Особенности жанра притчи в англоязычной литературе

І.Р. Гальперін виділяє  три основні види текстової інформації: фактуальну, змістовно-підтекстову  і змістовно-концептуальну. Відмінності  між цими трьома видами полягає в  наступному.

Змістовно-фактуальна інформація (ЗФІ) є інформація подієвого характеру, вона включає опис явищ, фактів, персонажів, їх вчинків, часу і місця дій, що розвиваються, тобто це той верхній шар інформації, який є в будь-якому тексті, як художньому, так і нехудожньому, який повністю виражений вербально  і не представляє труднощів для  сприйняття.

Змістовно-підтекстова інформація (ЗПІ) є, в основному, приналежністю  художніх текстів. «Змістовно-підтекстова  інформація є прихованою інформацією, витягуваною з ЗФІ завдяки  здатності одиниць мови породжувати  асоціативні і коннотативні значення, а також завдяки здатності  пропозицій усередині НФЄ прирощувати сенси» [7, с. 28]. На відміну від поверхневої ЗФІ, сприйняття ЗПІ вимагає додаткових зусиль з боку читача. Оскільки вона не виражена вербально, то не всіма реципієнтами вона сприймається адекватно.

І.Р.  Гальперін відзначає, що в основі вмісту ЗПІ лежить розумова здібність людини до паралельного сприйняття дійсності відразу в декількох  площинах або до сприйняття двох різних, але зв'язаних між собою повідомлень  одночасно [7, с. 40].

Змістовно-концептуальна  інформація (ЗКІ) «повідомляє читачеві індивідуально-авторське розуміння  стосунків між явищами, описаними  засобами ЗФІ, розуміння їх причинно-наслідкових  зв'язків, їх значущості в соціальному, економічному, політичному, культурному  житті народу, включаючи стосунки між окремими індивідами, їх складної психологічної і естетико-познавальної взаємодії. Така інформація витягується  зі всього твору і є творчим  переосмисленням вказаних стосунків, фактів, подій, процесів, що відбуваються в суспільстві і представлених  письменником на створеному їм уявному  світі» [7, с. 28].

Всі три види інформації тісно зв'язано між собою, виражаються  одна за допомогою іншої, і тому не завжди можливо провести чіткий кордон між ними. ЗФІ, наприклад, є породженням  двох інших видів інформації, витікає  з них; ЗПІ не існує у відриві  від ЗФІ і так далі.

Текст притчі ще ніколи не розглядався  з точки зору його інформативності, хоча саме цей аспект даного типа тексту представляє, на наш погляд, особливий  інтерес. Для розуміння інформативності  притчі необхідно зупинитися на такій  специфічній релевантній рисі даного типа тексту, як алегорична.

Термін «алегорія» неоднозначний. Алегорія виступає:

1) як спосіб відображення  і зображення дійсності і, отже, як естетична категорія; 

2) як метод інтерпретації  витвору мистецтва; 

3) як жанр;

4) як стилістичний  прийом [26, с. 63].

Деяка складність в розумінні  і визначенні алегорії виникає у  зв'язку з існуванням близького їй по сенсу, але не тотожного символу.

Так, Х. Ферчайлд [40] і Д. Ліденберг [54] часто називають алегорію символом, Д. Гуетті ототожнює алегорію і метафору [46]. Нечітке розмежування символу і алегорії відмічене в Р. Рімека. Він пише: «Алегорія – це умисне приховування одне під виглядом іншого, зазвичай заміна загального поняття особою, образом або подією; навмисне, раціональне перетворення специфічної абстракції на специфічну конкретність» [59, с. 37], символ же, в його понятті, це «конкретний предмет або, рідше, жива істота, під якою мається на увазі одна або декілька абстрактних ідей» [59, с. 37]. У даних визначеннях не виявлена відмінність між цими двома поняттями, неточність виникає у зв'язку з нечітким формулюванням значення символу.

У даній роботі алегорія розуміється як стилістичний прийом і вживається як термін згідно визначенню, даному Е.Г. Різель: «Алегорію можна  розглядати як особливу форму персоніфікації. Тут йдеться про предметну  наочність, тілесне втілення ідей і  абстрактних понять, явищ і сил  природи» [30, с. 205]. У основі алегорії лежить «наявність умовної передачі, відтворення, зображення абстрактного, відвернутого поняття, вистави, зв'язків етичних, соціальних і інших стихій через наочний, пластичний, конкретний образ (abstractum perconcretum)» [30, с. 63].

У відмінності від алегорії вихідним моментом в утворенні символу  служить «конкретне явище дійсності»; найчастіше який-небудь предмет, рослина, тварина, рідше людина, проте як підстава для символу можуть використовуватися  і реальні процеси суспільного  життя» [30, с. 206]. Емблематичність символу відзначає А.Ф. Лосев [23, с. 29].

Загальним для символу  і алегорії є породження ними додаткових сенсів, їх неоднозначність: «Смислова  структура символу багатошарова»  [4, с. 385].

«Алегорія по своєму характеру  двошарова і антитетична, оскільки в її основі лежить серія опозицій:

• абстрактне – конкретне;
• духовне – матеріальне;
• світ емпіричний, реальний і світ логічний, ідеальний;
• загальне – особливе;
• істина – вигадка [26, с. 65].

Наявність в тексті символів і алегорій значно впливає на організацію  текстової інформації, зокрема, сприяє створенню підтексту.

Оскільки алегорія міститься  практично у всіх текстах притч, остільки ми маємо право говорити, що текст притчі двошаровий, тобто  в нім одночасно співіснуватимуть два плани: перший – прямий, поверхневий  і другий – глибший, завуальований, такий, що істотно відрізняється  від першого.

Особливістю тексту притчі є те, що перший план направлений  на розкриття другого, хоча і може у ряді випадків представляти самостійну цінність. Цю рису притчі відзначає  Е. Флетчер: «Вся суть алегорії в тому», – пише він, – «що вона часто  володіє буквальним значенням, сенс якого хороший сам по собі... Навіть багато притч, якщо їх читати поверхнево або неуважно, можуть здатися простими розповідями» [43, с. 7].

Міра складності для декодування  першого плану визначається задумом  автора і залежить від того, на який рівень читацького розуміння автор  розраховує. У ранній стадії притча повинна була володіти настільки  очевидним підтекстом, що перший план не міг представляти якої-небудь самостійної  цінності, крізь нього чітко повинен  був читатися підтекст. Пізніше, з  ускладненням тексту притчі, значущість першого плану збільшувалася, що згодом привело до появи в притчі самоцінного подієвого аспекту  і поглиблення змістовної сторони  тексту. Таким чином, значущість ЗФІ  в тексті притчі в ході літературного  процесу зростала, що не знижувало  цінності підтексту притчі і його роль у формуванні ЗФІ.

Співвідношення першого  і другого плану в тексті притчі важко представити однозначно. Можна  з упевненістю сказати, що в дуже окремих випадках вони будуть рівноцінні, в основному ж підтекст переважатиме. «У вдалій алегорії оповідання на другому рівні домінує над оповіданням на першому рівні, і необхідність зберігати ясність алегоричного значення наносить утрату реалістичному плану» [48, с. 301].

Символ не настільки збільшує підтекст в притчі, як алегорія, його сфера впливу в тексті значно вужча. Проте символ може послужити сигналом наявності в тексті другого шару і призвести до швидшого проникнення  в авторський задум.

Проникнення читача в підтекст притчі має певну специфіку і  багато в чому залежить від того, яку міру правдоподібності автор  додає притчовому оповіданню.

У тих випадках, коли перший план в притчі повністю реалістичний і алегорія не очевидна, проникнення  в підтекст відбувається не відразу, а лише в той момент, коли читач  накопить «критичну» кількість ЗФІ  і зрозуміє, що не само по собі оповідання представляє цінність, а саме той  другий план, який закладений в нім. Уява читача ретроспективно відновлює  всю лінію другого плану з  самого початку тексту, і подальше читання продовжується вже по двох лініях. У тих же випадках, коли текст відразу ж включає сигнали  другого плану (звичайно це всякого  роду моменти неправдоподібності, символи  і тому подібне), читання тексту спочатку направлене по двох лініях, і декодування  притчового задуму відбувається одночасно  із сприйняттям ЗФІ [21, с. 94].

Наочною ілюстрацією цьому  можуть служити притчі Р. Бредбері «Коса» і «Банка». У першій притчі сигналами  другого плану служить напис  на косі «Who Wields Me – Wields the World» і опис поля. Таким чином, читач майже  з самого початку тексту починає  сприймати його двоплановість. У  притчі «Банку» такі сигнали відсутні, і при недостатньо глибокому  проникненні в задум автора читач  може не сприйняти цей текст як притчу. Непрямими сигналами другого  плану в цій притчі виступають повтори одного і того ж епізоду  – сцени в будинку Чарлі, коли всі збираються, аби поглянути  на вміст банки і поговорити про  нього. Вилучення підтекстової інформації другого плану може відбутися  при зіставленні цих відрізань  тексту.

Слід зазначити, що не вся  підтекстова інформація притчі направлена на розкриття притчового задуму, частина  її носить сповна самостійний характер і доповнює ЗФІ притчі.

Так, в тексті притчі «Коса» зіставлення раніше згаданої словосполуки big, rough farmer's hands і вирази the sight of his hands в наступному уривку «The kids in the back seat woke up and pried themselves out of the dusty litter of bundles and bedding. They poked their heads over the back of the seat and said»: «What are we stoppin for, Ра? Are we gonna eat now, Ра? Ра, we're awful hungry. Can we eat now, Ра? Drew closed his eyes. He hated the sight of his hands («The Scythe», р. 175) реалізує підтекст: вигляд власних рук пригноблює Дру  тому, що він, фермер, не в змозі прогодувати  свою сім'ю, дітей, і тому вимушений  поневірятися. Проте цей підтекст не пов'язаний з розкриттям притчового задуму; його наявність в тексті допомагає виявленню самоцінного  подієвого аспекту, загострює соціальну  спрямованість твору, формуючи додатковий шар в системі різних видів  інформації.

Таким чином, в тексті притчі і ЗФІ, і ЗПІ бувають двох планів: ЗФІ, що не представляє самостійної  цінності і направлена лише на розкриття  притчового задуму, і ЗФІ, що має  таку цінність, яка ускладнює проникнення  в глибинний підтекст твору.

У свою чергу ЗПІ тексту притчі може складатися виключно з  інформації притчового значення, що є  дешифровкою алегорій, і побічної підтекстової інформації, що не має  відношення до виявлення алегоричного підтексту.

Багатошаровість інформації тексту притчі багато в чому відбивається на його лапідарності. Зовнішній план тексту притчі виявляється надзвичайно  ємким і змістовним, що формує стислість  і малоформатність тексту притчі.

Способи вираження змістовно-концептуальної інформації різні в текстах з  експліцитно і імпліцитно вираженою  мораллю. У текстах, в яких мораль виражена експліцитно, значна частина  ЗКІ, яка обов'язково включає мораль притчі, виноситься у верхній шар  тексту; проте невірно було б передбачити, що ЗПІ в притчі обмежена мораллю. Частина її виявляється у взаємодії  ЗФІ і ЗПІ тексту. У тих же притчах, в яких мораль імпліцирована, ЗПІ виявляється лише завдяки комбінації двох інших видів інформації.

Перш ніж перейти до розгляду конкретних текстів, слід зазначити  те, що алегорія завжди відрізняється  деякою заданістю, нарочитістю, не властивою  символу. У алегорії «автор як би підганяє художній образ під заздалегідь  обдуману умоглядну схему, і тому образ мимоволі усихає, виявляючи  ребра раціоналізму і розсудливості. Захоплений своїми ідеями, тенденційністю і бажанням адекватно донести  їх до реципієнта, автор готовий  в цьому випадку пожертвувати своєю фантазією і скористатися готівковим асортиментом розхожих образів, що набувають в цьому випадку  несамостійного, зв'язаного, службового значення» [26, с. 64]. Ця риса алегорії наводить до появи в притчі образів-«масок» і також пов'язана з лапідарністю притчі.

Символи в притчах, які  написані англійською мовою, зустрічаються  рідше, ніж алегорія.

Розглянемо співвідношення різних видів інформації в конкретних текстах.

Інформативність притч Б.Франкліна  має свої особливості. Перша з  них полягає в тому, що ЗПІ текстів  його притч переважно виявлена в  ЗФІ, оскільки більшість їх має в  своєму складі експліцитно виражену мораль. Так, в «Притчі про братське кохання», «Свисток», «Притчі про  гоніння» частина ЗКІ виражена експліцитно. Тут, окрім ЗКІ моралі, читач витягує  і додаткову ЗКІ – уявлення про погляди самого автора на ті проблеми, які він ставить в  своїх притчах. Змістовно-концептуальна  інформація «Свистка» дозволяє нам  судити про автора як про ідеолога молодої буржуазії, ЗКІ притчі «Conte»  містить в собі і висновок про  антиклерикальні позиції автора.

Іншою особливістю інформативності  притч Б. Франкліна є те, що для  створення підтексту автор частіше  удається до символів, чим до алегорій. Інколи символ «розшифровується» в  заголовку самих притч («The Ephemera: An Emblem of Human Life»). Якщо метелик-одноденка, що міркує про своє довге життя, іронічно виведений автором як символ недовгого  буття, то про свисток з однойменної притчі, покликаний символізувати негідні людські прагнення і вчинки, автор міркує серйозно. Символічного значення цей предмет набуває в тексті не відразу. У першій частині тексту автор розповідає випадок зі свого життя. Одного дня, будучи дитям, на отримані в день народження гроші він купив іграшку – свисток, значно переплативши за неї. Але вся його радість випарувалася, коли родичі вказали йому на його помилку і він став думати, скільки інших корисних речей він міг би придбати на ці гроші. У подальшому оповіданні іменник whistle вже не вживається в своєму прямому значенні, а перетворюється на символ.

У інших своїх притчах («Про користь гри в шахи», «Прохання  лівої руки») автор удається до іносказання, алегорії. Текст притчі «Про користь  гри в шахи» розвивається одночасно  в двох планах – в прямому (ті, що викладаються автором правила  дійсно можуть відноситися і до шахової  гри) і в алегоричному, оскільки насправді  впродовж всього оповідання автор має  на увазі людське життя, і описувані  правила – це рекомендація автора до поведінки людини в суспільстві. Не покладаючись на проникнення читача в дійсний сенс своєї притчі, Б.Франклін на самому початку тексту удається до конкретного роз'яснення: Life is а kind of Chess, in which we often have Points to gain, and Competitors or Adversaries to contend with; and in which there is а vast variety of good and ill Events, that are in some degree the Effects of Prudence or the want of it. («Morals of Chess», p.358).