Особенности жанра притчи в англоязычной литературе

Порушення континууму в тексті веде до переривчастої – дисконтинууму, який знаходить вираження в категоріях ретроспекції і протекції. І.Р. Гальперін  так визначає ці категорії: «Ретроспекція  – властивість тексту заставляти звертатися до раніше повідомленої змістовно-фактуальної  інформації. Проспекція – властивість  тексту збуджувати передбаченість змістовно-фактуальної  інформації, експліцитно вираженою  в подальших частинах тексту» [7, с. 44]. Категорії континууму, дисконтинууму, ретроспекції і проспекції передаються і організовуються в різних функціональних стилях неоднаково.

Специфіка організації тексту багато в чому залежить від особливостей тимчасової системи.

Тип тексту притчі відрізняється  специфічними рисами просторово-часової  організації. Найбільший інтерес представляє  така особливість континууму притчі, як абстрагованість оповідання в  часі і просторі, тобто та міра узагальненості тексту, яка дозволяє йому бути оперативним, застосовуватися по різних приводах; узагальненість, яка дозволяє події, що здійснюється в часі, володіти значенням лише як віддзеркаленню, іносказанню про сенс, часу, що перебуває зовні [11, с. 24].

Абстрагованість оповідання в часі і просторі є особливою  формою просторово-часового континууму. Вона виявляється перш за все в  тому, що в тексті притчі тимчасові  і просторові координати найчастіше неопрацьовані, час і місце подій  умовний. На цю особливість континууму притчі вказує                        А.Г. Бондарів: «Найбільш часті супутники  притчевості,» – пише він, – «умовність часу і умовність простору» [3, с. 240]. «Нечіткість, нестрогість подієвого часу», зокрема, в романтичних творах, до яких відносяться притчі Н. Готорна і Е. По, відзначає Д.Н. Медріш [38, с. 125]. Ця риса просторово-часового континууму є одною з тих, що формують лапідарність притчі, оскільки мінімальне число відрізань тексту, що містять описи історичної епохи або простору, збільшує предикативність тексту.

Тимчасова абстрагованість  притчі визначається специфікою співвідношення форм художнього часу. У притчі головну  роль грає не те, коли і де відбуваються події, а значення цих подій, тому в притчовому оповіданні опису часу як історичної епохи і місця як географічного поняття або відсутні взагалі, або украй умовні. Тому оповідний  час як форма художнього часу в  тексті притчі практично не визначено, а вплив сюжетного часу на абстрагованість  невилика. Відсутність темпоральних локалізаторів оповідного часу наголошується  у всіх текстах канонічних притч  і в більшості неканонічних.

Текст «Притчі про братське кохання» Б. Франкліна починається  таким чином: In those days there was no worker on iron in all the land. And the merchants of Midian passed by with their camels, bearing spices, and myrrh, and balm, and wares of iron («A Parable of Brotherly Love», p.256).

Субстантивна словосполука in those days украй розпливчато і фактично ніяк не визначає історичну епоху. Автор  вводить його виключно з метою  додати деяку правдоподібність подальшої  ситуації. Настільки ж нечітким є  і темпоральний локалізатор в  «Одноденці» – that happy day.

У ряді текстів темпоральний локалізатор оповідного часу виражений  певною датою, що, здавалося б, повинно  призвести до конкретизації часу об'єктивної реальності, змальованої  в творі, проте цього не відбувається. Так, в притчі Б. Франкліна «Про работоргівлю»  темпоральний локалізатор оповідного часу – 1678 р. н.е. не порушує абстрагованості  оповідання, оскільки події, які автор  відносить до цієї дати, є літературною містифікацією. То ж справедливо  і відносно притчі Р. Бредбері «Вигнанці». «On Earth, а century ago in the year 2020 they outlawed our books»  – пише автор.

Умовність цієї цитати очевидна, посилання на події, які ще не відбувалися, створюють атмосферу достовірності, а переміщення подій в часі ніяк не вплинуло б на притчовий  сенс оповідання.

Особливо наочно виявляється  умовність у визначенні оповідного часу в притчі Р. Бредбері «Посмішка». Темпоральними локалізаторами в  цьому тексті є конкретні дати, що вводяться в діалозі. Розмова  йде про «Мону Лізу» Леонардо да Вінчи:

«They say she's four centuries old».

«May be more. No one knows what year this is, to be sure»

«It's 2061 !»

«That's what they say, boy, yes. Liars. Could be 3000 or 5000, for ail we know».  («The Smile», р. 310).

Проте в деяких притчах  введення темпоральних локалізаторів  оповідного часу виконує конкретизуючу  функцію, і абстрагованість в  часі порушується. Так відбувається, наприклад, в притчі Р. Бредбері «Коса». Головний персонаж, Дру Еріксон, через  обставини виявляється власником  незвичайного поля, де пшениця дозріває нерівномірно, як би латочками, гниє, як тільки її скосиш, а на ранок на її місці з'являються нові пагіни.

Через деякий час Еріксон  розуміє, що це не просто поле, а Поле Життя, і що кожен помах його коси несе смерть. Після важкої душевної боротьби він все ж продовжує  свою роботу. І ось настає день, коли його коса завмирає перед тими колосками, в яких життя його дружини і  дітей. Пожежа, що розбушувалася в будинку, повинна понести їх життя, проте коса не діє, і вони лежать в будинку, що горить, ні живі, ні мертві. Зрозумівши, що їх від смерті не врятувати, Еріксон бере косу і йде в полі. Але розум його помутився, і він починає косити без розбору – стиглу пшеницю, і незрілу, і пагіни, які тільки почали пробиватися.

До певного моменту  оповідання повністю абстраговане в  часі і просторі, і введення конкретної дати несподівано для читача: «Their lives, supposed to end yesterday, May 30th, 1938...». Подальше оповідання прояснює основний задум  притчі: це притча про початок другої світової війни. Дата – 30 травня 1938 року вибрана автором не випадково.

Саме цього дня уряд гітлерівської Німеччини затвердив  план «Грюн» по захвату Чехословакії, що дало старт розвитку подальших  подій. Конкретизацією в часі, згадкою  реальних місць, в яких розігралася  трагедія другої світової війни (Москви, Лондона, Токіо, Бухенвальда, Бельзена, Хіросіми), Р. Бредбері досягає високого пафосу, гостроти і актуальності звучання. «Що відбувається в світі», –  запитує автор своєю притчею, – «коли ж зупиниться коса безумного?»  – «The farmer in the field is too busy, even after all these years; too busy slashing and chopping the green wheat instead of the ripe» («The Scythe», p.190).

Досягненню абстрагованості  оповідання в просторі багато в чому сприяють аналогічні прийоми: місце  дії або не називається взагалі, або украй невизначено. Так, зазначення місця дії повністю відсутня в  притчах                        Б. Франкліна «Свисток», «Conte», «Прохання  лівої руки», «Притчі про здорову  і хвору ногу», «Про користь гри  в шахи». Ці притчі об'єднує те, що в їх структурі основну частину  контекстів складають міркування. Як вигляд контексту міркування протиставило опису і оповіданню своєю незв'язаністю з тимчасовими і просторовими параметрами.

У притчах Р. Бредбері «Вигнанці» і «Суничне віконце» місцем дії є  Марс. Але в цих притчах грає роль не те, на якій саме планеті відбувається дія; необхідною умовою авторського  задуму є віддаленість місця дії  від Землі. Зміна місця дії ніяк не вплинула б на вміст тексту. Майже у всіх притчах Н. Готорна місце дії позначене топонімами: Нова Англія, Ущелина Білих гір в «Честолюбному гості», село Салем в «Молодому Брауне», Кришталеві гори в «Великому карбункулі» і так далі.

Детальний опис місць, де відбуваються події, у всіх притчах Н. Готорна  є складовою частиною авторського  задуму. Р. Блекмур відзначає, що                    Н. Готорн завжди піклується про зовнішню сторону свого оповідання, прагне додати алегорії правдивість [41, с. 292].

Проте визначеність місця  дії не перешкоджає сприйняттю сенсу  тексту в позачасовому, поза-просторовому аспекті. Сам Н. Готорн так характеризував свої розповіді: «Інколи вони присвячені історії, інколи сучасності, а інколи не мають або майже не мають  жодного відношення ні до часу, ні до простору».

Таким чином, абстрагованість  притчового оповідання в часі і просторі виявляється не лише результатом  відсутності або недостатньої визначеності часу і місця дії. Вона тісно пов'язана  з тематикою притчового оповідання, змістовну основу якого складають  головні моральні, етичні, філософські  проблеми людського буття, а також  з його двоплановістю та алегоричністю.

Абстрагованості оповідання в часі і просторі також сприяє невизначеність відрізання сюжетного  часу. Його кордони не піддаються визначенню в притчах Б. Франкліна «Про користь  гри, в шахи», «Про работоргівлю», «Прохання  лівої руки», оскільки їх контексти  є виключно міркуваннями, а також  в текстах притч «Conte» Б. Франкліна  і «Немає такого місця як «далеко»»  Р. Баха, оскільки темпоральні локалізатори сюжетного часу в них відсутні.

Іншою особливістю просторово-часового континууму тексту притчі є низька міра його дискретності, тобто в  тексті притчі переважає континуум, а не дисконтинуум. Події, що описуються в притчі, подані в їх тимчасовій послідовності, тимчасовий рух характеризується поступальністю. Така риса континууму тісно пов'язана з лапідарністю і прагматикою тексту притчі і  витікає з компресії інформації. Відхилення від основної тимчасової лінії спричинило б ускладнення оповідної структури, зажадало б залучення додаткових лексичних засобів, збільшило б об'єм тексту.

Поступальність тимчасового  руху знаходить своє вираження в  граматичних формах дієслів присудків. У більшості притч в контекстах авторського викладу переважає  час Past indefinite, відхилення від нього  одиничні і до дисконтинууму не ведуть.

Так, в «Притчі про братське кохання» єдине відхилення від часу Past indefinite відмічене в абзаці 8: But Simeon, Levi and Judah had sent а messenger after the Ishmaelites with money and had bought for themselves each an axe. («A Parable of Brotherly Love», p.256).

Порушення поступальності тимчасового  руху в цьому випадку трохи  і не сприймається як дисконтинуум. Зміна граматичного часу оповідання необов'язково веде до дисконтинууму. Так, в тексті «Тиші» Е. По перехід  від часу Present indefinite, в якому дані опис місця дії, до часу Past Indefinite виконує  конкретизуючу функцію.

Перехід від загального опису (релятивний контекст) до конкретної ситуації (предикативний контекст) не порушує  континууму оповідання, і цілісність тексту при цьому зберігається.

У деяких текстах притчі наголошуються випадки дисконтинууму, найчастіше вираженого ретроспекцією. В цьому відношенні показовий  зачин тексту притчі Р. Бредбері «Луг»: A wall collapses, followed by another and another, with dull thunder, а city falls into ruin.

1. The night wind blows.
2. The world lies silent.
3. London was torn down during the day. Port Said was destroyed. The nails were pulled out of San Francisco. Glasgow is no more.
4. They are gone, forever.
5. Boards clatter softly in the wind, sand whines and trickles in small storms upon the still air.
6. Along the road towards the colorless ruins comes the old night watchman to unlock the gate in the high barbed-wire fence and stands looking in.
7. There in the moonlight lie Alexandria and Moscow and New York. There in the moonlight lie Johannesburg and Dublin and Stockholm. And Clearwater, Kansas, and Provincetown, and.Rio de Janeiro.
8. Just this afternoon the old man saw it happen... («The Meadow», pp. 132-133).

Розглянемо цей уривок з точки зору його тимчасової організації. Всі події і описи в нім  розташовані на двох основних площинах сюжетного часу: день і подальша ніч.

Темпоральними локалізаторами першої площини є:

• іменники day (абзац 4) і afternoon (абзац 9);
• другий – іменник moonlight (два вживання в абзаці 8)
• night в словосполуках night wind (абзац 2)
• night watchman (абзац 7).

Складність тимчасової організації  даного уривка полягає в тому, що в окремих випадках порушена відповідність  між тимчасовими площинами і  граматичним часом дієслів присудків.

Не всі пропозиції, присудки яких стоять в Present Indefinite, відносяться  до другої тимчасової площини. Виділена в абзац пропозиція відноситься  до першої тимчасової площини, до подій, що відбувався вдень.

Час Present Indefinite в цій пропозиції спожито для емфази; будучи першою пропозицією тексту, воно додає йому динаміку, повідомляючи безпосередність, миттєвість опису.

Чергування пропозицій, що відносяться до різних тимчасових площин, робить дисконтинуум роздробленим, фрагментарним. Подальше оповідання ведеться в одному граматичному часі, і поступальна  тимчасова хода практично не порушується.

Дисконтинуум в тексті притчі необов'язково супроводиться  зміною граматичного часу дієслів присудків. Так, в тексті притчі Р. Бредбері «Сміттяр»  відмічено два випадки ретроспекції, один в прямій мові персонажа, інший – в контексті авторського оповідання.

У першому випадку ретроспекції відповідає зміна часу дієслівних форм (від Present Indefinite до Past Indefinite), в другому  граматичний час залишається  тим самим. Сигналом ретроспекції в  другому випадку служить дієслово to think: «Не sat thinking of how it was late in the day of his work...» («The Garbage Collector», р. 254).

Слід зазначити, що випадки  дисконтинууму в текстах притч  небагаточисельні, перерви в континуумі визначаються незначною відстанню, і тому деяка переривчаста континууму перестає сприйматися як така.

3.2. Співвідношення видів інформації в тексті притчі

Разом із структурною організацією тексту притчі в даному дослідженні  розглядається і його змістовна  сторона. «Вміст тексту – це той  семантичний комплекс, який виникає  в мисленні автора відповідно до задуму, цілей і умов комунікації» [1, с. 13]. Основною семантичною категорією тексту є інформативність.