Банкывський кредит

• середня відсоткова ставка, яка сплачується банком за залучені на депозити кошти;

• ступінь ризику, яким обтяжений комерційний банк, залежно від терміну, на який надається кредит, від виду й типу кредиту та від забезпечення;

• структура кредитних ресурсів банку (чим вищою є частка залучених коштів, тим дорожчим має бути кредит);

• попит на кредит (чим менший попит, тим дешевшим буде кредит);

• стабільність грошового обігу в країні (чим вищі темпи інфляції, тим дорожчим буде плата за кредит, тобто у банку зростає ступінь ризику втрати своїх ресурсів через знецінення грошей).

Отже, у принципах кредитування відображаються стійкі й перевірені практикою банківські орієнтири, закономірні  зв'язки та закономірності організації  кредитного процесу. Принципи кредитування стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

Принципи банківського кредиту не є раз і назавжди незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів кредитування.

Втім, якщо визначати  принципи банківського кредитування в  якості основи, фундаменту для побудови грошово-кредитних відносин на мікроекономічному  рівні, то даний перелік міг би бути доповнений ще і такими принципами, як диференційований підхід і мінімізація ризику при кредитуванні, актуальність дотримання яких в умовах перехідного періоду визначається як нестабільністю економічного розвитку в цілому, так і проблемами діяльності окремих суб'єктів господарювання зокрема. Указані принципи тісно взаємопов'язані між собою й виражають необхідність диференціювання вихідних умов видачі кредитів різним категоріям позичальників залежно від результатів їх господарсько-фінансової діяльності та перспектив окупності відповідних проектів. Це є важливим засобом зниження рівня кредитного ризику та забезпечення своєчасного і повного повернення наданих кредитів з виплатою належних процентів, а в кінцевому підсумку - і засобом впровадження гнучкої кредитної політики стосовно різних клієнтів відповідно до їхніх потреб і реальних можливостей погасити позику.

Комплексне, системне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дає можливість враховувати  інтереси як обох суб'єктів кредитної угоди (банку й позичальника), так і держави.

Основними ж умовами  кредитних відносин є можливість надання позики кредитором і забезпечення її поверненості боржником. Тому налагодження кредитних відносин між банками  та потенційними боржниками повинно враховувати реалії їх розвитку в перехідний до ринку період.

В умовах же фінансових негараздів як в кредиторів, так і в потенційних  боржників, банки повинні індивідуально  підходити до кожної окремої позичкової операції. Перехід до ринкових відносин висуває на перший план оцінку економічної кон'юнктури та якісних параметрів розвитку даного позичальника. А це, насамперед, означає, що банківські позики повинні надаватися тим клієнтам, в продукції чи послугах яких суспільство зацікавлене найбільше - з одного боку, і можливість їх реалізації в даних економічних умовах - з іншого.

Тому кожна заявка клієнта підлягає детальному та всебічному аналізу для виявлення ступеня  ризику, пов'язаного з видачею  позики. Ризики, які пов'язані з  кредитуванням, необхідно виявити найбільш повно вже в момент звернення позичальника в банк. В зв'язку з цим, в ході попереднього аналізу необхідно отримати відповіді на ключові питання, зокрема, необхідність, мету та обґрунтованість позики. Наявність солідного забезпечення, інші позитивні фактори не зможуть попередити кризову ситуацію, якщо позика в своїй основі не є обґрунтованою. В даному контексті необхідно відмітити, що на практиці лише невелика кількість заявок на кредит є бездоганними з огляду на необхідність, обґрунтованість, мету та забезпеченість. Професійна підготовка керівників та працівників банку полягає саме у тому, щоб дати зважену оцінку сильних та слабких сторін майбутньої угоди та прийняти обґрунтований ризик, який в тій чи іншій мірі присутній в кожній кредитній операції.

Отже, можна визначити  такі основні умови за яких банківські установи здійснюють кредитування суб’єктів  господарювання:

1. Кредити  можуть надаватись у межах  наявних вільних ресурсів банку.

2. Про  кожен великий кредит (більший  10% власного капіталу банку) банк повідомляє НБУ.

3. Кредит  видається за умови надання  клієнтом у банк кредитної заявки.

4. Загальний  розмір кредитів банку з урахуванням  100% позабалансових зобов'язань та врахованих векселів одного позичальника, не може перевищувати 25% власного капіталу банку.

5. Загальний  розмір великих кредитів з  урахуванням 100% позабалансових зобов'язань, виданих банком, не може перевищувати 8-кратного розміру власного капіталу банку.

6. При  кредитуванні позичальника банк  повинен дотримуватися економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових страхових резервних фондів.

7. Рішення  про надання кредиту повинно  прийматися в банку колегіальне,  тобто затверджуватися кредитним  комітетом (комісією) та оформлюватись протоколом.

8. Кредити  надаються всім суб'єктам господарювання  незалежно від форми власності за умов, що позичальник зареєстрований як суб'єкт підприємництва. Для підтвердження цього позичальник — юридична особа подає до банку:

— статут;

— установчий договір;

фізична особа:

— паспорт;

— ліцензію.

9. Кредитування здійснюється  в межах параметрів, визначених кредитною політикою банку.

Ці параметри знаходять  своє відображення в бізнес-плані  банку і включають:

а) пріоритетні напрямки кредитування;

б) обсяги кредитів;

в) структуру кредитного портфеля;

г) граничний розмір кредитів на одного позичальника:

д) методику оцінки фінансового  стану та ін.

 10. Кредити надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням:

а) оцінки кредитоспроможності  позичальника, фінансової стабільності, ліквідності, рентабельності;

б) кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які  передбачені статутом;

в) позичальник повинен  мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу (за міжнародними стандартами 30% власних коштів у фінансуванні кредитного заходу).

11. Банки можуть надавати своїм клієнтам незабезпечені (бланкові) кредити, але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом. Інсайдерам незабезпечені кредити видаються в межах 50% номінальної вартості акцій, що перебувають у їх власності.

12. Кожний банк розробляє власні положення “Про кредитування”.

13. Банк не може надавати кредити на покриття збитків клієнтів, на формування та збільшення статутного фонду клієнта, на внесення клієнтом коштів до бюджету та позабюджетних фондів (за винятком кредитування за поточним рахунком), а також підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство.

Крім того, не надаються  кредити підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непостачання товарно-матеріальних цінностей.

Заборонена видача кредитів підприємствам, які мають прострочену заборгованість по раніше отриманих кредитах.

14. Обов'язкове укладання між банком і клієнтом кредитного договору.

15. Проведення банком експертизи проекту чи господарської операції, що кредитується, на предмет окупності чи достатності цільових грошових потоків від їх реалізації.

Для отримання кредиту  позичальник звертається до банку. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах, що надаються позичальником, зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір процентних ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової  ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються  в іноземній валюті, необхідно  враховувати також процентні  ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Механізм розробки оптимальної  процентної ставки для комерційних

 банків по позиках  може бути представлений у  вигляді схеми (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2.  Схема встановлення оптимальної процентної ставки

Даний підхід у встановленні процентних ставок дозволить більш обґрунтовано формувати кредитну політику банку, зокрема, орієнтуватися на середні параметри процентної ставки, тобто регулюючи їх залежно від видів кредитів та умов їх надання таким чином, щоб їх середнє значення по банку не було нижчим, ніж мінімально допустимі межі і, одночасно, не були надзвичайно завищені внаслідок власних затрат банку.

Позичальник, що отримує  одноразовий кредит на придбання  товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, подає до банку копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається  до банку за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і т. ін., подає до банку проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт із будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт), необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує  кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік із поквартальною розбивкою.

При видачі кредиту комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає, як уже зазначалось, його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або про відмову у наданні кредиту.

Дуже важливе значення має визначення вартості кредиту, в основу якого покладено встановлення відповідної процентної ставки. Тут повинні враховуватись вартість залучених банком ресурсів, категорія надійності позичальника, ступінь кредитного ризику, витрати з оформлення позики та контролю за її погашенням, маржа прибутку від кредитної операції.

Для визначення оптимальної  для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма доходності (Васюренко О.В., с. 163)

МНД = (%В + М_пр)* n/360 = Д-В / К_з                                                   (2.3)

де %В — процентні витрати за залученими ресурсами, %;

М_пр — мінімальна норма прибутку від кредитної операції, %;

Д — мінімально припустимий доход за позикою як сума процентних та комісійних платежів, гр. од.;

В — операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту,

п — термін кредитування, дні;

К_з — основна сума кредиту + відповідна сума обов'язкового резерву на коррахунку банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом розраховується так:

R₀ = Д*360 / K * n                                                                                (2.4)

де, Д -мінімально припустимий  доход;

К - основна сума кредиту;

n - термін кредитування  у днях.

В результаті, якщо сторони  погоджуються із умовами кредитування, уповноваженні керівники банку та підприємства-позичальника підписують кредитний договір. Підписаний договір є офіційною підставою для безпосереднього перерахування банком грошових ресурсів на користь позичальника.

Одразу після надання  грошових коштів у кредит банк приступає до найважливішого та визначального етапу кредитування — кредитного моніторингу та контролю якості кредитного портфеля.

Головним завданням  кредитного моніторингу є відстежування  зміни кредитоспроможності позичальника та визначення конкретних дій, які необхідно вжити у разі виникнення проблем. В основу процесу кредитного моніторингу покладено процедуру аналізу поточного фінансового стану позичальника (згідно з першим етапом механізму оцінки кредитоспроможності) та оцінки якісних показників його діяльності. Поряд із цим ретельно вивчається та аналізується інформація про здійснення позичальником поточних платежів з погашення процентів та основної суми кредиту.