Економічні механізми державного управління природоохоронною діяльністю

Статистичні служби також збирають інформацію із забруднювачів, але без обліку пересувних джерел забруднення. Приватні власники автомобільного транспорту не платять за викиди, хоча автомобілі стають у країні основним джерелом викидів. Збір за викиди в атмосферне повітря платять лише підприємства, що володіють транспортними засобами. Ці підприємства самостійно передають відомості в Державну податкову адміністрацію. Відповідно до Рахункової палати, ні Мінприроди, ні Державна податкова адміністрація, ні органи державної статистики - не мають у своєму розпорядженні повну й достовірну інформацію про кількість організацій, що мають пересувні джерела викидів. Отже, недостача системності при реєстрації забруднювачів дозволяє ухилятися від оплати зборів. Продуктовий податок, що збирає із всіх користувачів автотранспорту при продажі моторного палива, у цьому випадку набагато більше ефективний.

Відповідно до доповіді Головного контрольно-ревізійного управління, коливання в грошових надходженнях перешкоджають їхньому ефективному використанню й можуть служити основною причиною нагромадження незасвоєних засобів Фонду. [18]

Закріплений законодавством спеціальний статус Фонду покликаний забезпечити деяке фінансування природоохоронної діяльності й не дозволити використання цих засобів на іншу мету. Тому краща міжнародна практика визнає цільове призначення як тимчасову міру. Цільове призначення дозволяє Фонду акумулювати зростаючі ресурси й фінансувати проекти без необхідності щорічно відстоювати необхідні ресурси в рамках бюджетного процесу.

Але досвід минулих років показує, що цільове призначення зборів за забруднення не перешкоджало міністрам використати ці засоби на іншу мету. В 2005 р. лише половина засобів була використана на природоохоронні проекти. Відповідно до представників Мінприроди, відповідальним за керівництво Фондом, це пояснюється: (і) несподіваними додатковими надходженнями – вони насправді значно перевищили прогноз й (іі) політичними подіями, які перешкоджали нормальній роботі Фонду. Після 2002 р. приватні особи не можуть отримувати кошти Фонду. [18]

Що стосується розподілу фінансування між Державним фондом і регіональними і місцевими, то Державний фонд бере на себе 100% фінансування проектів загальнодержавного значення, але точне визначення таких проектів відсутнє. До таких проектів відносяться заходи, що охоплюють кілька областей. Фонд може фінансувати також місцеві й регіональні проекти, за умови дольового фінансування заявників: використанні власних засобів підприємств, місцевих бюджетів, місцевих екологічних фондів. Наприклад, в 2003 р., роботи на станціях водоочищення, профінансовані Державним фондом, в основному виконували обласні адміністрації.

Спостерігається невідповідність між надходженнями від різних регіонів і витратами Державного фонду в них, що відбиває регіональний перерозподіл коштів. Приміром, основним джерелом надходжень традиційно є збір за викиди в атмосферне повітря, але основні кошти передаються на виконання водних проектів. [14]

Теоретично та відповідно до законодавства Державний фонд може використати два механізми розподілу засобів: гранти й здешевлення кредитів. До 2005 р. кошти Державного фонду витрачалися лише у вигляді грантів. Внаслідок бюджетних правил і відповідних нормативних обмежень на використання бюджетних засобів, Фонд не міг використати інші фінансові інструменти (таких як кредити).

В 2005 р. був введений новий інструмент витрат коштів. Кабінет Міністрів затвердив порядок здешевлення за рахунок засобів Фонду кредитів комерційних банків для виконання природоохоронних проектів. Такий механізм дозволяє Фонду підтримувати такі роботи, компенсуючи виплати по процентних ставках кредиту. Здешевлення кредитів виробляється в такий спосіб: [18]

•              Для короткострокових кредитів:   10% річних у національній валюті й 7% річних в іноземній валюті;

•              Для довгострокових кредитів:   14% річних у національній валюті й 9%  річних в іноземній валюті.

Компенсації проводяться за умови, що процентні ставки не перевищують 20% річних для короткострокових кредитів й 21% для довгострокових кредитів у національній валюті.

Тенденції витрат коштів. Кількість проектів, реалізованих при фінансовій підтримці Фонду, швидко зросло між 1999 й 2004 роками, відбиваючи відповідний ріст надходжень у Фонд.

Малюнок 2. Зростання витрат і кількості проектів Фонду. [14]

На малюнку спостерігаються послідовний ріст середньої вартості фінансованих проектів. В 1999 р. невеликі проекти, з вартістю робіт менш 50 тис. грн., становили більше половини фінансованих проектів, і 78% доводилося на проекти до 100 тис. грн. У той же час великих проектів, більше 200 тис. грн., було мало, лише 7% від загальної кількості. В останні роки ситуація послідовно мінялася. В 2003 р. частка проектів з вартістю до 50 тис. грн. впала до 17%, а 50% проектів Фонду мали бюджет понад 200 тис. грн.

Ріст вартості виконуваних проектів може пояснюватися автоматичним   впливом інфляції, але він може бути зв'язаний і зі структурою витрат. Спостерігається такий же ріст інвестиційних витрат за цей період. На інвестиційні витрати доводилося 84% загальних витрат в 2004 р. і тільки 35% в 1999 р. Можна припустити, що інвестиційні витрати здійснювалися при будівництві об'єктів і придбанні дорогого встаткування, що безпосередньо відбилося на загальній вартості проектів. [18]

Таблиця 3

Співвідношення інвестиційних та не інвестиційних витрат Фонду. [18]

На водні проекти доводиться основна частина фінансування Фонду. Однак, їхня частка значно знизилася з 2002 р., коли на них доводилося 66% всіх витрат, до 30% в 2004 р. Частка повітряних проектів, традиційно надзвичайно низька, навпаки, після 2002 р. росла й склала 23 млн. грн. в 2004 р., тобто 20% всіх витрат Фонду. Звітні дані Державного фонду за 2004 р. відбивають значно більше збалансовану картину, чим це спостерігалося в 2000 р.

Бюджет Державного фонду не може бути дефіцитним, тому що його статус передбачає, що його витрати здійснюються в межах фактичних надходжень (ст.23.4 Бюджетного Кодексу). Фонд може створювати бюджетний резерв до 10% своїх річних витрат для покриття непередбачених витрат.

Основним джерелом довгострокового кредитування на сьогодні є МФО. Хоча очікується, що можливості національних банків будуть зростати, поки комерційні кредити як і раніше залишаються дорогими (особливо, для екологічних проектів, які не забезпечують швидкого одержання прибутку). Умови кредитування прийнятні лише для великих, орієнтованих на експорт підприємств. Комерційні банки розглядають кредитування екологічних проектів досить ризикованим, тому що при цьому скоріше досягаються зовнішні економічні вигоди, чим утвориться прибуток. Тому важливе значення має державне фінансування.

Таблиця 4

Розподіл витрат Фонду по природоохоронних напрямках. [18]

Таблиця 5

Фінансова звітність Державного фонду, млн. грн. [18]