Гра, як засіб соціалізації дітей молодшого шкільного віку

Міністерство науки та освіти України

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди 
 

Кафедра соціальної педагогіки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсовий проект

На тему: «Гра, як засіб соціалізації дітей молодшого шкільного віку» 
 
 
 
 
 
 

Виконала: Студентка 2 курсу факультету психології та соціології 27 СП - групи Охріменко Анна 

Перевірив:

Викладач кафедри соціальної

педагогіки

Могилка О. П. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків-2010 
 

Зміст 
 

Вступ…………………………………………………………………………………..2 

Розділ 1  Теоретичні аспекти соціалізації дітей молодшого шкільного віку....... 

1.1 Сутність, фактори, механізми соціалізації  особистості...................................

1.2 Особливості  соціалізації дітей молодшого  шкільного віку…………………

1.3 Гра,  як засіб соціального виховання дітей молодшого шкільного віку………………................................................................................................... 

Розділ2 Методичне забезпечення соціалізації дітей молодшого шкільного віку засобами гри.......................................................................................................... 

2.1 Характеристика  ігрових методик для соціалізації  дітей молодшого шкільного

віку..........................................................................................................................

2.2 Особливості застосування ігрових методик для соціалізації дітей молодшого шкільного віку...........................................................................................................................

2.3 Аналіз впливу проведених ігор на дітей молодшого шкільного віку.......................................................................................................................... 

Висновки

Додатки

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Актуальністю  дослідження є реформування шкільної освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства, яка визначається змінами його цілей і функцій. Тому одним зі стратегічних завдань системи виховання є надбання молодим поколінням соціального досвіду; створення умов для соціального виховання і соціального розвитку дітей молодшого шкільного віку.

     Традиційна  система освіти повною мірою не сприяє соціалізації дітей, яка передбачає їх готовність до нових економічних, політичних відносин і перетворень у духовній сфері. Орієнтація шкільної освіти на забезпечення соціалізації учнів, становлення їх індивідуальності вимагає внесення коректив у зміст - розширення і збагачення її компонентного складу.

     У Державній національній програмі „  Освіта " (Україна XXI століття) визначені основні шляхи реформування системи виховання. Один з таких шляхів - розробка і реалізація нових підходів, теорій, форм, методів виховання, що відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей. Вважається, що у роботі з молодшими школярами ефективним методом соціалізації є гра, яка створює умови для соціальної творчості дітей. Гра дозволяє дитині усвідомити себе як особистість, самоствердитися, розвинути інтереси і здібності у нових соціально-економічних умовах.

     Вивчення  особливостей навчально-виховного  процесу у початкових класах, розкриття специфіки діяльності дітей, учителів і батьків, аналіз основних напрямків і способів впливу на учнів фактично є вихідною ланкою в подальших пошуках оптимальних методик соціалізації школярів, нерозривно пов'язаних з ігровою діяльністю.

     Сучасна наука проблему соціалізації особистості  розглядає у декількох напрямках: психологічному (О. Асмолов, Р. Нємов, Д. Ельконін, Д. Фельдштейн, Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Божович, В. Куєвда, М. Смирнов, В. Шубинський), соціологічному (І. Кон, А. Харчев, Я. Щепанський), педагогічному (А. Мудрик, В. Сухомлинський). Так, представники біхевіоризму і необіхевіоризму (В. Уолтерс) розглядають соціалізацію як процес соціального навчання. Представники школи символічного інтеракціонізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджують соціалізацію як результат соціальної взаємодії; а прихильники структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон) сприймають соціалізацію, як процес рольового тренування.

Особливістю цих теорій є те, що соціалізація у них розглядається, перш за все, як процес соціальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо.

     Характеристика  процесу соціалізації як системи, розробка основ її теорії, дослідження соціально-педагогічної природи соціалізації здійснена також у

працях  І. Звєрєвої, А. Капської , Л. Коваль, , С. Харченка, Н. Щуркової. Проблема соціалізації особистості досліджується досить широко. Водночас у науково-методичній літературі і практиці загальноосвітньої школи помітне некоректне тлумачення самого процесу соціалізації. Велика кількість дефініцій поняття соціалізації свідчить про його складність, відсутність цілісної та загальноприйнятої теорії.

     Достатньо довго у поглядах на процес становлення особистості передбачалося тільки свідоме засвоєння готових форм і способів соціального життя. У даний час існує інший підхід до соціалізації особистості - це творча самореалізація, перетворення особистості. Такий підхід у роботі з молодшими школярами реалізується на основі ігрової діяльності. Розглядаючи суспільство як фізико-психічний, особливим способом побудований організм, основним елементом суспільного життя якого є "усвідомлення роду", Ф. Г. Гіддінгс (на думку деяких авторів, уперше ввів у науковий обіг поняття "соціалізація") вважав, що соціалізація як процес "розвитку соціальної природи чи характеру" людини відбувається як у результаті стихійного впливу оточення, так і завдяки впливам суспільства згідно із "свідомим планом". Великий внесок у розробку теорії соціалізації зробив Т. Парсон. Основна ідея його концепцій пов'язана з розумінням соціалізації як процесу інтеграції індивіда у соціальну систему шляхом інтерналізації загальноприйнятих норм, "вбирання" у себе загальних цінностей, у результаті чого слідування загальнозначущим нормам і стандартам поведінки стає потребою індивіда, елементом його мотиваційної структури.

     Педагогічним  завданням соціалізації є утвердження, корекція та розвиток базової системи  життєвих відносин та орієнтації, чуттєвості, інтелекту та волі, формування схвалювань та вподобань, утвердження соціальної форми сприйняття, переживання, усвідомлення та задоволення потреб та інтересів особистості.

     Теоретичні  основи педагогіки гри були закладені  К. Ушинським, Н. Крупською, О. Лєонтьєвим, Д. Ельконіним, А. Макаренко. Про можливості гри в процесі виховання писали Н. Анікеєва, 3. Богуславська, М. Зотєєва, Є. Смирнова.

Однак, у розглянутій проблемі існує  ряд аспектів, що у даний час  є маловивченими. До них відносяться: відсутність всебічного аналізу категорії " соціалізація молодшого школяра ", недостатнє вивчення взаємодії особистості і соціального середовища, відсутність системної типології соціальних ролей школярів, а також нерозробленість методики використання комплексу ігрових вправ та ігор як засобу соціалізації молодших школярів.

     Недостатня  теоретична і методична розробка проблеми зумовили вибір теми курсового проекту «Гра, як засіб соціалізації дітей молодшого шкільного віку».

     Об'єктом  дослідження є соціалізація молодших школярів .

     Предмет дослідження: ігрова діяльність дітей молодшого шкільного віку, як засіб їх соціалізації.

     Мета  дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність запропонованого комплексу ігрових вправ та сюжетно-рольових ігор як засобу соціалізації молодших школярів.

     Проблема: який вплив має гра на соціалізацію дітей молодшого шкільного віку.  
 

     Протиріччя:

- Між  необхідністю використання гри,  як засобу соціалізації дітей  молодшого шкільного віку та  недостатньою розробленістю методик для дітей молодшого шкільного віку.

- Між  процесом цілеспрямованої соціалізації дітей молодшого шкільного віку та відсутністю апробованих ігрових методик, завдяки яким ведеться їх активний соціальний розвиток.

     Гіпотеза  дослідження ґрунтується на припущенні, що соціалізація молодших школярів в ігровій діяльності буде успішною за таких умов:

- якщо центральним напрямом засвоєння соціальних ролей як компонента соціалізації молодших школярів стане використання ігрової діяльності.

- якщо основою використання комплексу ігрових вправ та сюжетно-рольових ігор, спрямованих на формування необхідних соціально значущих якостей особистості молодшого школяра стане особистісно - орієнтований підхід;

- якщо розроблений і обґрунтований комплекс, що включає різні види ігор, буде застосовуватися з урахуванням вікових і психофізіологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку;

     Відповідно  до поставленої мети та гіпотези було визначено такі завдання дослідження:

1. На основі вивчення психолого-педагогічної та соціологічної літератури з'ясувати особливості соціалізації молодших школярів в ігровій діяльності;

2.   Визначити структуру, сутність, фактори та механізми соціалізації;

3. Систематизувати ігрові вправи і сюжетно-рольові ігри, спрямовані на соціалізацію учнів початкової школи;

4. Розробити, обґрунтувати і перевірити ефективність експериментальної методики використання комплексу ігор, як засобу соціалізації молодших школярів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1: Теоретичні аспекти соціалізації дітей молодшого шкільного віку

1.1 Сутність, фактори, механізми соціалізації особистості

Різні автори поняття «соціалізації» розглядають як:

• процес розвитку соціальної природи людини (Ф. Гідінгсон);
• процес соціальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм, правил (А. Капська) [13; С. 7-14];
• результат соціальної взаємодії людей (Ч. Кулі, Дж. Мід)

   Таким чином, соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).

   Аналіз робіт А. Мудрика дозволив розглянути процес соціалізації як - процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості [9; С. 36 -59]. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.