Основні заходи щодо удосконалення управління підприємством у кризовій ситуації

86

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет імені В.В.Докучаєва

Факультет менеджменту і економіки                           Кафедра менеджменту організацій

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему «УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ У КРИЗОВІЙ СИТУАЦІЇ (на прикладі ДП ДГ «Елітне» Харківського району Харківської області)

Виконала: студентка 5 курсу  освітньо-кваліфікаційного

              рівня «Спеціаліст» БОЙКО Юлія Вікторівна

                              Керівник: доцент ГУТОРОВА Олена Олександрівна

Харків -2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальні засади антикризового управління аграрним підприємством

1.1. Економічна сутність кризи розвитку підприємства

1.2. Фактори виникнення кризових явищ. Етапи розвитку            кризи на підприємстві

1.3. Основні положення антикризового управління підприємством

2. Сучасний стан управління та оцінка ефективності господарської діяльності підприємства

2.1. Аналіз організаційної структури та системи управління на об’єкті дослідження, фактори, що впливають на її формування

2.3. Характеристика стадії «життєвого циклу» підприємства

2.4. Аналіз господарської діяльності та фінансового   стану підприємства

2.5. Діагностика та експрес-аналіз кризових явищ на підприємстві

3. Основні заходи щодо удосконалення управління підприємством у кризовій ситуації

3.1. Удосконалення організаційної структури та структури управління. Принципи та етапи розподілу управлінських функцій згідно із розробленою схемою управління

3.2. Удосконалення організації управлінської праці на підприємстві:

3.2.1. Нормування управлінської праці

3.2.2. Розрахунок чисельності керівників і спеціалістів

3.2.3. Складання штатного розкладу

3.2.4. Оцінка ефективності управлінської праці

3.3. Розробка антикризової тактики підприємства(захисної, наступальної)

3.4. Розробка заходів щодо виходу підприємства з кризового стану (стратегічний та оперативних)

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

У будь-якому суспільстві як цілісній соціально-економічній системі, його окремих сферах або ланках кожної сфери час від часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. Найбільш істотне значення має подолання кризових станів на підприємствах, які складають первинний ланцюг економіки держави. В Україні з переходом до ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємства. Їх кризовий стан відображається в тому, що погіршуються фінансові результати їх діяльності, вони стають нездатним отримувати прибуток, внаслідок чого може бути банкрутство. Незважаючи на те, що підприємства поступово виходять з кризи, цей процес потребує прискорення. Основним способом виживання підприємства в таких умовах виступає антикризове управління, яке повинно ґрунтуватись на своєчасній діагностиці рівня та причин кризового стану і реалізації адекватних антикризових програм. 

Кризовий стан підприємства – це незапланований, небажаний, обмежений за часом процес, який може істотно перешкодити або навіть унеможливити функціонування підприємства.

    Незважаючи на позитивні зрушення в економіці протягом останніх років, унаслідок світової фінансової кризи багато підприємств України вже знаходяться або у найближчому майбутньому будуть охоплені кризовими явищами, а отже вони потребують термінової допомоги з боку органів влади, науковців. При цьому постає проблема обґрунтування таких моделей запобігання банкрутству, що дозволили б зробити ці процеси керованими.

Антикризове управління є визначальним фактором економічного розвитку не лише окремого підприємства, а й регіону, країни в цілому. Даний вид управління створює необхідні умови для стабілізації, подальшого розвитку та активізації діяльності підприємства не лише на вітчизняному ринку, але й при виході на зарубіжні ринки. Таким чином, дана тема є досить актуальною, особливо за умов сучасного стану економіки, і тому потребує детальнішого вивчення і обґрунтування.

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Економічна сутність кризи розвитку підприємства

Як відомо, концепція циклічності розвитку економічних систем належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії. Підприємство є мікроекономічною системою, а отже його розвитку також притаманні властивості циклічності.

Соціально-економічна система в будь-якому вигляді та будь-якої форми, чи то суспільна формація, фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування та розвиток.

Функціонування — це підтримка життєдіяльності, збе­реження функцій, які визначають цілісність організації, якісну визначеність, суттєві характеристики.

Розвиток — це набуття нової якості, яка укріплює життє­діяльність в умовах середовища, що постійно змінюється.

Функціонування та розвиток тісно пов'язані між собою, відображають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Так, функціонування соціально-еко­номічної системи вимагає обов'язкову наявність предмета праці, засобів праці та людини, яка здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при певній відповідності цих ознак: засоби праці можуть змінювати її предмет, результат повинен відповідати інтересам та потребам людини.

Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці та в людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, яка укріплює стабільність та гармонічність соціально-економічної системи або яка створює принципово нові умови для цього. Фактором розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, звичайно, змінюються і умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв'язок функціонування та розвитку має діалектичний характер, що й відображає можливість і закономірність настання й вирішення кризових ситуацій. Функціонування стримує розвиток і водночас є його поживним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого розвитку.

Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, яка відображає періодичне настання кризових ситуацій.

Кризи відображають не тільки суперечності функціонування та розвитку, але можуть виникати і в самих процесах функці­онування. Це можуть бути, наприклад, суперечності між рівнем техніки та кваліфікацією персоналу, між технологіями та умовами їх використання [7, с. 14 — 16].

Криза — це загострення суперечностей у соціально-еко­номічній системі (організації), які загрожують її життєстійкості в навколишньому середовищі.

Виходячи з наведеного визначення, кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які зароджуються у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім середовищем. Такі суперечності виникають між:

1) кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;

2) можливою та необхідною потужністю підприємства;

3) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підпри­ємство та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;

4) ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які з'являються у процесі виробництва й мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;

5) між фактичними та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток [ 9, с. 12].

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи, поступово втрачається життє­здатність підприємства, виникає дефіцит ресурсів або можли­востей підприємства для подальшого розвитку. Створюється кризова ситуація.

Кризові явища в розвитку підприємства тісно пов'язані з певним характером життєвого циклу підприємства (ЖЦП).

Взаємозв'язок розвитку ЖЦП з причинами появи кризових ситуацій ілюструє рисунок 1 [3, с. 34].

А, Б, В, Г - точки кризових ситуацій

Рис. .1. Життєвий цикл, кризові ситуації та антикризовий процес

Характерною особливістю є те, що кризові ситуації ви­никають на всіх стадіях ЖЦП. Однак реалізація всієї су­купності процедур антикризового управління починається лише на певному етапі ЖЦП: в умовах різкого спаду, який характеризується, як правило, неплатоспроможністю під­приємства.

Слід наголосити, що на мікроекономічному рівні кризи не можна ототожнювати з будь-яким окремо взятим етапом ЖЦП, стадія "старість" не є її аналогом. Також хибним є уявлення, що кризові явища характерні лише для стадії "старість". Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства. Кожна наступна фаза ЖЦП стає можливою тільки в результаті подолання кризових явищ.

Зовнішнім проявом зародження кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат підприємства у бік збільшення, а обсягу та норми прибутку — у бік зменшення. Подальше по­глиблення кризи характеризується істотним погіршенням усіх показників його стану (як кількісних, так і якісних), що призводить до поступової втрати власного капіталу та виникнення дефіциту фінансових ресурсів для розрахунку за зобов'язаннями.

Період зміни якісних характеристик процесу функці­онування підприємства характеризує поняття "цикл розвитку підприємства" [  ]. Цикл розвитку підприємства складається з таких основних стадій:

■ стадія підйому, яка характеризується зростанням кількісних та покращанням якісних ознак функціонування підприємства;

■   стадія гальмування розвитку, для якої характерні відносна стабільність кількісних та якісних показників функціонування;

■   стадія кризи, проявом якої є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства. Це призводить до порушення стану рівноваги, яке підприємство вже не в змозі самостійно відновити;

■   стадія пожвавлення, проявом якої є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності підприємства, що розглядається як перший крок подолання кризових явищ та виходу з кризового стану.

Подолання кризи дає можливість продовжити життє­діяльність (функціонування) підприємства, забезпечити його відродження на тому самому чи вищому рівні організації та ефективності. Порушення циклічності зумовлює припинення його діяльності як суб'єкта господарювання.

1.2 Фактори виникнення кризових явищ. Етапи розвитку кризи на підприємстві

Кризова ситуація в діяльності підприємства не виникає раптово, вона має свої причини (етіологію). Причина появи кризових явищ прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій спо­живачів, невизначеністю економічної поведінки контр­агентів, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем підприємства тощо. Суттєвим фактором є несприятливий вплив зовнішнього оточення.

Виділяють такі загальні ознаки класифікації кризових факторів:

1.  Залежно від місця виникнення кризових факторів:

■ Внутрішні (ендогенні) — виникнення та інтенсивність

прояву яких залежить від діяльності підприємства, провокується певними рішеннями, подіями або внутрішнім станом системи;

■  Зовнішні (екзогенні) — виникнення та інтенсивність

прояву яких залежить від діяльності підприємства, обумовлюється станом зовнішнього оточення.

2.  Залежно від наслідків виявлення окремих факторів:

■   Загальні кризові фактори, дія яких призводить до погіршення загальних умов ведення підприємницької діяльності;

■   Специфічні кризові фактори, дія яких погіршує перспективи підприємств окремого профілю ді­яльності;

■  Індивідуальні кризові фактори, дія яких призводить до

банкрутства конкретного підприємства.

3.  Залежно від ступеня впливу в межах кожної групи:

■ Основні;

■ Другорядні.

4.  Залежно від ступеня взаємообумовленості:

■ Незалежні;

■ Похідні.

5.  Залежно від часу дії:

■ Постійні;

■ Тимчасові.

6.  Залежно від підходу до визначення:

■ Потенційні;

■ Фактичні.

Найбільш важливою групою серед перелічених факторів кризових ситуацій є внутрішні та зовнішні фактори.

Зовнішні кризові фактори поділяються на міжнародні та національні кризові фактори.

Міжнародні кризові фактори обумовлюються ситуацією поза межами країни, станом та тенденціями світової економіки. У їх складі можуть бути виділені такі підгрупи:

1) Загальноекономічні фактори;

2) Політичні фактори;

3) Фактори, які пов'язані з діяльністю окремих іноземних партнерів.

Міжнародні кризові фактори мають найбільше значення для підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Вплив цієї групи факторів на їх діяльність є прямим.

Національні фактори розвитку кризових явищ формуються в межах країни та можуть бути агреговані в такі підгрупи:

1)  демографічні фактори;

2) економічні фактори;

3) політичні фактори;

4) соціальні фактори;

5) науково-технічні фактори;

6) природні фактори;

7)  інші фактори (криміногенна ситуація, екологічні фактори, стихійні лиха тощо).

Найбільш негативний вплив на поглиблення кризи, безу­мовно, справляють економічні фактори. У складі економічних факторів традиційно виокремлюють: