове сальдо свідчить про залучення в оборот банківського кредиту. Отже, контокорент— це договір про взаємне кредитування.

Контокорент — активно-пасивний рахунок, за яким банк визначає граничну суму заборгованості завдяки встановленню лімітів кредитування, тобто визначенню максимально допустимого розміру дебетового або мінімально допустимого кредитового сальдо. За кінцевим сальдо нараховуються проценти або на користь клієнта, або на користь банку, причому в останньому випадку — за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім процентів банки нараховують також комісійні за послуги. По закінченні контокорентного періоду (квартал, півріччя) сума плати за кредит капіталізується (дебетується на контокорентному рахунку), тобто збільшується борг клієнта. Такі взаємовідносини банк може будувати тільки із платоспроможним клієнтом, з'ясувавши заздалегідь його фінансовий стан і репутацію.

За своєю суттю контокорентний кредит — це визначена банком кредитна лінія (ліміт), з якої у разі потреби може скористатися клієнт. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально і залежить від його фінансового стану, оборотних коштів, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації. У межах кредитної лінії позичальник отримує широку можливість маневрування оборотними коштами, оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності.

Контокорентний кредит може бути використаний позичальником  повністю або частково. Повнота його використання у межах виділеного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності. Однак можливі такі ситуації:

• коли запропонованого  кредиту (тобто ліміту) не вистачає для покриття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт  кредитування для першокласних клієнтів без укладення додаткової у годи;

• коли дебетове сальдо на контокорентному рахунку постійно перевищує ліміт кредитування, банк з'ясовує причини такого відхилення і за необхідності підписує з клієнтом нову угоду. За користування позичкою понад встановлений кредитною лінією розмір клієнту доводиться сплачувати додаткові комісійні. Це робить контокорентний кредит іще дорожчим.

Такий режим використання контокорентного кредиту має  принципове значення для клієнта, оскільки передчасне відкликання банком кредиту може спричинити різке погіршання фінансового стану клієнта, спровокувавши ланцюг неплатежів.

Комерційні банки у  країнах із розвинутою ринковою економікою, особливо англійські, практикують надання кредиту у формі овердрафт, який можна розглядати як особливий вид контокоренту. Він полягає в тім, що банк допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на розрахунковому (поточному) рахунку клієнта.

Овердрафт — це метод  кредитування, за якого банк у межах  узгодженого ліміту здійснює платежі  за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

За змістом овердрафт  є розрахунковою кредитною операцією, що дає банку дохід у вигляді  процентів за користування кредитними ресурсами та комісійних. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір.