Корпоративна соціальна відповідальність, як інструмент ПР - технологій

     захист природного середовища.

              Зобов’язання виробників в частині самовдосконалення можуть ґрунтуватися на концепціях Загального управління якістю (TQM) і передбачати постійне вдосконалення в розрізі наступних аспектів:

     розвиток лідерства і формування системи цінностей підприємства;

     політика і стратегія, орієнтовані на споживачів;

     планування поліпшення якості;

     вимірювання і аналіз діяльності і результатів підприємства;

     ставлення до власного персоналу;

     залучення споживачів у процеси вдосконалення;

     відносини з партнерами, в тому числі з постачальниками та посередниками;

     управління процесами і їх вдосконалення;

     систематична самооцінка фактичного рівня досконалості;

     посередники (реалізатори продукції та послуг);

     екологічний менеджмент;

     сучасні енергозберігаючі технології;

     процедура збору і обробки інформації від споживачів (скарг і пропозицій).

              У 2006 найпопулярнішими були практики КСВ, представлені на рис. 2.1. (за кількістю згадувань респондентів) [5, 18].

Рис.2.1. Практики соціальної відповідальності бізнесу в Україні

              За оцінками спеціалістів ООН, найпоширенішими різновидами практик соціалізації бізнесу в Україні виступають такі аспекти діяльності бізнесу:

     відносини бізнесу з місцевими громадами (благодійність та підтримка соціальних програм, забезпечення освіти членам громади);

     трудові відносини з працівниками (дотримання трудових прав персоналу, навчання, створення безпечних умов праці, своєчасна виплата зарплати, відсутність дискримінації у правах і зарплаті, медичне страхування), вплив на навколишнє середовище (надання переваги альтернативним джерелам енергії, виробництво екологічно чистої продукції, зменшення викидів, будівництво очисних споруд);

     управління соціальною відповідальністю бізнесу як елемент корпоративного управління (визначення груп впливу та налагодження діалогу, визначення місії і цілей, включення їх у політику керівництва).

              У визначенні сутності соціальної відповідальності бізнесу респонденти дотримуються таких тверджень:

     впровадження програм поліпшення умов праці персоналу (65,5%);

     навчання/розвиток персоналу (63,2%);

     благодійна допомога (56%);

     застосування у політиці компанії принципів відповідального ставлення до споживачів (49,5%);

     участь у регіональних програмах розвитку (32,3);

     реалізація екологічних програм (29,8%);

     політика дотримання прав акціонерів (20,8%).

              Відповідно, головні форми соціалізації бізнесу проявляються саме через заходи, пов’язані із сутністю цих тверджень [30, 12]:

     забезпечення трудових прав персоналу, враховуючи створення умов для колективного представництва інтересів і ведення колективних переговорів;

     дотримання прав людини на робочому місці; -              навчання та розвиток персоналу, планування кар’єрного росту; -              зростання заробітної плати, виплата премій і компенсацій; - безпека зайнятості та соціально-відповідальна реструктуризація підприємств;

     мотивація персоналу, складання планів індивідуального пенсійного забезпечення та індивідуального страхування;

     допомога у розв’язанні житлових проблем, можливості для повноцінного відпочинку спортивні й культурні заходи;

     вироблення політики та відповідних процедур соціальної відповідальності бізнесу (створення внутрішніх кодексів, інструментів та соціальних стандартів менеджменту);

     удосконалення відносин зі споживачами (дотримання стандартів якості продукції, урахування культурної специфіки споживача, задоволення потреб споживачів, які мають спеціальні вимоги до споживчих благ, захист конфіденційності інформації про клієнтів);

     упровадження принципів чесного ведення бізнесу (повага до прав власності, захист добросовісної конкуренції, боротьба з корупцією, уникнення конфлікту інтересів, утримання від діяльності у неетичних сферах тощо);

     соціально й екологічно збалансована торгівля ( етичні відносини з партнерами, управління каналами постачань, заходи, спрямовані проти контрабанди, зміцнення зв’язків з місцевими виробниками);

     прозорість діяльності та звітність перед акціонерами, дотримання прав акціонерів, забезпечення дивідендів;

     сертифікація відповідності системам управління якістю, здоров’ям і безпекою;

     управління ризиками і змінами;

     соціальні інвестиції, соціально відповідальний маркетинг та ін.

              Дослідження також показало, що в Україні не використовується ряд практик, які вже стали традиційними на Заході: урахування культурної специфіки споживача, використання системи соціального маркування продукції, зворотній зв’язок зі споживачами, надання інформації про якість і безпеку продукції, застосування принципів оцінки життєвого циклу продукту, моніторинг впливу на довкілля, уникнення використання генетично модифікованих продуктів тощо. Переважно соціальна відповідальність бізнесу в Україні розвивається за двома напрямами, один з яких скерований усередину компаній, а другий – зовні, на розвиток території, регіону, суспільства в цілому. Головними соціально відповідальними суб’єктами бізнесу виступають: крупні компанії з місто-утворюючими підприємствами, які несуть значну частку відповідальності за підтримання соціальної сфери регіону, активно співпрацюють із місцевими органами влади у реалізації соціальних проектів; спільні підприємства, які, як правило, не мають соціальної інфраструктури, але проводять разові соціальні акції; нові підприємства, які переважно під тиском держави беруть на себе частку соціальної відповідальності. Щодо внутрішньої скерованості існують такі напрями соціальної відповідальності бізнесу:

1)    надання соціальних пакетів (соціальне страхування, кошти на лікування, відпочинок, оплату оздоровлення дітей, оплату послуг мобільного зв’язку тощо);

2)    безпосереднє надання послуг працівникам на власних об’єктах.

              На вибір форм соціалізації бізнесу впливають різноманітні фактори:

     соціально-економічний стан країни;

     наявність історичної та культурної спадщини, досвіду соціалізації бізнесу;

     менталітет населення, регіональні та місцеві особливості соціального розвитку, моральні переконання представників бізнесу;

     тиск з боку громадськості;

     державні вимоги;

     прибутковість бізнесу.

              Як показують спеціальні дослідження, в Україні (як і в будь-якій іншій країні світу) існують власні національні особливості формування функції соціальної відповідальності бізнесу, а, отже, і специфічні особливості її розуміння, і свої соціальні результати. Соціальна відповідальність – це відповідальність, яка не має чітко означених правовими нормами меж. Вона визначається швидше моральними нормами і системою цінностей, якими керується економічна діяльність. Це – елемент економічної культури суспільства. Детальне вивчення показує, що не дивлячись на однакові принципи Глобального договору, Кодекси корпоративної відповідальності, міжнародні стандарти, спеціальні рекомендації та досвід інших країн, соціальна відповідальність бізнесу в різних країнах має певну специфіку.

              Залежно від конкретного стану суспільства, його головних потреб та інтересів від бізнесу очікується різний набір вимог. На сьогодні в Україні до них належать: соціальний захист і турбота про працівників; чесна сплата податків; участь у житті та розбудові громади; прозорість, доступність інформації про продукцію, про механізм ціноутворення, екологічну безпечність виробництва і продукції; чесність конкуренції; добропорядність і моральність представників бізнесу, чесність заробляння ними грошей; співпраця з іншими групами впливу у розв’язанні економічних, соціальних, екологічних та інших проблем. Відповідно до суспільних очікувань, напевне, й має оцінюватися соціально-економічна ефективність бізнесової діяльності.

              В Україні ще не сформувалася національна модель соціальної відповідальності бізнесу. Ця діяльність охоплює багато напрямків, зорієнтована на задоволення нагальних потреб суспільства, зумовлена специфікою даного етапу соціалізації економіки та традиціями розв’язання соціальних              проблем,              які              стосуються функціонування              соціальної інфраструктури. Специфіка і складність зумовлена такими особливостями:

1)    У результаті роздержавлення та приватизації крупним підприємствам у спадок залишилась розвинена соціальна інфраструктура (дитячі садочки, будинки відпочинку тощо). Вони майже не використовувалися за соціальним призначенням і були розпродані або приватизувалися. Тому ставиться питання про деякий „соціальний відкуп, необхідний для відновлення цієї інфраструктури. Як зауважує С.В.Мельник, соціальна відповідальність має стати своєрідними „відступними” за приватизацію, коли переважна більшість підприємств опинилася в руках власників за безцінь”[24, 16].

2)    Розвиток СВБ значно залежить від економічної ефективності господарської діяльності. Кризовий стан підприємств не спонукає до розширення соціальних заходів, навпаки, примушує скорочувати зайнятість, відповідно, зменшувати заробітну плату, економити на соціальних витратах.

3)    СВБ в Україні розвивається стихійно. Не існує чітко виписаних державних чи виважених корпоративних рішень для її впровадження, у більшості випадків не визначені ті напрямки соціалізації бізнесу, які можуть забезпечити максимальну віддачу.

Найбільш популярні чотири аспекти соціальної діяльності бізнесу [5, 14]:

1)    відносини бізнесу з місцевими громадами;

2)    трудові відносини з працівниками;

3)    вплив на навколишнє середовище;

4)    управління соціальними процесами у колективі як елемент корпоративного управління .

              У кожному аспекті існують свої практики соціальної відповідальності, найважливішими з яких вважаються відносини з акціонерами, практики, пов’язані із забезпеченням економічного зростання, з упровадженням інновацій, соціально етичним маркетингом, проведенням спеціальних акцій і заходів, присвячених соціальній відповідальності бізнесу. З погляду самих підприємців, основними соціальними заходами мають бути: впровадження соціальних програм поліпшення умов праці, навчання/ розвиток персоналу, застосування у політиці компанії етичного ставлення до споживачів, участь у регіональних програмах соціального розвитку тощо. Найпопулярнішим аспектом соціальної відповідальності виступає благодійна діяльність і участь у реалізації регіональних соціальних програм. Водночас, значна кількість аспектів залишається неусвідомленою українським бізнесом: соціальна відповідальність ще не стала частиною корпоративного управління і менеджменту компаній; не застосовуються аудит та рейтинги соціальної відповідальності; поза увагою українського бізнесу поки що залишається практика соціально відповідального інвестування, поліпшення освітніх можливостей працівників, захисту права громадян на здоров’я та безпеку, захисту та збереження культурних цінностей тощо.

              Як інструмент корпоративного управління, соціальна відповідальність в Україні більше стосується вивчення груп впливу та налагодження діалогу з ними, створення внутрішніх кодексів та інструментів впливу, стандартів менеджменту щодо зовнішніх зв’язків, зовнішньої комунікації тощо. Не приділяється              уваги              розробці              галузевих стандартів соціальної відповідальності, залученню до управління зовнішніх експертів, вироблення власної політики соціальної відповідальності. Огляд національних особливостей соціалізації бізнесу в Україні дає можливість зробити такі висновки:

1)    Соціальна відповідальність бізнесу виникає як об’єктивна потреба не лише суспільства, а й самих підприємств, які прагнуть знайти своє місце в конкурентному середовищі, свого споживача, зацікавити до співпраці національних і зарубіжних партнерів, висококваліфікованих спеціалістів.

2)    Практики соціальної відповідальності бізнесу не приживаються, якщо вони нав’язані міжнародними стандартами, законодавством чи будь- якими суспільними структурами. Їх ефективність тим вища, чим конкретніша спрямованість і більш наглядний соціальний результат.

3)    Потреба суспільства у тих чи інших формах соціальної відповідальності бізнесу складається під впливом національного менталітету, сучасного етапу розвитку процесів соціалізації та тих конкретних проблем, які неможливо розв’язати без вкладу бізнесових структур.

              За таких умов підприємства намагаються розв’язувати власні проблеми й не мають можливості та бажання опікуватися чужими. Перспективи майбутніх досліджень, з нашого погляду, перш за все стосуються вивчення саме таких аспектів даної проблеми.

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

3.1.           Особливості процесу формування корпоративної соціальної відповідальності у сфері телекомунікацій

КСВ варто розглядати як невід’ємну частину корпоративної стратегії організації з визначеними обов’язками та звітністю на всіх ієрархічних рівнях. КСВ зосереджена на організації і стосується відповідальності організації перед суспільством та навколишнім середовищем, вона тісно пов’язана зі сталим розвитком. Оскільки сталий розвиток пов’язаний із соціальними, економічними та екологічними цілями, що є спільними для всіх людей, він може використовуватися як шлях до об’єднання очікувань суспільства, які потрібно брати до уваги організаціям, що прагнуть діяти відповідально. Таким чином, впровадження КСВ організацією сприятиме сталому її розвитку.