Особенности жанра притчи в англоязычной литературе

Така установка в даному тексті достатньо доречна, оскільки перший план – ЗФІ притчі має  самостійну цінність.

У «Проханні лівої руки»  вся ЗФІ направлена на розкриття  притчового задуму – в притчі автор  висміює тих, хто перекладає відповідальність за власні невдачі на інших. Вірогідність наявності в тексті алегорії визначається самим заголовком притчі, що включає  деякий момент умовності, нереальності, і підтверджується першою ж пропозицією: I address myself to all the friends of youth, and conjure them to direct their compassionate regards to my unhappy fate, in order to remove the prejudices of which I am the victim. («A Petition of the Left Hand», p.125).

ЗФІ даного тексту має службове значення, а не самостійне, сама по собі вона абсурдна і представляє цінність лише завдяки створюваному нею підтексту.

Для творчості Б.Франкліна  також характерні притчі – повчання в прикладі, в яких міркування на вибрану тему йдуть «відкритим текстом», що підвищує роль ЗФІ таких притч. Основними видами інформації в таких  текстах є змістовно-фактуальна і змістовно-концептуальна; підтекстова  ж інформація незначна. До таких  текстів відносяться «Притча  про гоніння» і «Притча про  здорову і хвору ногу».

Що стосується притч Н. Готорна і Е. По, то алегоризм і  символіка є їх домінуючими рисами, як, втім, і всієї творчості романтиків. «Дух алегоризму дуже сильний у всіх наших письменниках-романтиках, але  вони перетворили алегорію на інструмент для дослідження проблем і  витягання істин»                    [1, с. 114-115]. Про значення символу і алегорії для романтичної творчості                  Н. Готорна писав Ч. Фейдельсон. Е. Девідсон відзначав, що Е. По «був алегоричний всупереч своїй натурі. Алегорія була для нього засобом, за допомогою якого його творча уява вирішувала конкретні проблеми... Е. По відхилював реальний світ довкола себе і споруджував вигаданий, символічний» [26, с. 64]. До аналогічного висновку приходить і інший дослідник творчості           Е. По – Б. Поллін. Сам Е. По відносився до алегорії украй негативно. У статті «Новелістика Натанієла Готорна» він писав: «...Уж ніяк не можна дивуватися з відсутності визнання, коли він виявляється одноманітним в гіршій зі всіх можливих областей... я маю на увазі алегоричну, яка домінує в більшості його вигадувань і в якійсь мірі присутній у всіх» [19, с. 21]. Проте, теоретично негативне відношення Е. По до алегорії не перешкодило її практичному використанню в його власних творах, зокрема, в притчах.

У притчах Н. Готорна алегоричний  і символічний плани у ряді випадків поєднуються з реальним, чим повідомляють йому універсальність, що характеризує притчове оповідання. У таких притчах ЗФІ має певну цінність не лише як що розкриває другий, алегоричний план оповідання, але і сама по собі. Так, в притчі «Девід Суон» зовнішньо-подієвий план може сповна задовольнити непроникливого читача; проте вся організація цього тексту говорить про те, що задум автора значно глибший, ніж могло б здатися на перший погляд. Побудова тексту як своєрідної моделі допомагає зрозуміти алегоричну ситуації і персонажів, кожен з яких втілює одне з лиць долі. Те ж відбувається і в притчі «Великий карбункул». В алегоричний підтекст допомагає проникнути не лише організація тексту, але і характеристика персонажів, покликаних (окрім Метью і Хенні) уособлювати людські пороки, причому в кожному з них цей порок доведений до крайності, до гротеску. От як описує Н. Готорн одного з персонажів, що втілює жадібність: Another of the adventurers was Master Ichabod Pigsnort, а weighty merchant and selectman of Boston, and an elder of the famous Mr.Norton's church. His enemies had а ridiculous story that Master Pigsnort was accustomed to spend а whole hour after prayer time, every morning and evening, in wallowing naked among an immence quantity of pine-tree shillings, which were the earliest silver coinage of Massachusetts. («The Great Carbuncle», р. 129).

У інших притчах Н. Готорна  значна роль в розкритті підтексту  належить символам. У притчах «Чорна вуаль священика» і «Себелюбство, або змія в грудях» символічні чорна вуаль і змія, що сидить в грудях Родеріка, головної дійової  особи. Якщо перший з символів умовний  лише до певної міри, то введення другого, як реалії, сприяє доданню притчі фантастичності. Різниця між цими символами наводить до того, що в «Чорній вуалі священика» перший, буквальний план не руйнується, тоді як в «Себелюбстві...» він  повністю направлений на формування підтексту.

У притчі Е. По «Тиша» символіка  і алегорія поєднуються, проте, у  відрізнивши від попередніх текстів, символи в цій притчі в утворенні  підтексту не беруть участь. Так, символами  в «Тиші» виступають hippopotamus і water-lilies – емблеми Ноєва ковчега. Декодування  цих символів не веде до приросту інформації, вживання їх в тексті «Тиші» є частиною творчого задуму автора створити біблейський тон – ця притча канонічна.

У притчі Е. Хемінгуея про  мурашок в романі «Прощай, зброя!»  вся ЗФІ направлена на створення  підтексту і формування ЗКІ. У  даній притчі ми стикаємося з алегоричним  тлумаченням дійсності. Головний герой  роману Фредерік Генрі після смерті новонародженого сина згадує, як одного дня він підклав у вогнище  поліно, повне мурашок. Спостерігаючи, як вони безцільно кидаються і  падають у вогонь, він думає, що міг би їх врятувати. Але замість  цього він випліскує на поліно воду з кухля, аби налити туди віскі, що ще більше посилює страждання комах. Сигналами другого, підтекстового  плану в цій притчі виступають іменники the end of the world і messiah в пропозиції: I remember thinking at the time that it was the end of the world and а splendid chance to be а messiah and lift the log off the fire and throw it out where the ants could get off onto the ground («A Farewell to Arms», р. 283).

ЗКІ цієї притчі – це перш за все проникнення у внутрішній світ персонажа, розуміння його світогляду і світовідчування. У тексті роману ця притча грає важливу роль, дозволяючи дати узагальнене тлумачення описаних подій.

У «Притчі про месію  мимоволі» Р. Баха формуванню ЗКІ  сприяє введення в текст притчі ще однієї маленької притчі – притчі про рятівника. Автор як би проектує її підтекстову інформацію на весь текст, і зіставлення обох текстів  наводить до розуміння читачем авторського  задуму. Порівняємо наступні два уривки: And he said unto them, «within each of us lies the power of our consent to health and to sickness, to riches and to poverty, to freedom and to slavery. It is we who control these, and not another». A mill-man spoke and said, «Easy words for you, Master, for you are guided as we are not, and need not toil as we toil. A man has to work for his living in this world». («The Adventures of а Reluctant Messiah», pp.13-14).

1. And the one carried in the current said, «I am no more Messiah than you. The river delights to lift us free, if only we dare let go. Our true work is this voyage, this adventure».

But they cried the more, «saviour!»  all the while clinging to the rocks, and when they looked again he was gone, and they were left alone making legends of а Saviour». («The Adventures of а Reluctant Messiah», pp.17-18).

Другий уривок з притчі про рятівника в принципі повторює ситуацію першого уривка, що не входить  в неї, але в алегоричній формі: не месія мимоволі намагається переконати людей в їх власній силі, а деяка  істота, яка несеться течією, пояснює  собі подібним, що вони можуть плисти так  само вільно, як і воно само. Істоти, що чіпляються за скелі – уособлення людей, що не бажають зрозуміти просту істину.

У притчах Р. Бредбері завжди присутні елементи фантастики. Фантастичні  образи і ситуації часто виявляються  аналогами образів і ситуацій реальності. «З самої природи фантастичного  образу витікає така його особливість, як другий план, що вимагає співвідношення фантазії з дійсністю. Звідси сповна зрозуміле приохотивши багатьох письменників-фантастів до іносказання, притчі, алегорії» [30, с. 205]. ЗФІ фантастичної притчі завжди сприяє тому, що читач починає співвідносити її з реальністю, проте, на відміну від фантастичних не притчових творів, у фантастичній притчі завжди присутня постановка одвічних проблем. Трактування такої проблематики за допомогою фантастики – художній прийом, що повідомляє фантастичній притчі неординарність. У фантастичній притчі завжди присутній самоцінний подієвий аспект, і алегорія в ній позбавляється властивих їй заданості і нарочитості. «Алегорія задає вже відомий світ, лише «вивертаючи» його навиворіт – фантастика творить нові світи» [22, с. 147]. Нетрадиційна розробка притчової тематики не перешкоджає тому, що ЗКІ фантастичної притчі стосується не вигаданої ситуації, а несе в собі відповідь автора на ті питання, які стояли гостро завжди або стали актуальними в сучасну епоху.

У притчі «Посмішка» хлопчик  Том рятує від натовпу, що знищує все, пов'язане з цивілізацією, клаптик  картини Леонардо да Вінчі «Мона  Ліза». Загадкова посмішка збереженої на портреті жінки стає в притчі уособленням всього прекрасного, що будь-коли створювалося на Землі. У  цій притчі Бредбері виступає за цивілізацію  без воєн, без руйнувань.

Він і засуджує ту, що ненавидить все породжене цивілізацією натовп, і одночасно виправдовує її. Хлопчик  в цьому тексті втілює нейтральну, неупереджену точку зору.

У нефантастичних притчах  Р. Бредбері «Луг» і «Банка» у  формуванні підтекстової і концептуальної інформації важлива роль належить символам. Так, в «Лузі» голлівудські декорації  різних міст є символом світу. Символіка  сприяє приросту інформації, виявленню  імпліцированих в пропозиції сенсів: You shoot а man in N.Y. and he stumbles forward and drops dead in Athens. You take а political bribe in Chicago, and somebody in London goes to jail. You hang а Negro man in Alabama and the people of Hungary have to bury him («The Meadow», р. 40).

Сторож, що виголошує ці слова, має на увазі зйомки фільмів і  декорації, але дійсний сенс цих  пропозицій створюється при декодуванні  символіки, він в прямому, а не в переносному значенні пропозицій: світ настільки тісний, говорить автор, що все в нім переплетено, взаємозв'язане.

У притчі «Банка» предмет, що знаходиться в судині, символізує сліпу віру і поклоніння. Розшифровці  символу сприяє лексика притчі. Автор  порівнює збори в будинку Чарлі  з церковними: It was а kind of а rude church gathering; саму банку називає святинею – the shrine; також тричі в тексті вживається іменник awe.

Такі співвідношення змістовно-фактуальної, змістовно-концептуальної і змістовно-підтекстової інформації, які створюються і  реалізуються в тексті притчі на основі алегорії і символів.

3.3. Роль вертикального  контексту в реалізації інформативності  тексту притчі

Одним із способів, якими  досягається збільшення інформативної  ємкості тексту, є створення автором  в творі вертикального контексту. Термін «вертикальний контекст»  вживається нами в тому значенні, яке  пояснює            І.В. Гюббенет: «Вертикальний контекст – це історико-філологічний контекст даного літературного твору і  його частин» [55, с. 7-8]. Одним з основних стилістичних прийомів для створення  вертикального контексту є алюзія, заснована на «непрямому відсиланні читача... до історичних, літературних, міфологічних, біблейських фактів або  до подій реального життя»                        [45, с. 187].

Вертикальний контекст зустрічається  в текстах творів всіх функціональних стилів, за винятком ділового. Тому сфера  його прояву досить велика. Що стосується стилю художньої літератури, то для  багатьох настільки різних письменників (Ч. Діккенса, Д. Голсуорсі, Марка Твена, Е. Форстера, С. Моема і ін.) вживання цитат, алюзій, ідіоматики і реалій є одним з улюблених літературних прийомів. Використання автором стилістичних прийомів, ведучих до утворення вертикального  контексту, збільшує інформативну ємкість  тексту і сприяє його лапідарності.

Проблема вертикального  контексту тісно пов'язана з  пресуппозицією. Створюючи вертикальний контекст в своєму творі, автор в  більшості випадків розраховує на декодування  його читачем, передбачає наявність  достатнього обсягу філологічних і  історико-культурних знань, необхідних для адекватного розуміння тексту. Це дозволяє говорити про певну міру пресуппозитивності вертикального  контексту.

У створенні додаткової –  переважно підтекстової інформації в текстах американських притч  вертикальний контекст грає важливу  роль. Його джерела в текстах канонічних і неканонічних притч найрізноманітніші  – фольклор, міфологія, літературні  твори різних епох, а також несловесні види мистецтва (живопис) і факти (історичні події, риси вдачі або зовнішності реальних осіб – письменників, поетів, історичних діячів і тому подібне).

У канонічних притчах Б. Франкліна  основним джерелом вертикального контексту  є біблейські тексти. Сама по собі структурна імітація не сприяє приросту фактуальної  інформації, хоча і створює певні  асоціації у читача, що зіставляє  текст імітації і протослова. Проте  в «Притчі про братське кохання» співвіднесена з каноном підказує додаткову інформацію, що полягає  в з'ясуванні родинних зв'язків між  персонажами. Іосиф, який введений автором  в текст притчі без яких-небудь пояснень, виявляється п'ятим братом, а Іаков, який дає оцінку всім вчинкам  братів, – їх батьком.

У притчі «Одноденка, символ людського життя» Б. Франклін двічі  удається до алюзій. Даючи опис метеликів-одноденок, чию розмову він нібито підслухав, автор пише: I listened through curiosity to the discourse of these little creatures; but as they, in their national vivacity, spoke three or four together, I could make but little of their conversation («The Ephemera; An Emblem of Human Life», р. 83).

Натяк на емоційність мови французів (адресатом листа, в якому  була написана притча, є француженка  мадам Брійон) сприяє створенню гумористичного ефекту і допомагає розкриттю  підтексту. Іншою алюзією в цій  притчі виступають іменники cousin і moscheto в пропозиції: they were disputing waimly on the merit of two foreign musicians, one acousin, the other а moscheto («The Ephemera...», p.83).

Якщо характер першої алюзії можна визначити швидше як етнографічний, то друга відноситься виключно до подій з життя самого автора: під  час його перебування у Франції  в будинку Брійонов виступали  два італійські музиканти. Дана алюзія носить особистий характер і була розрахована перш за все на адресата листа.

У притчі Б. Франкліна «Про работоргівлю», що є літературною містифікацією, наявні квазіалюзії посилають читача до вигаданих документів, подій і фактів. Такий прийом сприяє створенню атмосфери достовірності і одночасно направлений на розкриття читачем притчового задуму автора.

Що стосується притч романтиків, то алюзії в їх текстах носять найрізноманітніший характер. Так, в тексті притчі «Велике  Кам'яне Лице»             Н. Готорна читач стикається з  міфологічною алюзією: It might be said of him, as of Midas in the fable, that whatever he touched with his finger immediately glistened and grew yellow... («The Great Stone Face», p.98-99).

За переказами, цар Мідас  все перетворював на золото дотиком  руки. Порівняння багача Греби Золото з Мідасом виражає відношення автора до персонажа. Ця алюзія зустрічається  в тексті двічі: Within it, thrust partly out of the window appeared the physiognomy of the old man, with а skin as yellow as if his own Midas-hand had transmuted it («The Great Stone Face», p.100).

Проникнення у вертикальний контекст в даному випадку сприяє виявленню підтексту, повторення алюзії закріплює дану характеристику за персонажем.