Психодіагностика в комунікативній практиці менеджера туристичного підприємства

    По-третє, соціально-психологічними якостями: психологічна компетентність, управлінська культура ділового спілкування, прагнення до лідерства та влади, уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан, колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертованість (спрямованість  зусиль, енергії на зовнішній світ), уміння керувати конфліктами, чітко  висловлювати свої думки та публічно виступати, інтелектуальність, здатність  оптимізувати соціально-психологічний  клімат у колективі, створювати психологічний  комфорт, емоційна стійкість та стресостійкість, почуття гумору, уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.

    По-четверте, моральними якостями: патріотизм; національна  свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей  тощо.

    В управлінській діяльності комунікативні  навички та вміння відіграють важливу  роль. Адже саме від того, наскільки  менеджеру вдасться налагодити взаємодію  з підлеглими та колегами, переконати у необхідності виконання прийнятих  управлінських рішень, залежить ефективність діяльності організації загалом  чи її окремих структурних одиниць [23].

    Працювати з людьми не просто. В роботі з  людьми необхідним є своєрідний талант – вміння відсторонюватись від особистого плану спілкування та «налаштуватися» на діловий стиль. Ця професія має дві особливості: перша – основний зміст праці зводиться до взаємодії між людьми; друга – професія потребує подвійної підготовки: навчитися встановлювати та підтримувати контакти з людьми, розуміти людину, виявляти її особистісні риси; отримати спеціальну підготовку та здобути певні навички.

    У сучасній психології виділяють такі основні етапи формування спеціальних  здібностей: нахил – потяг –  схильність – здібність.

    Спеціальні  здібності, від яких в принциповій  мірі залежить засвоєння професії типу «людина-людина» високих рівнів складності, розподіляються на дві  групи: перша група – це люди, які мають конструктивні здібності  – якості, вони забезпечують успіх  в перетворенні цілого світу, в покращенні суспільства та особистості; другий тип – інтерсоціальні здібності  – тобто якості, які гарантують успішну взаємодію між людьми, розуміння один одного та ефективний взаємовплив, встановлення контактів, організацію спільних справ.

    Серед інтерсоціальних здібностей виділяють  організаторські та комунікативні, а серед конструктивних – оперативно-виконавчі (якості, які забезпечують енергійні, точні та швидкі дії з практичною реалізацією задумів) та гностичні (пізнавальні).

    Обидві  групи здібностей взаємопереплітаються та їх ділення є доволі умовним, показниками  ж рівня їх розвитку є: успішність результатів діяльності; оригінальність виконання різноманітних видів  роботи; ступінь переборення несприятливих  умов діяльності та труднощів; швидкісність оволодіння новими знаннями та навичками.

    Менеджери – це завжди лідери у своїй діяльності. Тому вони повинні володіти такими якостями: силою характеру; вмінням нести відповідальність за свої вчинки в різних напрямках; виконувати обіцянки або взяті на себе обов’язки; встигати закінчувати роботу згідно з вказаними термінами; мати вплив на інших людей, тобто бути авторитетом та зразком для наслідування [20].

    Менеджер  індустрії туризму завжди повинен бути лідером. А кожен лідер має дві характеристики: перша – він сам прямує до своєї мети; друга – він здатен переконати інших рухатись за ним. Менеджер володіє позитивною позицією. Це – одна з найцінніших позицій, яку тільки може мати людина. Також менеджер має вдосконалювати навички розуміння та роботи з людьми. Менеджер туристичного підприємства відрізняється від інших людей тим, що ця людина – впевнена в собі. Люди ніколи не підуть за людиною, в якої немає почуття впевненості в собі. Людей притягують сильні натури, які оточені особливим ореолом.

    Таким чином менеджер туристичного підприємства повинен володіти наступними якостями, рисами та навичками: самодисципліна, відвертість, емпатія, енергійність, гнучкість, захопленість, цілеспрямованість, толерантність, коректність, вихованість, уміння швидко та правильно приймати важливі рішення.

    Працелюбними  є ті люди, які готові робити більше, ніж потрібно. Найкращі менеджери  є виключно амбіційні, прагнуть до успіху та свою роботу вважають трампліном для  майбутніх досягнень.

    Для менеджера туристичного підприємства важливим є зовнішній вигляд. Дуже важливими компонентами його образу є костюм, фігура, зачіска, посмішка, голос, характер. Ці компоненти створюють перше враження про управлінця і сприяють налагодженню стосунків з іншими людьми. Спеціалісти вважають, що позитивне перше враження на 95% складається від костюму, оскільки одяг покриває 95% тіла людини. Якщо менеджер може скласти про себе позитивне перше враження за 30 секунд під час першої зустрічі, тоді його сприйматимуть, як професіонала.

    Толерантність, коректність, вихованість, уміння швидко та правильно приймати важливі рішення, навички моментально адаптуватись до різних умов під час виконання  важливого завдання – все це в  сукупності формує приємне враження про менеджера [6].

    Для оцінки людського потенціалу, здатності  різноманітно і якісно використовувати  методи управління комунікаційними  процесами, необхідно проводити  тестування працівників компанії. Тести, опитування, анкети й особисті бесіди керівництва з працівниками можуть бути спрямовані на вирішення багатьох комунікаційних проблем, але мета їх застосування має зводитись до головного – аналізу фактичної системи комунікацій компанії і створення системи заходів щодо усунення відхилень від бажаних характеристик.

    Під стилем комунікабельності в соціоаналізі розуміється комплексний показник комунікативної активності типу.

    Розподіл  соціотипів на логіків та етиків, перетинаючись  з розподілом на екстравертів та інтровертів, утворює чотири групи комунікабельності.

    Перший  рівень взаємодії в комунікативному  просторі – фізичний, оскільки характерний  для тісного, матеріально-опосередкованого зіткнення фізичних інформаційних  систем (носіїв).

    На  цьому рівні задовольняються  природні потреби людини в їжі, житлі, продовженні людського роду, виробництві  та споживанні матеріальних продуктів.

    Другий  рівень взаємодії в комунікативному  просторі – психологічний, оскільки на перше місце виходить обмін  суто потаємною, особистісною, душевною інформацією.

    Психологічний рівень передбачає довірливіші взаємини, оскільки на цьому рівні людина задовольняє  свої інтимно-емоційні потреби –  в любові, дружбі, сім’ї, співчутті.

    Третій  рівень взаємодії в комунікативному  просторі – соціальний, оскільки взаємодія  регулюється нормами суспільства, традиціями та ритуалами, законодавством, державними інструментами.

    Цей рівень комунікації підпорядковує  індивіда інтересам соціуму, тому носить найбільш формальний характер. На цьому  рівні людина задовольняє свої потреби  в кар’єрі, навчанні, праці та повазі.

    Четвертий рівень взаємодії в комунікативному  просторі – інтелектуальний, або  інформаційний. Здійснювати глибоку  комунікацію без зіткнення можливо  лише, якщо перенести весь інформаційний  досвід усередину себе, в свій мозок. При цьому інтенсивно працюють пам’ять  та уява людини. Тільки на цьому рівні можна звертатись до глибин своєї підсвідомості та досягати знань, які були накопичені поколіннями людей, які жили до нас.

    На  інформаційному рівні людина задовольняє  свої потреби в актуалізації, розкритті  своїх талантів та здібностей, творчості, пізнанні та самоствердженні.

    Суттєвим  є те, що описані рівні не розтягнуті в лінію, а створюють коло, тобто  поєднані відношеннями суміжності та протилежності. Протилежними є фізичний рівень та інтелектуальний. Це означає, що вони перебувають один до одного в співвідношенні протилежної пропорційності: чим більше людина живе фізичним життям, тим менше вона розвивається інтелектуально, і навпаки.

    Також виключають один одного соціальний та психологічний рівні. Неможливо  одночасно піклуватись про окрему людину (індивідуальний підхід) та цілу групи людей (масовий підхід). Макросоціум  заохочує людину приносити особисте на вівтар суспільного, а мікросоціум, наприклад, її сім’я потребує протилежного: щоб близька людина більше часу проводила  вдома. При цьому пропорція 50/50% означає  комунікативну кризу: стан, який коливається, як терези, та є надмірно хворобливим, адже він дуже перешкоджає вибору.

    Отже, дослідження психологічних особливостей особистості менеджера проводяться  із застосуванням різних психологічних  концепцій та передбачає володіння  менеджером набором особистісних рис, професійних вмінь та навичок. 

    1.3 Комунікативні вміння  в структурі особистості  менеджера

    Комунікація – це обмін інформацією, на основі якої менеджер отримує інформацію, необхідну для прийняття рішень, і доводить прийняте рішення до працівників  організації. Неефективні комунікації  – одна з головних причин виникнення проблем в організації. Згідно з  статистичними даними ТОВ «Феєрія», 50–90% свого часу менеджер витрачає на комунікації. Їх можна поділити на такі групи: пізнавальні – головна мета: передача змісту або інформації (наприклад, менеджер читає лекцію); експресивні – спілкування між людьми для передачі почуттів, оцінок, поглядів; переконувальні – вплив на інших, заклик до змін у ставленні до будь-чого, прохання зробити щось (наприклад, усна реклама); несловесні – вплив з допомогою міміки, очей, рота, поз, жестів.

    Одним з найважливіших факторів формування особистості є спілкування. Проблема слова, мови, виступу, мистецтва впливу комунікатора на слухачів давня, і налічує  більше двадцяти століть історії. Багато важливих питань цієї проблеми були в  найзагальнішому вигляді поставлені й розглянуті ще Цицероном [5].

    Дослідники  по-різному, з різних точок зору інтерпретують  процес спілкування, створюючи його різноманітні моделі, застосовуючи різні  підходи для його вивчення: комунікативно-інформаційні, інтерактивні, діяльнісні та інші.

    З позиції діяльнісного підходу дослідники Леонтьев А.Н., Андрєєва Г.М. вважають, що спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів  між людьми, що породжується потребами  в спільній діяльності і включає  в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини [1].

    По-перше, спілкування – це особливий тип  діяльності (комунікативна діяльність). По-друге – це умова здійснення будь-якої діяльності, в по-третє, результат  діяльності, що спеціально задається.

    У «Психологічному словнику» спілкування  визначається як «взаємодія двох або  більшої кількості людей, яка  відбувається впродовж обміну інформацією  пізнавального чи афективно-оцінного характеру» [17].

    Петровський А.В. пропонував таке визначення: «Спілкування – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності».

    Останніми десятиліттями інтерес до проблем  спілкування надзвичайно посилився.

    Хоча  спілкування стало предметом  інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для  вітчизняної психології. Дослідження  в цій царині ведуть свою історію від Бехтерєва В.М. , він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування та інших психологів, які досліджують проблеми спілкування сьогодні.

    Подальший розвиток спілкування можна уявити як поступове накопичування людиною  культури спілкування на основі рефлексії, зворотного зв'язку і саморегуляції. Психологічно високорозвинена людина відрізняється від менш розвиненої не лише вираженою потребою в спілкуванні  з різноманітними людьми, але також  багатим змістом, множинністю цілей  і широким вибором засобів  спілкування [18].

    Велика  кількість проблем у житті, зокрема  в сім'ї та школі, виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів.