Правове регулювання екологічної експертизи

 

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

 

 

Дипломна робота

студентки 6-го курсу

заочної форми навчання

Галемінової І.А.

Науковий  керівник:

к.ю.н., доцент кафедри ППД ОІПП

Курзова В.В.

 

 

Дипломна робота рекомендована  до захисту

“____”____________2012 року

Завідуючий кафедри, к.ю.н.,   __________ В.В.Курзова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса – 2012

ЗМІСТ

 

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………...3

ВСТУП………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА  ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ……..8

1.1. Ґенеза розвитку  інституту екологічної експертизи в Україні………....9

1.2. Законодавчі основи  екологічної експертизи на сучасному  етапі ...…..12

1.3. Правове значення ОВНС ………………………………………………...16

1.4. Поняття, мета, зміст і форми екологічної експертизи …………………28

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПОРЯДКУ ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ……………………………………….37

2.1. Державна екологічна експертиза ………………………………………..37

2.1.1. Об’єкти державної екологічної експертизи ………………………....37

2.1.2. Суб’єкти державної екологічної експертизи…………………………40

2.1.3. Процедура державної екологічної експертизи……………….………….46

2.2. Правове регулювання громадської та інших екологічних експертиз ...51

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ЕКСПЕРТИЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ ЦАРИНІ ………...60

3.1. Поняття і види еколого-значимих експертиз……………………….......60

3.2. Комплексна державна експертиза екологічно значимої діяльності…..67

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………84

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….….........89

ДОДАТКИ………………………………………………………………….....102

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

Громадська екологічна експертиза – ГЕЕ

Державна  архітектурно-будівельна інспекція  України – Держархбудінспекція

Державна  ветеринарна та фітосанітарна служба України – Держветфітослужба

Державна екологічна експертиза – ДЕЕ

Державна інспекція  техногенної безпеки України  – Держтехногенбезпеки

Державна  інспекція ядерного регулювання  України – Держатомрегулювання

Державна санітарно-епідеміологічна  експертиза – Держсанепідекспертиза

Державна санітарно-епідеміологічна  служба України – Держсанепідслужба

Державна  служба гірничого нагляду та промислової  безпеки - Держгірпромнагляд

Екологічна експертиза – ЕЕ

Екологічна оцінка проектів – ЕОП/ ЕІА

Експертно-технічний центр – ЕТЦ

Закон України  – ЗУ

Кабінет Міністрів України  – КМУ

Комплексна державна експертиза – КДЕ

Медико-соціальна експертиза – МСЕ

Медико-соціальна експертна  комісія – МСЕК

Міністерство внутрішніх справ України – МВС

Міністерство екології та природних ресурсів України –  Мінприроди

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій України –  МНС

Міністерство охорони  здоров’я України – МОЗ

Міністерство регіонального  розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України – Мінрегіон

Навколишнє природне середовище – НПС

Оцінка впливу на довкілля – ОВД

Оцінки впливу на навколишнє природне середовище – ОВНС

Стратегічна екологічна оцінка – СЕО

Техніко-економічне обґрунтування  – ТЕО

ВСТУП

 

Актуальність. Людина разом із навколишнім природним середовищем становить єдине ціле, проте більшість екологічних проблем зумовлені саме прямим або ж опосередкованим антропогенним впливом на довкілля.

Широко визнається, що людська діяльність має серйозні кумулятивні і зростаючі наслідки для всієї земної системи і фізичного середовища, що забезпечує життя. Зокрема, розвиток науки і техніки та їх використання у світі, особливо у ХХ-ХХІ століттях, стали головною рушійною силою зростаючих наслідків людської діяльності для глобального оточуючого середовища.

На підставі цілого ряду факторів, таких, як – економічна криза, політична нестабільність в суспільстві, низька виконавська дисципліна, недостатні асигнування на природоохоронні цілі, недостатні можливості технологічного переоснащення виробництв, невідпрацьованість економічних механізмів природокористування, що становлять реальну загрозу подальшого погіршення стану природного середовища, – людство, на кінець другого та початок третього тисячоліття, дедалі більше стало усвідомлювати, що саме життя на планеті перебуває в небезпеці. Адже, сучасна екологічна криза не має аналогів в історії ні про динаміці її розвитку, ні по масштабам, так як під загрозою загибелі знаходиться вся біосфера в результаті зверх експлуатації її людиною.

Незаперечним є той  факт, що проекти, які не відповідають законам природи, порушують безпеку суспільного розвитку. Так, глобальна екологічна криза, яка сьогодні зачепила усю світову спільноту, стала підтвердженням пророцтва «Людські проекти, що не рахуються з великими законами природи, приносять тільки лихо» [, С.210]. Зокрема, порушенням цієї догми стали такі екологічні лиха як Чорнобильська катастрофа, забруднення Чорного моря, виснаження природних ресурсів, озонова діра і як наслідок глобальні кліматичні зміни, зонами екологічного лиха стали райони інтенсивного видобування нафти й газу (Перська та Мексиканська затоки, Північне море, Тюменський край, Каспійське море, інші регіони) тощо.

Слід відмітити, що у XXІ  столітті виникнення більшості надзвичайних екологічних катастроф пов'язаних з людською діяльністю, на жаль дедалі частішає. Зокрема, зростає кількість катастроф, пов'язаних із розвитком хімічної, нафтовидобувної, нафтопереробної промисловості, атомної енергетики тощо. Головною причиною цього є відсутність належного і дієвого правового механізму, як на державному так і міжнародному рівнях, який би стимулював розвиток екологічно безпечних технологій та проектів, ефективних методів управління і контролю за дотриманням екологічного законодавства суб’єктами підприємництва. За таких умов, стає очевидним необхідність вирішення складної системи завдань оптимізації природокористування й оздоровлення навколишнього природного середовища.

Занепокоєність долями цивілізації і усвідомлення масштабності цього процесу проявилося у розвитку руху за збереження навколишнього середовища і появі численних ініціатив у всіх сферах життя суспільства. Зокрема, посилення уваги суспільства до питань охорони довкілля зумовило на рівні окремо взятих країн державного санкціонування обов’язковості здійснення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічної експертизи, на початок введення будь-яких видів господарської та іншої еколого-небезпечної діяльності. А також, обумовило значне підвищення ролі громадської екологічної експертизи.

Зазначене свідчить, що функціонування в Україні інституту екологічної  експертизи має не лише загальнодержавне, а й глобальне значення. Саме тому, з набуттям незалежності, одним з найважливіших державних завдань для України стало створення ефективного механізму екологічної експертизи, як дієвого засобу забезпечення екологічної безпеки та перешкоди для можливого негативного і шкідливого природокористування. Адже, передбачення наслідків від здійснення запланованої діяльності, їх прогнозування, аналіз та коректування або заборона реалізації екологічно-небезпечної діяльності на підставі аналізу є одним з найбільш важливих та дієвих засобів забезпечення екологічної безпеки держави та гарантій реалізації закріпленого Конституцією України права кожної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля [].

Проте, аналізуючи екологічну ситуацію на сучасному етапі розвитку державності України, слід визнати і враховувати, що кардинальних зрушень у цьому питанні за роки незалежності не відбулося, чому, звісно, існує низка причин як об’єктивного, так і суб’єктивного порядку.

Серед головних причин, що призвели до критичного стану довкілля нашої країни, слід визначити те, що Україна, на відміну від розвинутих країн світу, поки що залишається  державою, де зберігається екстенсивний тип розвитку економіки, що неминуче призводить до нераціонального природокористування. Для країни ще й тепер характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних структур, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу, науково-технічна й технологічна відсталість.

Необхідно відмітити  і те, що розвиток суспільства супроводжується  зростанням рівня споживання; продовжують використовуватися старі технології, які потребують негайної реконструкції; значною загрозою стала проблема відходів та їх нелегального ввозу та транспортування іншої небезпечної продукції.

До того ж, відбиток відсутності  належних економіко-правових механізмів охорони довкілля обумовлюється  збільшенням за останній час кількості приватних інвесторів, господарські проекти котрих не продумані з позиції мінімізації шкідливого впливу на навколишнє середовище, мають низький рівень розроблення та розраховані на миттєвий прибуток. Наслідок цього – прогресуюче виснаження природних ресурсів, погіршення якості довкілля.

Таким чином, на сучасному  етапі розвитку суспільства питання  забезпечення екологічної безпеки держави та безпосередньо нормативно-правового забезпечення реалізації її екологічної політики займають одну з провідних позицій. Враховуючи те, що помилки у прийнятті рішень коштують суспільству дорого, адекватна еколого-правова та економічна оцінка господарських рішень і проектів освоєння природних ресурсів, за якої вони всебічно аналізуються з точки зору їх впливу на довкілля, є актуальною і необхідною. Тому аналіз норм вже сформованого в Україні інституту екологічної експертизи, вірна оцінка діяльності по здійсненню екологічної експертизи, виявлення недоліків та шляхів вдосконалення законодавства про екологічну експертизу, розгляд практики його застосування має величезну значимість та є більш ніж актуальним.

Аналіз  стану розробки дослідження. Теоретичні проблеми правового забезпечення екологічної експертизи розглядалися в багатьох працях численних вчених правознавців. Засновники екологічного права, ще задовго до впровадження в Україні правового інституту екологічної експертизи приділяли вагому увагу проблемам екологічного прогнозування, врахування екологічних вимог при запровадженні господарського планування. Так, правовим аспектам екологічної експертизи, поряд з розглядом інших проблем охорони навколишнього середовища, присвячені роботи В.І. Андрейцева, О.С. Колбасової, В.В. Петрова, Ю.С. Шемшученка. Правові питання екологічної експертизи, теоретичний аналіз системи екологічних прав, гарантій їх реалізації та захисту, а також правових форм участі громадськості у вирішенні екологічних проблем знайшли своє відображення у наукових дослідженнях відомих українських вчених-правознавців В.І. Андрейцева (1992р.), А.П. Войцицького, А.П. Гетьмана, З.В. Корж, С.М. Кравченко, В.Л. Мунтяна, О.Н. В.В. Попкова, Степанової, а також російських вчених Н.С. Баімбетова, М.М. Бринчука, С.А. Боголюбова, А.К. Коленчинкова, О.Н. Сапранової та інших. Комплексне дослідження правового інституту громадської екологічної експертизи в межах екологічного права України нещодавно у 2006 році було проведено Е.В. Позняк. Дослідженню проблематики методичних аспектів екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє середовище присвячені роботи І.Б. Абрамова, Б.В. Солухи, С.В. Калиновського, В.Г. Левчія, В.Я. Василенка, Є.О. Яковлєва та ін. Питання організації та проведення екологічної експертизи розглядаються також у новітніх підручниках, навчальних посібниках, наукових статтях, коментарях тощо. Однак, незважаючи на велику кількість робіт, багато питань потребують додаткового розгляду, аналізу та уточнення. На сьогоднішній час відсутнє комплексне дослідження правового інституту екологічної експертизи в межах екологічного права України, що зумовлює необхідність в додатковому аналізі зазначеного правового інституту, а саме зумовлює необхідність дослідження таких питань, як поняття, правові ознаки, мета, завдання, принципи екологічної експертизи, особливості та гарантії реалізації і захисту права громадян на участь в її проведенні, а також виявлення перспектив розвитку та вдосконалення законодавства, що регулює відносини у сфері здійснення екологічної експертизи.

Метою дослідження у дипломній роботі є аналіз організаційно-правового механізму проведення екологічної експертизи, шляхом вирішення таких завдань, як:

вивчення ролі екологічної експертизи як засобу охорони навколишнього  природного середовища; виявлення особливостей екологічної експертизи в порівнянні з іншими видами експертиз; аналіз правових джерел, що визначають як теоретичну базу екологічної експертизи, так і процедуру її здійснення; дослідження ролі громадської екологічної експертизи; визначення системи еколого-значимих експертиз; аналіз комплексної державної експертизи екологічно значимої діяльності.

Предметом дослідження є юридична наукова література з екологічного права; еколого-матеріальні та процесуальні норми, які складають правовий інститут екологічної експертизи, а також практика їх застосування.

РОЗДІЛ 1

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА  ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

 

1. Ґенеза розвитку інституту екологічної експертизи в Україні

 

Інститут екологічної  експертизи (далі – ЕЕ) є важливим і необхідним елементом державної екологічної політики, якому відводиться одна з головних ролей у прийнятті управлінських рішень. Формування нормативно-правових засад ЕЕ в Україні можна умовно поділити на три етапи серед яких:

а) етап формування передумов  правового регулювання здійснення ЕЕ (початок 80-х років ХХ ст. – початок 90-х років ХХ ст.);

б) етап законодавчого  закріплення засад здійснення ЕЕ (прийняття Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» 25.06.1991р. [] – середина 90-х років ХХ ст.);

в) етап юридичного оформлення правового  інституту ЕЕ в системі екологічного права України (прийняття 09.02.1995р. Закону України «Про екологічну експертизу» [] – до сьогоднішніх днів (новітній етап).

Тривалий час ЕЕ розвивалась переважно як засіб нормативного відвернення екологічно несприятливих наслідків при будівництві народногосподарських об’єктів, тобто формувалась на нормативній методології, і завдання її зводилося до перевірки об’єкта, зіставлення запроектованих показників з чинними нормативно-правовими критеріями та наступним узагальненням і формулюванням висновків обов’язкового характеру, які ґрунтувались не на законодавчих актах, а на стандартах, будівельних і санітарних нормах, методичних вказівках і рекомендаціях.

Першим  у вітчизняній юриспруденції  привернув увагу до інституту  ЕЕ д-р юридичних наук, проф., акад. НАН України Ю.С. Шемшученко. Ще у 1976р. він визначив поняття і зміст цього інституту, його правові засади і теоретично обґрунтував шляхи удосконалення правового регулювання підстав і порядку проведення екологічної експертизи [, С.292].