Магістерська програма «Фінансова аналітика та інжиніринг у банку»

Огляд методичної літератури з аналізу банківської  діяльності та ознайомлення з практикою  безпосередньо в банках свідчить, що на сьогодні єдина система показників, які в узагальнюючому вигляді  характеризують їх фінансовий стан, остаточно  ще не склалася. Кожний банк використовує свої самостійно розроблені методики, що включають різні показники, які  часто суттєво різняться [4; с. 355].

Розглянемо світовий досвід виміру та оцінки результатів діяльності банків.

Найпопулярнішою є модель американської  корпорації «Дюпон» (DuPont Model). Модель DuPont дає змогу ув’язати всі основні  фінансові параметри. Вона стала  базовою технологією фінансового  аналізу діяльності всіх учасників  ринку. В основі цієї моделі лежить доктрина Return on Investment (ROI) для підприємств, тобто рентабельність інвестицій. Необхідність врахування банківської специфіки призвела до деякої трансформації початкової моделі DuPont, в результаті чого з’явилася модель оцінки рентабельності активів банку (ROA − Return on Assets):

. (1.1)

Кожний параметр цієї формули розкладається  на нові компоненти і в результаті з’являється розгорнута система  співвідношень, яка дає змогу  оцінювати вплив на рентабельність активів ефективності управління податками  (T − taxability), маржі прибутку (M − margin of profit), дохідності активів (I_A − assets income):

,                                                               (1.2)

де А (average net assets) − середньозважені чисті активи банку; Р_at (operating profit after tax) − величина операційного прибутку після оподаткування;                        P_bt (operating profit befor tax) − операційний прибуток до оподаткування;                           I (income) − доходи банку.

У 70-х роках почали застосовувати  фінансовий показник  прибутку на одну акцію − EPS (Earnings Per Share):

.            (1.3)

Прибуток на акцію (EPS) є одним  з основних фінансових показників, що використовується для оцінки банку  на фондовому ринку, для порівняння його інвестиційної привабливості  та ефективності. Крім того, це один з  небагатьох фінансових показників, правила  розрахунку яких зафіксовані у міжнародних  стандартах фінансової звітності (IAS 33) [61, с. 767-790].

У міжнародній практиці для аналізу  ефективності банківської діяльності також використовують аналітичну модель М. Гордона та модель В. Шарпа, які  ґрунтуються на ринкових оцінках  вартості банківських акцій як одного із різновидів цінних паперів.

При практичному застосуванні цих моделей в Україні виникає кілька проблем, пов’язаних з недостатністю інформації, відсутністю на ринку необхідних для обчислень індикаторів, зокрема таких як ставка без ризику, ціни купівлі та продажу акцій банку. Цілком очевидно, що адекватність цих моделей визначається ступенем об’єктивності вихідних даних, які, в свою чергу залежать від рівня розвитку фінансових ринків, рівня їх ліквідності, ступеня поширення банківських акцій в активному обігу. Відтак формування об’єктивних значень ринкових індикаторів не завжди можливе, зокрема через нерозвинутість фондового ринку та недостатнього поширення банківських акцій в обігу, як це має місце в Україні [45, с. 71].

Показник рентабельності капіталу банку (ROE) з’явився в результаті подальшого вдосконалення моделі DuPont і тепер його прийнято вважати одним з основних показників оцінки прибутковості банківської діяльності, що характеризує, наскільки ефективно використовувались кошти власників протягом року. Факторний аналіз ROE, як правило, здійснюється із використанням модифікованої формули Дюпона, яка відображає залежність рентабельності капіталу від рентабельності активів (ROA) та мультиплікатора капіталу (mm_e):

,                                                   (1.4)

де Р_at (operating profit after tax) − величина операційного прибутку після оподаткування; А (average net assets) − чисті активи банку; Е (equity) − капітал банку (як різниця між активами та зобов’язаннями).

Не дивлячись на очевидні переваги показників ROE та ROA, неможливість врахування різних видів ризику призвела до появи  у зарубіжній банківській практиці концепції RAMP (Risk Adjusted Profitability Measurement) −  «оцінка прибутковості з урахуванням  рівня ризику». Мета цієї концепції  полягає в оцінці ефективності розміщення капіталу з різними ризиками і  доходом на порівнянній основі, створення  загальної бази для оцінки ризику та його прямого обліку при аналізі  ефективності діяльності. В межах  цієї концепції виділяють два  основні методи: RORAC (Return on Risk-Adjusted Capital) − визначення відношення прибутку до капіталу, зваженого на ризик; RAROC (Risk-Adjusted Return on Capital) − визначення відношення прибутку, зваженого на ризик, до величини капіталу. Можна також поєднати ці два методи у моделі RARORAC (Risk-Adjusted Return on Risk-Adjusted Capital) [69]:

,    ,   ,        (1.5)

де C_r − власний капітал банку, зважений на ризик (регулятивний капітал банку); P_r − прибуток банку, зважений на ризик.

Застосування зазначеного підходу  значною мірою ускладнюється  через такі об’єктивні причини: необхідна  деталізація інформаційної бази аналізу до рівня окремих операцій, послуг, клієнтів, що робить можливим застосування концепції лише в межах внутрішнього аналізу. Крім того, є складності у  визначенні категорії ризику, оскільки виникає ймовірність зловживань щодо його оцінки.

Усі наведені показники розраховуються на основі даних бухгалтерського  обліку на визначену дату і відображають вже досягнуті у роботі банку  результати. Проте вони не відображають вартість капіталу у часі, тобто  віддача капіталу не порівнюється з  дохідністю альтернативних активів.

Фінансовий  стан є узагальненою характеристикою  ефективності управління фінансовою і  господарською діяльністю банку, тобто  його активами і пасивами. При цьому  якість і координованість управління активами і пасивами банку (відповідно до вибраної схеми управління ними) відбиваються в системі основних показників фінансового стану банку (рис. 1.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Основні напрями аналізу фінансового стану банку

 

Аналіз  фінансового стану комерційного банку по трьом найважливішим, структуроутворюючим  розділам — аналіз якості управління активами банку, аналіз якості управління його пасивами і аналіз основних показників фінансового стану банку — дозволяє вивчати і оцінювати діяльність банку з системних і комплексних позицій.

Ефективне управління активами і пасивами комерційного банку є основою його стабільності і надійності. Стратегічна мета цього  управління -— створення качественното, масштабного потоку чистого процентного  доходу, що постійно росте, тобто максимізація різниці між процентними ставками залучення і розміщення засобів  при підтримці необхідного рівня  ліквідності і ризику. У свою чергу, процентними активами і пасивами управляють по відповідних процентних циклах, моментом зміни ставок відсотків, що визначається. Таке постійне управління зміною структури балансу, засноване  на вивченні і прогнозуванні поведінки  ринкових процентних ставок є важливої системи правління активами і  пасивами банку.

Проте баланс банку складається не тільки з  схильних до зміни процентних ставок активів і пасивів. Ті активи балансу, які є довгостроковими, не дозволяють швидко змінювати його структуру, і  цей чинник повинен враховуватися  при формуванні раціональних пропорцій  між статтями бухгалтерського балансу.

Оскільки  від якості управління активами і  пасивами банку залежить в цілому рівень його фінансового стану, то дуже важливо, щоб питаннями такого управління займався спеціально виділений структурний підрозділ банку.

Хоча  результативність діяльності банку  характеризує, як указувалося вище, результативність його менеджменту, проте  приведена система оцінки банку  буде неповною без включення в  неї аналізу існуючого рівня  власне менеджменту, генеральною метою  якого якраз і є забезпечення стабільного фінансового стану  кредитної установи. Саме від даного чинника фінансового стану банку  найбезпосереднішим чином залежить і якість управління пасивами банку, і якість управління активами, і  самі показники фінансового положення  банку.

Оскільки  оцінка банківського менеджменту є  самостійним завданням, що вимагає  окремого вивчення, а великий об'єм не дозволяє реалізувати її в рамках даної роботи, тут обмежимося лише перерахуванням основних параметрів, що оцінюють стан менеджменту. До них необхідно віднести: професійну компетентність головних менеджерів банку, систему навчання персоналу, наявність і рівень роботи комітетів (кредитового, аудиторського, ревізійного), аналітичних служб; оптимальність організаційної структури банку, наявність і ступінь реалізації банківської политики, внутрішніх інструкцій і методичного забезпечення, якість оформлення банківської документації, дотримання законодавства, інструкцій і інші параметри.

На сьогодні існує кілька загально-прийнятих  методик оцінки діяльності банків. Найвідоміша — рекомендована у 1988 році Базельським комітетом із банківського нагляду (Basel Committee on Banking Supervision), яка базується на показниках адекватності капіталу банку (Базель І). У липні 2004 року з’явилася вдосконалена методика — Базель ІІ: “Міжнародна конвергенція виміру капіталу та стандартів капіталу: нові підходи”, яка нині перебуває в стадії впровадження [20; с.4].

Більшість методик поєднує чотири групи  показників, що дають можливість оцінити  фінансовий стан банку виходячи із:

1. оцінки фінансової стійкості;
2. оцінки ділової активності;
3. оцінки ліквідності;
4. оцінки ефективності управління [29; с.34].