Модальные глаголы

Саме недискретні засоби вираження зумовлюють перетин функціонально-семантичного поля модальності з функціонально-семантичними полями аспектуальності й темпоральності.

В узагальнено-особистих  конструкціях з дієсловами доконаного виду, а також у риторичних питаннях з модальним модифікатором в  українській і російській мовах  значення об’єктивної можливості перетинається  з емоційністю.

Абсолютний характер універсальності  об’єктивної можливості виявляється  також на комунікативному рівні: у семантичній сфері зовнішньої деонтичної можливості, зумовленої волею  мовця, у досліджених мовах зафіксовано  ідентичні мовленнєві акти (дозвіл, прохання, порада, пропозиція).

Розглядаючи мікрополя об’єктивної  необхідності в українській, російській, французькій і англійській мовах, можна виокремити наступні спільні  риси:

- в усіх мовах мікрополя  об’єктивної необхідності мають  однакову семантичну структуру,  яка визначається тим самим  набором диференційних ознак;

- домінанту поля складають  багатозначні модальні модифікатори, які з найбільшою повнотою  і регулярністю передають усі  відтінки його семантичної структури;

- на периферії поля  розташовуються однозначні одиниці,  що “спеціалізуються” на вираженні  однієї, рідко двох семем;

- мікрополя об’єктивної  необхідності у всіх мовах  перетинаються з граматичними  полями директивності й темпоральності, являючи собою сполучну ланку  між лексичною і граматичною  системами мови.

Розбіжності між мікрополями  об’єктивної необхідності в українській, російській, французькій і англійській  мовах полягають:

- у лінгвістичному статусі  конституєнтів поля – у російській  та українській мовах крім  лексичних модальних модифікаторів  у поле входять дві синтаксичні  конструкції; 

- у кількісній представленості  окремих семем поля;

- в інтенсивності вираження  окремих семем – у російській  та українській мовах семеми  із семантичним компонентом “деонтичний”  диференційовано представлені на  рівні однозначних модальних  модифікаторів. В англійській  і французькій мовах подібної  диференціації не відбувається.

Аналіз засобів вираження  мікрополів об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності дає  змогу зробити висновок про те, що вони належать до типу полів з  моноцентричною структурою.

Семантичний аналіз модальності  об’єктивної необхідності на матеріалі  досліджених мов доводить універсальний  характер цього типу модальності: ієрархія семантичних компонентів, що складають  план змісту модальності об’єктивної  необхідності, мовленнєві акти в межах  категоріальної ситуації зовнішньої деонтичної необхідності збігаються у всіх мовах. На рівні засобів вираження модальності  об’єктивної необхідності виявляється  градуйований характер універсальності  предметної модальності.

У третьому розділі “Мікрополя ймовірності та істинності у функціонально-семантичному полі модальності вірогідності”  розглядається своєрідність семантики  та структури модальності вірогідності на матеріалі зазначених різноструктурних мов.

Модальність вірогідності виражає  ступінь пізнання мовцем зв’язків і відносин дійсності; вона завжди суб’єктивна, оскільки завжди зв’язана з умовиводами  мовця. Модальність вірогідності –  зовнішньосинтаксична категорія, бо виражається, як правило, елементами, що знаходяться  в синтагматичній ізоляції (модальними словами, частками, модальними фразами). Це – модальність висловлення, a не дії, вона характеризує все судження в цілому, а не спосіб існування  зв’язку між об’єктом і його ознакою.

Модальність вірогідності перебуває  у складних відносинах зі структурно-семантичною  основою речення. З логічного  кута зору, семантика вірогідності являє собою “модальну рамку”, усередині якої міститься пропозиція, оцінювана в аспекті “модусу  знання” мовця, (мислячого) суб’єкта (Степанов Ю.С.). На відміну від модальності  події, зображеної у пропозиції, модальність  вірогідності відбиває ступінь повноти  і характер знань мовця про  подію.

Модальність вірогідності по-різному  виявляється в різних комунікативних типах речень. З найбільшою регулярністю семантика вірогідності співвідноситься  з розповідними реченнями, що мають  пропозитивне значення, тобто відтворюють  деяке положення речей. Оцінка вірогідності може підсилювати основне модальне значення висловлення або модифікувати його.

Щодо питальних висловлень, то протиставлення за ступенем вірогідності поширюється лише на ті типи питань, що в експліцитній чи імпліцитній  формі містять пропозитивну частину. Це, зокрема, незайменникові питання: Може, й уся світова історія залежала від того, кого вибрала жінка, а  чоловічі імена, якими значаться  віки, всі оті царі, імператори, президенти, полководці, генії – те лиш оздоба до імен жіночих? (П. Загребельний); Vous avez peut-кtre une autre table? – dit Roger. (F. Sagan). Такими є також питальні речення з часткою хіба (в українській мові), разве (у російській мові) і питальним зворотом est-ce que (у французькій мові), що являють собою емоційну форму вираження негативного судження: Хіба тільки щаслива людина приносить іншій полегкість? Мусить її приносити навіть безщасниця. (М. Стельмах); Разве дуврский барраж пропустит наши крейсера через Ла-Манш и Па-де-Кале? Они же расстреляют флот батареями…(В.Пикуль); Est-ce qu’il s’intйresse а moi? Pourquoi m’іntйrеssеrаіs-je а lui? (F.Mauriac).

Для спонукальних речень модальність  вірогідності не властива через те, що вони не виражають судження.

З позицій прагматики оцінка вірогідності є показником того, “якою  мірою мовець бере, на себе відповідальність за істинність свого висловлення” (Palmer F.R.). Знижуючи чи підсилюючи категоричність висловлення, вираження вірогідності служить також реалізації принципу ввічливості в мовленнєвому спілкуванні. Порівн.: Навряд чи я зможу в чомусь вам допомогти. (Ю. Дольд-Михайлик) —  Я не зможу вам допомогти; –  Тогда скажите и не сердитесь  на меня, неожиданно мягко спросил  полковник, – вы, может быть, действительно…струсили? (В.Пикуль) — Тогда скажите, –  спросил полковник, – вы действительно  струсили?

В основі ситуації вірогідності перебуває інтелектуальний (раціональний )тип оцінки, зокрема оцінка мовцем повноти своїх знань відносно того, в якій мірі пропозиція відповідає дійсності.

Як у будь-якій оцінній  ситуації, тут можна виокремити суб’єкт, об’єкт та підставу оцінки. Суб’єктом  оцінки у ситуації вірогідності є  мовець, об’єктом – деяка пропозиція, підставою – інформація, якою володіє  суб’єкт.

Аналіз плану змісту модальності  вірогідності в українській, російській, французькій та англійській мовах  показав, що семантичне членування даного типу модальності визначається двома  критеріями: кількісною і якісною (суб’єктивною) оцінкою знань мовця про предмет. Відповідно до цих ознак у ФСП  вірогідності виокремлюються два мікрополя: ймовірності та істинності, які є  мікрополями другого рівня по відношенню до ФСП модальності, тоді як модальність вірогідності є мікрополем першого рівня.

Модальність імовірності, що базується на вивідному знанні і  є результатом логічної операції умовиводу, представлена значеннями епістемічної можливості та епістемічної необхідності. Значення об’єктивної можливості й  необхідності (розглянуті в попередньому розділі) відрізняються від вищевказаних тим, що вони ґрунтуються на точному  знанні мовцем факторів, які зумовлюють зв’язок суб’єкта та його ознаки.

Подія оцінюється як епістемічно  можлива у випадку, коли мовець не має точних даних про ситуацію, коли не виключене різне розв’язання  певної ситуації у зв’язку з тим, що відсутні обставини, які перешкоджали б вибору одного з них. Епістемічна  необхідність означає, що ситуація має  лише одне розв’язання, що детерміновано  даними, які є у розпорядженні  мовця.Таким чином, оцінка ступеня  вірогідності події залежить від  того, як мовець оцінює доказову силу даних, якими він володіє.

У мікрополі ймовірності  в залежності від того, як мовець оцінює доказову силу наявних у нього  даних, можна виокремити кілька типів  ситуацій: високий ступінь імовірності  здійснення дії, середній і невисокий  ступінь.

Основу модальності істинності складає уявлення мовця про те, що пропозиція, яка міститься в  його висловленні, відповідає дійсності. Відповідно до того, як мовець оцінює “стан  свого знання”, у мікрополі істинності виокремлюють три типи категоріальних ситуацій, що розрізняються за шкалою впевненості: простої, категоричної і  проблематичної вірогідності.

Семантичну структуру  та частотність у мовленні модальності  вірогідності можна представити  у вигляді таблиці, де цифри вказують на кількість текстових фрагментів, що репрезентують відповідні модальні значення (див. табл. 1). Ситуація простої  вірогідності не представлена в таблиці, оскільки вона є немаркованим членом мікрополя істинності.

Таблиця 1

Семантична структура  модальності вірогідност

Модальні елементи, що виражають  епістемічну можливість і необхідність, можуть сполучатися з модальними лексемами, які передають суб’єктивне  відчуття мовця щодо істинності висловлюваної  ним оцінки ймовірності. Спільне  вживання цих елементів у межах  одного висловлення служить підтвердженням різнорідності цих видів оцінки.

Як показав аналіз, модальність  вірогідності в українській, російській, французькій і англійській мовах  передається одиницями різних мовних рівнів: лексичного, лексико-граматичного, лексико-синтаксичного і (в англійській  і французькій мовах) синтаксичного. Семантичне членування  поля вірогідності в досліджуваних мовах однакове. Розбіжності між мовами полягають  у кількісному вираженні того чи іншого значення різними засобами і частотності їх уживання.

Єдиним структурним елементом, що засвідчує специфіку французької  та англійської мов, є наявність  синтаксичних засобів вираження  модальності вірогідності – модальних  конструкцій, розділових питальних  конструкцій та інверсії.

У кількісному відношенні розбіжності між мовами спостерігаються  у складі різних розрядів модальних  модифікаторів (див. табл. 2). В англійській  мові більш численна група модальних  дієслів, два з яких виражають  значення логічної можливості (can, may) і  шість (must, have to/have got to, will, would, ought to, should) – значення логічної необхідності. Через це в англійській мові значення логічної необхідності виявляється  більш диференційованим. В англійській  мові втричі більше і модальних фраз. У російській та українській мовах  більш численні модальні слова і  модальні частки. У французькій мові переважають модальні фрази і  модальні слова.

Говорячи про розбіжності  між мовами на рівні системи, робимо висновок, що в англійській та французькій  мовах модальність вірогідності більш граматикалізована, тому що для  її вираження мова має у своєму розпорядженні варіативні синтаксичні  й лексико-граматичні (модальні дієслова) засоби, проте у російській та українській  мовах основними компонентами системи  є лексичні (модальні слова) чи лексико-синтаксичні (модальні частки) мовні одиниці.

Вивчення мікрополів імовірності  та істинності доводить, що у всіх досліджених  мовах вони відносяься до поліцентричних полів з компактною структурою.

Таким чином, аналіз модального значення вірогідності в українській, російській, французькій і англійській  мовах показав, що модальність імовірності  та істинності подібно до предметної модальності є мовними універсаліями, що мають градуйований характер.

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного  дослідження зроблено такі основні  висновки:

1. Категорія модальності  – це мовна категорія, для  якої функціонально-семантична модель  є найбільш адекватним способом  опису. 

У галузі лінгвістичних досліджень функціонально-семантична модель має  переваги перед іншими системно-структурними моделями. По-перше, вона дає універсальну підставу для вивчення семантичної  функції, щодо якої визначається набір  засобів вираження в кожній із досліджуваних мов і відношення між цими засобами. По-друге, ця модель дає змогу виокремити як загальне, так і ідіоетнічне в досліджуваних  мовах на основі диференціації між  універсальними фундаментальними ознаками й ознаками, що реалізуються в семантиці  одиниць окремої мови. По-третє, функціонально-семантична модель дає можливість чітко розмежувати  структурні (мовні) і мовленнєві розбіжності  між мовами різних систем з позицій  якісної характеристики і кількісної представленості одиниць різних рівнів у системі та частотності  їх уживання в мовленні.

2. Семантичною функцією  категорії модальності є вираження  мовцем оцінки способу існування  зв’язку між об’єктом дійсності  та його ознакою, а також  ступеня пізнання та бажаності  здійснення цього зв’язку для  мовця. Складність семантики визначає  складність будови функціонально-семантичного  поля модальності, що складається  з двох макрополів: дійсності  та недійсності. До складу останнього, у свою чергу, входить три  підпорядковані поля: предметної  модальності, модальності вірогідності  й модальності волевиявлення.  Відповідно поле предметної модальності  складається з мікрополів об’єктивної  можливості й об’єктивної необхідності. Поле модальності вірогідності  містить мікрополя ймовірності  та істинності.

3. За структурою досліджені  поля належать до двох різних  типів. Моноцентричними є мікрополя  об’єктивної можливості й об’єктивної  необхідності, що спираються на  лексико-граматичний клас модальних  дієслів і предикативів. Мікрополя  ймовірності та істинності уналежнено  до типу полів з компактною  поліцентричною структурою, оскільки  вони містять сукупність різнорівневих  мовних засобів, що не утворюють  єдиної категорії.

4. Між окремими полями  в межах функціонально-семантичного  поля модальності спостерігається  перетин через поліфункціональність  їх елементів. Так, модальні  дієслова й предикативи могти,  повинен в українській мові, мочь, должен у російській мові, pouvoir, devoir  у французькій мові, can, must в англійській мові у своїй  первинній функції є домінантами  мікрополів об’єктивної можливості  й об’єктивної необхідності, а  у вторинній функції входять  до складу периферії модальності  вірогідності. Форми дійсного способу  дієслова, що складають домінанту  поля дійсності, служать периферійними  елементами мікрополя об’єктивної  можливості.