Философия

Отчуждённый труд.

Необходимым результатом  конкуренции является  накопление капитала в руках немногих, т.е. ещё более страшное восстановление монополии. Общество неизбежно распадается на два класса – собственников и рабочих.

Политическая экономия исходит  из факта частной собственности. Объяснения и она нам не даёт. Материальный процесс, проделываемый в действительности частной собственностью, она укладывает в общее абстрактные формулы, которые и приобретают для неё затем значение законов. Эти законы она не осмысливает.  

Рабочий становится тем более  дешевым товаром, чем больше товаров он воздаёт.

Предмет, производимый трудом, его продукт, противостоит труду  как некое чуждое существо, как сила, не зависимая от производителя.

Осуществление труда, выключение рабочего из действительности, опредмечивание выступает  как утрата предмета и закабаление предметом,  освоение предмета – как отчуждение.

Освоение предмета выступает  как отчуждение до такой степени, что чем больше предметов рабочий  производи, тем меньшим он подпадает  под власть своего продукта, капитала.

Отчуждение рабочего в его продукте имеет не только то значение, что его труд становится предметом, приобретает внешнее существование, но ёще и то значение, что его труд существует вне его, независимо от него, как нечто чужое для него, и этот труд становится противостоящей ему самостоятельной силой.

В чем же заключается отчуждение труда? Во-первых, в том, что труд является для рабочего чем-то внешним, не принадлежащим и его сущности; в том, что он в своем труде  не утверждает себя, а отрицает, чувствует  себя не счастливым, а нечастным, не развивает свободно свою физическую и духовную энергию, а изнуряет свою физическую природу и разрушает свои духовные силы. Поэтому рабочий только вне труда чувствует себя самим собой, а в процессе труда он чувствует себя оторванным от самого себя.

В результате получается такое  положение, что человек (рабочий) чувствует  себя свободно действующим только при  выполнении своих животных функций  – при еде, питье, в половом  акте, в лучшем случае еще расположись  у себя в жилище, украшая себя и т.д., - а в своих человеческих функциях он чувствует себя только лишь животным. То что присуще животному, становится уделом человека, и человеческое превращается в то, что присуще животному. 

Отчуждение  труда приводит к следующим результатам:

• родовая сущность человека – превращается в чуждую ему сущность, в средство для поддержания его индивидуального существования, отчуждённый труд отчуждает от человека его собственное тело и его духовную сущность.
• отчуждение человека от человека.

Частная собственность есть продукт, результат отчужденного труда.

Вторая рукопись.

Отношения частной  собственности.

Производство  производит человека не только в качестве товара, не только человека – товар, оно производит его, как сущность и духовно и физически обесчеловеченное.

Отношение частной собственности  –это труд, капитал и их взаимоотношение. Движение которое должны проделать  члены этого отношения, таково:

1 – непосредственное или опосредствованное единство обоих.

2 – противоположность обоих по отношению друг к другу.

3 – противоположность каждого по отношению к самому себе.

Труд распадается  на самого себя и заработную плату. Сам рабочий есть капитал, товар.

Третья рукопись.

Сущность частной  собственности в отражении политической экономики.

Всякое богатство стало промышленным богатством, богатством труда, и промышленность есть не что иное, как завершенный труд, а фабричная система есть развёрнутая сущность промышленности. т.е труда, точно также как промышленный капитал есть завершонная объективная форма частной собственности.

Коммунизм.

К-м есть положительное  выражение упразднения частной  собственности; на первых порах он выступает  как всеобщая частная собственность.

Для любого к-ма общность есть лишь общность труда  и равенство зароб. платы.

К-м мыслит себя как уничтожение человеческого самоотчуждения.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12.       Э. Кассирер

Определение человека в терминах человеческой культуры.

человека должно изучать не в его индивидуальной, а в политической и в социальной жизни. Человеческая природа, согласно Платону, подобна трудному ….., значение которого да бы расшифровано философией. Философия не может дать нам приемлемую теорию человека , покуда не будет насчиросна  история государства.

          одним из первых , кто подошел  к этой проблеме в современной философии и поставил её ясно и последовательно, был Кант. Одна из фундаментальных максим его философии состоит в том, что наш метод изучения человека, действительно д.б. субъективным, но он не может быть индивидуальным, ибо субъект , которого мы хотим познать,- не индивидуальное сознание, а универсальный субъект. «Познать себя,- говорил Кант,- значит познать историю».

   В одной  из своих недавних публикаций  Роберт Йерис заявил, что термины  «истина» и «интеллект» старомодны  и что понятия для которых они установлены, к сожалению, и сами нуждаются в переопределении. Но в области антропополитической философии мы явно ещё очень далеки от такого предопределения. здесь эти термины нередко используются весьма пассивно и без какого-либо критического анализа. слово «инстинкт», которое м.б. использовано для описания поведения человека или животного гипостазируется, превращаясь в нечто вроде естественной силы.

     Самая  славная характеристика человека, его отличительный признак –  это не метафизическая или физическая природа, и его деятельность. Именно труд, система видов деятельности, и определяет область «человечности». Язык , миф, религия, искусство, наука, история суть составные части, разумные секторы этого круга. «Философия человека»- это, следовательно такая философия, которая должна прояснить для нас фундаментальные структуры каждого из этих видов человеческой деятельности и в тоже время дать возможность понять ее как органическое целое.

Описывая структуру  языка, мифа, религии, искусства и  науки, мы ощущаем постоянную потребность в психологической терминологии. Мы говорим о религиозных «чувствах», художественном или мифологическом «воображении», логическом или радикальном мышлении. И мы не можем войти во все эти миры без надёжного психологического метода. Цепкий ключ и изучению общего развития человеческой речи даёт нам устская психология. И даже еще большей ценностью обладает изучение общей социологии.

     Религия  в своём высшем теоретическом  и этическом развитии стоят  перед необходимостью защищать чистоту своего идеала причудливых фантазий мифа или искусства. Таким образом единство и гармония человеческой культуры представляется не более, чем  pium desiderium – благими пожеланиями постоянно разрушаемыми реальным ходом событий.

 

 

 

 

 

13. Петер  Козловський

Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку.

В наших умовах технічний розвиток утворює незалежну, а суспільно-культурний розвиток –  залежну змінні у взаєминах між  техеікою і культурою. Людина і сус-во розглядається “техномордіно”, на зразок техніки.

Технократичне мислення та технічні поняття значною  мірою визначають порядок життя  та самоусвідомлення суч. с-ва.

Техніка пов‘язана  з розумом та істинним знанням, породж-ся за доп. П. Тт техніка має зовн. “воління”, її мета не пртаманна їй внутрішньо, а ставиться людиною. Саме її цілі, наміри визначають її заг. вигляд і х-р.

Обидві форми  наукового, наука і техніка є  засобоми розкриття прихованого.

 Спосіб відношення техніки до природи та П. не закладений у самій техніці, а залеж. передусім від тих питань, які П. ставить перед природою. Спосіб розкриття природи у техніці культурно-зумовлений, зал-ть від самовідчуття П. її намірів та намірів с-ва.

Технікаі культура нерозривно пов‘язані між собою. Техніка сприяє появі того, що донедавна було прихованим, к-ра – це вияв турботи про те, що вже виникло.

На противагу  ідеї технічно-примусової появи, культ. підхід до дійсності виходить з того, що все існуюче має свою форму  та образ і пргне до реального  існування.

Культивуючим  та дбайливим вважаємо таке розкриття істини, яке враховує не лише наміри суб‘єкта але й наміри об‘єкта.Основа розуміння к-ри – мудре спілкування з П. та речами.

Н. та П. виступають репрезентатами дійсності.

К-ра – це те, що стосу. дій П. її взаємовідносин з  іншою П. та з природою. К-ра – організація порядку життя с-ва. Поняття к-ри охоплює все те, що виникає, зберігається та передається як культ. феномен шляхом організації та тлумачення життєвого світу людей.

Культивування ш.б. свідченням витонченнності і досконалості. Серед форм розвитку духу у понятті к-ра роозрізн.: суб‘єктивний дух, об‘єкт. і абсол. (релігійне), особисте завоєння держава...

Найближчими передумовами розмежування епох модерну і постмодерну  є 2 ознаки: відкриття скінченності і відчуття незбереження (2 закони термодинаміки).

Постмодерний рух х-ся обмеженнямпанування П. над природою, на відміну від утопічної надії  Нового Часу.

Виміреність фізичної енергії вказує на початокпостмод. епохи, епохи після Нового Часу.

Проектами модерну  були Просвітництво. Лівочеильянська теорія абсол. духу. Потилковим пректом модерну є твердження про абсол.панування розуму.

Для постмодерного  виміру суттєвими є лише 2 виміри: окремий індивід, Лейбніцева монада, що індивідуалізує спільне буття  і окреслює його за допомогою власного імені як певне буття, а також абсолютне.

Постмодерн мусить допомагати подолати конфлікт між Сходом і Заходом.

Різниця модерних та постмодерних зразків культури

Модери	Постмодери
Функціоналізм: відокремлення царини життя та відмова  від символізації культури у мові	Контекстуальність: взаємопроникнення царини життя  та символізації культурив оповідальній мові знаків
Суіентизм у  культурі знання: наука як констатуюча  картина світу	Плюралізм релігійного  утилітарного та культ. знання в культурі знання
Матеріалізм чи моністичний ідеалізм у теорії цілісної дійсності	Духовно тілесний реалізм як  теорія цілісної дійсності
Функціональні теорії суспільства	Органічні теоріі сусп.
Природничо  наукова та механістико орієнтовані  теорії госп- ва	Духовно та природничо наукові
Економіко технічний  розвиток: „технлмордізм”Надія на утопію	Соціально культурний розвиток” антропоморфізм”

 

Наука у постмодерні втратила свою роль констатуючої картини світу, а тому і сцієнтизм

Культурна розвиненість науки

 

	Модери	Постмодери
Наукове розуміння	Сцієнтичне  світоконституюче	Критичне та інструментальне
Наукові методи	Об’єктивуючи  пояснення	Розуміння та пояснення
Ставлення до метафізики	Свобода від	Метафізичне ядро світу Визначаеться  наукою
Форми знання	Науковий монізм	Плюралізм корисного,культ,знання

Суб’єктивний  світ людини має свої безпосередні витоки у самій людині, і аж ніяк не є результатом соціалізації чи суспільного впливу.

Суб’єктивність  людини – це її сутнісна самодіяльність, а не результат становлення у  процесі праці.

Головна тема суспільної культури – індивідуальна суб’єктивність та завдання віднайти її у швидкопливному  соц. та прир. навкол. світі, її втілення у ньому.

Ф-ка культури –  само звільняючий момент істини, що виростає із реальності взаємо зумовлюючих  намірів та способів її досягнення.

Ф-я – це відповідь  на турботу Л. Про себе. Лише завдяки  турботі Л. спрямована в майбутнє. З турботи може випливати страх, але вона може його подолати, він  робить відсутною суб’єктивність Л. визнає появі нового на відміну від  упевненості.

Ідентичність  на внутрішні злагоди індивіда –  це те, що необхідно для створення  уявлень про саму себе, а також  для формування життєвої ситуації.

Виникнення особистості  можливе лише за умови взаємодії 3 факторів: існуючого буття, його очікуваних подій  та творення власного „я”.

Автономія в  постмодерні перетворюється в повну  відповідальність за наслідки своєї  діяльності.

 

 

14.   И. Лакатос

Методология научных исследовательских программ (И.п.)

"Если рассмотреть наиболее  значит. последовательности теорий, то видно, что они характ-ся непрерывностью, связывающей их элементы в единое целое. Эта непрерывность – развитие и. п., начало которой может быть положено самыми абстрак. утверждениями." Программа склад-ся из методологических правил, часть из них – правила, указывающие, каких путей иссл- ния нужно избегать (отрицательная эвристика), другая – правила, указ. какие пути нужно избирать (положительная эвристика).  (Эвристика – искусство изобретения).