Модальные глаголы

 

Различия между языками  на уровне системы заключаются в  том, что в английском и французском  языках модальность достоверности  более грамматикализована, так как  для ее выражения язык располагает  синтаксическими и лексико-грамматическими (модальные глаголы) средствами, тогда  как в русском и украинском языках основными компонентами системы  являются лексические (модальные слова) или лексико-синтаксические (модальные  частицы) языковые единицы.

 

Анализ средств выражения  микрополей вероятности и истинности показал, что во всех исследованных  языках они относятся к полицентрическим полям с компактной структурой.

 

Сопоставительный анализ модального значения достоверности  в украинском, русском, французском  и английском языках позволил сделать  вывод о том, что модальность  вероятности и истинности являются языковыми универсалиями, имеющими градуированный характер.

 

Ключевые слова: предметная модальность, модальность достоверности, микрополе первого уровня объективной  возможности, микрополе первого  уровня объективной необходимости, зона пересечения, темпоральность, аспектуальность, микрополе первого уровня директивности, эмоциональность, градуированный характер универсальности.

 

Summary

 

Telezka T.V. Subject modality and modality of probability in language and speech: the Ukrainian, Russian, French and English languages. – Manuscript.

 

Thesis for the degree of Candidate of Sciences in Philology. Speciality 10.02.15 – General Linguistics –  Odesa Il’ia Mechnikov National University, Odesa, 2005.

 

The thesis studies semantic and structure characteristics of subject modality and modality of probability categories in the Ukrainian, Russian, French and English languages. Main and peripheral means of expressing modal meanings are singled out. The research reveals fields of intersection among separate microfields of modality FSF (thus, second level microfield of objective possibility crosses second level microfield of objective necessity; second level microfields of objective possibility and objective necessity cross first level microfield of directivity; first level microfield of subject modality crosses first level microfield of modality of probability). Fields of intersection also exist among FSF of modality, temporality, and aspectuality. Modality crosses emotionality at the level of peripheral means of its expressing. Subject modality and modality of probability are defined as language graded universalities.

Модальність вірогідності у  художньому дискурсі

У сучасному мовознавстві дослідники все частіше переконуються, що мовні явища не можуть бути адекватно  зрозумілі й описані поза їхнім  вживанням, без обліку їх дискурсивних аспектів. Модальні дієслова, як і порядок їх використання, потребують подальшого вивчення. Слід зазначити, що йде повне ігнорування глибинного дослідження окремих пунктів класичної граматики англійської мови, які стосуються вживання модальних дієслів, вірогідності у художньому дискурсі англійської мови.

Категорія модальності в  англійській мові є прикладом  складної функціонально-семантичної  системи, що посідає ряд різноструктурних пересічних полів і мікрополів, для  яких характерна множинність ієрархічно організованих засобів вираження, які належать до різних рівнів мови. Модальність вірогідності в англійській  мові репрезентує мовні універсалії  з градуйованим характером.

Проведений нами аналіз сучасного  художнього дискурсу англо-американських  письменників довів, що модальність  вірогідності виражає ступінь пізнання мовцем зв’язків і відносин дійсності. Така вірогідність завжди суб’єктивна, оскільки здебільшого пов’язана  з умовиводами мовця. Модальність  вірогідності – зовнішньосинтаксична категорія, бо виражена, як правило, елементами, які перебувають в синтагматичній ізоляції (модальними словами, частками, модальними фразами). Це – модальність  висловлювання, a не дії. Вона характеризує все судження у цілому, а не спосіб існування зв’язку між об’єктом і його ознакою [1, с. 187].

Дослідження показало, що модальність  вірогідності по-різному виявляється  в різних комунікативних типах речень. З найбільшою регулярністю семантика  вірогідності співвідноситься з  розповідними реченнями, що мають пропозитивне значення, тобто відтворюють деяке  положення речей. Оцінка вірогідності може підсилювати основне модальне значення висловлення або модифікувати його, наприклад: “He might turn up tonight, if he arrives in time, Brett?” [3, с. 143]; “It seems that we may not win this battle” [4, с. 351].

Аналіз питальних висловлювань показує, що протиставлення за ступенем вірогідності поширюється лише на ті типи питань, що в експліцитній чи імпліцитній  формі містять пропозитивну частину, наприклад: “Can he be fighting for us? I don’t trust him” [4, с. 271]. Для спонукальних речень модальність вірогідності не властива через те, що вони не виражають судження.

З позицій прагматики оцінка вірогідності є показником того, якою мірою мовець бере, на себе відповідальність за істинність свого висловлювання. Знижуючи чи підсилюючи категоричність висловлення, вираження вірогідності служить також реалізації принципу ввічливості в мовленнєвому спілкуванні.

Вивчення змісту модальності  вірогідності в проаналізованих  нами текстах англійської мови показало, що семантичне членування цього типу модальності визначається двома  критеріями: кількісною і якісною  (суб’єктивною) оцінкою знань мовця.

Дібрані випадки модальності, вірогідності в англійській мові передаються одиницями різних мовних рівнів: лексичного, лексико-граматичного, лексико-синтаксичного і синтаксичного.

Зі списку модальних дієслів  в англійській мові два виражають  значення логічної можливості (can, may) і шість (must, have to/have got to, will, would, ought to, should) – значення логічної необхідності. Через це значення логічної необхідності виявляється більш диференційованим. Цій меті слугують також модальні фрази типу: be able to, be allowed to, have to, have got to, be going to, be about to, used to, ought to be, to be supposed to [2, с. 177].

З огляду на те, що в англійській  мові модальність вірогідності значно граматикалізована, бо для її вираження  мова має у своєму розпорядженні  варіативні синтаксичні й лексико-граматичні (модальні дієслова) засоби, питання  модальності вірогідності потребує багатогранного дослідження.

 

Література

1. Телецкая Т. К проблеме  модальности в современной лингвистике  // Записки з романо-германської  філології. – Одеса, 1997. – Вип.2. – С. 187 – 198.

2. Quirk R., Greenbaum S., Leech G., Jan S. A Comprehensive Grammar of the English Language. – Edinburgh Gate, 2000. –  177 p.

3. Hemingway E. Fiesta: The sun also rises. –  L.: Penguin, 1998. – 269 p.

4. Hemingway E. For whom the bell tolls. –  L.: Рenguin, 2003. – 485 p.

Категорія модальності і  її роль у негопозитивних

висловлюваннях

Живий і безпосередній  інтерес до проблеми вербального  спілкування в наш час цілком закономірний. Комунікація, однак, ускладнюється  не лише недосконалим володінням різноманітними компетенціями, але й відмінностями  у сприйнятті її одиниць співрозмовниками. Особливо гостро дана проблема виявляється  при вираженні модальності. Адже саме ця категорія несе в собі відношення змісту мовлення до дійсності. Відношення це, як відомо, має цілий набір  значень, одним з яких є згода  і незгода. У нашій роботі ми розглянемо модальність як стверджування / заперечення  та її роль у структурі висловлювання. Серед стверджувальних висловлювань візьмемо висловлювання позитивної реакції, а серед заперечних висловлювань – негативної реакції. Але коло таких  висловлювань надзвичайно широке, тому ми зосередимо увагу на мовленнєвих  актах позитивної реакції – згоди, та негативної реакції – незгоди.

Категорія модальності –  це категорія, про мовленнєву природу  якої існує велика кількість різноманітних  та іноді протилежних поглядів, які  мають вже давню історію, започатковану  логікою. У традиційній логіці ще Аристотель та Кант розглядали модальність  як “характеристику судження залежно  від вірогідності того, що в ньому  стверджується – дійсність, можливість чи необхідність” [5, с. 393]. При цьому  судження є “форма думки, у якій стверджується або заперечується  щось відносно предметів чи явищ” [5, с. 673]. Модальність у лінгвістиці  – граматична категорія, яка означає  відношення змісту мовлення до дійсності  й виражається за допомогою форм способу дієслова, інтонації, вставних слів і т. ін. [2, с. 535].

Категорія модальності є  об’єктом дослідження вітчизняних  і зарубіжних лінгвістів [1; 3; 4], у  працях яких були розроблені ключові  поняття, які дозволяють визначити  семантичний об’єкт, функціонально-граматичний  статус даної категорії і виокремити основні засоби реалізації її в мові.

За В.В.Виноградовим, усі  модальні частки, слова, словосполучення  надзвичайно різноманітні за своїми значеннями й за своєю етимологічною  природою. Як мовна категорія модальність  реалізує своє значення лише в комунікативному  акті. Адресант виражає у мовленні своє бачення подій, а адресат  повинен не лише отримати інформацію, але й адекватно сприйняти  її, зрозуміти зміст призначеного для нього висловлювання й  зробити потрібні висновки.

Вважаємо за доцільне розглядати модальність як багатоаспектну функціонально  значущу категорію, яка завдяки  розмаїттю мовних явищ, виражає різноманітні відношення висловлювання до дійсності, а також виявляє багатогранну суб’єктивну кваліфікацію того, що повідомляється. Модальність є стрижнем, який об’єднує репліки в комунікативну  одиницю діалогу. Будь-які засоби мови в мовленнєвій реалізації здатні в умовах суб’єктивної реалізації модальності виражати певне відношення, зокрема позитивне або негативне, яке спрямоване на суб’єкт або  об’єкт дії, наприклад: Хтось зайшов. Іван Іванович? – Звичайно (мабуть, можливо, може бути, безумовно, на щастя  та інші) [4, с. 81]. Особливо виразна ця номінативна функція модальних  засобів у діалогах, як вже зазначалося  вище, типу питання – відповідь, де модальні відношення виражаються  за допомогою слів: так, ні, ну, угу, умгу, еге, ага та ін. Модальність не залежить ні від області застосування мови, ні від статусу людей, які користуються мовою [4, с. 82-83].

Якщо проаналізувати висловлювання  позитивної реакції, зокрема мовленнєві акти згоди, з погляду мовної репрезентації, можна виділити “слова-речення” [2], які виражають позитивну відповідь  на питання або згоду мовця  з чиїм-небудь висловлюванням. Як позитивна  реакція розглядаються слова-речення  так, добре, гаразд, ага (розм.) та ін. Наприклад: “– Спортсмен по цьому ділу? –  Так” (Ю. Мушкетик).

У тих випадках, коли власне слова-речення позитивної реакції, крім прямої згоди на поставлене питання, дають ще оцінку висловлювання і  виражають певне ставлення мовця, у їхньому складі можуть бути слова  з модальним забарвленням: звичайно, хай, нехай, можливо, може. Наприклад:

– Природа. Ну, а природу, її ж хтось та створив. Значить, воно щось, очевидно, є. – Можливо, – зауважив Раденький, що лежав біля стіни на фоні східної півкулі (О.Довженко).

Слова-речення, які виражають  згоду із висловлюванням, підтверджують  уже сказане. У діалогічному мовленні такі речення трапляються після  розповідних та окличних речень і  виражаються переважно модальними словами (правильно, добре, гаразд) і  мають певну емоційну забарвленість. Наприклад:

– Все, домовилися. Кінчили  з цим. – Гаразд (Ю. Мушкетик).

– Ти дивись мені, командуй як слід! – Добре, добре, – відповів Щорс (О.Довженко).

Іноді згода із чиїмось  висловлюванням може виражатися за допомогою  повторів або цитувань. Наприклад:

– Що ж, Сергію, ходімо й ми, – вже вдруге повторив Тищенко. –  Ходімо, – бездумно погодився той (Ю. Мушкетик).

Слова-речення негативної реакції, а саме мовленнєві акти незгоди, виражають негативну відповідь  на питання або незгоду з чиїмось  висловлюванням. Так само, як і слова-речення  позитивної реакції, слова-речення  негативної реакції можуть, крім заперечення  чи незгоди, виражати експресивну заперечну  оцінку певного висловлювання. Слова-речення  негативної реакції виражаються  словами ні, неправда і т.д. Наприклад: “– Я їм це сказав, – відповів тихо, але твердо Василь Маркович. – Неправда! Василь Маркович цього нам не казав!” (О. Довженко). “А не хотів би перейти  на іншу дільницю? – Ні. Навіщо?.. Ні, ні!” (О. Довженко).

Слова-речення негативної реакції виражають незгоду із чиїмось висловлюванням або сумніви  щодо його істинності. Дані слова-речення переважно мають певне емоційне забарвлення й виражаються заперечним словом ні, а також модальними словами неправда, брехня (розм.), неправильно і т. ін. Наприклад: “– До знайомих їздила… – Неправда. Вона приїжджала на розвідки: як і де я живу, скільки заробляю”… (В. Минко). “– Чого вона тільки не робила: і акордеоном чарувала, і вином споювала! А він... – Брехня! Ярина Іванівна не така ”(В. Минко).

Отже, основними засобами вираження суб’єктивної модальності  в мовленнєвих актах згоди / незгоди  є слова з модальним забарвленням (звичайно, можливо, може), модальні слова (правильно, добре, гаразд), частки (б, би, нехай, хай, та, вже, зовсім), вигуки (А! Ах! О! Ох!).

Категорія модальності відіграє значну роль у формуванні прихованого  змісту висловлювання і, зокрема, позитивної та негативної реакції. Вона дозволяє не лише об’єктивно відображати певні  факти, а й давати їм суб’єктивну  оцінку. Прагматичні властивості  категорії модальності виявляються  в конкретній мовленнєвій ситуації. І тільки за умови аналізу даної  мовленнєвої ситуації ми можемо знайти той зміст, який закладається мовцем у висловлюванні й вирішити питання  досліджуваної категорії в певному  мовленнєвому контексті. Важливим є  також урахування таких складників мовленнєвого акту, як прагнення мовця  впливати на слухача, спонукати його до дії, впливати на формування певної системи оцінок, отримання інформації або бажання бути поінформованим з певного питання. Категорія  модальності залежить насамперед від  контексту й ситуації спілкування. Інтерес до категорії модальності  й до особистості людини, як творця висловлювання, є необхідним для  того, щоб осягнути зв’язки між  явищами дійсності й допомогти  по-новому пізнати відношення, закладені  у висловлюванні.

 

Література

1. Балли Ш. Общая лингвистика  и вопросы французского языка:  Пер. с фр. – М.: Изд-во иностр. лит., 1955. – 416 с.

2. Великий тлумачний словник  сучасної української мови / Уклад.  і гол. ред. В.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с. 

3. Виноградов В. Русский  язык. (Грамматическое учение о  слове). – М.-Л., 1947. – 784с.

4. Немец Г. Прагматическая  цель языка / Под. ред. А.Лыкова. – К.: Манускрипт, 1993. – 148 с. 

5. Філософський словник  / За ред. В.Шинкарука. – К.: Головна  редакція УРЕ, 1986. – 798с.

ОСНОВНОЕ СОДЕРЖАНИЕ РАБОТЫ

 

Во введении обосновываются выбор темы диссертации, ее актуаль-ность; формулируются цель и задачи исследования, положения, выносимые на защиту; отмечаются новизна полученных результатов  и практическая значимость работы; определяется методологическая база, указываются методы исследования, приводятся данные об апробации результатов  работы.