Лекции по "Менеджменту"

• сімейне підприємство, засноване на власності та праці  громадян України - членів однієї сім’ї, які проживають разом;

• приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового  колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

• державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

• державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

• спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства України можуть бути юридичні особи та громадяни України, інших держав;

• підприємство, засноване  на власності юридичних осіб і громадян інших республік та інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

• кооператив - це добровільне  об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської та іншої діяльності. В економіці України існують два основних типи кооперативів:

Виробничі кооперативи виготовляють товари а також надають послуги підприємствам і громадянам.

Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян в торговому та побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах, садових ділянках, гаражах, стоянках для автомобілів, у соціально-культурних послугах.

Всі види кооперативів є  самостійними господарюючими суб’єктами з правами юридичної особи і в своїй діяльності повинні керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування поточних та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів.

• орендне підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, який здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим орендареві за договором.

• селянське (фермерське) господарство – це форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробленням та реалізацією Членами селянського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягай 16-річного віку, та інші родичі, котрі об’єдналися для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Селянське (фермерське) господарство – це самостійний господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи і в своїй діяльності керується принципами комерційного розрахунку та самофінансування.

• споживче товариство (партнерство) – це самостійна організація громадян, які на основі добровільного членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Споживче товариство в своїй діяльності керується принципами комерційного розрахунку та самофінансування.

• спілка споживчих товариств (партнерів) являє собою об’єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

• господарські товариства (партнерства). Згідно із законом України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, заклади, організації, що створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

До господарських товариств  відносяться :

• Акціонерне (корпоративне) товариство. Акціонерне (від слова акція) – цінний папір, що свідчить про внесення певного паю в підприємство і дає власникові право на дивіденди.

Акціонерні товариства бувають двох видів:

Відкрите – це таке акціонерне товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах або позабіржовому фондовому ринку.

До закритих акціонерних товариств відносяться такі, акції яких розповсюджуються лише між його засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

• товариство (партнерство) з обмеженою відповідальністю - це господарюючий суб’єкт з правом юридичної особи, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів у цьому і полягає основна особливість товариств цієї форми).

• товариство (партнерство) з додатковою відповідальністю. Воно являє собою товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники цього товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

• повне товариство (з повною відповідальністю).Це товариство, де всі його учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за обов’язками товариства всім своїм майном, тобто в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Діяльність повного товариства регулюється засновницьким договором, в якому визначається розмір частки кожного учасника і форма їх участі в діяльності товариства.

• командитне товариство (змішане).Воно являє собою товариство, що включає поряд з одним чи більшістю учасників, що відповідають за зобов’язання товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або  більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.

• дочірнє підприємство являє собою юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Засновником і власником майна дочірнього підприємства є головне (материнське) підприємство (компанія). Головне материнське підприємство постійно здійснює контроль за діяльністю дочірніх підприємств, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

2. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

• у промисловості  та будівництві – з чисельністю  працюючих до 200 чоловік;

• в інших галузях  виробничої сфери – з чисельністю  працюючих до 50 чоловік;

• у науці і науковому  обслуговуванні – з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

• у галузях невиробничої сфери – з чисельністю працюючих  до 25 чоловік;

• у роздрібній торгівлі – з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення  і діяльності малих підприємств  встановлюються законодавством України.

В Україні можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Усі підприємства мають  право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об’єднуватися в:

• асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

• корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

• інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

 

4.5. Внутрішнє  та зовнішнє середовище організації

 

В організації, як відкритій  системі, розрізняють її внутрішнє і зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище організації формується під впливом змінних які здійснюють безпосередній вплив на процес виробництва.

Цілі. Для ефективного господарювання кожна організація має сформувати загальні цілі. Загальні цілі розробляються на основі місії організації. Цілі розробляються вищим керівництвом організації і доводяться до кожного підрозділу (служби). Виходячи із загальних цілей підприємства, кожний підрозділ (служба) розробляє (локальні) цілі для досягнення загальних.

Структура. В структурі поєднуються горизонтальний і вертикальний поділ праці в організації. Кожний підрозділ спеціалізується на виконанні певних видів робіт та несе відповідальність за їх виконання.

Завдання - це види робіт, які необхідно виконати підрозділами і окремими працівниками в зумовлений термін і визначеними способами.

Технологія. Виконання будь-якого завдання вимагає використання конкретної технології як засобу перетворення вхідних елементів (матеріали, сировина, капітал, інформація та інші ресурси), у вихідні (прибуток, виріб, продукт, засвоєння нових ринків збуту, задоволення персоналу та ін.).

Персонал (люди) – це найважливіший ситуаційний (змінний) фактор будь-якої організації. Роль персоналу (людей) організації визначається такими основними факторами: здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, відношенням до цінностей та їх розуміння тощо.

Організація як відкрита система постійно взаємодіє із зовнішнім  середовищем. Аналізуючи вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність організації, виділяють їх два основні типи:

– прямого впливу (дії) ;       

– непрямого (опосередкованого) впливу.

 

Фактори зовнішнього  середовища прямого впливу (дії):

– постачальники ресурсів;

– споживачі продукції  та послуг;

– регулюючі нормативні акти державних, законодавчих та виконавчих органів;

– конкуренти;

– громадські установи;

– власники.

Фактори зовнішнього  середовища непрямого (опосередкованого) пливу:

– стан економіки (економічний фактор);

– міжнародні фактори;

– політичні обставини;

– науково-технічний прогрес;

– соціально-культурні фактори;

– екологічні фактори.

 

4.6. Культура організації

 

У процесі еволюції організація  формує свою культуру, яка характеризує якісні аспекти управлінської діяльності та її відповідність економічним, організаційним, соціальним, екологічним, ергономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.

Культура організації – сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих членам організації.

Організаційну культуру формують об’єктивні та суб’єктивні елементи. До суб’єктивних елементів культури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об’єктивні елементи: місцерозташування організації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо.

 

 

ТЕМА 5. ФУНКЦІЇ  ТА ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

 

5.1.Класифікація  і характеристика функцій менеджменту

 

Термін «функція» походить від лат. «function» і означає «діяльність», «робота». У теорії і практиці сучасного менеджменту організації його функції посідають одне з центральних місць, тому що розкривають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях.

Вперше поняття «управлінська функція» було введено у теорію менеджменту французьким дослідником у галузі менеджменту А. Файолем. Він запропонував формалізований опис роботи менеджерів в організаціях, виділив характерні для них види діяльності або функцій: планування, організацію, керівництво, координацію і контроль.

Функції, в яких розкривається  сутність менеджменту, є універсальні, оскільки вони характеризують будь-який процес управління.

Виникнення функцій  менеджменту – це результат поділу спеціалізації праці у цій сфері. Функції спрямовано на досягнення певної мети і відповідають на запитання, що робиться або повинно робитися у системі менеджменту на окремих його стадіях. Таким чином, функція менеджменту – це конкретний особливий вид діяльності, що виражає напрямки або стадії процесу управління.