Банкывський кредит

Комерційні банки європейських країн використовують різні системи  оцінки кредитоспроможності позичальників, найвідомішими серед яких є системи PARTS, CAMPARI, назви яких також виступають як абревіатури від перших літер слів, що визначають ключові умови кредитування (дод. А).

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні  положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників — юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап — розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного позичальника на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність (ефективність); фінансова стійкість.

Для здійснення оцінки фінансового  стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

— фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

— обсяг реалізації;

— обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці);

— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

— собівартість продукції (у динаміці);

— прибутки та збитки (у динаміці);

— рентабельність (у динаміці);

— кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності — аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1) аналіз історії позичальника;

2) ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі;

3) ефективність менеджменту позичальника.

Аналіз історії позичальника дозволяє дійти висновку щодо наступної  тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важливим моментом є період існування підприємства: практика показує, що найбільш критичними є перші 3—5 років активної діяльності.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як на 50 відсотків усіх його видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

—оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості  про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

— матеріали з надання кредиту;

— фінансово-економічна інформація;

— матеріали про кредитоспроможність позичальника.

Проводячи компетентну  оцінку фінансового стану клієнта, банки самі встановлюють кількість класів рівня кредитоспроможності. Зрозуміло, що чим більша така кількість класів, тим кращі можливості має банк в мінімізації кредитного ризику шляхом віднесення клієнта до певної групи і встановленням відповідного режиму кредитування. В практиці кредитування ті чи інші показники кредитоспроможності клієнта відрізняються за відношенням до різних класів і, тим самим, виникає необхідність у встановленні єдиного рівня класності за сукупністю показників, тобто розрахунку "рейтингу" клієнта і на цій основі визначення рівня кредитного ризику позичальника. Такий розрахунок може здійснюватися на основі питомої ваги кожного показника у загальній їх сукупності залежно від його значимості для оцінки надійності клієнта:

R_i =                                                               (2.1.)

де R_і - загальний рейтинг позичальника як сума набраних ним балів відповідно за репутацією, фінансовим станом та техніко-економічним обґрунтуванням проекту;

п - кількість показників;

p_і - класність і-того показника;

d_і - питома вага і-того показника у загальній сукупності показників;

і - напрями кредитоспроможності клієнта. Рівень кредитного ризику позичальника виражається ймовірністю втрати банком позичкової вартості на основі оцінки класів за його репутацією K(R_і), фінансовим станом K(R₂) та техніко-економічним обґрунтуванням проекту К(К₃) до ймовірності P₁ P₂ та Р₃. Такий перехід здійснюється на основі прагматичних оцінок параметрів класності та ймовірності непогашення позик у відповідності до них. Загальний рівень ризику позичальника (Р) визначається на основі оперування ймовірностями, застосовуючи формулу додавання ймовірності, тобто ймовірність непогашення позики хоча б згідно одного з напрямків: репутації, фінансового стану чи техніко-економічного обґрунтування:

                                                      (2.2)

де Р - ймовірність погашення позики або рівень ризику погашення;

Р₁ - ймовірність погашення позики згідно репутації клієнта;

Р₂-ймовірність погашення позики згідно фінансового стану позичальника;

Р₃ - ймовірність погашення позики згідно техніко-економічного обґрунтування клієнта.

Класифікація позичальників  за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями.

Клас "А" — фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, зареєстровані в країнах-членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий, ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтинго-вих компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Б" — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий ніж "інвестиційний клас", підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "В" — фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки країн-членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Г" — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час здійснення наступної класифікації не представлено безсумнівних підтверджень поліпшення протягом одного місяця фінансового стану позичальника банку або рівня забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас "Д" — фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/ контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінювання фінансового стану позичальник  зараховується до відповідного класу.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування під інвестиційний проект, розрахунок ефективності якого (у тому числі доходу, що планується отримати від його реалізації) забезпечує погашення кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди, а також за умови, що бізнес-план реалізації інвестиційного проекту виконується, то клас позичальника може бути підвищено на один рівень.

Оцінка кредитоспроможності  суб'єктів, що прагнуть отримати кредит, здійснюється банками до укладання  кредитних угод, що дає їм можливість, у певній мірі, підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту (та пов'язаних із цим збитків, завданих банкові) і, отже, сприяє виконанню (в певній мірі) принципу терміновості кредиту. Диференційованість кредитування, виходячи з кредитоспроможності потенційних позичальників, є необхідною умовою нормального функціонування кредиту на засадах поверненості і платності.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у  позичальників юридично оформлених зобов'язань щодо позик, котрі гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання щодо застави; угоди-гарантії; угоди-поруки; угоди зі страхування відповідальності за непогашення кредиту. Наявність зобов'язань за банківськими позиками в одній чи одночасно кількох формах передбачається двома сторонами кредитної угоди в тексті цієї угоди.

Принцип цільової спрямованості  кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник  не може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об'єкт. Закономірність переходу до кредитування господарського суб'єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов'язково повинен розрізняти об'єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов'язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Принцип платності кредиту  означає, що юридична чи фізична особа-позичальник  зобов'язана внести до банку певну  плату за тимчасово взяті (позичені) у нього для своїх потреб кошти. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким є банківський відсоток. Ставка банківського відсотка — це своєрідна “ціна” кредиту. Платність (ціна) кредиту безпосередньо впливає на господарський (комерційний) розрахунок підприємців, стимулює їх до збільшення власних коштів і раціонального використання залучених коштів. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити кошти, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів кредитування та використання на інші власні потреби.

Основними чинниками, котрі  сучасні комерційні банки враховують при встановленні платні за кредит, є, зокрема, такі:

• облікова ставка Національного банку України;

•середня відсоткова ставка за міжбанківським кредитом, тобто за коштами, що купуються в інших комерційних банках для здійснення активних операцій даним комерційним банком;