Отчет по практике пойденой в ОАО "Ощадбанк"

89

ЗМІСТ

ВСТУП

              У будь-який період розвитку суспільства банки активно впливають на суспільні відносини, оскільки є фінансовими інститутами, що накопичують і розповсюджують особливий товар – платіжні кошти. Банки здійснюють кредитні операції за різноманітними схемами, беруть участь у реалізації важливих загальнодержавних програм з фінансової підтримки розвитку пріоритетних сфер і галузей в економіці, впроваджують у практику ефективні й гнучкі кредитні інструменти.

              Банки посіли провідне місце серед фінансових інститутів розвинутих країн і здійснюють вплив на соціально – економічні і поличні процеси, особливо в період глобалізації світової економіки та заполітизованої вітчизняної. Не є винятком і період формування стійкої економіки в Україні, коли не вистачає надійних інструментів для акумулювання і розподілу наявних фінансових ресурсів.

              Об’єктивна необхідність проведення економічних реформ в Україні, подолання кризових явищ у виробничій та фінансовій сферах, забезпечення соціального захисту населення ставлять перед банківською системою завдання пошуку нових підходів до організації діяльності банківських установ, зокрема АТ «Ощадбанк».

              Проблеми функціонування та методи дослідження фінансового стану  банківської системи України були висвітлені у працях таких вітчизняних вчених, як О.В. Дзюблюк, Б.С. Івасів, А.М. Мороз, М.І. Савлук, К.А. Срібна. Окремі аспекти діяльності та розвитку Ощадбанку були досліджені у працях В. Другова, Г.О. Пересадько, Г. Ханаса.

              Важливість цієї теми полягає у вивченні  банківської системи через призму оцінки фінансового стану Ощадбанку, аналізуючи його діяльність. У даний час надійність і фінансова стійкість є основними факторами, що впливають на свідомість клієнтів при виборі банку.

              Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають у кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів та партнерів.

              Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

              У роботі я намагатимусь показати деякі аспекти цієї широкої теми, це стосується оцінки фінансового стану банку. Мета, яку я ставлю при дослідженні цієї теми, полягає у вивченні методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці фінансового стану банку і порівняти їх із зарубіжним досвідом. Адже тепер ми маємо можливість співпрацювати із закордонними колегами не тільки на державному рівні, але і на рівні кореспондентських відносин банків.

Об’єктом аналізу переддипломної практики є Акціонерне товариство «Ощадбанк».

Теоретичною і методологічною основою написання звіту стали фінансові та річні звіти АТ «Ощадбанку» за 2007-2011 роки.

1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  АТ «ОЩАДБАНК» ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ

1.1      Історія виникнення «Ощадбанку»

Ощадна справа є діяльністю яка безпосередньо пов’язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Кожна людина так чи інакше зацікавлена в розумному заощадженні коштів та збільшенні свого добробуту. З огляду на історію виникнення ощадних кас можна зробити висновок, що і два століття тому люди піклувалися про покращення свого життя так само, як і зараз, і не остання роль у цьому належала саме ощадній справі.

 У Західній Україні заощадження приватних осіб приймали окружні каси губернаторства. В 1783 році такі ж каси було засновано в Галичині. Згідно зі спеціальним цісарським привілеєм у 1843 році у Львові започатковує діяльність Галицька ощадна каса, гаслом якої було "Працюй та заощаджуй". Гарантом повернення коштів на першу вимогу та своєчасної виплати процентів для вкладників був Крайовий Сейм.

 Значний вплив на розвиток ощадних кас на Заході України мав Австро-Угорський державний банк. Так, у Статуті ощадної каси міста Тернополя було зазначено, зокрема, що "...метою її створення є надання заможним верствам населення можливості безпечного збереження коштів і отримання процентів...". Необхідно додати, що така мета була дуже доречною для того часу, оскільки послугами ощадкас користувалися заможні громадяни.

 Війна 1914 року негативно позначилась на фінансово-банківській системі Західної України. Подальший розподіл території держави призвів до зруйнування єдиної мережі кас. Тільки після реформи 1924 року відновився розвиток ощадних кас на західних землях.

 На відміну від західної частини України, на Сході ощадних кас було небагато і розміщувалися вони переважно у великих містах. В 1782 році, за рік до появи Галицької ощадної каси, було відкрито касу в Одесі - першу на східній території України. Примітною особливістю східноукраїнських ощадкас того часу було те, що вони не давали позик у приватні руки. Залучені у населення кошти ощадкаси направляли виключно на підтримку державного кредиту. Так тривало до 1895 року, коли було прийнято новий Статут (перший Статут – 1842 року), згідно з яким каси офіційно почали називати державними.

 Цікаво, що клієнт мав право робити внески на книжку в будь-якій частині імперії. Право користування ощадкнижкою мали також й неповнолітні. Загалом на 1889 рік у Східній Україні діяло 125 ощадних кас (більшість – у Чернігівській губернії), які працювали при скарбницях. Як самостійні установи ощадкаси були лише у Києві, Харкові, Одесі та деяких інших великих містах.

 У період 1917-1921 років ощадкаси Східної України було ліквідовано і відновлено після входження України до Союзу - в 1922 році.

Ощадні каси радянського взірця розміщували облігації, проводили вкладні операції, сприяли впровадженню червінців і їх обміну в 1924 році на карбованці. Крім цього, до повноважень ощадкас входило страхування заробітної плати робітників від знецінення.

Потрібно зазначити, що після 1932 року ощадкаси перетворились на монопольні кредитні установи, що різнобічно залучали грошові кошти населення для державних потреб. Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка спричинила закриття та евакуацію ощадних установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника.

 Істотні зміни в діяльності ощадкас відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас СРСР було передано Мінфіну у відання Держбанку. В результаті зміни підлеглості ощадкаси припинили передавати вклади у держбюджет і почали використовувати їх на створення єдиного союзного позичкового фонду (частка України в 1970 році – 19,6%). З 1972 року в ощадкасах запроваджується повний госпрозрахунок.

 Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки стрімко зростають доходи населення, і як результат, його заощадження. Інфляція зумовила реформування банківської системи 1988 року, і мережа ощадкас трансформувалась в установи Ощадбанку СРСР.

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і проголошує свою незалежність. З проголошенням незалежності України Ощадбанк відокремлюється від Ощадбанку СРСР.

 Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України "Про банки та банківську діяльність" Ощадний банк України набув спеціального статусу.

 31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано як самостійну банківську установу в Національному банку України –"Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України”.

 Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 р. на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 р. Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"(скорочена назва – «Ощадбанк»).

 На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

1.2 Основні цілі і функції діяльності АТ «Ощадбанк» та його організаційна

структура

Акціонерне товариство  «Ощадбанк» є однією з найбільших фінансово-банківських установ в Україні, яка стабільно працює в умовах постійної конкуренції на ринку банківських послуг та прагне бути сучасним конкурентоспроможним банком.

Це єдиний в Україні банк, що має закріплену Законом України «Про банки і банківську діяльність» державну гарантію повного збереження грошових коштів громадян, довірених банку. Банк здійснює свою діяльність на підставі отриманих: Банківської Ліцензії № 148 від 16.01.2002р., Дозволу №148-2 на проведення банківських операцій та додатку №148-2 до нього від 29.04.2002 року.

Місією державного ощадного банку є відтворення ідеї тривалого заощадження коштів населення на принципах справедливої доходності та надзвичайної надійності. Ощадбанк має на меті відновити довіру населення, як запоруку стабільності національної банківської системи, економічного зростання країни та підвищення добробуту громадян.

Стратегічною метою «Ощадбанку»  є впровадження сучасних банківських технологій та продуктів як основи підвищення операційної ефективності та забезпечення зваженого і стійкого зростання у довгостроковій перспективі.

Основними стратегічними завданнями банку є:

1) стати ефективним інструментом успішного просування державних пріоритетів, забезпечити реалізацію низки успішних проектів, пов’язаних з державними ініціативами;

2) забезпечити позиції лідера з обслуговування розрахунково-касових операцій;

3) утримати вагомі позиції на ринку роздрібних банківських послуг, при цьому збільшити портфель кредитів фізичним особам у 5 разів та наростити портфель залучень від фізичних осіб у 2,5 рази;

4) залишитись мінімальним джерелом ризику для держави, включаючись серед іншого, зменшення відношення суми розрахункового резерву до кредитного портфеля фізичних осіб до рівня 2,3% та утримання показника відношення суми розрахункового резерву за новими кредитами юридичним особам до відповідного портфелю на рівні не більше 4%;

5) забезпечити активну позицію Банку на ринку корпоративних клієнтів, насамперед, збільшити кредити юридичним особам 7,5 рази;

6) забезпечити стовідсоткове формування резервів відповідно до вимог Національного банку України;