Організація обліку і контролю операцій з дебіторською заборгованостю

Відсутність статті „Дебіторська заборгованість асоційованих компаній” в українській практиці зумовлене, на нашу думку, низьким рівнем розвитку інвестиційних процесів в Україні. В зв’язку з цим, подання подібної статті в Балансі є необгрунтованим на сучасному етапі для України [49, с.147].

На думку Ф.Ф.Бутинця поточна дебіторська заборгованість за можливістю погашення класифікується за трьома напрямами [20, с.431]:

Таблиця 1.3. Класифікація поточної дебіторської заборгованості

Важливим моментом при класифікації безнадійної дебіторської заборгованості є поділ цієї заборгованості на два види: затребувану (заборгованість, за якою організація–кредитор вжила всіх заходів для її погашення підприємством-дебітором) та незатребувану (заборгованість, по якій організація-кредитор не вжила заходів до її повернення).

До можливостей затребування заборгованості слід віднести:

               пред’явлення письмової претензії до боржника;

               пред’явлення позову до арбітражного суду.

Очевидно, що, коли організація використала обидві ці можливості, дебіторську заборгованість можна вважати затребуваною. За цими видами заборгованості також слід встановити різний порядок її списання. Тільки затребувану дебіторську заборгованість слід списувати на фінансовий результат діяльності підприємства по закінченню терміну позовної давності, який складає три роки, і надати можливість підприємству по зменшенню оподатковуваного прибутку.

Для бухгалтерського обліку важлива прийнята сучасна концепція поділу активів на монетарні і немонетарні. При цьому, монетарна дебіторська заборгованість представлена фіксованою (визначеною) сумою грошей, а немонетарна – не виражена. Така класифікація має значення при оцінці дебіторської заборгованості, вираженої в іноземній валюті, передбачена обов’язково П(С)БО 21. відображення в обліку поділу статей на монетарні і немонетарні можна знайти в аналітичному обліку, в якому відображаються суттєві умови договорів і яким чином будуть погашені борги.

В бухгалтерському обліку важливого значення набуває поділ заборгованості за термінами. На жаль, в сьогоднішніх регістрах обліку відображення очікуваного терміну погашення заборгованості і реального строку погашення немає. Тому пропонується за реальним строком погашення дебіторську заборгованість поділяти на термінову, прострочену і відстрочену, що в обліку знаходить відображення на відповідних аналітичних рахунках, де контролюється термін виконання договорів. В окремих підручниках з фінансів, фінансового менеджменту зустрічається поняття „строкова”. На нашу думку, доцільніше використовувати поняття „термінова”, яке в тлумачному словнику трактується як „обмежений певним терміном; який триває певний строк”.

Згідно з Est GAAP №6 „Зміст балансових статей бухгалтерської річної звітності” короткострокова дебіторської заборгованості підрозділяється на дві наступні групи: „вимоги до покупців” та „інші вимоги”. По першій групі відображається дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізаційною діяльністю, а по другій групі інша заборгованість третьої сторони, що виникає в результаті інших господарських угод.

За першою групою в балансі виділяються наступні статті: рахунки до отримання; векселі до отримання; сумнівні рахунки (з мінусом). В статті „рахунки до отримання” показується непогашена заборгованість, покупців і замовників за відвантажені товари, здані роботи і надані послуги, оскільки в умовах комерційного кредиту виникає тимчасовий лаг між відвантаженням їх покупцеві і оплатою. Аналітично заборгованість поділяється на наступні складові:

      заборгованість, що погашається своєчасно і регулярно;

      заборгованість, що погашається нерегулярно і несвоєчасно, при цьому затримка може залежати не від боржника, а від обставин на грошовому ринку;

      спірна заборгованість через відмову покупців від акцепту рахунків, зумовлена незадовільністю умов постачання. Як правило, такі спори вирішуються здійсненням двосторонніх переговорів;

      сумнівна заборгованість, що виникла через низьку платоспроможності чи банкрутсво покупців;

      безнадійна заборгованість, що списується з балансу.

Важливого значення в обліку, в тому числі при визначенні сумнівності заборгованості, набуває значення поділ заборгованості за забезпеченістю (гарантія, застава, порука, вексель). І.Бернар та Ж.-К.Коллі з точки зору надійності боргових вимог розрізняють вимоги незасвідчені і вимоги привілейовані. Борги повинні були, на думку Герстнера, поділятися в обліку на забезпечені і незабезпечені.

Наводячи класифікацію дебіторської заборгованості, досить часто автори опускають той момент, що умовно всю дебіторську заборгованість також можна поділити на два види: допустима і невиправдана, що набуває великого значення в управлінні і знаходить своє відображення в обліку. Допустима дебіторська заборгованість є наслідком недоліків в господарській діяльності підприємства і виникає в результаті застосування форм розрахунків за товари і послуги. Невиправдана дебіторська заборгованість виникає внаслідок недоліків в роботі підприємства, наприклад, при виявленні недостач, розкрадань товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів. Поділ дебіторської заборгованості на ці два види в обліку відображається на різних субрахунках рахунків 16 „Довгострокова дебіторська заборгованість”, 36 „Розрахунки з покупцями і замовниками” та 37 „Розрахунки з іншими дебіторами”, він дає можливість прослідкувати порушення фінансово-розрахункової дисципліни і виявити причини. Таких причин може бути дві:

      неякісна робота контрагента – відсутність коштів у покупця, незадовільна організація роботи його бухгалтерії;

      неякісна робота підприємства-постачальника – порушення договорів поставки.

Підводячи підсумок можна навести наступну класифікацію дебіторської заборгованості:

Таблиця 1.4. Класифікація дебіторської заборгованості для цілей бухгалтерського обліку

Така класифікація розкриває економічну природу різних видів дебіторської заборгованості та відповідає структурі бухгалтерського балансу.

Зазначимо, що під цю класифікацію не підпадає заборгованість учасників (засновників) за внесками до статутного капіталу [4, с.28].

В періодичних виданнях висловлюється думка, що заборгованість учасників товариства, не оплаченою в строк, є дебіторською дійсно, до одного року після заснування товариства у підприємства може виникнути заборгованість учасників перед підприємством. Окремі автори вважають, що на таків заборгованості поширюється дія загального строку позовної давності в три роки. Отже, така заборгованість є дебіторською.

Згідно з П(С)БО України така заборгованість відображається в пасиві балансу за від’ємним значенням, і, відповідно, не є дебіторською, а відображає суму, фактично не внесену до статутного капіталу. Така позиція прийнята майже у всьому світі. Тільки в Бельгії неоплачені суми оголошеного капіталу враховують в складі дебіторської заборгованості.

При вивченні економічної літератури з’ясовано, що існує широкий спектр видів дебіторської заборгованості.

Розглянувши роботи авторів з бухгалтерського обліку та дослідивши їх праці, ми можемо зробити висновок, що всі вони здійснюють класифікацію дебіторської заборгованості відповідно до П(С)БО 10, що і розглянуто у таблиці 1.4.

Таблиця 1.5. Класифікація дебіторської заборгованості згідно з навчальними посібниками та підручниками з бухгалтерського обліку