Банкывський кредит

 

                            Загальнi видатки банку - Iншi доходи

           Квп =   --------------------------------------------------------

                              Сума активу - Непрацюючий актив

 

В кредитнiй сферi, систематизуючи велику кiлькiсть  рiзноманiтних процентних ставок, можна видiлити такi рiвнi: перший рiвень - офiцiйнi процентнi ставки . До них вiдносяться  ставки рефiнансування, облiкова ставка та ломбардна. Ставка рефiнансування - процентне вираження цiни кредитних ресурсiв, якi розмiщує  центральний банк серед комерцiйних банкiв. Облiкова ставка ж у своєму класичному видi  характеризує процентну  ставку за  якою облiковують векселi. Ломбардна ставка - ставка за якою центральний банк надає кредити комерцiйним банкам пiд забезпечення високолiквiдних активiв, за звичай якими вважаються державнi цiннi папери.

Другий рiвень - мiжбанкiвськi ставки пропозицiї кредитних ресурсiв /Лiбро, Пiбор, Тiбор, Фiбор,  Сiбор, Нiбор, Кiбор /. По  цих ставках головнi банки пропонують кредити в євровалютах першокласним банкам шляхом розмiщення в них депозитiв. Третiй рiвень - ставка "prime- rate" /базисна ставка, першокласна ставка /. По  ставцi "prime- rate" комерцiйнi банки надають кредити першокласним позичальникам. Вони, як правило вище перших двох ставок. Четвертий рiвень - ставки кредитiв середнiм i невеликим фiрмам,  приватним особам. Вони ще вищi, нiж "prime-rate".

До складу кредитного механiзму поряд iз процесом кредитування як основним  виразником сутi  кредиту  входять:  прогнозування та планування об'єму кредитних ресурсiв та кредитного портфелю,  регулювання та  контроль на  мiкро та  макро економiчному рiвнi за процесом кредитування. Кожен блок складається iз елементiв,  якi йому пiдпорядкованi i  визначають його змiст.  Вони вiдрiзняються рiзним рiвнем  конкретностi i  певною пiдпорядкованiстю з однiєї сторони, i взаємозв’язком та взаємообумовленiстю - з iншої. 

Прогнозування обсягу кредитних  ресурсiв i кредитного  портфелю пiдпорядкованi як загальнодержавним iнтересам /реалiзацiя  функцiї кредиту/ так  i банкiвським  у вiдповiдностi  з його  депозитно-кредитною  полiтикою .  Отже, блок прогнозування передбачає включення таких елементiв як прогнозування обсягу кредитних ресурсiв та прогнозування структури i обсягу кредитного портфелю.

Особливiстю грошово - кредитного забезпечення адмiнiстративно-командного типу економiки є  плановiсть кредитних вкладень з  однiєї сторони i адмiнiстративний тип управлiння кредитними  вiдносинами мiж банками та клiєнтами - з iншої. Це в певнiй мiрi вплинуло на методи грошово - кредитного регулювання, яке здiйснюється у вiдповiдностi до планових потреб клiєнтiв через складання кредитних планiв та доведення лiмiтiв i контрольних цифр до господарюючих суб'єктiв .

Регулювання кредиту  в країнах  з розвиненими  ринковими  відносинами -це сукупнiсть заходiв  держави, якi здiйснюються через банкiвську  систему i спрямованi  на змiну  обсягiв, структури  i динамiки кредитного ринку з метою якiсного впливу на стан економiки.

До традицiйних методiв  кредитного регулювання належать : -вплив на процентнi ставки  кредитного ринку через  встановленi облiковi ставки НБУ; - операцiї банкiв з цiнними паперами ; -  формування централiзованих фондiв кредитної системи. З їхньою допомогою держава через кредитний механiзм забезпечує збалансований розвиток економiки.

В умовах ринку найбiльш  вiдомою i традицiйною формою державного контролю банкiвських ризикiв є кiлькiсне регулювання капiталу або власних коштiв банку. Захисна функцiя капiталу полягає не тiльки у можливостi виплати  компенсацiї вкладникам  у випадку  лiквiдацiї банку, але й у збереженнi платоспроможностi шляхом утворення  резерву активiв, що дає  змогу банку  функцiонувати, незважаючи на загрозу збиткiв. Основними причинами державного регулювання  банкiвського капiталу є пiдтримка суспiльної довiри до банкiв, а також обмеження витрат уряду, пов'язаних з страхуванням депозитiв .

Контроль, як складова частина  кредитного механiзму на мiкроекономiчному  рiвнi полягає в  дотриманнi принципiв  та умов  кредитування мiж суб'єктами  кредитних вiдносин . В  процесi кредитування банки здiйснюють попереднiй, поточний та послiдуючий контроль  за дотриманням кредитної дисциплiни. При попердньому контролi  банки аналiзують кредитоспроможнiсть потенцiйних боржникiв та  здiйснюють оцiнку мiроприємств  та проектiв, якi  кредитуються. Поточний контроль передбачає  аналiз та  нагляд за  правильним та цiльовим використанням кредиту. Контроль за своєчаснiстю i повнотою надходження коштiв в рахунок погашення боргу по позиції i процентiв  за користування  нею  входить  в  компетенцiю  послiдуючого контролю . Регулювання ж кредитних вiдносин на мiкроекономiчному рiвнi  передбачає запобiгання та регулювання кредитних ризикiв виходячи iз сформованого кредитного портфелю .

Єднiсть елементiв кредитного механiзму визначається змiстом перерозподiльчої  функцiї кредиту i принципiв кредитування. Характерною рисою, будь-якого елементу  кредитного механiзму є його  взаємозв'язок та взаємообумовленiсть. Це означає, що особливостi  одного з елементiв висувають певнi вимоги до органiзацiї iнших елементiв. Об'єктивною основою кредитного механiзму є виробничi відносини, сутнiсть  кредиту як  економiчної категорiї  та економiчнi закони, що панують в кредитних вiдносинах. Економiчною базою кредитного механiзму виступає матерiальний процес виробництва i обiгу,  особливостi  якого  проявляються  в  кругооборотi фондiв, їх структурi, джерелах формування основних i оборотних фондiв способу ведення господарства.

 

Висновки до розділу 1

В результаті написання  першого розділу „Теоретичні  основи організації банківського кредитування” даної дипломної роботи ми розкрили сутність, значення та роль комерційних банків в економіці країни, показали місце кредитних операцій в активах кредитних установ, розкрили зміст поняття „кредитний механізм” та охарактеризували основні  його елементи.

Таким чином, комерційні банки реалізують свою роль через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Виконання цих операцій забезпечує провідне місце банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв'язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів.

Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові  посередники, приймаючи гроші від  вкладників, що володіють тимчасово  вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, тобто тим учасникам економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу. У результаті цієї діяльності банку у виграші перебувають усі зацікавлені сторони. Тимчасово вільні грошові кошти вкладників банк перетворює на позичковий капітал, який приносить їм реальний дохід у формі процента. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обороту капіталу, скороченню витрат виробництва і зростанню прибутків. Комерційні банки отримують доход від зазначених операцій за рахунок різниці між процентами, що стягуються за позиками і виплачуються за вкладами.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

Практичні аспекти  кредитування банківськими установами господарюючих суб’єктів

2.1. Принципи  і умови банківського кредитування  в ринковій економіці

Для ефективної організації  кредитних відносин між банками і клієнтами важливе значення має дотримання останніми принципів банківського кредитування.  Принципи кредитування становлять головний елемент системи кредитування, оскільки вони відбивають сутність і зміст кредиту та вимоги об'єктивних економічних законів, зокрема, стосовно сфери кредитних відносин.

Під системою банківського кредитування розуміють узгоджену сукупність елементів, які визначають організацію (техніку й технологію) кредитного процесу та його регулювання відповідно до принципів кредитування.

Складовими елементами системи банківського кредитування є:

• частка власних коштів позичальника в операції, що потребує додаткового залучення коштів;

• цільове призначення кредиту;

• методи кредитування;

• способи врегулювання можливої кредиторської заборгованості;

• форми й доступний порядок контролю за цільовим та ефективним використанням отриманих у позику коштів і своєчасним їх поверненням.

 Можна виділити  три основні рівні системи  принципів банківського кредитування:

1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

2) особливі принципи  кредитування, поза якими кредит  втрачає свій специфічний економічний  зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

3) часткові, одиничні  принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.

У запропонованій вище системі  принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний  принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників — господарських суб'єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності  банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в  системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту. До таких принципів кредитування відносять: поверненість, терміновість, диференційованість, забезпеченість і платність (рис. 2.1. ) [17, 35].

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1   Принципи кредитування

 

Поверненість є тією особливістю, котра відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Поверненість є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом, тому що кредит має бути повернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Терміновість кредитування — це необхідна форма досягнення поверненості кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит має бути не тільки повернений, а й повернений у суворо визначений термін, тобто в ньому міститься конкретно виражений фактор часу. Термін повернення позики є граничним інтервалом часу, протягом якого кредитні кошти є в розпорядженні позичальника, й служить мірою, за межами котрої кількісні зміни в часі перетворюються в якісні: якщо затягується термін користування позикою, то викривлюється сутність кредиту, що негативно впливає на стан грошового обігу в цілому в Україні.

Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки не повинні  формально (однозначно) підходити до проблем надання кредиту своїм  клієнтам, які претендують на позику. Кредит доцільно надавати лише тим претендентам, котрі в змозі своєчасно його повернути. Тому диференціація кредитування має здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, здатності позичальника заробити кошти для погашення боргу в ході його поточної виробничої, інвестиційної та інших видів діяльності, достатності власного капіталу, які адекватно відбивають спроможність і схильність позичальника до повернення кредиту в обумовлені контрактом (договором) терміни. Ці та інші характеристики потенційних позичальників оцінюють, зокрема, з допомогою аналізу їх балансу та ліквідності, а також забезпеченості власними коштами, рівнем рентабельності відповідних проектів на поточний момент і в перспективі.