Лекции по "Менеджменту"

Внесок цих шкіл:

1. Застосування прийомів управління між людськими відносинами для підвищення міри задоволення і продуктивності.
2. Застосування наук про людську поведінку до управління і формування організації таким чином, щоб кожний працівник міг бути повністю використаний відповідно до його потенціалу.

 

 «Нова» школа або кількісна теорія менеджменту. Ключовою характеристикою «нової» школи є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями.

Внесок «нової» школи:

1. Поглиблення розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці і застосуванню моделей

2. Розвиток кількісних методів опису математичних моделей.

Емпірична школа  управління. Найбільш видатними представниками «емпіричної» школи є П. Друкер, Р. Девіс, Л. Ньюмен, Д. Міллер та ін.

Одним із основних напрямів досліджень у «емпіричній» школі слід вважати вивчення змісту праці і функцій керівників. «Емпірична» школа відстоює професіоналізацію управління, тобто перетворення управлінської діяльності на самостійний, специфічний вид праці, особливу професію.

Вагомий внесок представники цієї школи зробили  у вирішенні проблеми централізації і децентралізації в управлінні, делегування повноважень та ін.

У матеріалах емпіричної школи надзвичайно багато практичних порад сучасному керівникові щодо володіння методами і прийомами управління, науково обґрунтованими і перевіреними на практиці.

 

3.3. Інтегровані підходи у менеджменті

 

Процесний підхід передбачає розгляд організації як об’єкта управління у вигляді процесу залежно від тієї конкретної проблеми, яка розв’язується на поточний момент або відносно якої приймається рішення. Процесний підхід дає змогу менеджерові структурувати всі професійні дії, які чиняться у межах організації, у їхній логічній послідовності, погоджуючи вхід із виходом системи. Таким чином, управлінський процес починається від моменту виникнення контактів із постачальниками ресурсів, що надходять до організації, і закінчується моментом передавання результату своєї діяльності споживачеві.

Цей підхід набув  широкого використання при розробленні  систем якості на основі міжнародних стандартів ISO 9000:2000. Він також лежить в основі сучасних концепцій, таких як мінімізація витрат виробництва, оптимізація продуктивного процесу, максимізація прибутку, підвищення конкурентоспроможності.

Системний підхід є найвагомішим внеском у вивчення управління. Вперше організація була представлена як відкрита система, що є сукупністю взаємозалежних елементів, орієнтованих на досягнення цілей в умовах змінного зовнішнього середовища. Системний підхід орієнтований на досягнення цілей системи шляхом вибору і реалізації рішень, що базуються на врахуванні й аналізі всієї сукупності чинників, їхніх взаємозв’язків і взаємодій, які так чи інакше впливають на розв’язувану проблему. У концепції системного підходу організація розглядається як система, що складається з певної кількості елементів, які взаємодіють із зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід базується на тому припущенні, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Організація у своїй діяльності постійно перебуває у таких ситуаціях, на які необхідно реагувати. Оскільки таких ситуацій надзвичайно багато, то не існує єдиного «найкращого» способу управління організацією. Тому найефективнішим є той метод, що відповідає наявній ситуації.

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 4. ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТИ УПРАВЛІННЯ

 

4.1. Поняття організації. Класифікація організацій

 

Намагання людей об’єднатись у групи, а надалі в організації зумовлене необхідністю задоволення їх потреб у захищеності, причетності, взаємопідтримці, спілкуванні тощо.

У процесі виробничо-господарської  діяльності працівники об’єднуються з метою виконання місії, цілей та завдань організації. Саме це забезпечує ефективне використання ділових якостей кожної людини.

Організація – група людей, діяльність якої свідомо координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві  організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями тощо. На практиці використовують терміни «фірма», «корпорація» та ін.

Організації класифікують за різними ознаками:

За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні. Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо. Неформальні організації – це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються па основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

 За кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей), яких в економіці переважна більшість.

За величиною виокремлюють великі, середні та дрібні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних – десятки.

Офіційно зареєстровані  організації отримують статус юридичної  особи (офіційне визнання, атрибути державної  реєстрації, рахунок у банку, форма  підприємництва тощо). Усі інші є неюридичними особами.

 За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, фонди тощо.

 За характером  адаптації до змін виділяють механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

 

4.2. Організація як відкрита динамічна  система

 

Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, наділене властивостями, відмінними від властивостей його складових

На сучасному етапі всі організації розглядають як відкриті системи, тобто системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем. Відкрита система характеризується:

– цілісністю (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);

– одноосібністю (кожну  складову можна розглядати окремо);

– перспективністю (розвиток у напрямі вдосконалення);

– незалежністю (можливе  відокремлення підсистем);

– спеціалізованістю (здатність  виконувати певні роботи);

– перетворенням вхідних  елементів на вихідні;

– централізацією (одна зі складових стає домінуючою);

– зростанням (тяжіння  до розширення, збільшення);

     – циклічністю розвитку;

– рівновагою;

– непередбачуваністю причин можливих збурень.

Відкрита система має  вхід та вихід. Входом для організації як системи є всі види ресурсів (матеріали, капітал, робоча сила, інформація тощо), виходом – продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Організація складається  з керуючої та керованої підсистем, щодо яких частіше вживають термін «система».

Керуючою системою (суб’єкт) в організації є особа (менеджер) або орган (апарат управління), який здійснює управлінський вплив на керовану підсистему (об’єкт) менеджменту.

До керованої підсистеми менеджменту відноситься предмет, процес, явище на які спрямований управлінський вплив (робочі місця, відділи, бригади, цехи, секції, виробничий, торговельно-технологічний та інші процеси, в центрі яких працівник або трудовий колектив).

На рис. 4.1. подано процес функціонування організації як відкритої  системи.

У процесі функціонування утворюється ефект синергії (зростання сукупної ефективності управлінської діяльності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керуючої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окремих підсистем організації, які діють незалежно.

Рис. 4.1. Процес функціонування організації як відкритої системи

 

Організації, незалежно  від їх специфіки, характеризуються такими загальними особливостями:

– визначенням місії  та цілей;

– наявністю ресурсів: люди, капітал, матеріали, технологія, інформація;

– залежністю від зовнішнього  середовища ;

– горизонтальним поділом  праці (визначенням конкретних завдань), який зумовлює утворення відповідних  підрозділів і служб;

– вертикальним поділом праці, спрямованим на координацію роботи, тобто на здійснення процесу управління;

– необхідністю управління;

– наявністю формальних і неформальних груп;

– здійсненням певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

4.3.Концепції  життєвого циклу організації

 

Розвиток кожної організації  має циклічний характер, тобто  проходить через певні стадії життєвого циклу, що визначають особливості виробничо-господарської, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності тощо (табл. 4.1.)

Таблиця 4.1.Етапи життєвого циклу організації

 

Етапи життєвого циклу  організації	Особливості діяльності організації
1. «Народження»	Проникнення на ринок; забезпечення виживання за збиткової діяльності; забезпечення у достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації
2. «Дитинство»	Закріплення на ринку, його окремих сегментах; забезпечення беззбиткової діяльності
3. «Юність»	Суттєве розширення цільових сегментів ринку; забезпечення високих темпів зростання прибутку; інвестування розвитку на засадах самофінансування
4. «Рання зрілість»	Подальше розширення сегментів ринку; орієнтація на регіональну  диверсифікацію; забезпечення стабільного росту прибутків на оптимальному рівні
5. «Завершальна зрілість»	Формування іміджу підприємства; збалансоване зростання; орієнтація на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримання рівня конкурентоспроможності; забезпечення підтримання рівня прибутковості на оптимальному ріпні
6. «Старіння»	Збереження позицій  або часткове зменшення обсягів  виробництва; згортання діяльності; зниження прибутковості, фінансової стійкості
7. «Відродження»	Суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності; забезпечення умов для зростання прибутковості; залучення значних обсягів інвестицій

 

Існує й інша концепція життєвого  циклу організацій, за якою виділяють чотири стадії їх розвитку: зародженим (реєстрація, початкове інвестування діяльності); зростання (нарощення обсягів виробництва і збуту, формування іміджу, зростання прибутку); «пік» діяльності (максимальні прибутки, обсяги виробництва і збуту); спад (згортання діяльності та переорієнтація).

 

4.4. Типи організацій в Україні

 

Організації в Україні, які мають статус юридичної особи, формуються і функціонують відповідно до її законодавства (законів, декретів, постанов, указів тощо). Основними формами підприємницької діяльності є підприємства, товариства, кооперативи, які утворюються згідно із законами України про підприємництво. Крім того, відповідно до інших законодавчих актів існують такі організації, як банки, спілки, біржі, фонди тощо.

Верховна Рада України 27 березня 1991 р. прийняла Закон «Про підприємства в Україні». Цей закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

Закон визначає види і  організаційні форми підприємств, правила їхнього створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в ринкових умовах.

Закон створює рівні  правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційні форми підприємства.

Згідно цього закону, підприємство – це основна організаційна  ланка народного господарства України, це – самостійний господарюючий статутний суб’єкт.

Основні загальні ознаки підприємства:

1. Проведення підприємницької діяльності на власний ризик з виробництва продукції, її реалізації, виконання робіт, надання послуг з метою задоволення потреб споживачів і отримання відповідного прибутку.

 

2. Наявність статусу юридичної особи.

3. Наявність самостійного балансу.

4. Наявність розрахункового  та інших рахунків в установах  банків.

5. Наявність печатки  зі своїм найменуванням.

6. Наявність товарного  знака (для промислового підприємства).

7. Відсутність у своєму  складі інших юридичних осіб.

Підприємства, які можуть створюватися і функціонувати в  Україні згідно із законом «Про підприємства» поділяють за такими ознаками:

1. Залежно від організаційно-правової форми господарювання підприємства поділяють на:

• індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;