Методологічні засади інвестиційного аналізу

 

Джерела формування інвестиційних ресурсів

Власні інвестиційні ресурси  за рахунок внутрішніх джерел –  реінвестована частина чистого  прибутку, амортизаційні відрахування, кошти від продажу необоротних активів, надлишкові суми власних оборотних активів, страхові суми відшкодування збитків - мають певні особливості:

- простота та швидкість залучення;

- висока віддача за критерієм  норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачувати відсотки та дивіденди);

- суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

- повне збереження управління в руках засновника підприємства;

- обсяг таких джерел  у підприємства обмежений;

- відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням.

Залучені інвестиційні ресурси (зовнішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів) – емісія акцій, залучення додаткового  пайового капіталу, асигнування з  бюджетів, цільові асигнування недержавних фондів та фінансових організацій на безповоротній основі

Позикові інвестиційні ресурси – довгострокові кредити  банків, довгострокові кредити і  позики небанківських установ, державні цільові та пільгові кредити, податковий інвестиційний кредит, фінансовий лізинг, облігаційні позики.

Зовнішні (позикові та залучені) ресурси  мають такі особливості:

- високі можливості залучення;

- можливості зовнішнього контролю  за ефективністю їх використання;

- складність із залученням та оформленням;

- значний строк залучення;

- необхідність надання гарантій (на платній основі);

- підвищений ризик банкрутства у зв'язку з несвоєчасним погашенням боргу;

- втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю платити відсотки та дивіденди;

- часткова втрата управління діяльністю підприємства.

 

Системи та методи фінансування інвестиційної діяльності

Система традиційного фінансування – основним організатором фінансування інвестиційного проекту є його інвестор, який обов’язково інвестує свої власні внутрішні ресурси, несе повну відповідальність перед кредитором усім своїм майном та отримує усі доходи від реалізації проекту – передбачає такі методи фінансування: самофінансування, акціонування, кредитне фінансування, державне фінансування, змішане фінансування.

Самофінансування – здійснюється виключно за рахунок власних коштів, переважно чистого прибутку, є основним для реалізації невеликих інвестиційних проектів індивідуальних інвесторів та найкращим джерелом для фінансування інвестицій, для яких важко визначити строк окупності та рівень доходності (високо ризикові інноваційні інвестиції або заходи, які носять соціальний характер (будівництво санаторіїв, баз відпочинку, дитсадків тощо). Серед основних джерел фінансування інвестиційних проектів, зокрема, реальних постійно зростає роль амортизаційних відрахувань, які формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складають амортизаційних фонд. Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання, а податкова роль амортизації - полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

Акціонування – використовується для фінансування великих інвестиційних проектів із значними строками окупності витрат шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варантів. Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, але й матеріальні га нематеріальні цінності. Переваги в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку реалізації проекту, тобто дає можливість профінансувати нові підприємства; емісія простих акцій не зобов'язує підприємство повертати капітал і виплачувати дивіденди через певний проміжок часу.

Боргове фінансування – застосовується при фінансування інвестиційних проектів із високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотка) та незначними строками окупності витрат. Основою боргового фінансування виступає інвестиційний кредит, який може функціонувати в таких формах:

Банківський інвестиційний  кредит (строкові кредити, револьверні кредитні лінії в межах ліміту та проектні кредити);

Кредитування на консорційних засадах - здійснюється за схемою: «створюй - володій - експлуатуй», передбачає згоду між учасниками проекту щодо утворення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власником на пайових умовах. Звичайно на умовах консорціуму банк або декілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо. Для реалізації великих проектів можуть створюватися ПФГ та консорціуми, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє кредитування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Державний інвестиційний  кредит - кредитором виступає держава, а позичальником підприємства державної форми власності.

Міжнародний інвестиційний  кредит – кредиторами є уряди зарубіжних країн, іноземні та міжнародні банки, фінансові організації, фірми.

Податковий інвестиційний  кредит - це відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на визначений строк із метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних (інноваційних) програм із наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством унаслідок реалізації інвестиційних програм. Має цільове призначення (науково-технічне оновлення виробництва, розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей, розвиток пріоритетних галузей).

Товарний  інвестиційний кредит існує у вигляді лізингу - як довгострокової здачі в оренду з правом викупу основних засобів, а фінансовий лізинг (строк, за який амортизується 60% вартості об'єкту лізингу). До фінансового лізингу відносяться, як правило, контракти, що передбачають сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов'язаних із придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку.

Андерайтинг - надання фінансовими установами коштів клієнтам для реалізації довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного викупу випусків промислових облігацій які емітуються цими клієнтами. Має широке розповсюдження в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків за кордоном. Зазвичай надається підприємствам, які не мають перед банком зобов'язань по раніше отриманим позичках, та тільки для єдиного виду цінних паперів - іменних промислових облігацій з плаваючою процентною ставкою, номінал яких ув'язаний з динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад, золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.

Фінансування  інвестиційних проектів шляхом надання  дотацій - цей метод використовується для підтримки інвестиційних проектів урядовими чи неурядовими організаціями шляхом надання дотацій, грантів, субвенцій, спонсорської та донорської допомоги за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, централізованих державних та місцевих фондів. Інвестиційні проекти, при цьому, обираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного й соціального розвитку та пріоритетним напрямкам структурної перебудови економіки.

Змішане фінансування - базується на комбінаціях різних методів фінансування інвестиційних проектів.

 

Система проектного фінансування – організатором фінансування проекту є не лише його ініціатор, а й інші учасники (кредитори чи інвестори), які є засновниками проектної компанії та розподіляють доходи, ризики та право контролю за реалізацією проекту; фінансові зобов’язання виконуються за рахунок доходів від його реалізації – передбачає такі методи:

• фінансування з правом повного регресу (позичальник гарантує кредитору повністю виконати усі вимоги не залежно від результатів реалізації проекту, кредитор не є учасником і цілком позбавлений ризику);
• фінансування з правом часткового регресу (фінансова відповідальність позичальника є частковою, кредитори мають обмежене право вимоги, кожен із учасників проекту бере на себе ті ризики, які залежать від його діяльності);
• фінансування без права регресу (кредитор не отримує жодних гарантій повернення коштів і бере на себе усі ризики, як і решта учасників проекту).

Регрес – це право кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника щодо виконання зобов’язань.

 

3. Оцінка вартості  інвестиційних ресурсів

Вартість інвестиційного капіталу - це необхідна ставка доходу, яку повинна мати фірма, щоб покривати витрати для залучення капіталів на ринку. Основними факторами, що визначають вартість інвестиційного капіталу є: ризикованість доходів, вага заборгованості в структурі капіталу, фінансова стійкість компанії та інші фактори.

Вартість інвестиційного капіталу можна розглядати як міру прибутковості підприємства, тобто існує пряма залежність між вартістю інвестиційного капіталу та внутрішньою нормою доходності інвестицій (IRR) (якщо IRR вище за вартість інвестованого капіталу - то проект прибутковий, якщо ні - то збитковий).

Вартість капіталу можна також  розглядати і як премію за ризик, яку інвестори на ринку пов'язують із фірмою або цінними паперами. Премія за ризик - це додаткова необхідна ставка доходу, що має бути заплачена понад безпечну ставку( чим вища премія за ризик, тим більши ризикове підприємство або цінні папери).

Крім рівня прибутковості та ризику, на вартість інвестиційного капіталу впливає і те, які джерела фінансування залучаються для реалізації інвестицій, бо ціна власних (прибутку), боргових (банківські позички, емісія облігацій) та залучених (емісія привілейованих та звичайних акцій) ресурсів різна.

Таким чином, основною проблемою у  формуванні джерел фінансування інвестиційних  проектів є визначення їх вартості залучення капіталу.

Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:

а) середня сума використовуваного  власного капіталу в звітному періоді за балансовою вартістю. Цей показник служить вихідною базою коригування суми власного капіталу з урахуванням  поточної ринкової його оцінки. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за низку внутрішніх звітних періодів;

б) середня сума використовуваного  власного капіталу в поточній ринковій оцінці. Методика розрахунку цього  показника заснована на переоцінці чистих активів підприємства;

в) сума виплат власникам капіталу (у формі процентів, дивідендів тощо) за рахунок чистого прибутку підприємства. Ця сума і являє собою ту ціну, яку підприємство платить за використовуваний капітал власників. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, встановлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілу чистого прибутку.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді  визначається за наступною формулою:         

ВКфз =( ЧПв *100) / ВК,

де     ВКфз - вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у  звітному періоді,%;

         ЧПв - сума  чистого прибутку, сплачена власникам  підприємства в процесі його  розподілу за звітний період;

         ВК - середня  сума власного капіталу підприємства  у звітному періоді. 

 Процес управління вартістю  цього елементу власного капіталу пов'язаний з формуванням операційного прибутку підприємства і здійснюваної ним політики розподілу прибутку.

 Відповідно вартість функціонуючого  власного капіталу в плановому  періоді визначається за формулою:

ВКфп =ВКфз *Пвт,

де    ВКфп - вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в плановому періоді,%;

       ВКфз - вартість  функціонуючого власного капіталу  підприємства у звітному періоді,%;

       Пвт - плановий  темп зростання виплат прибутку  власникам на одиницю вкладеного                              капіталу , виражений десятковим дробом.

 Вартість нерозподіленого  прибутку останнього звітного  періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Так як нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану її частину, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить.