Банкывський кредит

Оцінювання стану обслуговування боргу банки зобов'язані здійснювати щомісяця:

а) за станом погашення  позичальником/контрагентом — юридичною особою кредитної заборгованості за основним боргом (у тому числі за операціями репо) та відсотків/комісій за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу є "добрим":

— якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів;

— або кредит пролонговано без пониження класу позичальника, відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів;

— або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів, відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

"слабким"

— якщо заборгованість за кредитом прострочена на термін від 8 до 90 днів, відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

— або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

"незадовільним"

— якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів;

— або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад або більше, ніж на 180 днів.

Комерційні банки мають  як мінімум один раз на квартал  здійснювати оцінювання фінансового  стану наявних позичальників  та щомісяця — оцінку стану обслуговування боргу. Відповідно до присвоєної позичальнику категорії надійності та визначеного рівня погашення ним кредитної заборгованості й відсотків здійснюється класифікація кредитного портфеля та визначається категорія кредитної операції (табл. 2.1).

Під час класифікації операцій за врахованими векселями, крім оцінки фінансового стану позичальника/контрагента банку (платника за векселем), також ураховується строк погашення заборгованості.

Якщо заборгованість за простроченими векселями прострочена не більше ніж на 30 днів, то така кредитна операція не може бути класифікована вище ніж "сумнівна".

Заборгованість за простроченими  векселями зі строком прострочення більшим ніж 30 днів має належати до категорії "безнадійна".

Таблиця 2.1.

Класифікація  кредитних операцій банків за ступенем ризику (Васюренко, 166)

Фінансовий стан позич.	Вид заборгованості залежно від обслуговування боргу позичальником
	"добре"	"слабке"	"незадовільне"
А	стандартна	під контролем	субстандартна
Б	те саме	субстандартна	те саме
В	субстандартна	те саме	сумнівна
Г	сумнівна	сумнівна	безнадійна
Д	те саме	безнадійна	те саме

Під час визначення обсягу резерву за врахованими векселями  сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з урахованої вартості векселя (суми фактично наданих кредитних ресурсів за врахованими векселями) незалежно від його виду (дисконтний або процентний).

З метою мінімізації  збитків від неповернення наданих  кредитів комерційні банки зобов'язані здійснювати щомісячне формування резерву для відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Резерв формується банками відповідно до розміру чистого кредитного ризику та встановленого коефіцієнта резервування. При цьому чистий кредитний ризик визначається шляхом зменшення суми загальної заборгованості за кредитними операціями, класифікованими за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення (гарантій та застави майна і майнових прав).

Сума забезпечення береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за відповідними коефіцієнтами наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Коефіцієнти для  резерву під кредитні ризики

Категорія кредитної  операції	Відсоток вартості забезпечення, % що береться до розрахунку чистого  кредитного ризику за окремою кредитною операцією
	Кабінету міністрів	урядів країн категорії  „А”	Міжнародних банків	Банків за рейтингом  не нижче ніж „інвестиційний клас”, забезпеченні гарантії банків України
Стандартна	100	100	100	100
Під контролем	100	100	100	100
Субстандартна	50	100	100	100
Сумнівна	20	20	20	20
Безнадійна	0	0	0	0

 

Предмети застави, що беруться до розрахунку резерву під  кредитні ризики за відповідними коефіцієнтами наведені в табл. 2.3.

Вартість предмета застави  визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю. Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Таблиця 2.3.

Коефіцієнти для  розрахунку резерву під кредитні ризики

Категорія кредитної  операції	Відсоток вартості забезпечення, % що береться до розрахунку чистого  кредитного ризику за окремою кредитною  операцією
	Майнових пра на грошові депозити, іменних депозитних сертифікатів, випущених банком-кредитором	Банків ських металів	Держав них ЦП	Недержавних ЦП	Нерухомого майна	Рухомого майна інших майнових прав і дорогоцінних металів
Стандартна	100	80	100	50	50	50
Під контролем	100	80	80	40	50	40
Субстандартна	100	60	50	20	40	20
Сумнівна	100	20	20	10	20	10
Безнадійна	0	0	0	0	0	0

 

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийняте забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування (табл. 2.4.)

Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерви під  стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", "безнадійні". Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість, і використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Таблиця 2.4.

Норми резервування залежно від ступеня ризику

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику)
Стандартна	1%
Під контролем	5%
Субстандартна	20%
Сумнівна	50%
Безнадійна	100%

Отже, основною метою  контролю якості кредитного портфеля, в основу якого і покладено процедуру класифікації наданих кредитів, є:

— зниження кредитного ризику за кожною конкретною позикою;

— зменшення втрат за позиками на рівні кредитного портфеля банку в цілому.

В ході кредитного моніторингу  працівники відповідного банківського підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відстежувати тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:

— порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та процентів;

— негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

— зростання обсягів позареалізаційних доходів та витрат;

— збільшення частки готівкового обороту;

— поява картотеки;

— несвоєчасне надання поточної інформації;

— відсутність аудиторських висновків щодо достовірності фінансової звітності позичальника.

Але для виконання  головного завдання, яке стоїть перед  процедурою кредитного моніторингу, недостатньо тільки відстежувати негативні фактори діяльності позичальника. Комерційний банк має ретельно розробляти та активно вживати адекватних заходів з метою подолання негативних тенденцій.

Такими заходами для  банків є:

— реструктуризація кредиту (зміни умов погашення позики);

— зниження рівня заборгованості за рахунок більш ефективного управління оборотним капіталом;

— залучення консультантів з відповідних питань;

— продаж активів;

— пошук додаткових джерел залучення коштів;

— одержання додаткового забезпечення;

— призначення представників банку на керівні посади підприємства-позичальника .

Ці та інші подібні  дії дозволяють банкам більш виважено підходити до визначення оптимального розміру резерву для відшкоду вання можливих втрат за наданими позиками та своєчасного запобігання потенційним збиткам від неповернення кредитів.

У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та найважливішою  умовою ефективної реалізації кредитної  політики банку та забезпечення необхідного  рівня дохідності, платоспроможності й ліквідності банківської діяльності.

 

2.2. Характеристика  основних методів банківського  кредитування підприємств

Одним із основних елементів  у системі основних засад банківського кредитування є методи кредитування, оскільки вони визначають низку інших елементів цієї системи, зокрема, вид позичкового рахунку, способи врегулювання можливої кредитної заборгованості, форми та порядок здійснення контролю (моніторингу) за цільовим використанням залучених коштів і своєчасним їх поверненням.

Під методом кредитування розуміють способи надання та погашення кредиту відповідно до принципів кредитування.

У банківській практиці використовують два методи кредитування.

Сутність першого методу полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується кожного разу в індивідуальному порядку. Позика надається на задоволення певної цільової потреби в коштах на основі поданої клієнтом заяви. Уразі прийняття позитивного рішення щодо надання кредиту клієнту відкривається позичковий рахунок, дебетове сальдо якого відображає величину наданих у тимчасове користування коштів. Водночас на відповідну суму збільшується кредитове сальдо поточного рахунку позичальника, що надає останньому можливість виписувати чеки або інші платіжні документи на банк для здійснення розрахунків, передбачених цілями кредитної угоди. Щоправда, у кредитній діяльності українських комерційних банків більшою мірою практикується не зарахування суми позики на поточний рахунок (що підвищує ризик нецільового використання кредиту), а безпосередня оплата розрахункових документів, представлених позичальником у відповідності з копіями контрактів з контрагентами на придбання тих чи інших цінностей в рамках умов, визначених кредитним договором. Погашення кредиту при цьому здійснюється або разовим платежем по закінченні строку користування позикою, або періодичними внесками - в розстрочку, згідно графіка, узгодженого з банком. Цей метод застосовується при наданні позик на конкретні терміни, тобто позики, терміни яких визначають заздалегідь.

Метод кредитування, видача позик при якому має разовий характер і покликана обслуговувати конкретні цілі виробничої (на поточні чи інвестиційні потреби) або торговельної діяльності (всередині країни й за експортно-імпортними угодами) нині являє собою домінуючий спосіб організації грошово-кредитних відносин вітчизняних комерційних банків із суб'єктами господарювання. Навіть якщо розглядати операції репо (продаж цінних паперів із зворотним викупом), врахування векселів (дострокова оплата суми векселя його власнику за мінусом дисконту з наступним стягненням боргу з платника за векселем), а також факторингові операції (придбання у постачальника права отримання боргу з покупця за поставлені йому цінності) у якості окремих видів кредиту, згідно до пропонованої Національним банком України класифікації, то практична реалізація кредитних взаємин комерційних банків із позичальниками у кожному із зазначених видів операцій так чи інакше передбачає окремий, індивідуальний розгляд відповідних заявок, що дозволяє віднести ці методи до першої групи. Втім, їхня частка у загальній структурі позичкових операцій українських комерційних банків за видами кредитів перебуває на досить низькому рівні, що можна пояснити недостатнім розвитком як вторинного ринку цінних паперів загалом, так і вексельного обігу між підприємствами зокрема (табл.2.5).