Термін "діагностика"

аналізу фінансового стану  підприємства показників доходу та витрат під-

приємства; розрахунок ставки дисконтування (або коефіцієнта  капіталіза-

ції) в залежності від обраного методу та показника доходу; розрахунок

вартості бізнесу шляхом приведення майбутніх доходів на дату проведення

оцінки, використовуючи методи дисконтування або капіталізації.

1. Метод дисконтування  грошових потоків (DCF) застосовують, коли

майбутні грошові потоки підприємства стабільні та є можливість обґрун-

товано прогнозувати зміну  грошових потоків підприємства в  майбутньому.

Очікуваний грошовий потік (або дивіденди) для кожного прогнозного

періоду визначають! виходячи з минулих результатів бізнесу, перспектив

його розвитку, а також  галузевих і загальноекономічних  факторів

Грошовий потік (Саsh-Flow) складається  з чистого прибутку, сум на-

рахованої амортизації необоротних  активів, +(-) змін довгострокових зо-

бов'язань, приросту чистих оборотних  активів.

Можливий розрахунок ставки дисконту як суми процентної ставки з

мінімальним ризиком і  кумулятивної надбавки за ризик (премії за інвесту-

вання в це підприємство, й поправки на премії за ризик інвестування в

малий бізнес, характер (закритого) товариства, країни інвестування). Якщо

оцінюється бізнес, чи інвестиційний  проект, спрямований на розширення

або підтримку випуску  продажів продукції, яку підприємство вже виробляє

та спеціалізується, як ставку дисконту можна використовувати  вже

досягнуту цим підприємством  віддачу з інвестицій — фінансовий коефі-

цієнт доходу на інвестиції.

Вартість підприємства на дату оцінки за цим методом визначають як:

V = Σ[CFt/(1+r)t] + RV/(1+r)t (6.1)

де V - вартість підприємства на дар/ оцінки;

CFt - сумарна величина операційного  та інвестиційного Саsh-Flow

56

періоді t;

RV - залишкова вартість  підприємства з періоді t;

n- ставка дисконтування.

Вартість підприємства можна  визначити через дисконтування

дивідендів;

V = N*Σ[Dt/(1+r)t]

де V - вартість підприємства на дату оцінки;

Dt -дивіденд у грошевій  формі (на одну акцію), очікуваний  у періоді 1;

N - кількість випущених  або емітованих простих акцій;

г - норма доходності.

2. Метод капіталізації  доходів.

Вартість підприємства за цим методом визначають за нетто-під-ходом

як частка від ділення  очікуваних доходів підприємства, що підлягають

капіталізації, й ставки вартості власного капіталу.

За брутто-підходом вартість підприємства встановлюють як різницю

частки від ділення  прибутку до сплати процентів на середньозважену

вартість капіталу й суми позичкового капіталу.

ІІІ. Оцінку вартості підприємства (бізнесу) із застосуванням методів

порівняльного підходу проводять  шляхом порівняння (зіставлення) об'єкта

оцінки з аналогічними об'єктами, у відношенні яких є інформація про ціни

угод з ними, або з  цінами раніше укладених угод з об'єктом  оцінки.

Відбір підприємств для  порівняння виконують за наступними

критеріями: належність до тієї чи іншої галузі, регіону; вид виробленої

продукції чи послуг; диверсифікація продукції чи послуг; стадія життєвого

циклу, на якій знаходиться  підприємство; розміри підприємств, стратегія їх

діяльності, фінансові характеристики.

1. Метод компанії-аналога  (метод угод)

Вартість підприємства методом  компанії-аналога (угод) розраховують

за такими процедурами: збір і обробка інформації, необхідної для

визначення можливих аналогів об'єкта оцінки, вибору з їх числа  аналогів

57

об'єкта оцінки і розрахунку цінових мультиплікаторів; визначення

можливих аналогів об'єкта оцінки; обґрунтований відбір з числа  можливих

аналогів об'єкта оцінки аналогів об'єкта оцінки; визначення ціни аналогів

об'єктів оцінки, прийнятих  для розрахунку цінових мультиплікаторів:

визначення складу цінових  мультиплікаторів і обґрунтування  їх вибору;

визначення бази порівняння за об'єктом оцінки та аналогам об'єкта оцінки

за кожним з обраних  цінових мультиплікаторів; необхідні  корегування на

відмінності між об'єктом  оцінки та аналогами об'єкта оцінки; розрахунок

цінових мультиплікаторів за кожним аналогом об'єкта оцінки; розрахунок

вартості об'єкта оцінки як добуток цінового мультиплікатора  за кожним

аналогом об'єкта оцінки на відповідну базу порівняння об'єкта оцінки;

узагальнення результатів  розрахунків вартості об'єкта оцінки при ви-

користанні різних цінових  мультиплікаторів і аналогів об'єкта оцінки; ви-

значення відповідності  отриманих результатів принципам  оцінки, харак-

теристикам об'єкта оцінки, предмету та умовам угоди, аналіз достатності  та

вірогідності інформації, та висновок про ступінь прийнятності отриманого

результату при виведенні  підсумкової величини вартості об'єкта оцінки

Залежно від способу визначення фінансової бази ціновими

мультиплікаторами є: інтервальні (ціна/прибуток, ціна/грошовий потік, ці-

на/дивідендні виплати); миттєві (ціна/балансова вартість, ціна/чиста  вар-

тість активів).

Застосування методу підприємства-аналога  допускається у випадку

використання як мінімум  трьох аналогів об'єкта оцінки за кожним ціновим

мультиплікатором, методу угод — як мінімум двох аналогів об'єкта оцінки

за кожним ціновим мультиплікатором.

2. Метод галузевих коефіцієнтів.

На основі аналізу практики продажів бізнесу в тій чи іншій  галузі ви-

значається залежність між  ціною продажу та яким-небудь показником. У

результаті узагальнення розроблені досить прості формули визначення

вартості підприємства, яке  оцінюється. Досвід західних оціночних  підпри-

58

ємств свідчить про наступне:

рекламні агенції та бухгалтерські  фірми продаються, відповідно, за

0,7 та 0,5 від річної виручки;

ресторани й туристичні агенції  від валової виручки-відповідно 0,25-0,5

та 0,04-0,1;

заправні станції — 1,2 - 2,0 від місячної виручки;

підприємства роздрібної торгівлі — 0,75 - 1,5 від суми: чистий дохід +

обладнання +запаси;

машинобудівні підприємства — 1,5 - 2,5 від суми: чистий дохід +

запаси.

6.4. Коригування вартості

Коригування вартості підприємства на фінансовий стан. Для

врахування фінансового  стану при проведенні оцінки підприємства вико-

ристовують кількісний показник — надлишок (дефіцит) оборотного капі-

талу (розраховують зіставленням необхідного і наявного оборотного

капіталу).

Якщо проведений аналіз фінансового  станову підприємства виявляє:

надлишок оборотного капіталу, то його необхідно додати до отри-

маної ціни підприємства, оскільки його величина виражає наявні та неви-

користані високоліквідні активи;

дефіцит оборотного капіталу, його необхідно відняти з отриманої  ці-

ни підприємства, тому що це кошти, які власник (інвестор) підприємства

повинен вкласти з метою  забезпечення його безперебійного функціону-

вання в майбутньому.

Коригування вартості підприємства на оцінювану частку (ступінь

контролю). Вартість контролю залежить від можливості здійснювати  будь-

яке право або весь набір  прав, пов'язаних з контролем над  підприємством.

Якщо об'єктом оцінки є  контрольна участь, виконують коригування  в

59

розмірі премії за контрольну участь. Якщо об'єктом оцінки є неконтрольна

участь, виконують коригування  в розмірі знижки за неконтрольну участь.

Коригування вартості підприємства на ліквідність частки, що

оцінюється. Придатність  до швидкої реалізації пакету акцій  виразно під-

вищує вартість підприємства (бізнесу) (премія за ліквідність), і, навпаки,

відсутність ліквідності  знижує його вартість. Відсутність  ліквідності пакету

акцій може бути врахована  одним з трьох способів: збільшенням  ставки

дисконту для врахування недоліків, пов'язаних з неліквідністю; окремою

знижкою на неліквідність; врахуванням  знижки на ліквідність в процесі  ко-

регування на ризик.

Інші фактори, які слід брати до уваги в різних випадках: основний

управлінський персонал; вузькість  асортименту виготовленої продукції;

інтенсивність і характер зусиль підприємства а області НДДКР. його по-

ложення в галузі, масштаби та якість активів у порівнянні з  іншими під-

приємствами, освітні й  навчальні програми.

Підсумкова величина вартості об'єкта оцінки повинна ґрунтуватися на

розрахункових величинах, отриманих  за результатами застосування методів

оцінки, і залежати від  відповідності застосованих підходів і методів оцінки

принципам оцінки, характеристикам  об'єкта оцінки, предмету й умовам

передбачуваної угоди  з об'єктом оцінки. Оцінювач обґрунтовує  в звіті

відповідність результатів, отриманих з використанням різних підходів і

методів оцінки, цим критеріям  і вибір того або іншого значення питомої

ваги кожного метода при  виведенні підсумкової величини вартості

60

Модуль 2. ДІАГНОСТИКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

ТА ОЦІНКА ЙОГО СТАНУ

Тема 7. УПРАВЛІНСЬКА ДІАГНОСТИКА

7.1. Цілі, принципи й методи управлінського аналізу

Необхідність проведення управлінського аналізу визначається де-

кількома факторами: показники  діяльності підприємства не відповідають

очікуванням акціонерів (власників); необхідно виявити проблеми управ-

ління, що є причинами зниження ефективності діяльності; потрібно сти-

мулювати зростання ефективності діяльності підприємства; існують

труднощі у визначенні проблемних областей підприємства; відсутні ре-

сурси, необхідні для вивчення системи управління підприємства; потрібно

визначити внутрішні ресурси  й можливості, які можуть розглядатися як

сильні і слабкі сторони  підприємства, оцінити їх важливість і встановити,

які з них можуть стати  основою конкурентних переваг.

Управлінський аналіз — це процес комплексного аналізу внутрішніх

ресурсів і можливостей  підприємства, спрямований на оцінку їх наявності

та відповідності поставленим  цілям і завданням (зокрема, стратегічним

завданням забезпечення та підтримки  конкурентних переваг підприємства),

на оцінку поточного стану  підприємства, його сильних і слабких  сторін,

виявлення стратегічних проблем.

Конкретний перелік показників, ресурсів і сфер діяльності підпри-

ємства, які необхідно  проаналізувати, змінюється з урахуванням  зміни умов

функціонування підприємства.

Можна виокремити чотири напрямки, за якими може проводитися

управлінський аналіз:

1. Процесний аналіз управління  — аналіз ефективності й результа-

тивності діяльності менеджменту (процесів планування, організації, коор-

61

динації та контролю).

2. Функціональний аналіз  управління — аналіз ефективності  та ре-

зультативності управління за окремими функціями (функція маркетингу,

виробнича функція, функція  постачання, функція управління фінансами,

функція загального управління, функція управління персоналом), тобто

відповідними функціональними  підрозділами підприємства,

3. Ситуаційний аналіз або  аналіз відповідності й взаємозв'язків  у

межах існуючої системи управління з різними факторами та компонентами

зовнішнього середовища (SWОТ-аналіз, аналіз стратегічної позиції, займа-

ної підприємством, аналіз сегментів  ринку, аналіз конкуренції та позицій-

ний аналіз).

4. Внутрішній аналіз відповідності  й взаємозв'язків у межах комп-

лексної системи управління підприємством (комплексний аналіз ступеню

інтеграції, автоматизації  функціональних підсистем, аналіз інформаційних

систем підтримки прийняття  управлінських рішень).

Комплексний аналіз складається  з аналізу за всіма напрямками, під

час експрес-діагностики  можна обмежитися будь-яким одним  з підходів, що

виявиться найбільш придатним, виходячи з мети аналізу.

Робота з проведення організаційної діагностики дозволяє: виявити

ключові проблеми; причини  й джерела їхнього виникнення; варіанти ви-

рішення цих проблем з  прогнозом можливих результатів.

Консультування з управління та організаційного розвитку — це вид

консультативної діяльності, в основі якої лежать контрактні відносини  з

надання послуг підприємствам  за допомогою спеціально навчених і

кваліфікованих осіб щодо виявлення, аналізу та вирішення  проблем: по-

в'язаних з управлінською  діяльністю в цілому і діяльністю фінансово-еко-

номічних, комерційних (збутових, маркетингових, постачальницьких,

складських), кадрових, інформаційних  та інших служб зокрема. Консуль-

таційні послуги можна  виконувати в різних формах; від  консультацій у

вигляді зворотного зв'язку з керівництвом підприємства і звітів про систему

62

управління, слабкі місця  та причини труднощів, перешкод, до прог-

нозування розвитку конкретної ситуації й рекомендацій щодо вирішення

існуючих на підприємстві проблем, та, в разі необхідності, сприяння

здійсненню заходів з  удосконалення діяльності підприємства.

Головне завдання консультантів  — допомога клієнтам у розв'язанні їх

управлінських проблем —  може бути виконано через:

експертне консультування, коли консультант виконує діагностування,

пропонує рішення і  рекомендації щодо їх впровадження;

процесне консультування, коли консультант-постійно взаємодіючи  з