Психодіагностика в комунікативній практиці менеджера туристичного підприємства

    На  сьогодні у практиці ведення СПТ  накопичено багато різних конкретних вправ, прийомів, процедур, технік, рольових ігор тощо, які успішно використовуються у груповій роботі.

    Багато  фахівців мають спільні погляди  на форми групової роботи, незважаючи на їх різноманітність. Не посилаючись  на джерела інформації, Петровська Л.А., Ковальов Г.А., Яценко Т.С., Петрушин С.В. та Вачков І.В. серед усіх методичних прийомів СПТ виділяють такі базові методи, як групова дискусія і ситуативно-рольові  ігри. До допоміжних відносять психогімнастику  та проективний малюнок [25].

    Розбіжність у класифікації методів, які використовуються в різноманітних тренінгах, не є  серйозною перешкодою для їх використання в психологічній практиці, тому що вони дають позитивний результат. соціально-психологічний  тренінг нині містить широкий  спектр методичних форм: відеотренінг, рольове навчання, груповий аналіз оцінок і самооцінок, «невербальні методики».

    Коротко проаналізуємо методи СПТ.

    Груповою  дискусією (від лат. discussion – дослідження, розгляд, аналіз) називається така публічна суперечка, метою якої є з'ясування й зіставлення різних.точок зору, визначення істинної думки, знаходження  правильного вирішення проблеми. Дискусія вважається ефективним засобом  переконання, оскільки її учасники самі приходять до того чи іншого висновку.

    Групова дискусія в психологічному тренінгу – це спільне обговорення будь-якого  суперечливого питання, яке дозволяє змінити думку, позиції й установки  учасників групи в процесі  безпосереднього спілкування» [3].

    Така  форма спілкування дозволяє співставити  протилежні позиції, побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні  позиції, що зменшує опір сприйманню нової інформації, а також використанню групової рефлексії через аналіз індивідуальних переживань, які підсилюють згуртованість групи й одночасно  полегшують саморозкриття учасників.

    Для активізації учасників у груповій дискусії можна використовувати  процедури такого типу, як висловлювання  по колу або метод естафети, коли кожний передає слово тому, кому вважає за потрібне, а для висловлювання  дається певний проміжок часу (наприклад, 10–15 сек.).

    Ігрові  методи включають ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні та ділові ігри. Ігрові методи є найбільш поширеними в груповій роботі. Вони себе добре зарекомендували  як у різних формах групової роботи, так і на етапах групової динаміки. Так, починаючи з першої стадії групової роботи, ігри корисні як спосіб подолання  скутості, напруження, для розігрівання учасників СПТ. Гра дозволяє учасникам  тренінгу подолати бар'єри, відчуженість, «зняти маски», відкритися, імпровізувати, творчо виражати своє «Я» тощо. Згідно з концепцією Берна Е., учасники переходять на позицію дитини, яка дозволяє кожному виявити себе в різних ролях, ситуаціях тощо. Часто ігри стають інструментом діагностики й  самодіагностики, оскільки в невимушеній  формі дозволяють м'яко, легко виявити  труднощі спілкування та серйозні психологічні проблеми.

    Наукою  доведено, що в процесі ігрової  діяльності людина набагато швидше засвоює  й опановує різні види поведінки, вчинки, уміння й навички вербальної та невербальної поведінки. Гра є  універсальним методом для дітей  і дорослих, вона виступає сильним  психокорекційним, психотерапевтичним інструментом, за допомогою якого  розв'язуються різноманітні людські  проблеми. Сьогодні ігри починають набувати статусу засобів формування культури взаємовідносин і рефлексії.

    Важлива перевага ігор у тому, що вони є самостійним  явищем культури і не потребують вироблення штучної мотивації, вимагаючи взаємної активності від ведучого та учасників, дозволяють розв'язати давню етичну проблему класичного експерименту: «А що ми даємо піддослідному?» Другою перевагою ігор є те, що вони мають  давню традицію регламентації і  творчого перетворення соціальних взаємовідносин у ціннісно-етичному і функціонально-рольовому  планах [8].

    Рольова гра також використовується для  формування певних навичок у сфері  комунікації.

    Поведінковий  матеріал у рольовій ситуації є основним для перевірки гіпотез стосовно особистісної проблеми суб'єкта.

    Ємельянов Ю.М. вважає, що театр є першою лабораторією експериментальної соціальної психології, звідки бере свій початок рольова  теорія, концепція символічного впливу, модель особистості людини і підходи  до вивчення її самосвідомості, а також  методи психотерапевтичної драматизації й інсценізації, і магопсихотерапії, варіанти активних групових методів [8].

    Найяскравіше  зв'язок театру і психології виражено в методиці Я. Морено «психодрама».

    Психодрама  – метод групової роботи, в якій учасники виконують ролі, які моделюють  життєві ситуації, що мають особистісний сенс для учасників. Мета психодрами – усунення неадекватних емоційних  реакцій, відпрацювання умінь соціальної перцепції, поглиблене самопізнання. Техніки  психодрами: «діалог», «монолог», «виконання ролі», «дублювання», «репліка в бік», «обмін ролями», «порожнього стільця», дзеркала» та інші. Я. Морено називає  такі різновиди рольових ігор: імпровізаційна гра (вводиться за бажанням членів групи  і розгортається сама по собі, відповідно до дійсних або фантастичних уявлень  гравців); рольова гра як виконання  соціально-педагогічних функцій (навчання адекватної рольової поведінки, попередження рольової ригідності й інтеграції ролей); ситуаційна гра (оволодіння уміннями долати ускладнені соціальні ситуації) [9].

    Психогімнастика – метод роботи в групі, під  час якого учасники виявляють  себе і спілкуються без слів. Психогімнастика  містить підготовчу, пантомімічну та підсумкову частини.

    У підготовчій частині виділяють  три функції: гімнастична (вправи для  всіх частин тіла), релаксаційну (зменшення  страху і психологічної дистанції), виразну (готує виразні елементи, наприклад, розуміння емоцій без  слів). У цій частині поєднуються  рух, спілкування й уява.

    Петрушин  С.В. поділяє психогімнастичні вправи за складністю їх виконання учасниками на три групи [24]: перша – розважальні вправи, які застосовуються без попередньої розминки; вони не мають особливого смислового навантаження й використовуються для емоційної розрядки й зняття зайвого напруження; другий – вправи для розминки, які використовуються з метою створення ігрової атмосфери, налаштовують учасників на експериментування з власною поведінкою, знімають шаблони повсякденного спілкування і зміни рухово-просторових стереотипів; третій – вправи для розвитку невербального мовлення (тактильного, візуального, мімічного та пантомімічного), які сприяють розвитку культури спілкування і підсилюють комунікативну виразність учасників.

    Аналіз  конкретних ситуацій. Цей метод виконує  багато різних функцій, служить інструментом дослідження і вивчення певної проблеми, оцінки та вибору рішень. Значущість його полягає, насамперед, у поєднанні  простоти в організації заняття  з ефективністю результатів. Він  стимулює звернення до досвіду інших, прагнення до набуття теоретичних  знань для одержання відповіді  на питання, які обговорюються. Використовують ситуації двох видів: «тут і зараз» – що і чому відбулося в групі  з окремими учасниками; «там і тоді»  – випадок із професійної практики або особистого життя, що має значення для учасника або групи.

    Способи аналізу конкретних ситуацій можуть бути такими:

    Перший  – групу розподіляють на 2–3 підгрупи і кожна з них розв'язує завдання самостійно, після цього відбувається зіставлені позицій підгруп;

    Другий  – задану ситуацію кожен розв'язує самостійно (можна описувати, її вдома), що дозволяє чіткіше сформулювати труднощі, позначити своє місце в ситуації (наприклад, домашні, завданням може бути описати 2–3 ситуації, в яких ви не досягли успіху).

    Прикладом груп, які працюють за цим методом, є Валінтовські групи. В них збираються фахівці для обговорення своїх  професійних проблем. Один з учасників  розповідає про свої труднощі, решта  – спочатку ставлять йому питання  для уточнення ситуації, а потім  кожний висловлює свою думку а  приводу того, що було сказано. Далі підбиваються підсумки, визначається, що нового для себе взяв учасник, який прийшов зі своєю проблемою, та решта  членів групи, які брали участь в  обговоренні.

    Близьким  до методу аналізу конкретних ситуацій є кейс-метод. Завдяки йому можна  розвивати в менеджерів здатність  до самоаналізу та самостійного вирішення  проблеми, формувати навички компетентного  спілкування, стимулювати творче мислення, а також уміння готувати письмові звіти, за результатами роботи з кейсами. Перед тим, як застосовувати кейс-метод, керівникові потрібно ознайомити учасників  групи з методикою роботи з  ним.

    У науково-методичних колах прийнята певна послідовність роботи з  кейсами. По-перше, ознайомлення з інформацією, яка подається в описі кейса; по-друге – це читання літератури для поповнення знань, у яких є  потреба; по-третє – обговорення  в малій групі з метою першої перевірки виробленого учасниками групи алгоритму розв'язання кейса. На рівні роботи в малих групах перевіряється здатність роботи в команді, ставлення із повагою  до чужої думки; четверте – обговорення  кейса у великій групі, воно повинно  підвести до повного розуміння певного  кейса. По-п’яте – це рефлексія  і критична самооцінка виконаної  роботи.

    Фахівці виділяють 9 ознак якісних кейсів:

1. уміле подання інформації (структура, інтрига);
2. націленість на прийняття конструктивних рішень у критичній ситуації;
3. включення конкретних порівнянь, паралелей, які підтверджують ефективність рішення;
4. можливість перейти до узагальнюючих висновків;
5. увага до актуальних подій, з погляду суспільних інтересів;
6. врахування людського чинника, персоніфікованості;
7. можливість оцінити ефективність прийнятих рішень;
8. оптимальний обсяг (8–10 сторінок);
9. включення конкретизуючих ситуацій, графіків, статистичних даних, відеоматеріалів тощо [25].

    Результати  і ефекти, які отримують при  використанні метода кейсів:

    всі учасники охоплені груповим процесом; тренеру легко працювати з  групою, він економить свої сили;

    групова гра за кейс-методом постійно дає  високі результати роботи: емоційний  підйом, інтерес, активність, навчання дією;

    аналіз  результатів нескладний, оскільки всі  параметри, які аналізуються, чітко  визначені. Висновки, конкретні та наочні, зрозумілі учасникам, примушують їх задуматися і надовго запам'ятати  цей досвід.

    Крім  тренінгових методів, зазначених вище, існують ще й такі:

    1) Методи, спрямовані на розвиток  соціальної перцепції. За допомогою  спеціально розроблених вправ  учасники одержують вербальну  й невербальну інформацію про  те, як їх сприймають інші люди, наскільки с точним їхнє власне  самоприйняття. Вони оволодівають  навичками глибокої рефлексії  та інтерпретації об'єкта сприймання.

    2) Метод тілесно-орієнтованої психотерапії. Основними методами цієї групи  виступають такі: метод Фельденкрайса,  метод Александера, структурна  інтерпретація (рольфінг), первинна  терапія, які історично пов'язані  з терапевтичними методами Вільгельма  Райха (1949), а також східними  методами (хатха-йога, тайчі, айкідо).

    3) Медитативні техніки, на думку.  Вачкова І.В, також варто віднести  до тренінгових методів, оскільки  досвід показує доцільність і  ефективність їхнього використання  в процесі групової роботі. Найчастіше  ці техніки використовуються  для того, щоб навчити учасників  груп фізичному й чуттєвому  розслабленню (релаксації), умінню позбавлятися  зайвого психічного напруження, стресових станів, унаслідок чого  розвиваються навички автосугестії  та закріплюються способи саморегуляції.  Найефективніша з технік медитації  вважається трансцендентальна техніка  Махаріші Т.М.

    4) Музична терапія. Цей метод  може зняти втому, напруження  в учасників тренінгу.

    5) Танцювальні вправи. Вони можуть  бути використані для того, щоб  зняти фізичну втому та згуртувати  групу. Ці вправи дають змогу  швидше встановлювати творчий  зв'язок з іншими членами групи,  долати бар'єри. Метою танцювальної  терапії є спільна робота, гра  й досліди в ритмічних діях, експериментування з жестами,  позами й рухами, невербальне  спілкування з партнером, що  служить створенню глибокого  групового досвіду.