Основні заходи щодо удосконалення управління підприємством у кризовій ситуації

З даних таблиці, ми бачимо, що  забеспеченысть господарства оборотними і основними засобами з кожним роком невпинно скорочюються, що э негативним явищем для досліджуваного господарства.

В розрахунку на 100 га с.-г. угідь вироблено у 2010 році на 31,8 тис. грн. продукції, що на  51,7% менше, ніж у 2009 році. Це є досить суттєвим спадом виробництва. Виручка від реалізації продукції в 2010 році  в порівнянні з 2008 роком має тенденцію до зростання і це становить 6,9%. По відношенню до 2009 року навпаки виручка від реалізації скаротилася на 15,7% в порівнянні з 2010 роком.Збиток в досліджуваному господарстві в 2010 році  скоротився на 17,7 тис. грн. Це є сигналом до поліпшення заходів, які мають безпосередній вплив на виручку і прибуток від реалізації продукції.

Якщо розглядати економічну ефективність інтенсифікації, то виробництво валової продукції з розрахунку на 100 грн. основних фондів зменшувалась, а на 100 грн. виробничих витрат навпаки збільшувалась в рази. Виробництво валової продукції  в розрахунку на одного середньорічного працівника має тенденцію до щорічного зростання. В 2008 році цей показник становив 38,3 тис. грн., а в 2010 році відбулося скорочення на  24,9 тис. грн. Але головне, що рівень збитковості в 2010 році скоротився на 2,5 %. Це свідчить, що діяльність господарства налагоджується і є позитивна динаміка розвитку. 

Рентабельність – важливий якісний показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Він характеризує доходність (прибутковість) підприємства, окремих його галузей, або видів продукції.

Показники рентабельності – це найважливіші характеристики фактичного середовища формування прибутку і доходу підприємств. З цієї причини вони є обов’язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансовго стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарства в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент рентабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на гривню виробничих витрат.

Виробництво рентабельне, якщо вартість виробленої продукції і надходження коштів від її реалізації перевищують витрати виробництва цієї продукції, що забезпечує  прибуток.   Чим  вищий  рівень  рентабельності,  тим  ефективніше виробництво.

Розглянемо рівень рентабельності окремих видів продукції, галузей і господарства в цілому в таблиці 3.4.12.

3.4.12. Рівень рентабельності окремих видів продукції,

галузей і господарства в цілому

З таблиці 2.4.13 видно, що динаміка показників рентабельності характеризується нестійкістю. У 2008 році лише виробництво  насіння соняшнику мало прибутковий результат. Це можна пояснити тим, що ціна соняшника на ринку зросла, а затрати на його виробництво були значно менші за ринкову ціну. За таких умов рівень рентабельності соняшника у 2008 році складає 57,9%. У 2010 році ситуація, що склалася на ринку соняшника змінилася. При виробництві соняшника господарство збільшило витрати, а ціна на ринку впала, звідси отримали збиток і рівень рентабельності став від’ємним. Виробництво зернових та зернобобових культур для господарства є збитковим. Тому картина динаміки показників рентабельності потребує подальшого підвищення ефективності виробництва.

Підвищення собівартості виробництва озимої пшениці в значній мірі обумовило збільшення всіх матеріальних витрат. Недостатня кількість техніки не дає змоги своєчасно проводити необхідні технологічні операції, а її зношування призводить до перевитрат пального, збільшення витрат на ремонт техніки. Зростання собівартості також зумовлене збільшенням цін на пально-мастильні матеріали, посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин та ін.

За останні три роки ДП ДГ “Елітне” погіршило виробничі показники. За три роки діяльність підприємства з прибуткової змінилась на збиткову. Обсяг збитку у 2010 році становить 949,9 тис. грн., рівень збитковості господарства 16,8 %.

Сучасний товаровиробник поставлений в залежність від впливу багатьох зовнішніх факторів, які диктують ринкові відносини. Одним із таких факторів є кон'юнктура ринку, що склалася на певний момент. Від того скільки і за якою ціною виробник зможе збути свою продукцію залежить і його подальший стан. У зв'язку з цим перед сільгоспвиробником постають завдання визначення оптимальної величини об'єму продажу всіх видів продукції, при яких, з урахуванням прогнозованої ціни, він зможе отримати прибуток.

Ефективність діяльності ДП ДГ «Елітне» можна охарактеризувати на основі даних таблиці 3.4.13.

Таблиця 3.4.13. Рівень та економічна ефективність сільськогосподарського виробництва

З наведених розрахунків, ми бачимо, що основних виробничих фондів с.-г. призначення на 100 га с.-г. угідь на протязі останнійх трьох років має тенденцію до скорочення. Це говорить про те, що господарство не закупає основні засоби, для здійснення виробничої діяльності господарства. Якщо у 2008 році на 100 га припадало 646,1 тис.грн. то у 2010 році вони складали лише 406,7 тис. грн.

Виробничі витрати на 100 га с.-г. угідь змінюються за роками. Найбільші витрати господарство отримало в 2009 році- 323,3 тис. грн., а найменший показник маємо в 2008 роц – 191,4 тис. грн. Витрати праці на 100 га с.-г. угідь  на протязі 2008-2010 років зазнали незначних змін.

Про ефекктивність виробництва в ДП ДГ «Елітне» можна сказати наступне – урожайність зернових та соняшнику за досліджувані роки знизилась, це можна пояснити тим,  що за останні роки спостерігалися несприятливі кліматичні умови : влітку посуха, а взимку сильні заморозки, тому відповідно до цього склалася така тенденція урожайності. Відповідно до цього валова продукція на 100 га с.-г. угідь  у 2010 році є найменшою за досліджувані роки і складає 31,8 тис.грн.

2.5. Діагностика та експрес-аналіз кризових явищ на підприємстві

Діагностика – це один з найважливіших етапів у процесі прийняття управлінських рішень, особливо при виборі антикризової стратегії розвитку виробничого підприємства.

Методичне забезпечення діагностики кризового стану характеризується великою різноманітністю підходів та інструментів її проведення. Практично кожне підприємство зарубіжних та вітчизняних фахівців з фінансового аналізу  та антикризового управління містить викладення різноманітних методичних прийомів, які можуть використовуватися для здійнення цієї роботи.

Наявність різноманітних методик діагностики кризових явищ підприємства обумовлює доцільність їх системної класифікацій, яка надасть можливість об’єднати  різноманітні методичні підходи  в окремі групи, визначити спільні проблеми та недоліки, що притаманні окремим розробкам.

Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагностики поділяються на державні (обов’язкові) та наукові (рекомендаційні).

Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агенством з питань банкрутства, іншими державними органами та є обов’язковими для використання в певних ситуаціях, перелік яких визначено.

Залежно від напряму дослідження (функціонального спрямування оцінюючих показників) методичні підходи до проведення діагностики кризових явищ можуть бути орієнтовані на дослідження таких сфер діяльності підприємства:

1) фінансово-майновий стан;

2) результати господарської діяльності підприємств з окремих напрямів (операційної, фінансової, інвестиційної);

3) організація управління підприємством;

4) ресурсний потенціал підприємств;

5) комбінований підхід (збалансована система діагностичних показників у розрізі різних аспектів діяльності підприємства, наприклад  ресурсного, клієнтська, фінеансова, менеджерська складова).

Найбільш конкретним та доцільним  для використання, слід вважати, комбінований підхід, який дає можливість узагальнити усі складові виникнення та перебігу кризових явищ. Найменш вдалим варіантом є використання тільки фінансових показників, які обчислюються на підставі балансу підприємства, оскільки вони лише констатують становище, що склалося,  і не дають змогу встановити фактори, які його спричиняють. Навіть для експрес-діагностики доцільним є сумісне використання фінансових та економічних показників.

Виходячи з функціонального спрямування, показники кризи традиційно об’єднуються у чотири підгрупи:

1) стан ліквідності;

2) структура капіталу;

3) оборотність;

4) рентабельність.

Перелік показників кожної групи є достатньо різноманітним та дискусійним. Більш того, в різних дослідженнях пропонуються різні назви одного показника (за однакового алгоритму) та різні алгоритми розрахункуза (однакової назви)

Оцінка рівня майбутньої загрози банкрутства може здійснюватися за допомогою дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів. Стабільна тенденція до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньому періоді. Порівняння абсолютних значень показників з середньогалузевим дає можливість встановить, як швидко «відкладена загроза банкрутства» може стати наявною.

Провівши діагностику кризових явищ в ДП ДГ «Елітне», можна зробити такий висновок – дослідне господарство є нестабільним і в ньому спостерігається загроза щодо майбутнього банкрутства. Діяльність господарства є не рентабельним , що є  показником його не ефективної діяльності.

3.ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВА У КРИЗОВІЙ СИТУАЦІЇ

3.1 Удосконалення організаційної структури та структури управління. Принципи та етапи розподілу управлінських функцій згідно із розробленою схемою управління.