Економічні механізми державного управління природоохоронною діяльністю

Висновки до розділу 1

1.           Розвиток економічної думки протягом всієї історії формування економічної науки в цілому, залежала від загальносуспільних уявлень про місце та роль людини у навколишньому середовищі, існуючого способу виробництва суспільних благ. Екологічна складова економіки з’явилася лише з початком усвідомлення суспільством нового екологічного світосприйняття, як нового світогляду взагалі, нового місця людини у природі, а також в результаті певних об’єктивних чинників, таких як, обрахованість обмежених ресурсів, визначення межі економічного розвитку, техногенних катастроф тощо.

Тобто, з одного боку, суспільство намагається переорієнтувати суспільні цінності на збереження природи, а з іншого визначити доцільно допустимі межі господарювання з метою забезпечення поновлення одних та раціонального використання інших природній ресурсів. Саме економічні механізми регулювання природоохоронної діяльності повинні стати суддею під час визначення доцільності прийняття тих, чи інших господарсько-економічних рішень.

2.           Умови існування людини складаються з тих, що існують незалежно від неї, і створених власне людиною. Довкілля, або середовище існування людини - це сукупність конкретних абіотичних і біотичних умов проживання. Крім того, для існування людини потрібне техногенне і соціальне середовище. Техногенне середовище є похідною діяльності людини, тобто це середовище, яке виникло внаслідок цілеспрямованої діяльності людства. Те саме стосується і соціального середовища, яке є наслідком інтелектуальної діяльності людини і охоплює сукупні досягнення людства за всю його історію. Раціональне поєднання впливу техногенного та соціального середовища на навколишнє природне середовище для досягнення екологічної сталості – головна мета держави.

3.           Економіко-екологічний розвиток більшості розвинутих країн відбувається за принципом "забруднись, а потім відмийся". За сьогоднішніх умов для країн, які прагнуть збудувати потужну економіку, таке наслідування може призвести до непередбачуваних наслідків, оскільки незаповнений асиміляційний потенціал природного середовища - обмежений.

4.           Вирішити проблему взаємовідношення діяльності людини і навколишнього середовища непросто. Протягом усього розвитку перед людським суспільством стояли дві проблеми: перетворити навколишнє середовище і зберегти його. У подоланні сучасної глобальної екологічної кризи визначальним є формування екологічної свідомості, культури і цілісного екологічного світогляду. Тому екологічне світосприйняття слід закладати глибше, зробивши його частиною національної парадигми. Це свідчить про доцільність впровадження екологічного виховання впродовж усього життя людини, прищеплення й закріплення основ екологічної поведінки.

Духовне формування й розвиток особистості має відбуватися в екологічному руслі. Тільки такий підхід дасть змогу довести до свідомості людей наявність екологічних проблем, зрозуміти необхідність їх розв'язання.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИРОДООХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

2.1. Економічні механізми природокористування та природоохоронної діяльності в Україні

Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення  екологічної  безпеки  і  підтримання екологічної рівноваги на території  України,  подолання  наслідків Чорнобильської  катастрофи  -  катастрофи  планетарного  масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. [1]

Відповідно до Конституції України, Закону України „Про охорону Про охорону навколишнього природного середовища” в Україні створено законодавчу базу охорони навколишнього природного середовища. Правове становлення економіки природоохоронної діяльності та природокористування  в Україні здійснювалося одночасно із становленням і розвитком екологічного законодавства і системи управління природоохоронною діяльністю та природокористуванням (екологічного управління). [2]

Система управління природоохоронною діяльністю в Україні була сформована протягом останніх трьох десятиріч. Розрізняються два головних періоди розвитку цієї системи:

1.           Регулятивний — з 60-х до початку 90-х років, коли було прийнято ряд законодавчих актів з питань охорони навколишнього природного середовища, які заклали базу природоохоронного законодавства держави.

2.           Еколого-економічний, починаючи з 1991 р., коли було введено в дію Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», яким були встановлено засади формування економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності.

У додатку 1, 2 наведені структури цих механізмів. [31]

Законотворчий і нормативно-правовий процес формування екологічної політики України був досить складним і тривалим. Можна із упевненістю визначити, що цей процес і сьогодні ще не завершений і не досяг рівня світових і європейських вимог. У Всесвітній Програмі дій ООН на XXI століття з навколишнього середовища і розвитку зазначається: «Більша частина законодавчої діяльності в галузі навколишнього середовища і розвитку здійснюється безсистемно і неузгоджено, або ж у неї відсутні механізми забезпечення додержання законів і їх своєчасного корегування». [22]

Законодавчо визначена структура економічного механізму складається з трьох основних функціональних елементів: планування заходів, їх фінансування і стимулювання. Ці три складові частини економічного механізму повинні бути присутніми у всіх природоохоронних і природоресурсних законодавчих і підзаконних актах (закони, кодекси і таке інше) з урахуванням відповідної специфіки. Відсутність або неповнота цих складових частин в тому чи іншому законодавчому акті вказує на необхідність його відповідного законодавчого корегування.

В подальшому розвиток економічних механізмів з різною мірою повноти здійснювався у розроблених відповідно до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, земельному, водному, лісовому законодавстві, законодавстві про надра, про охорону атмосферного повітря, постановах Кабінету Міністрів України та в ряді інших інструктивних та нормативно-методичних документах. [2] [4]

Найважливішими функціональними елементом державної системи управління природоохоронною діяльністю є наступні складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, а саме:

      механізми зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів;

      механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;

      система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів через головний розділ у складі Держбюджету «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека», Державний, республіканський АР Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних бюджетів.

Важливо зазначити, що Законом України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. (з подальшими змінами та доповненнями) збір за забруднення навколишнього природного середовища та збір за спеціальне використання природних ресурсів віднесені до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Економічні механізми природокористування та природоохоронної діяльності в Україні базується на таких головних засадах: [31]

1.   Платність за спеціальне використання природних ресурсів та за шкідливий вплив на довкілля.

2.    Цільове використання коштів, отриманих від зборів за спеціальне використання природних ресурсів та забруднення довкілля, на ліквідацію джерел забруднення, відновлення та підтримання природних ресурсів в належному стані.

Головною метою економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності є: [31]

- стимулювання шляхом впровадження еколого-економічних інструментів природокористувачів до зменшення шкідливого впливу на довкілля, раціонального та ощадливого використання природних ресурсів га зменшення енерго- і ресурсомісткості одиниці продукції;

- створення за рахунок коштів, отриманих від екологічних зборів та платежів, незалежного від державного та місцевих бюджетів джерела фінансування природоохоронних заходів та робіт.

Доцільно також здійснювати аналіз державних видатків, які показують напрямки і цілі бюджетних асигнувань. За структурою видатки бюджету поділяються на: пов'язані з державним управлінням; воєнні; на соціально-економічні; на господарську діяльність держави; на зовнішньоекономічну діяльність тощо. Розширення функцій держави супроводжується тим, що масштаби темпів збільшення державних видатків, значно перевищують темпи зростання ВНП.

Видатки бюджетів усіх рівнів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. Серед поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків. Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням. [38]

З огляду на дану класифікацію, державні видатки на охорону навколишнього  природного середовища відносяться до видатків розвитку, хоча за специфікою впливу господарської діяльності на навколишнє середовище – постійний негативний вплив, державні видатки повинні відноситися до поточних з одночасним фінансуванням видатків на розвиток нових технологій, природо захисних заходів тощо.

Сучасна ситуація, що характеризується глобальною взаємозалежністю, взаємопроникністю всіх сфер життя суспільства, залишає дедалі менше прав на помилки в пошуках способів ефективної раціональної перебудови країни. Аналіз і врахування основних закономірностей, тенденцій сучасної економічної науки стосовно проблем удосконалення ринкового механізму, пристосування його до реалій і пріоритетів постіндустріального, інформаційного суспільства, навряд чи забезпечить Україну від неминучих труднощів і суперечностей, пов'язаних із становленням соціальної, інноваційної та екологічно орієнтованої ринкової економіки.

Проте саме таке всебічне дослідження найпоширеніших сьогодні у світовій економічній думці основних теоретичних течій і шкіл дає можливість обрати зважений підхід до ринкової трансформації національної економіки, найти, виходячи із сучасних уявлень про критерії соціального прогресу, точку рівноваги між еволюціонізмом і радикалізмом, оновленням і наступністю, здобутками й витратами суспільства, пов'язаними з господарськими реформами, надати цьому процесу послідовний, поступовий характер, логічну спрямованість та завершеність. [34]

Крім того, під час розгляду екологічних проблем потрібно враховувати ряд специфічних особливостей, які набули екологічні проблеми в останній час, а саме: [21]

- Ефект відстрочки. Наслідки багатьох потенційних змін у навколишньому середовищі проявляються не відразу, а через досить значні періоди часу. Необхідно враховувати цю обставину при здійсненні відповідних заходів щодо запобігання або зм'якшенню негативних процесів;

- Ефект географічної розосередженості. Джерело забруднення й місце, де проявляється його вплив, часто бувають на значній відстані друг від друга (наприклад, верхній або нижній плин ріки, пагорби й долини), що вимагає створення механізму, що враховує потреби різних зацікавлених сторін;

- Кумулятивний ефект. Окремі дії часто не роблять скільки-небудь помітного впливу на навколишнє середовище, однак кумулятивний ефект цілого ряду таких дій може виявитися значним;

- Незворотні збитки. Значне число змін у навколишньому середовищі носить у цілому незворотній характер, і їхні наслідки важко передбачити.

- Необхідність державного втручання. Екологічні проблеми часто є наслідком неадекватного ринкового регулювання. Без державного втручання у формі законодавчого регулювання й створення ринків там, де їх не існує. Приватний сектор самотужки не зможе знайти оптимальних екологічних рішень;

- Взаємозв'язок між секторами. Екологічні проблеми зачіпають у той або іншій степені цілий ряд секторів, вимагаючи погодженої політики держави й спільних дій усіх секторів економіки та суспільства в цілому.

- Регіональні й глобальні наслідки. Багато екологічних проблем носять транснаціональний і глобальний характер, що вимагає створення міжнародних механізмів і підписання відповідних міжнародних угод, спрямованих на їхнє вирішення.

Якщо раніше охорона природних ресурсів головним чином полягала в збереженні видів і чіткому виконанні природоохоронних мір, то сьогодні акцент робиться на стійке використання біоресурсів та охорону й стійке відтворення екосистем.