Особенности жанра притчи в англоязычной литературе

Зміст

 

Вступ 3

Розділ I. ПРИТЧА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ жаНР 6

1.1. Походження  жанру притчі, його еволюція в  англомовній літературі 6

1.2. Причини  відродження жанру притчі 12

1.3. Визначення  жанру притчі 16

Розділ II. СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТУ            ПРИТЧІ 21

2.1. Тип тексту  притчі 21

2.2. Специфіка  розчленовування тексту канонічної  притчі 29

2.3. Специфіка  розчленовування тексту неканонічної  притчі 43

Глава III. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТУ ПРИТЧІ 63

3.1. Лапідарність  тексту притчі 63

3.2. Співвідношення видів інформації в тексті притчі 81

3.3. Роль вертикального  контексту в реалізації інформативності  тексту                 притчі 94

3.4. Повтор  як засіб організації текстової  інформації 102

Висновки 114

Список використаних джерел 121

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Виникнення лінгвістики тексту як окремої філологічної дисципліни відноситься до 40-м рокам нашого століття, але її становлення далеко ще не може вважатися завершеним. Особливо інтенсивно проблеми лінгвістики тексту розроблялися в 70-80-і роки. Лінгвістика тексту виявляє комплексний підхід до свого об’єкту дослідження – тексту: це і формально-семантична структура тексту, і його смислова зв'язність, і комунікативно-функціональний аспект його природи. Аналізу піддається побудова текстів і їх інформативність в різних мовних типах, в різних функціональних стилях, їх жанрах і композиційних варіаціях. «Лінгвістика тексту – науковий напрям, що вивчає проблеми комплексної лінгвістичної організації завершеного мовного твору в аспектах змістовному (семантичному), граматичному (перш за все синтаксичному), стилістичному, логіко-, ритмомелодікокомпозиційному (можливо і поліграфічному), в сучасному мовознавстві становиться поряд з фундаментальними науковими напрямами, які отримали в науці первинне значення».

У вивченні тексту як лінгвістичного об'єкту визначилися наступні основні  напрями:

1) розробка загальної лінгвістики тексту;

2) лінгвістика конкретного тексту;

3) лінгвістична типологія текстів. Дослідження по лінгвістиці тексту показали, що вона тісно пов'язана із загальним мовознавством, літературознавством і використовує методи і прийоми соціо-психолінгвістики і лінгвостилістики.

Курсова робота присвячена вивченню структурно-смислових особливостей тексту притчі в англійській мові, яка не була ще об’єктом дослідження як з точки зору лінгвостилістики, так і лінгвістики цілого тексту.

Притча як жанр визначається таким чином.

1) Притча – малий жанр повчальної або сатиричної літератури, невеликий, частково схожий з байкою твір у віршах або прозі. У древніх літературах і у фольклорі притчею називалася релігіозно-моральну розповідь повчального і навчального характеру.

2) Притча – невелика розповідь, у вигляді іносказання яка завершує моральне (або релігійне) повчання, по своїй формі родинний байці. На відміну від багатозначності тлумачення байки в притчі завжди поміщена певна дидактична ідея. Новий сенс притча придбала в новітній літературі, будучи одним із засобів вираження морально-філософських думок письменника.

3) Притча – малий дидактико-аллегоричний літературний жанр, що містить в собі моральне або релігійне повчання (премудрість). Близька до байки; у своїх модифікаціях – універсальне явище в світовому фольклорі і літературі (притчі Євангелій, наприклад, про блудного сина).

В дослідженнях, присвячених проблемам тексту, притча ще не розглядалася як тип тексту, як лінгвістичне явище. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що воно находиться в руслі проблем як лінгвістики тексту, так і літературознавства, що вивчаються. Тут доречно привести цитату із статті С. Дангулова: «Навряд чи правомірна думка, що звернення до притчі являється формою відходу від дійсності. Навпаки, немало прикладів, коли притча допомагає поставити сучасну проблему, повідомляючи твору своєрідність, а проблемі – глибину. До речі, наші спостереження свідчать, що письменники, що узяли на озброєння притчу, як правило, добре знають сучасні проблеми». Наше дослідження актуальне також завдяки однонаправленості в вивченні лінгвістики тексту притчі.

Актуальність теми визначається також недостатній розробленістю типології окремих текстів взагалі і невивченості типа тексту притчі, зокрема, в поширеності термінів «притча», «притчовість», «притчообразність». Дослідження структури і текстоутворюючих одиниць цілого тексту як смислових залишається одним з актуальних питань лінгвістики тексту.

 

Об’єктом дипломного дослідження є притча.

Предметом дипломного дослідження виступає еволюція жанру притчі в англомовній літературі.

Метою дослідження є виявлення  деяких основних закономірностей побудови цілого зв'язного тексту як структури, всі елементи якої тісно зв'язані, на основі вивчення структурно-композиційної і структурно-семантичній організації тексту англійської притчі; тих структурно-смислових одиниць, які реалізують прагматичну установку тексту, виділення релевантних специфічних рис притчі як жанру і як типа тексту.

Складність проблеми багатьох притч вимагають вживання комплексних  методів аналізу: традиційно-описового і супралінеарного, компонентного і дефініційного, структурно-семантичного і контекстуального. Мають місце також класифікація, узагальнення, графічна репрезентація і кількісні підрахунки.

Теоретична значущість роботи в тому, що її виводи вносять певний вклад до розвитку загальної лінгвістики  тексту, типології тексту, в розробку теорії жанру.

Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані в курсі лекцій з лінгвістики тексту, теорії літератури, лінгвостилістики, на практичних заняттях по інтерпретації тексту, при написанні курсових і дипломних робіт.

Структура роботи. Дипломна робота складається з трьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I

ПРИТЧА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ жаНР

 

1.1. Походження жанру притчі, його еволюція в англомовній літературі

 

Притча є одним з  прадавніх літературних жанрів і  стоїть в одному ряду з такими явищами словесної творчості, як оповідь, міф, віддання. Зразки цього жанру зустрічаються в прадавніх літературних пам'ятниках різних народів, які включали не лише ті жанри, які виникли з появою писемності, але і перш за все ті, які виникли в усній народній творчості і продовжували існувати як усні протягом довгого часу. До таких відноситься і притча. Встановити хронологічно точну дату її виникнення неможливо, оскільки вона з'явилася значно раніше за писемність. Але, виходячи з характерних рис і властивостей цього жанру, які передавалися із століття в століття завдяки тій властивості жанру, яке називають його «пам'яттю», можна гіпотетично передбачити, на якому етапі розвитку людського суспільства притча могла виникнути.

Якщо порівняти притчу з не менш древнім міфом, то стане  ясним їх значення у формуванні літератури. Якщо міф передавав уявлення про пристрій світу у вигляді оповідання про походження тих або інших його елементів, чим грав важливу роль у формуванні в першу чергу оповідного мистецтва                  [25, с. 159], то притча розвивала образність, іносказання оповідання.

Разом з пошуком методу передачі знань йшов пошук і форми  їх передачі. Оскільки знання передавалися усно, остільки форма мала бути достатньою мірою короткою – в осоружному випадку ускладнювалося б як запам'ятовування, так і подальша передача. Пошук методів і форм був інтуїтивним, і повинно було пройти немало часу, перш ніж була досягнута повна відповідність між ними.

Таким чином, жанр притчі міг  виникнути лише на тому етапі розвитку людського суспільства, коли були достатньою мірою розвинені мова і образне  мислення, коли виникла необхідність в передачі знань. Найбільш ефективним способом його передачі було вибрано іносказання, а також була знайдена оптимальна для конкретного вмісту форма – коротка, лаконічна, відповідна вимогам запам'ятовування і найбільш адекватною подальшої передачі.

Виникнення писемності зіграло  важливу роль в розвитку жанру  причти, розділивши. його історію на два етапи – усний і писемний. Між ними є ще і відносно невеликий роздільний письмово-усний етап, коли притча, вже будучи зафіксованою на листі, продовжує функціонувати як усний жанр внаслідок того, що писемність була доступна мало чим. Будучи записаною, притча сполучала в собі протиріччя між основними своїми характеристиками як усного жанру і писемним способом передачі. Таке протиріччя не могло не гальмувати хід розвитку цього жанру: новостворювані тексти формою і характеристикам повторювали старі, тим самим обертаючи їх в деякий зразок, еталон і позбавляючи їх тієї органічності і природності, яка була властива усній притчі. Однак, з іншого боку, писемність дала притчі конкретного автора, унаслідок чого тексти притч неминуче набували індивідуально-авторських рис і нові характеристики, які були наслідком нового способу передачі, що і повинне було стати новим етапом в розвитку жанру.

У авторській притчі виявилися  абсолютно приховані раніше можливості, які визначили новий напрям в еволюції цього жанру. Притча володіла не реалізованою до появи писемності дескриптивним потенціалом, який ніяк не вгадувався в гранично лаконічних, позбавлених яких-небудь описів і деталей усних текстах. Коли притча знайшла конкретного автора, притча стала розвиватися в двох направленнях: у першому реалізовувалися дескриптивні можливості притчі, в другому – головний упор доводився на її величезний дидактико-моралістичний потенціал. Завдяки цьому стало можливим, використовували злиття притчі з іншими жанрами і видами літератури і мистецтва – розповіддю, повістю, романом, драмою, кіно- і телефільмом. Двопланна притчового оповідання дала можливість проникнути у фантастику, зокрема, у фантастичну розповідь.

У тих же випадках, коли реалізовувалися, в основному, етичний початок  притчі, її повчальний потенціал, і  головною ставала імпліцитно або експлиційно виражена мораль, притча набувала ілюстративного характеру і використовувалася в художній або публіцистичної літературі для розвитку або підтвердження певної авторської ідеї.

Зі своєї тематики притчі, як втілення народної мудрості, охоплюють  основні проблеми людського буття, як ті, що остаються незмінними, постійно актуальними впродовж століть, так і ті, які стоять гостро лише в конкретний відрізок часу. Теми етичних основ людських взаємин, добра і зла - постійні супутники притчі. Але, як і будь-яка інша форма віддзеркалення дійсності, притча завжди є носієм класової ідеології. І якщо чисто дидактичні притчі на початку свого існування могли ще залишатися ідеологічно нейтральними, то в ході історичного процесу, з розшаруванням суспільства, появою класів та класової ідеології, притча неминуче набуває ідеологічної фарби.

Показові в цьому плані  притчі Б.Франкліна. У змістовному  відношенні багато з них – «Альманах Простака Річарда», «Світок» і ін. – типові твори ідеолога молодої буржуазії, що народжується.

Ідеологічна підоснова може виявлятися не в самій притчі, i в  її тлумаченні. Як приклад приведемо  біблейську притчу про сіяльника: «...A sower went forth to sow; and when he sowed, some seeds ell by the way side; and the fowls came and devoured them up: sole fell upon stony places, where they had not much earth: and orthwith they sprung up, because they had no deepness of earthеnd when the sun was up, they were scorched; and because they had root, they withered away. And some fell among thorns; and the "thorns sprung up, and choked them: but other fell into good ground and brought forth fruit, some an hundredfold, some sixtyfold, some thirtyfold» (Matthew XIII:19).

Поза контекстом ми сприйняли б її як притчу про знання. Але Біблія дає їй наступне трактування: «Hear ye therefore the parable of the sower. When any one heareth the word of the kingdom, and understandeth it not, then cometh the wicked one, and catcheth away that which was sown in his heart. This is he which received seed by the way side. But he that received the seed into stony places, the same is he that heareth the word, and anon with joy receiveth it; yet has he no root in himself, but dureth for а while: for when tribulation or persecution ariseth because of the word, by and by he is offended. He also that received seed among the thorns is he that heareth the word; and he care of this world, and the deceitfulness of riches, choke the word, and he becometh unfruitful. But he that received seed into the good ground is he that heareth the word, and understandeth it; which also beareth fruit, and bringeth forth, some an hundredfold, some sixty, some thirty» (Matthew XIII:19).

У Євангелії від Луки тлумачення цієї притчі починається так: «The seed is the word of God...» (Luke VIII:14). Настільки цілеспрямоване трактування тексту (сіяльник – не просто вчитель, а Господь, сім'я – не просто слово, а слово божий, до того ж ще і про царство небесному) повністю підпорядковане практичному завданню – використовувати даний текст в релігійних цілях. Мораль, або тлумачення, в даному випадку конкретизують текст, додаючи йому не мотивовану самим текстом ідеологічне забарвлення. Таке трактування неминуче обідняло притчу, позбавляючи її повноти і загальності, властивої цьому жанру. Релігійний характер тлумачення притчі про сіяльника виправдовував Гегель: «...Євангельські притчі... за своїм значенням представляють якнайглибший інтерес і володіють щонайширшою загальністю. Притча про сіяльника, наприклад, – розповідь сама по собі дуже незначного змісту; він набуває важливого значення лише завдяки порівнянню з царством небесним. Сенс цих притч цілком поміщений в релігійному повчанні...»                [9, с. 101].

Поважно відзначити те, що з  моменту виникнення притчі неодноразово мінялася основна змістовна спрямованість цього жанру. Ці зміни були обумовлені суспільно-історичними причинами і сталі можливі завдяки специфічним рисам самої притчі. Якщо спочатку притчі носили чисто дидактичний характер (їх соціальна функція полягала в передачі знань), то пізніше, коли виникла необхідність виробити норми поведінки індивіда в суспільстві, дидактизм почав поєднуватися з моралізаторством. Коли виникла церква, то притча з її етичною, повчальною, моралізаторською спрямованістю, з можливістю тлумачення її вмісту в потрібному для церкви руслі, виявилася як не можна більш до речі.