Банкывський кредит

Такий підхід значно полегшує розуміння економічної суті комерційного банку. Адже у переважній більшості  наукової літератури поняття комерційного банку трактується як установа чи підприємство, що здійснює певний набір операцій або надає певні послуги. Однак стосовно визначення конкретного кола таких операцій єдиної думки практично немає і воно охоплює досить широкий спектр банківських послуг, причому не є обов'язково притаманних саме банкам, а й іншим фінансовим інститутам. Це значно ускладнює правильне трактування суті комерційних банків.

Виходячи із вищевикладеного, доцільно було б визначити комерційний  банк як інститут кредитної системи, що здійснює посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках та випуск кредитних знарядь обігу. У даному визначенні приведені три основні функції комерційного банку, які охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на умовах платності і поверненості, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, а також депозитно-чекову емісію, засновану на кредитних операціях банку. Відсутність у діяльності установи однієї з трьох базових функцій не дозволяє віднести її до системи комерційних банків.

Що стосується інших  операцій, що можуть здійснюватись  комерційними банками, то їх конкретне  коло визначається вже цілями і завданнями самого банку.

Отже, комерційний банк у сучасному розумінні - цілком самостійний суб'єкт господарювання, діяльність якого спрямована на задоволення певних економічних інтересів так само як і діяльність будь-якого іншого суб'єкта ринкових відносин. На практиці це означає, що діяльність комерційного банку повинна приносити прибуток, що є основним принципом комерційного розрахунку, на засадах якого функціонують підприємства у ринковій економіці. У свою чергу прибуток може бути отриманий банком у результаті реалізації на ринку своєї продукції, у ролі якої в даному випадку виступає певний набір послуг, що пропонуються клієнтам.

Таким чином, діяльність комерційних банків має виробничий характер, хоча вона є і специфічною у своїй основі, що відрізняє банківські установи від інших суб'єктів господарювання, визначаючи їх особливе місце в економічній системі. Дана специфіка пов'язана насамперед з двома моментами. По-перше, продукція банків носить нематеріальний характер (як продукція промислових, чи сільськогосподарських підприємств). Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій та ін. Основою при цьому виступає торгівля грошима як особливим товаром, що сприяє забезпеченню економіки необхідними платіжними засобами. По-друге, специфіка комерційного банку полягає у його посередницькій функції в ринковій економіці, що обумовлює використання банками в основному чужих, залучених коштів, на відміну від підприємств інших галузей господарства, робота яких заснована в основному на власних капіталах.

З функціями банків безпосередньо пов'язана і їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування, а населенню — для капіталізації заощаджень та зростання доходів.

Як уже зазначалося  вище, банки як фінансові посередники  реалізують свою роль передусім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Виконання цих операцій уже забезпечує провідне місце банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв'язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських посередників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних брокерів та дилерів. Достатньо сказати, що навіть такою специфічною діяльністю на грошовому ринку, як страхування, банки мають право займатися у Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії. Брокерські та андеррайтингові операції банки можуть виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині, Італії; у Канаді та Великобританії — з певними обмеженнями. Такий активний вихід банків за сферу своєї традиційної діяльності дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію своїх активів, зменшувати фінансові ризики, підтримувати прибутковість і конкурентоспроможність, утримувати свої провідні позиції на грошовому ринку.

Однак, різноманітність  послуг, які надаються комерційними банками, далеко не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи із потреб клієнтури, яку він обслуговує.

Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, тобто тим учасникам економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу. У результаті цієї діяльності банку у виграші перебувають усі зацікавлені сторони. Тимчасово вільні грошові кошти вкладників банк перетворює на позичковий капітал, який приносить їм реальний дохід у формі процента. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обороту капіталу, скороченню витрат виробництва і зростанню прибутків. Комерційні банки отримують доход від зазначених операцій за рахунок різниці між процентами, що стягуються за позиками і виплачуються за вкладами.

Стійка і динамічна  економіка не може існувати і розвиватися  без добре відлагодженого механізму грошових розрахунків, який пронизує усі сфери єдиного господарського організму. Підприємства, організації, населення, тримаючи свої кошти на рахунках в банку, активно використовують їх як засіб взаєморозрахунків. Тому весь безготівковий платіжний оборот, що складає основу грошового обороту в країні, повністю проходить через установи банків. На цьому і базується їх величезне господарське значення як організаторів розрахунків в економіці.

Здатність комерційних  банків створювати в процесі своєї діяльності додаткові засоби платежу є однією з найважливіших функцій, що відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи. У даному випадку йдеться не про випуск в обіг банкнот, що на сьогоднішній день є виключною прерогативою центральних банків, а про депозитно-чекову емісію, що здійснюється комерційними банками через виконання позичкових операцій. Така емісія за умови правильного регулювання відіграє важливу роль у забезпеченні еластичності грошового обігу в країні і підтриманні стійких темпів росту економіки.

Окрім вищезазначених, комерційні банки виконують і ряд інших  функцій, спектр яких визначається потребами  різних груп клієнтів, на які банк орієнтує свою діяльність. Так, комерційні банки  можуть здійснювати операції з купівлі  і продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі; виконувати довірчі операції, пов'язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних і юридичних осіб за їх дорученням; надавати консультативні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності; здійснювати зберігання грошових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, а також ряд інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

За станом на грудень місяць 2012 p. в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж було зареєстровано 182 банки. За організаційно-правовою формою господарювання більшість комерційних банків (132 одиниця або 72,5 % від загальної кількості банків) зареєстровано як акціонерні товариства (таб. 1.1).

Таблиця 1.1

 Розвиток системи  комерційних банків (2003—2012 pp.)

Як видно із наведених  у таблиці 1.1. даних, загальний кількісний склад банківської системи України протягом останніх 5 років перебуває практично на незмінному рівні – на рівні 180 офіційно зареєстрованих установ, що свідчить про досягнення відносної стабілізації числа банків на певному рівні та припинення екстенсивного росту банківської системи.

Питання реєстрації та ліцензування нових банків має велике значення, тому що нові банки особливо схильні  до банкрутства. Реєстрація повинна  запобігати проникненню в банківську справу людей із недостатніми фаховими навиками, досвідом, фінансовим забезпеченням, етичними стандартами. Для уникнення зловживань, пов'язаних зі створенням банків в інтересах вузькозацікавлених груп, реєстрація банків здійснюється при виконанні чітких критеріїв і необхідних мінімальних вимог. Реєстрацію та ліцензування комерційних банків проводить Національний банк України.

Головною вимогою, яку  ставить Національний банк України  при реєстрації комерційного банку, є наявність мінімального розміру статутного фонду.

Власний капітал у  структурі банківських коштів відіграє дуже важливу роль для забезпечення міцності банку й ефективності його роботи. По-перше, власний капітал є джерелом фінансових ресурсів банку і незамінний на початкових етапах діяльності. По-друге, капітал виконує захисно-гарантійну функцію, тобто роль страхового фонду для покриття непередбачених витрат і збитків, що виникають у процесі операційної діяльності банку

Традиційно в комерційних  банках близько 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для активних операцій покривається за рахунок залучених коштів. Основну частину цих коштів складають депозити, тобто гроші, вкладені в банк клієнтами (приватними особами і компаніями), які зберігаються на їхніх рахунках і використовуються відповідно до режиму рахунка і банківського законодавства. Поряд із веденням депозитних рахунків банки використовують інші методи мобілізації грошових капіталів головним чином шляхом одержання позик на грошовому ринку. Основна мета таких операцій — поліпшення ліквідної позиції банку. До таких операцій належать: одержання позик на міжбанківському ринку, угоди “репо” (продаж цінних паперів із зворотнім викупом), випуск облігацій.

Однією з основних цілей комерційних банків є відповідність  структури їхніх активів структурі  пасивів. Якісна й кількісна рівновага  між залученими і розміщеними коштами — одна з головних умов підтримання на необхідному рівні ліквідності банків як гарантії своєчасного виконання зобов'язань перед клієнтами та розширення сфери діяльності.

Активні операції комерційних  банків щодо надання кредитів є однією з пріоритетних сфер банківської діяльності, оскільки доходи від кредитів дають значний прибуток.

Розвиток банківської системи в 2008- 2012 p. відбувався в сприятливих макроекономічних умовах, які характеризувалися зростанням виробництва товарів та послуг, реальних доходів населення та позитивними тенденціями в зовнішньоекономічній сфері.

1.2. Місце кредитних  операцій в системі банківських  активів

На сьогоднішньому етапі  одну з найважливіших ролей у  стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів. Так, станом на 1 січня 2013 p. кредитні вкладення становили 69% від загальних активів.

Кредит (від лат. creditum — позика, борг) — одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Отже, провідна роль кредиту  серед операцій комерційних банків зумовлена існуючими у суспільстві  економічними відносинами, при яких у одних суб’єктів ринку нагромаджуються  значні суми грошових коштів, що тимчасово  не використовуються в  обороті, а в інших – відчувається потреба в додаткових грошових ресурсах. Щоб уникнути бездіяльного омертвіння коштів, які вивільняються в процесі розширеного відтворення потрібно застосувати кредит. Адже він надає можливість мобілізувати тимчасово вільні кошти одних суб’єктів і направляти іншим. Звідси випливає, що саме кредит є тим фактором, який значною мірою забезпечує безперервність розширеного відтворення в економіці. Хоча кредит  не збільшує фізичний обсяг  загальної маси факторів виробництва, однак, виступаючи найбільш мобільним і гнучким джерелом грошових коштів, він забезпечує потреби підприємств пов’язані з формуванням їх основних і оборотних капіталів. Левова частка надається підприємствам, що зумовлено об’єктивними потребами виробництва та існуванням передумов повернення даних коштів.