Особенности жанра притчи в англоязычной литературе

Так, в текстах притч  Б.Франкліна абзаци, що складаються  з однієї пропозиції, складають 84,3%, з двох – 11,1%, з трьох і чотири – 2,2%. (Весь відсоток абзаців, що складаються  з чотирьох пропозицій, доводиться на першу частину «Свистка», що не носить ознак канону, наявність вносить до всіх даних певну погрішність).

У «Притчі про месію мимоволі» на абзаци, що складаються з однієї пропозиції, доводиться 57,6%, з двох – 30,3%, з трьох – 12,1%.

Абзаци, що складаються з  двох і трьох пропозицій, виникають  переважно унаслідок того, що в  їх склад входить пряма або  невластиво-пряма мова, і саме за рахунок пропозицій усередині неї  і виникає "надлишок" (то ж відбувається і в тексті протослова), наприклад:

19. «And the one carried in the current said, 'I am no more essiah than you. The river delights to lift us free, if only we are let go. Our true work is this voyage, this adventure» («The Adventures of а Reluctant Messiah», р. 17).

У "Притчі про месію  мимоволі" абзаци, що складаються  з однієї пропозиції, а також з  двох і три в прямій і невластиво-прямій речі в сумі складають 91%; у канонічних притчах Б.Франкліна їх доля складає відповідно: у «Притчі про гоніння» – 100%, в «Свистку» – 91%, в «Притчі про братське кохання» – 84,2%. Всього (для рівняння з приведеними вище даними) в канонічних притчах Франкліна вони складають 91%.

У об'ємно-прагматичному  розчленовуванні тексту «Тиші» спостерігається значний відхід від канону, воно підпорядковане не його законам, а автор – який інтенції. Абзаци в цьому тексті включають від двох до восьми пропозицій, довжина самих пропозицій теж зростає, нумерації немає.

Як найбільш типові для  канонічної притчі, абзаци, складалися з однієї пропозиції, вимагають детальнішого розгляду, у всіх текстах, за винятком "Свистка" (що, напевно, теж викликано наявністю першої, неканонічної частини), вони пронумеровані, нумерація цікава тим, що вона нетипова (за винятком нумерації "Тиша" не включена в цей ряд, оскільки абзаци, що складаються з одного пропозиції, в цьому тексті відсутні.

Виділення однієї пропозиції (рідше двох-трьох) в окремий абзац є важливим моментом інформативності тексту. Вже само слово «виділення» покликане означати маркіровку, акцентування, що додало особливого значення, підкреслення неординарності, значущості елементу. Таким чином, будучи виділеним в абзац, пропозиція актуалізується, набуває як би додаткової смислової значущості.

Можна було б стверджувати, що і на всі пропозиції канонічних притч доводиться таке додаткове  значення, коли б не наступна обставина. У тексті, де всі пропозиції–абзаци, такого наростаючого значення відбуватися не може. Пропозиція-абзац в тексті канонічної притчі знаходиться в ідентичному оточенні, унаслідок чого позбавляється фону, адже саме на фоні відбувається виділення елементу. Виділити все – значить, хоча це звучить парадоксально, не виділити нічого. Таким чином, подібне розчленовування тексту не в змозі забезпечити надання додаткового значення такому елементу структури, як пропозицію. Таке розчленовування сприймається просто як прийом, що не несе особливого смислового навантаження в системі твору, як, скажімо, написання іменників із заголовною, а не з маленької букви, відсутність червоного рядка в абзаці і тому подібне Отже, дійсний сенс даного прийому не в цьому, виникає природне питання – в чому ж тоді?

Аби відповісти на нього, досить пригадати, що притча зародилась і тривалий час існувала як усний жанр, метою якого була передача знання, досвіду в оптимальній – на думку передавальних, – формі. Це вимагало адекватного запам'ятовування і подальшої передачі, для чого необхідна була певна організація тексту, в якій чимала роль відводилася ритму. Саме специфіка ритмічної організації тексту і була зафіксована на листі таким норовливим об'ємно-прагматичним розчленовуванням: кожне пропозиція-абзац. Цим був схоплений характерний для тексту усної притчі ритмічних буд.

Загальновідомо, що довжина  паузи в мові між смисловими групами  більше, ніж між складовими їх словами; між пропозиціями більше, ніж між  смисловими групами; між абзацами більше, ніж між пропозиціями. Додання  кожній окремій пропозиції статуту  абзацу збільшує в усній інтерпретації  довжину паузи після нього, таким  чином, число довгих пауз, що доводяться на текст, зростає, а при їх чергуванні з коротшими паузами усередині  самих пропозицій створюється особлива, властива виключно даному підтипу тексту ритміка. Об'ємно-прагматичне розчленовування  тексту канонічної притчі, сымитировав  розчленовування канону, зафіксувало  на листі особливості ритму усної  прозаїчної притчі.

Ритмічний малюнок тексту «Тиші» аналогічний такому канонічних притч Б.Франкліна і Р.Баха, хоча і досягається декілька іншими засобами. Роль довгих міжабзацних пауз в тексті «Тиші» беруть на себе паузи між пропозиціями, а коротших – паузи між пропозиціями-складовими складних пропозицій.

Розглянемо співвідношення в текстах канонічних притч абзацу і надфразової єдності (НФЄ).

По своїй структурі  абзаци канонічних притч Б.Франкліна  і Р.Баха не складні, оскільки в більшості  випадків вони складаються з однієї пропозиції, тому абсолютно вочевидь, що співвідношення НФЄ = абзацу в даному випадку неприйнятний. Адже НФЄ – це «ланцюжок пропозицій», «група тісно взаємозв'язаних по сенсу з синтаксично закінчених пропозицій» [31,с. 131]. Оскільки структура абзацу тексту канонічної притчі не є ні «групою», ні  Кордони НФЄ визначалися по методу О.І.Моськальськой «ланцюжки» пропозицій, то НФЄ цих текстів матимуть значно складнішу в порівнянні з абзацами структуру і будуть включать в свій склад декілька абзаців.

Звернемося до текстів. У  «Притчі про братське кохання» чотири НФЄ, кожне з яких включає відповідно 6, 2, 7, 3 абзацу. Текст «Свистка» складається з НФЄ і ще однієї пропозиції, що не входить до складу жодного з них. Це завершальне речення тексту (вище ми вже відзначали, що було б логічніше віднести його до тексту листа, в якому спочатку був написаний «Свисток»).

Перше НФЄ «Свистка» виділяється двома абзацами, друге – вісьма. У «Притчі про гоніння» також немає жодного випадку, коли б кордони абзацу 1 НФЄ збігалися. Кожен абзац виділяє лише частину НФЄ. Так, перше НФЄ охоплюється п'ятьма абзацами, друге – трьома, третє – чотирма і четверте – трьома. Таким чином, у всіх текстах канонірських притч Б.Франкліна немає жодного випадку, коли абзац охоплював би одне або декілька НФЄ; абзацом виділяється лише частина НФЄ, тобто тексти складаються виключно з парцеліруючих абзаців.

У складі «Притчі про месію мимоволі» з 33 абзаців що 31 парцелює і 2 простих, кордони яких збігаються з кордонами НФЄ. Так і в попередніх текстах, розчленовування тут підпорядковане перш за все цитуючій спрямованості; нумеровані абзаци додатково відділені один від одного за допомогою пропуску рядка.

Текст «Тиші» по об'ємно-прагматичному розчленовуванню максимально наближений до неканонічних притч. Нумерація абзаців відсутня, самі абзаци стають масивнішими. Що ж до співвідношення абзаців і НФЄ, то в тексті «Тиші» ми зустрічаємося з повним співпаданням графічного і логічного розчленовування, з нейтральною логічною нормою, повним і повсюдним збігом кордонів НФЄ і абзаців. Виключення складає лише останній абзац, який являється складним по своїй структурі і охоплює два НФЄ (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Порівнянна абзаців в  притчах

Автор	Твір	Загальна к-ть абзаців	К-ть простих абзаців	К-ть складн. абзаців	К-ть парцел., абзац.	К-ть вільних абзаців
Franklin	The Y/histle A Parable of	10	-	-	9	1
	Br. Love	19	-	-	18	1
	A Parable against Perse cution	15	- ,	-	15	1
Роє	Silence	13	12	1
Bach	The Adventures of а Reluctant
	Messiah	33	2	-	30	1
		90	14	1	72	3
			(16%)	(1%)	(80%)	(3%)

 

Таким чином, можна зробити  висновок, що об'ємно-прагматичне пояснення такого підтипу тексту, як канонічна притча, носить лідируючий характер. У 80% досліджених текстів переважають абзацу що виділяють одне, рідше дві пропозиції. Для тексту канонічної притчі характерні абзаци двох типів: що парцелюють, тобто виділяються частина сверхфразової єдності, і прості, виділяючі одну надфразову єдність. Абзаци першого типа переважають. За рахунок специфічного об'ємно-прагматичного розчленовування і вживання різних видів повтору канонічна притча набуває характерного ритмічного малюнка, який можна розглядати як специфічну рису даного підтипу тексту.

Разом з об'ємно-прагматичним розчленовуванням загальну композицію тексту допомагає виявити і контекстно-варіативне розчленовування, під яким розуміється змінність форм подачі інформації: описи, оповідання, виклади, повідомлення, міркування, а також форм діалогу і авторського викладу (останнє включає оповідання, міркування, опис і ін., викладені в недіалогічній формі) а перше – в діалогічній) [7, с. 19]. Оскільки контексти різних форм викладу володіють відносною смисловою цілісністю і за об'ємом входять в НФЄ, то основною структурною одиницею контекстно-варіативного розчленовування можна вважати надфразовою єдністю [24, с. 71-84].

Вивчення контекстно-варіативного розчленовування текстів канонічних притч дозволяє виявити ряд закономірностей, не дивлячись на всю різноманітність контекстів і різні їх комбінації.

У текстах притч Б.Франкліна  спостерігається наступна композиція: «Притча про братське кохання»: НФЄ-1 – оповідний контекст

                                             НФЄ-II – оповідний контекст

                                             НФЄ-ІІІ – оповідний контекст

                                              НФЄ-Іv – оповідний контекст

                                             НФЄ-v – міркування.

        Вільний абзац

        НФЄ-Іv – міркування

«Притча про гоніння»:   НФЄ-І – оповідний контекст

   НФЄ-ІІ – " - " " - "

   НФЄ-ІІІ – " - " " - "

   НФЄ-Іv – оповідний контекст з міркуванням

   НФЄ-v – міркування

   НФЄ-І – оповідання

«Свисток» НФЄ-ІІ – міркування з елементами оповідання і опису.

У всіх трьох притчах ми стикаємося з досить одноманітними формами викладу: оповідання (що охоплює експозицію, діалог і вчинки персонажів) змінялося міркуванням (експліцитно виражена мораль). У міркуванні-моралі притчі важлива роль відводиться оцінним прикметникам, говору, номинативным словосочетаниям:

18. And Jacob said, «Reuben did wrong, but he repented. Simeon also did wrong; and Levi was not altogether blameless».
19. «But the heart of Judah is princely,Judah hath the soul of а king. His father's children shall bow down before him, and he shall rule over his brethren» («A Parable of Brotherly Love», pp. 257-258).

У "Свистку" елементи оповідання в міркуванні створюються за рахунок  різних частин мови: дієприкметників  теперішнього часу (sacrificing, employing, neglecting, ruining), герундію (living, doing, accumulating), іменників (affendance, pursuit), тоді як елементи опису виникають в поєднанні іменників з оцінними прикметниками, дієприкметниками або з іменниками (fine clothes, fine houses, fine furniture, fame equipages, beautiful sweet-tempered girl, ill-natured brute of а husband).

Композиція «Тиші» Е.По і «Притчі про месію мимоволі» Р.Баха ускладнюється за рахунок появи такої форми контексту, як опис, а також за рахунок збільшення числа змішаних контекстів. Так, в тексті «Тиші» 4 описових НФЄ, 4 оповідних і 6 оповідно-описових. Міркування відсутнє (як вже наголошувалося, мораль в цьому тексті імпліцирована). Лексичне наповнення описових НФЄ визначається їх різновидом. У «Тиші» переважають пейзажні НФЄ: The waters of the river have а saffron and sickly hue; and they flow not onwards to the sea, but palpitate forever and forever beneath the red eye of the sun with а tumultuous and convulsive motion. For many miles on either side of the river's oozy bed is а pale desert of gigantic water-lilies. They sigh one unto the other in that solitude, and stretch towards the heaven their long and ghastly necks, and nod to and fro their everlasting heads. And there is an indistinct murmur which cometh out from among them like the rushing of subterrene waters. And they sigh one unto the other («Silence», р. 126).

Тут використана  конкретна лексика (river, sea, river's bed, desert), слова з просторовим значенням (beneath the red эуе of the sun, for many miles, on either side), поєднання качественных прикметників з іменниками (saffron and sickly hue, pale desert, gigantic water-lilies, oozy bed, long and ghastly leeks, everlasting heads). Дієслова, що позначають рух, в тексті як би стабілізуються: palpitate – здійматися, битися, але у поєднанні з прислівником forever, що повторюється, він вже сприймається як дієслово, що позначає стан, дієслово nod у поєднанні з to and fro теж відображає стан.

У оповідно-описових контекстах виникають елементи портретного опису: And the man was tall and stately in form, and was wrapped up Trom his shoulders to his feet in the toga of old Rome. And the mtlines of his figure were indistinct – but his features were the features of а deity. And his brow was lofty with thought, and lis eye wild with care; and, in the few furrows upon his cheek I read the fables of sorrow, and weariness, and disgust with mankind, and а longing after solitude («Silence», pp. 126-127).

Це портретний опис передає  не лише зовнішність, але і внутрішній стан персонажа через іменники і  вирази, що позначають душевний стан: sorrow, weariness, disgust, longing, wild with care, burrows, solitude, lofty with thought.

У «Притчі про месію мимоволі» ми зустрічаємо всілякі види контекстів: оповідні (4 НФЄ), описові (2 НФЄ), міркування (2 НФЄ), оповідно-описовий        (1 НФЄ), міркування з описом (2 НФЄ), міркування з оповіданням (1 НФЄ), причому вони постійно чергуються, і однакові види контекстів ніде se є сусідами один з одним. Змістовно-концептуальна інформація, що наближає читача до виведення моралі, також міститься в Же міркувань.