Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

 

 

1.2. Основні причини вчинення господарських правопорушень у сфері підприємницької діяльності.

 

Причини злочинності є фундаментальною  і найбільш гострою проблемою  криміналістики у якій сконцентровані елементи філософії і економіки, політики, юриспруденції, соціальної психології, наукової теорії і соціальної практики.

Серед кримінологів проблема причин злочинності є предметом інтенсивного дослідження. Долгова А.І. зазначає, що  причини злочинності полягають у взаємодії негативних об’єктивних і суб’єктивних факторів в суспільстві, що обумовлюють кримінально значимі протиріччя.³

Проте, їх необхідно розглядати з урахуванням переломлення в різноманітних сферах громадського життя. Дійсно, зовнішні обставини самі по собі не можуть породжувати злочинність, а тому не можуть бути її причинами. Вони спроможні тільки формувати причину – психологію певної частини суспільства, що відхиляється від норм поведінки, або сприяти вчиненню злочинів.⁴

З розвитком ринкової економіки  в нашій державі почали виникати та розвиватися нові, невідомі раніше форми злочинної поведінки. Значна їх частина припадає на сферу господарських відносин. Реформування системи господарювання держави та зростання ролі підприємництва в економіці породжує дві негативні тенденції. З одного боку, суб’єкти господарювання зловживають своїм правом на здійснення підприємницької діяльності, порушуючи встановлений порядок реалізації цього права, з іншого – особи, які мають намір чесно і добросовісно займатися господарською діяльністю, не завжди можуть реалізувати свої плани через неправомірну протидію з боку як державних і муніципальних чиновників, так і реальних або потенційних конкурентів, а в ряді випадків – і злочинних елементів.⁵ І саме такі форми злочинної поведінки, що обмежують конституційне право на свободу підприємницької діяльності, а також посягають на життя, здоров’я та майно суб’єктів господарювання, набули значного поширення в нашій державі.

Віце-президент Українського союзу  промисловців і підприємців Олександр  Шнипко, оцінюючи ситуацію, що склалася в підприємницькому секторі економіки України, вважає, що проблема захисту свободи законної господарської діяльності, а також прав та інтересів суб’єктів господарювання від різного роду протиправних посягань набула сьогодні особливого значення. Адже не є таємницею той факт, що вітчизняна господарська діяльність, передусім її підприємницький сектор, постійно піддаються адміністративному та кримінальному тиску. І це стосується не стільки тиску держави з приводу сплати податків та зборів, передбачених законодавством України (яке, безумовно, потребує коригування), скільки неофіційного, прихованого, так званого тіньового оподаткування, якого в нашій країні не може уникнути жоден підприємець, незалежно від профілю та масштабів його бізнесу. Насамперед, йдеться про створення численних бюрократичних перешкод, хабарництво чиновників різних рівнів, існування при державних установах паралельних “комерційних структур”, без “допомоги” яких неможливо вирішити навіть поточні питання підприємницької діяльності, починаючи з реєстрації юридичної особи і розміщення офісу.

Крім того, підприємці виявляються  практично незахищеними від свавілля численних контролюючих інстанцій: податківців, пожежників, санітарних та інших служб, які широко і практично  безконтрольно користуються правом застосування штрафних санкцій і стягнень.

Вирішення всіх цих нагальних питань, а також створення правових передумов  з метою формування сприятливої  для розвитку підприємництва атмосфери  є безумовною прерогативою та найважливішою  функцією держави.⁶

Безумовно, що у період переходу до ринкової економіки, все більш гострою стає проблема розробки чіткого механізму управління сферою підприємництва з боку держави. Воно, як і будь-яка інша форма господарювання, не повинна залишатися поза сферою державного впливу для цього є надійні економічні інструменти – оподаткування, кредитна політика, система договорів, держзамовлення, тощо. Але ці важелі впливу повинні бути чітко відображені у відповідних правових актах. Нині законодавство, що регулює підприємницьку діяльність, суперечливе й неповне. Насамперед, це стосується системи оподаткування, яка не стимулює виробництво товарів народного споживання. Підприємці штучно ставляться в невигідні умови роботи в порівнянні з державними підприємствами.⁷

Використання фінансової системи  для вчинення протиправних діянь у сфері підприємницької діяльності можна з усією відповідальністю віднести до основних загроз безпеці держави. Учасниками таких діянь як правило і стають суб’єкти господарювання, для яких приховування прибутків від оподаткування з використанням фіктивних підприємницьких структур стало самостійним видом комерційної діяльності, залучаються банки, за сприяння яких створюються “конвертаційні центри”, де акумулюються, перетворюються значні кошти. Діяльність таких структур заподіює державі значних збитків у формі відтоку коштів із офіційного обороту в тіньовий та закордон. До суб’єктивних причин незаконної діяльності “фіктивних” суб’єктів підприємницької діяльності та “підставних” осіб слід віднести відсутність системного підходу до вирішення даної проблеми на законодавчому рівні, високий рівень організації даного виду “бізнесу”, а також недостатню підготовку працівників правоохоронних та інших державних органів по боротьбі з незаконною діяльністю фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності та “підставних” фізичних осіб.

Враховуючи, що найбільш ефективним методом  боротьби з фіктивним підприємництвом  є профілактика цього виду злочинності, необхідно створити такі умови, при  яких зареєструвати такі комерційні структури та відкрити від їх імені  рахунки в банках було б вкрай важко, а в ідеальному випадку неможливо.

Першим кроком в цьому напрямку стало видання державною податковою адміністрацією України Розпорядження  від 2 квітня 1999 р. № 121-р, яким передбачено  права та обов’язки органів державної податкової служби при постановці суб’єктів підприємницької діяльності на податковий облік.

За оперативними даними, останнім часом злочинні групи все рідше  реєструють нові фіктивні суб’єкти підприємницької  діяльності, а для вчинення протиправних дій стараються “перекупати” реально діючі суб’єкти підприємництва.⁸

До конкретних економічних чинників злочинності слід віднести такі деструктивні явища, як наявність великого сектора  “тіньової економіки”, на який припадає не менше половини усієї національної економіки (наймовірніше – 60-80 %), переважання відносин обміну над виробництвом, низький рівень контролю за законністю джерел доходів фізичних і передусім юридичних осіб та характером їх господарської діяльності, неконвертованість гривні, розрахунки в іноземній валюті, не завжди контрольована та легальна присутність на вітчизняному ринку продукції іноземних виробників та її превалювання над українською, незареєстровані приватні монополії, лібералізація економіки та цін, невиважена державна податкова і монетарна політика, відсутність власного досвіду і традицій ринкової економіки та ринкових перетворень, революційний характер економічних реформ, фактична незахищеність державою підприємницької діяльності тощо.

“Тіньова” економіка охоплює виробництво  та реалізацію неякісної, підробленої продукції, зайняття нелегальною підприємницькою діяльністю з ухиленням від сплати відповідних податків та зборів, незаконне надання “лівих” робочих місць, нелегальне або не повністю легальне вчинення правочинів (наприклад, продаж чужої нерухомості, зазначення заниженої ціни з метою зменшення розміру податків), фіктивні правочини, активний розвиток “чорного” ринку “раціональних” й “ірраціональних” товарів і послуг. Така діяльність, як правило, здійснюється не окремими особами, а численними організованими злочинними угруповуваннями, із залученням посадовців, працівників правоохоронних органів або кримінальних “авторитетів”.

Як відомо, підприємці можуть брати  участь в зовнішньоекономічній діяльності. На основі валютного самофінансування вони вправі безпосередньо займатися імпортом і експортом товарів, одержуючи при цьому кредити банку, створювати з закордоними фірмами спільні підприємства. Посередництво у цій сфері нині заслуговує на особливу увагу правоохоронних органів. Адже спрощенність виїзду за межі держави та слабкий контроль за вивозом і ввозом товарно-матеріальних цінностей стали сприятливою умовою для контрабанди, порушень правил про валютні операції та інших злочинів. Данні чинники дають змогу існуванню і розповсюдженню такого небезпечного явища, як організована злочинність, що має транснаціональний характер.

Значні права з реєстрації суб’єктів  підприємницької діяльності і контролю за ними надані комісіям місцевих рад  народних депутатів з розвитку підприємництва та індивідуальної трудової діяльності. За допомогою цих комісій органи внутрішніх справ можуть  відстежувати діяльність підприємців, впливати на їхнє законне функціонування, виявляти різноманітні зловживання та притягувати винних до відповідальності.

Особливе місце в перевірці роботи підприємців займають контрольно-ревізійні органи і податкові інспекції. До їх завдань входить здійснення контролю за станом і достовірністю обліку,  розмірами прибутків, порядком сплати  податків тощо.

При невиконанні підприємцями кредитних  зобов’язань Законом України “Про банки й банківську діяльність” передбачено сувору відповідальність: при збитковості і неплатоспроможності суб’єкта підприємництва банк має право порушити питання перед місцевою державною адміністрацією про його ліквідацію, із забезпеченням у встановленому порядку майнових інтересів усіх кредиторів.

Правовохоронні органи можуть здійснювати  контроль через банки за законністю використання отриманих підприємцями кредитів. Як показує практика, велика частина розкрадань у сфері підприємницької діяльності пов’язана саме з витратою на особисті потреби банківських кредитів.

Функцію контролю за діяльністю підприємств  покладені на такі державні органи, як: податкові адміністрації, пожежний нагляд, комітет з цін та його органи на місцях, органи статистики, товариства по захисту прав споживачів, санітарно-епідеміологічні служби, держстандарту, господарські суди.

На сьогодні існує великий масив  нормативних актів, які регламентують  порядок здійснення господарської  діяльності, а також взаємовідносин між господарськими структурами і державою. Однак, при формуванні деяких з них, які є складовою цього масиву, законодавцем допущені суттєві помилки, що сприяють “тінізації” господарської діяльності. Причини її, безумовно, вимагають більш глибокого дослідження.

Подолання “тіньового” господарювання, трансформація його в легальну господарську діяльність є сьогодні чи не самим  важливим напрямком державної політики регулювання національної економіки. При цьому, як зазначив В.К. Мамутов, саме правове регулювання господарської діяльності є тим інструментом, за допомогою  якого забезпечується організованість і порядок в управлінні економікою.⁹

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Клисифікація злочинів у сфері господарської діяльності.

 

У науковій літературі багато уваги приділяється класифікації злочинів у сфері господарської (підприємницької) діяльності, тобто виділенню серед усієї їхньої сукупності окремих груп посягань, як найближчі одне одному. Класифікація злочинів у сфері господарської системи, як і будь-яких інших злочинів, може здійснюватися за різними вихідними критеріями: формами вини, способом чи місцем вчинення, ознаками суб’єкта тощо. Однак, класифікація за ознакою об’єкта злочину є найбільш вірною та провідною в кримінальному праві. При цьому до однієї групи, як правило, зараховують злочини з найбільш схожими безпосередніми об’єктами, і на цій основі виділяється видовий об’єкт, який є складовою частиною родового об’єкту.¹⁰

Вченими запропоновано кілька класифікацій злочинів у сфері господарської  діяльності. Наприклад, у курсі кримінального права, виданого ленінградським держуніверситетом, наводиться така класифікація:

– загальні господарські злочини;

– злочини у сфері промисловості;

– злочини в сфері сільського господарства;

– злочини в сфері торгівлі;

– злочини в сфері використання природних ресурсів і заняття приватною промисловістю;

• злочини в сфері фінансів.¹¹

Інші висновки наводить В.Я. Тацій, який вважає, що система злочинності  у сфері господарської діяльності повинна мати наступний вид:

• злочини в сфері планування суспільного виробництва;
• злочини в сфері промислового виробництва;
• злочини в сфері сільського господарства;
• злочини в сфері послуг;
• злочини в сфері здійснення промислів і зайняття іншими видами господарської приватної діяльності.¹²

Але, наведенні вище класифікації злочинів у сфері господарської діяльності втратили свою актуальність. Так, після вилучення з Кримінального кодексу статті про приписки та інші перекручування звітності втратило сенс виділення такої групи, як злочини в сфері планування. Зміни, внесенні в статті про випуск недоброякісної продукції, розширили її застосування на сферу торгівлі і послуг. Отже, втратила чинність єдина стаття кодексу, яка давала підстави для відокремлення категорії злочинів у сфері промислового виробництва. Діяння, які вчинялися при здійсненні приватних промислів, були також декриміналізовані.

На думку О.О. Дудорова, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка всі злочини у  сфері підприємництва можна поділити на три великі групи:

1. злочини проти порядку здійснення підприємницької діяльності;
2. злочини, що перешкоджають правомірній підприємницькій діяльності;
3. деякі інші злочини, що можуть бути пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності.¹³

Пропонуючи такі групи злочинів, ці вчені виділяють в їх межах 14 підгруп, до яких відносять понад 60 злочинів, передбачених кримінальним законодавством. Таким чином до цієї класифікації внесено переважна більшість злочинів, які містилися у восьми главах Особливої частини попереднього Кримінального кодексу, за винятком злочинів проти життя, здоров’я, волі і гідності, злочинів проти правосуддя та військових злочинів. Але такий широкий підхід до злочинів у сфері підприємницької діяльності не вирішує питання їх класифікації, оскільки він не враховує специфіку родового об’єкта та особливості кримінальної поведінки таких злочинів. У свою чергу, спроби деяких вчених внести до переліку злочинів у сфері підприємництва (господарських злочинів) суспільно небезпечні діяння, які лише побічно стосуються цього профілю, призводить до перекручень щодо їх розуміння та недостатності вироблення чіткої узагальненої класифікації. Ось чому в юридичній літературі висловлюється думка про те, що всі господарські злочини (злочини у сфері підприємницької діяльності) краще розглядати у порядку розташування їх у Кримінальному кодексі.¹⁴