Методи зниження кредитного ризику комерційного банку в період ринкової нестабільності

Кредитний ризик  характеризує економічні відносини, що виникають між двома контрагентами — кредитором і позичальником — з приводу перерозподілу фінансових активів. Оскільки між кожною парою контрагентів складаються власні відносини, які не повторюються і не можуть бути виміряні точно, то процес оцінювання кредитного ризику досить складно піддається формалізації.

До того ж власне кредитні операції супроводжуються не лише кредитним, а й іншими ризиками: процентним - якщо кредит

надається під  платному ставку, інфляційним - за умови  падання

довгострокового кредиту під фіксовану ставку, валютним коли позичка надасться в іноземній валюті та ін. Отже, в процесі управління слід чітко відрізняти кредитний ризик, пов'язаний з неповерненням основної суми боргу та процентів, від інших видів ризику, бо до них застосовуються різні методи управління.

Таким чином, проблема зниження кредитного ризику банку значною мірою залежить віл, досконалості застосовуваних банком методів його оцінювання. Ці методи можуть бути уніфіковані лише до певної міри, адже кожен банк мас власну клієнтуру, свій сегмент рийку, галузеву специфіку, конкретні можливості. Обрані банком методики мають максимально враховувати ці особливості та втілювати диференційований підхід, до оцінювання кредитного ризику, оскільки показники, за якими оцінюється діяльність одних позичальників, можуть бути зовсім неприйнятними для інших. Проте мінімальний рівень уніфікації методики оцінювання кредитного ризику с необхідним, адже це допомагає банкам розробити власну систему підтримки управлінських рішень з надання позичок і забезпечує заданий рівень якості кредитного портфеля банк).

Під час оцінювання кредитного ризику доцільно розділяти індивідуальний  та портфельний кредитний ризик.

Джерелом індивідуального  кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності такого окремого коні паї снів, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями.

Розрізняють такі складові індивідуального кредитного ризику:

• кредитний ризик щодо позичальника;
• кредитний ризик щодо способу забезпечення позички;
• кредитний ризик щодо кредитної угоди.

Кредитний ризик щодо позичальника -  імовірність того, що кредит буде переведений до розряду проблемних (пролонгований або винесений на прострочення). Отже, кредитний ризик щодо позичальника відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не викопати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників.

Кредитний ризик щодо способу забезпечення позички - імовірність того, що банку це вдасться за рахунок забезпечення кредиту покрити можливі втрати через невиконання позичальником своїх зобов'язань. Забезпеченням кредиту найчастіше є гарантія, порука, страхування та застава.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди відображає імовірність того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позички для покриття можливих втрат від неї. Отже, кредитний ризик щодо кредитної угоди (Р(С)) - це добуток кредитного ризику щодо позичальника (Р(А)) на кредитний ризик щодо способу забезпечення позички (Р(В)):

 

Р(С)=Р{А)*Р(В).

 

Портфельний кредитний ризик - міра (ступінь) ризикованості кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) комерційного банку. Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів. портфель дебіторської заборгованості тощо).

Національний банк України  розробив методику оцінювання банківських ризиків, у якій визначено основні фактори кредитного ризику та параметри його оцінювання (кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик, напрям зміни ризику).

На стадії кількісного оцінювання кредитного ризику визначається набір показників, а також установлюється, який метод найдоцільніше обрати для оцінювання кожного з факторів кредитного ризику. Урахування комплексу факторів дає можливість оцінити кількість кредитного ризику (Додаток №  )

 

ДОДАТОК №

 

 

Якісний аналіз полягає у  встановленні сутності кредитного ризику, ідентифікації його джерел (чинників) і вимагає ґрунтовних знань, досвіду  та інтуїції у цій сфері діяльності.

Урахування  зазначених факторів дає можливість оцінити якість управління ризиком (Додаток № ).

 

ДОДАТОК №

Процедура якісного аналізу ризику включає:

•  аналіз та діагностику ситуації, обтяженої  ризиком;

•  визначення основних суперечностей, домінуючих тенденцій, ступеня керованості ситуації з  боку банку;

• виявлення  інтересів основних учасників ситуації, їхнього ставлення до ризику;

•  формування управлінських цілей та завдань, які виникають перед банком у  даній ситуації;

• відбір можливих методів та засобів досягнення поставлених  цілей та завдань;

•  аналіз основних чинників, які впливають на прийняття рішень, розподіл їхна керовані та некеровані параметри ризику;

•  здобуття інформації про можливі діапазони  значень некерованих

параметрів  ризику;

• генерування  набору альтернативних варіантів розвитку ситуації;

• виявлення  пріоритетів банку в кожному  з варіантів розвитку

ситуації;

•  оцінювання згенерованих альтернативних варіантів;

•  розроблення  відповідного способу дій або  програми, яка є найкращою з  погляду переведення обтяженої  ризиком ситуації у більш сприятливу для банку.

Кредитний ризик оцінюється за чотирма параметрами:

1)  кількість  ризику — вимірюється сумою  можливих фінансових втрат; характеризується  як незначна, помірна, значна;

2) якість управління  ризиком — визначається ступенем  адекватності системи виявлення, вимірювання, управління та моніторингу ризиків тим наявним ризикам, які бере на себе банк; характеризується як висока, така, що потребує вдосконалення, низька;

3) сукупний ризик  — це узагальнений висновок  щодо рівня ри-зиковості, який визначається з урахуванням оцінок кількості ризику та якості управління з урахуванням відносного значення кожного. На оцінку сукупного ризику можуть вплинути пом'якшувальні фактори, наприклад страхування. Сукупний ризик характеризується як низький, помірний, високий;

4)  напрям  ризику — ймовірна зміна сукупного  рівня ризику протягом наступних  12 місяців. Оцінюється як такий,  що зменшується, стабільний, зростає.  Напрям ризику впливає на стратегію  нагляду, дає змогу визначити,  які додаткові наглядові заходи  можуть бути вжиті для зниження ризикованості діяльності банку.

Щоб зробити  висновки щодо сукупного кредитного ризику та напрямів його зміни ураховуватися мають як кількість кредитного ризику, так і якість управління кредитним ризиком,. За результатами перевірок кредитних інспекторів сукупний кредитний ризик банку може бути: низьким, помірним та високим. Напрям зміни кредитного ризику повинен бути визначений  як такий, що зменшується, стабільний і такий, що зростає.

Методи оцінювання ризику мають визначити 3 основні компоненти ризику:

• розмір – сума можливих втрат;
• імовірність настання негативної події;
• тривалість періоду впливу ризику.

На сьогоднішній день існує велика кількість методів  оцінки кредитних ризиків. Для оцінки кредитного ризику банки використовують різні моделі. Одні з них побудовані з використанням великих масивів інформації про минулий досвід кредитування (на основі статистичних даних вираховуються закономірності), інші зводяться до аналізу інформації і порівняння її із низкою спеціально визначених критеріїв (але це потребує певних припущень, що знижує об’єктивність рішення).

Застосування  кількісної оцінки кредитоспроможності  клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в  балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім просто підраховується загальна кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі. э часом все більшого поширення набуває метод, заснований на бальній оцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводиться оцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI використовуються в англійських клірингових банках.

PARSER:

Р  - Person -  інформація про персону потенційного позичальника, його репутації.

А - Amount - обгрунтування суми кредиту; що запрошується,

R - Repayment -  можливість погашення;

S  - Security -  оцінка забезпечення;

Е  - Expediency -  доцільність кредиту;

R  - Remuneration -  винагорода банку   (процентна   ставка)   за   ризик надання кредиту.

CAMPARI:

С - Character -  репутація позичальника;

А  - Ability  - оцінка бізнесу позичальника;

М -  Means -  аналіз необхідності звертання за позикою;

Р  - Purpose  - мета кредиту;

А - Amount  - обгрунтування суми кредиту;

R - Repayment -  можливість погашення позики;

I  - Insurance  - спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовується  "правило п'яти С":

CAPACITY -  здатність погасити позику;

CHARACTER  - репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);

CAPITAL -  капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;

COLLATERAL -  наявність забезпечення. застави;

CONDITIONS  -  економічна кон'юнктура і її перспективи.

В останні десятиріччя  в західних банках розробляються  методи оцінювання якості потенційних позичальників за допомогою різних статистичних моделей, які називають класифікаційними. Класифікаційні моделі відіграють роль статистичних прийомів, за допомогою яких об'єкти спостереження можна розбити на групи. Такі моделі є корисними як засоби систематизації інформації і підготовки для прийняття управлінських рішень.

Z-модель Альтмана використовується для оцінювання ймовірності банкрутства підприємства-позичальника. Значення ключового параметра «Z» визначається за допомогою рівняння, змінні якого відображають деякі ключові характеристики підприємства-позичальника. Якщо для даного підприємства коефіцієнт перевищує певну граничну величину, то воно зараховується до надійних. Якщо ж одержаний коефіцієнт нижче від критичної величини, то надавати позичку такому підприємству не рекомендується.

Z-модель Альтмана має такий вигляд:

Z=1,2 X 1+ 1,4  X 2 + 3,3Х₃ + 0,6X4 + 1,0X5,

де:

X 1=    

 

X 2=          

 

X 3=

             

X 4=

   

X 5 =

 

Правила класифікації для  рівняння  такі:

1) якщо Z< 2,675, фірму відносять до групи банкрутів;

2) якщо Z> 2,675, фірму відносять до групи успішних. Альтман установив, що при значенні Z від 1,81 до 2,99 модель дає збої, і означив цей інтервал як «ділянка невідання». Модель Альтмана може бути використана як додатковий інструмент для оцінювання:

1) ділових кредитів;

2) управління очікуваними надходженнями;

3) процедур внутрішнього контролю;

4) інвестиційних стратегій.

Отже, модель Альтмана придатна як для оцінювання загальної  діяльності підприємства (через Z-оцінки), так і виявлення проблемних місць (через індивідуальні показники). Що ж стосується оцінювання ділових кредитів, то Альтман пропонує використовувати його кількісну модель як доповнення до якісного та інтуїтивного підходу службовців кредитних відділів банків. Але він зазначає, що модель не дає бальної оцінки кредиту. На його думку, модель і розраховані через неї Z-оцінки можуть бути цінним інструментом визначення загальної кредитоспроможності клієнтів.

Модель нагляду  за кредитами Чессера призначена для прогнозування випадків невиконання позичальником умов кредитного договору. При цьому в «невиконання умов» Чессер включає не лише непогашення позики, а й будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку. Чессер використовував дані чотирьох комерційних банків з трьох штатів за 1962—1971 р. Він вибрав дані за 37 успішними кредитами та за 37 невдалими (за якими не були виконані початкові умови). В останньому випадку дані характеризували становище за рік до порушення умов договору. Були також представлені дані щодо 21 пари кредитів за два роки до порушення умов договору. У модель Чессера входили такі шість змінних: