Організація обліку і контролю операцій з дебіторською заборгованостю

Павлова Л.Н. економічну сутність дебіторської заборгованості розглядає наступним чином [59, с.438]: при безготівкових розрахунках відвантаження та оплата товарів не співпадають у часі. Це призводить до появи дебіторської та кредиторської заборгованості.

На сьогодні дебіторська заборгованість має сутеве значення. Українські товаровиробники, знаходячись під пресом неплатежів, вже який рік намагаються вирішити, що краще для них: зберегти обсяги виробництва будь-якою ціною, збільшуючи при цьому дебіторську заборгованість, а разом з цим небезпеку банкрутства, або знизити обсяги виробництва, контролюючи розміри дебіторської заборгованості на певному, найбільш безпечному рівні. І в тому, і в іншому випадках підприємства стикаються з проблемою сповільнення платіжного обороту. З того моменту, як банки перестали здійснювати платежі шляхом інкасо платіжних вимог, своєчасність розрахунків повністю залежить від відповідальності платника, його платоспроможності та платіжної дисципліни.

Оскільки платіжна культура вітчизняних виробників далека від досконалості, будь-який суб’єкт господарської діяльності повинен прийняти наявність дебіторської заборгованості як стійку систему. Однак позиція будь-якого підприємства-кредитора повинна бути активною: виділяючи в окрему категорію дебіторську заборгованість, термін інкасації якої ще не наступив ( її можна вважати „нормальною”), кредитор зобов’язаний приділити особову увагу тій дебіторської заборгованості, термін якої вже закінчився (прострочена дебіторська заборгованість).

Нормальна дебіторська заборгованість є ні чим іншим, як видом товарного кредиту, способом зарекомендувати себе, як добросовісного, дисциплінованого і відповідального партнера-споживача [60, с.194].

Товарний кредит став у двадцятому століті одним з головних видів правовідносин між продавцем і покупцем, що прийшов на зміну оплаті товарів за фактом постачання. Однак протягом тривалого часу переважали документарні форми погашення товарного кредиту: дебітор виписував продавцеві вексель або відкривав на його користь акредитив. Така форма розрахунків приводила дебітора до відомих незручностей: зростання непрямих витрат і зобов’язань погасити товарний кредит точно в термін незалежно від можливих фінансових труднощів. Не бажаючи вчасно віддавати борги, покупці стали відмовлятися від документального оформлення своїх зобов’язань, вдаючись до так званого платежу по відкритому рахунку. Стараючись зберегти завойовані ринки збуту, продавці були вимущені погодитися із зміною порядку розрахунків за продукцію, що поставляється. Однак перехід до розрахунків по відкритому рахунку викликав різке падіння платіжної дисципліни покупців практично у всьому світі. Це, в свою, чергу, привело до значного зростання ризику втрати ліквідності для продавця, справитися з яким могли тільки великі компанії з діверсифікованним продажем. Для того, щоб підтримати продавців в такій ситуації, виник факторинг, який став, передусім засобом фінансового забезпечення діяльності продавця на час вимушеного відвернення оборотних коштів на терміни товарних кредитів його покупцям, а також адміністративного регулювання та обліку його продажу [60, с.194].

Зараз і в Україні товарний кредит стає все більш популярним. Проблеми, з якими стикаються постачальники при використанні цього інструмента – хронічна недостача оборотних коштів, складності контролю за своєчасністю і точністю платежів, відсутність методики визначення лімітів товарного кредитування і ресурсів для подальшого розвитку.

Дебіторська заборгованість може бути визвана несвоєчасною оплатою платежів, недостачами, розкраданням та розтратами, псуванням цінностей. Останнім часом різко виросла несвоєчасність оплати рахунків за відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги. Це призводить до того, що підприємству виробнику необхідно велику частку оборотних засобів відволікати із кругообороту на невизначиний час.

У зв’язку з цим великого значення набуває резерв сумнівних боргів, який формується за рахунок балансового прибутку. При списанні з балансу підприємства незатребуваних боргів, які раніше були визнані сумнівними, відповідно зменшується сума створеного резерву у кореспонденції з рахунками обліку розрахунків з дебіторами. Створений резерв сумнівних боргів є джерелом поповнення оборотних засобів, які авансуються в операції по реалізації товарів робіт та послуг. Сумнівними боргами вважають ті види дебіторської заборгованості, які не погашені в сроки і не забезпечени юридичними гарантіями.

Фінансова служба аналізує дебіторську заборгованість по кожному сумнівному боргу з розрахунком платоспроможності боржника і його фінансового стану. Величина резервного фонду розраховується, або у вигляді встановленого проценту від розміру заборгованості відповідно частці сумнівних боргів, або у формі відрахувань по кожному боргу. За формуванням резерву сумнівних боргів необхідний контроль у зв’язку з тим, що у фонд направляється прибуток до оподаткування [59, с. 438]. Ця необхідність обумовлена тим, що у ряді випадків відволікання коштів у дебіторську заборгованість, яка виникає по розрахунках за відвантажену продукцію призводить до несвоєчасної оплати податків та платежів до бюджету.

Безнадійна дебіторська заборгованість – це не тільки результат невмілого управління реалізацією продукції (робіт, послуг), а і прорахунків виробничих і фінансових менеджерів підприємства. Її зростання стимульоване непродуманою політикою державної підтримки неефективних підприємств. Так, з боку підприємств і держави неодноразово впроваджувались різноманітні схеми проведення взаєморозрахунків, прощення боргів, що являє собою викорінювання наслідків, але не причин утворення безнадійної дебіторської заборгованості, оскільки реструктуризація самих неефективних підприємств не проводилася і не стимулювалася.

Підприємства безсилі ефективно працювати самостійно з безнадійними боржниками доти, поки не буде можливості обміну боргів на майно боржника, що, в свою чергу, пов’язано з двома дуже складними проблемами: приватизацією і оцінкою майна. Ці проблеми, можливо, вирішить чіткий механізм банкрутства підприємства.

Прострочена дебіторська заборгованість – це область застосування фінансового управління підприємством. Тут доцільно розподіляти прострочену дебіторську заборгованість за термінами її виникнення і застосовувати різні методи її зменшення: використання різних форм рефінансування дебіторської заборгованості, переклад її в не грошові високоліквідні оборотні активи, продаж боргів на борговому ринку, оформлення векселів і їх продаж, застосування також факторингових операцій [60, с. 195].

Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи. За даними бухгалтерського обліку можна визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичай­но така сума визначається на дату балансу. Оскі­льки відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають та­кож проміжну (квартальну) звітність, то суму дебі­торської заборгованості підприємства слід визна­чати щоквартально.

Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10 "Дебіторська за­боргованість". Дія П(С)БО 10 не поширюється тільки на бюджетні установи, всі інші юридичні особи зобов'язані керуватися його вимогами [65, с.33].

На сьогодні в Україні відбувається реформування бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів. У світ вийшли праці таких авторів як В.Сопко, О.В.Лишиленко, Ф.Ф.Бутинець та інших. Розглянемо визначення поняття дебіторської заборгованості деяких в різних літературних джерелах за допомогою таблиці 1.1

Таблиця 1.1 Аналіз визначення дебіторської заборгованості.

Як бачимо з наведених визначень, що різні автори по – різному трактують визначення дебіторської заборгованості, але при цьому не змінюється її суть. Дебіторська заборгованість визначається авторами як сума боргу підприємству від інших дебіторів, яка утворюється в процесі господарської діяльності. Тобто для виникнення дебіторської заборгованості необхідно щоб підприємство здійснювало господарську діяльність, а також здійснювало розрахунки з іншими підприємствами або фізичними особами.

Дебіторська заборгованість впливає на фінансовий стан підприємства і заважає йому нормально працювати. Але в процесі фінансого-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрогентами, бюджетом, податковими органами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, воно, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Тому протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.

На нашу думку дебіторська заборгованість – це не тільки сума заборгованості дебіторів підприємству, але й вид розрахуків між покупцем і продавцем, між підприємством і працівником. Тобто дебіторська заборгованість є своєрідним видом кредитування. Також дебіторська заборгованість є показником виробництва підприємства. Можна зробити припущення, що обсяги дебіторської заборгованості зростають відповідно з ростом обсягів реалізації продукції. А тому неможливо однозначно тактувати поняття дебіторської заборгованості, а також робити висновки з її обсягів. Для цього необхідно більш детільніше ознайомитись з діяльністю підприємства та причинами її росту.

1.2             Класифікація дебіторської заборгованості для потреб обліку

Розглядаючи дебіторську заборгованість, не можна не помітити наявності широкого спектра її видів. Від того, наскільки правильно здійснено поділ та класифікацію об’єктів обліку, а також від того, наскільки правильно обрано класифікаційні ознаки, може залежити і сам порядок обліку як групи, так і окремого об’єкта. Поділ повинен бути заснований на економічному критерії і виходячи з економічного та цільового призначення речей.

Наукова класифікація є методом дослідження множини об’єктів шляхом їх поділу на класи (групи) за відповідною загальною ознакою, представляє собою спосіб пізнання сутності, змісту, ступеня схожості і різниці об’єктів. Нерозуміння теоретичних основ класифікації іноді призводить не тільки до некоретного застосування деяких термінів, понять, але і до помилок при класифікації.

Класифікація – розподіл, рознесення об’єктів, назв по класам, групам, розрядам, при якому в одну групу влучають об’єкти, що володіють будь-якими загальними ознаками. Виходячи з запропонованого визначення, вважаємо обгрунтованим, трактувати класифікацію дебіторської заборгованості як угрупування розрахунків з дебіторами за якоюсь ознакою в залежності від мети, для досягнення яких вона проводиться.

В більшості країн існують лише загальні правила щодо класифікації дебіторської заборгованості, які носять рекомендаційний, а не директивний характер. Рішення про порядок розміщення різних видів дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей приймає сама компанія, і, відповідно, у різних компаній склад та структура дебіторської заборгованості в балансі будуть різними, на відміну від українського балансу, який жорстоко регламентує форму надання цієї статті.

Однак в загальному вигляді, за очікуваними термінами погашення, які встановлюються в договорах , у всіх країнах заборгованість поділяється на поточну дебіторську заборгованість, тобто заборгованість, яка повинна бути погашена протягом одного року чи операційного циклу (залежно від того, який період довше), і непоточну (довгострокову) заборгованість, яку в окремих країнах (наприклад, країнах ОАЕ) поділяють на середньострокову та довгострокову. Міжнародні стандарти передбачають лише одне обмеження – „протягом одного року” [24, с.17].

Відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку підприємство індивідуально визначає та відносить поточну дебіторську заборгованість до тієї чи іншої групи. При цьому борги дебіторів можуть бути показані у балансі без поділу їх на групи.

МСБО 1 „Представлення фінансових звітів”, які вступили в силу після перегляду з 0.07.1998р. представляє підприємствам право вибору між двома варіантами преставлення статей у балансі:

            поділ активів та зобов’язань на поточні і непоточні;

            преставлення активів та зобов’язань у порядку їх ліквідності.

При складанні фінансової звітності дебіторська заборгованість класифікується за такими ознаками:

1)           зв’язок з нормальним операційним циклом;

2)           термін погашення;

3)           об’єкти, щодо яких виникли зобов’язання дебіторів;

4)           своєчаність оплати боржником дебіторської заборгованості.

Згідно з П(С)БО 10 та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку дебіторська заборгованість поділяється на такі види: