Ланцюги створення вартості

Необхідно зазначити неприпустимість використання зазначених у пунктах 2 та 4 термінів до логістики як функції управління задля уникнення тавтології.

Більшість вчених, що проводять дослідження у сфері логістики, виділяють на мікрорівні за сферами впливу логістику постачання, виробничу логістику, логістику збуту, інформаційну логістику, транспортну та складську логістику. Такий поділ є цілком допустимим та закономірним у випадку дослідження окремих операцій та процедур, що стосуються внутрішньовиробничого управління, проте коли дослідження стосуються бізнес-процесів, важливо розглядати комплекс логістики в цілому з огляду на її інтеграційний та системноорієнтований характер.

У своїй основі логістика не є новим та невідомим феноменом. Проблеми раціоналізації руху матеріалів, сировини та готової продукції завжди були предметом особливої уваги. Новизна логістичного підходу полягає в наступному:

• відбувається зміна пріоритетів в господарській практиці компаній: управління процесами у сфері логістики займає одну із ключових позицій у діяльності підприємств, сприяє уникненню дублювання трансакційних операцій, здійснює інтеграцію елементів загальної системи управління та з допомогою логістичного сервісу створює додаткові конкурентні переваги;
• використовується комплексний підхід до питань руху матеріальних цінностей у процесі виробництва, що передбачає узгодження процесів, пов'язаних із матеріальними потоками, виробництвом, маркетингом, дистрибуцією, корпоративними перетвореннями та партнерськими стосунками;
• бізнес-процеси, які створюють продукт, утворюють логістичний ланцюг, а інтегруючою метою цих процесів, в тому числі і логістичних за функціональним змістом, є створення цінності цього продукту;
• в господарській практиці логістики широко використовується теорія компромісів. Економічні компроміси базуються у розрахунках, що відображають інтереси зацікавлених підрозділів, а також всіх підприємств-учасників ланцюга створення цінності продукту як інституційної основи логістичного ланцюга.

Все це, дозволяє не тільки відійти від відокремленого управління різноманітними функціями перетворення матеріального потоку та здійснити їх інтеграцію, але й визначити логістику як елемент системи управління підприємством, об’єктом якого є сукупність бізнес-процесів із створення цінності продукту (див. рис. 1.2). Таке використання логістики забезпечує можливість синергійного ефекту від узгодження параметрів цих процесів.

1.3  Вплив корпоративної роботи пвдприємства на трансформацію ланцюгів створення вартості

Динамічний  розвиток корпоративного сектору економіки  та перманентна модифікація економічного оточення спонукає топ-менеджмент компаній до стратегічних змін. Ці зміни стосуються використання активів, створення та підтримування конкурентних переваг, формування загального напряму розвитку діяльності. Запровадження таких змін вимагає від наукових кіл, що працюють у сфері корпоративного управління, пошуку нових підходів до побудови та трансформації корпоративних стратегій.

Для сучасних стратегічних корпоративних перетворень  характерним є розвиток інтеграційних  процесів на основі інституційного розгляду ланцюга створення продукту як ланцюга  створення цінності. Ф. Ф. Райхельд, узагальнюючи сучасні тенденції корпоративних стратегій, визначає головною ціллю будь-якої корпоративної стратегії знаходження компромісу між інтересами споживачів та здатністю утримувати їх на орбіті компанії у довгостроковій перспективі (принаймні настільки довго, щоб учасники ланцюга змогли усвідомити, як можна створювати та розподіляти цінність із взаємною вигодою). Проводячи аналогію із сонячною системою, цінність для споживачів можна порівняти із сонцем, а прибуток та цінність для акціонерів – із планетами, що обертаються своїми орбітами навколо сонця. [122, с. 53]. Визначаючи цінність для акціонерів (інвесторів), Ф. Ф. Райхельд виділяє два види прибутку: утворюючий прибуток, який формується внаслідок створення цінності для споживачів та збільшення цінності наявних у компанії активів, та деструктивний прибуток, не пов'язаний зі створенням цінності та її розподілом між членами суспільства. Його джерело – експлуатація активів компанії та їх розпродаж з метою уникнення збитків, пов’язаних із різким зменшенням цінності активів.

Конкуренція за ключові цінніснодомінуючі бізнес-процеси  спонукає до взаємного проникнення  у організаційні структури учасників  ланцюга створення цінності продукту, яке відбувається здебільшого за рахунок процесів злиття та поглинання або утворення рівноправних інтегрованих структур на зразок стратегічних альянсів, промислових груп, кластерних об’єднань тощо. Інтеграційні процеси обумовлюються прагненням контролю над розподілом сукупної винагороди, яку сплачує споживач за отриману сукупну цінність продукту та збільшення цінності компанії через здатність нарощування та утримування частки створюваної цінності продукту.

К. А. Бартлет, аналізуючи теорію конкурентної стратегії М. Портера, робить висновок про те, що центральним завданням менеджменту є зміцнення влади над своїми постачальниками та споживачами і пошук способів не підпускати до свого бізнесу існуючих і потенційних конкурентів для того, щоб захистити стратегічні переваги фірми і отримати від них максимальну вигоду. Компанія процвітає тоді, коли вона здатна утримати якомога більше цінності, втіленої у продуктах та послугах. Відповідно, її завдання – зосередитися на тому, як захопити цю цінність [89, с. 196].

Додатковим  аргументом на користь необхідності дослідження ціннісної природи підприємства є теорія міграції цінності. Згідно з А. Сливотськи, цінність починає мігрувати від застарілих моделей бізнесу до нових, здатних краще задовольнити найактуальніші потреби споживачів. Міграція цінності може стосуватися одного підрозділу компанії, компанії в цілому чи навіть усієї галузі – споживач вибирає бізнес-модель, яка максимально відповідає його потребам [150, с. 15].

С. Чоухарі, формулюючи особливості стратегічного менеджменту XXI століття, звертає увагу на надшвидке зростання як ключовий фактор менеджменту, яке стане рушійною силою спроб створення вартості у високоефективних компаніях. У зв’язку з цим стратегія перестає спрямовуватися на захист статусу-кво досягнутих позицій, основний наголос має бути зроблено на розвиток піонерних сфер бізнесу, на експерименти та швидке розширення, а не на захист завойованої частки ринку [89, с. 246].

Стратегічне перепроектування створює новий  набір політичних альтернатив для отримання контролю над стратегічними ділянками галузевих процесів. З розвитком інтеграційних функцій галузей стратегія на рівні корпорації має враховувати:

• портфель процесів: визначення, над якими горизонтальними і інтегрованими ланцюгами корпорація має прагнути отримати контроль (і з якою метою) та до розвитку яких горизонтальних та інтегрованих ланцюгів має мотивувати інших;
• стратегічні альянси: визначення типів взаємовигідних угод між секторами;
• сфера впливу: визначення способів отримання контролю над іншими процесами для збільшення цінності результатів власного основного процесу, особливо через контроль над інформацією вкай необхідною для ланцюгів створення цінності нижчого порядку [179, с. 131].

Вирішенню зазначених актуальних проблем присвятили свої наукові праці зарубіжні  та вітчизняні вчені. Зокрема Дж. Чампі і Н. Нохрія визначили особливості динаміки сучасного економічного середовища та передумови впровадження стратегічних корпоративних перетворень [6], П. Друкер окреслив сучасні напрями внутрішньокорпоративних перетворень [42], В. Голіков визначив особливості суспільно-корпоративних відносин [30], З. Шершньова запропонувала підходи до формування сучасних корпоративних стратегій [194], А. Воронкова визначила чинники формування стану сучасного корпоративного управління [26], Г. Назарова запропонувала концепцію організаційно-структурної розбудови корпорацій [101].

Незважаючи  на численні наукові дослідження та розробки, деякі аспекти корпоративних стратегій досліджено недостатньо. На нашу думку, варто зосередити увагу на логістичному підході до формування та зміни корпоративних стратегій, а також ролі логістики у їх реалізації, що і є одним із завдань даного дослідження.

Сьогодні  логістика розглядається як специфічна система компетенцій, що формується в межах створюваних логістичних  ланцюгів в системних та позасистемних сферах корпорації, що дозволяє синтезувати та оптимізувати матеріальні, фінансові, інформаційні та трудові потоки [137]. Цільові установки логістики спрямовуються на вироблення оптимальних рішень, в тому числі щодо мінімізації витрат, пов’язаних з ключовими сферами діяльності корпорації.

Сучасне розуміння логістики як концепції  управління відповідає новим умовам ведення бізнесу. Процес нового розуміння  логістики спричинений перш за все  змінами в економічній практиці. Особливо відчутний поштовх цьому  процесові надає глобалізація економіки  та викликане нею загострення  конкурентної боротьби. Одночасно підвищуються вимоги споживачів до термінів, надійності та гнучкості постачання при збереженні низьких затрат на логістику. Усі ці чинники визначили пріоритетність менеджменту об’єктних потоків.

У сучасних глобалізаційних умовах підприємство як окрема бізнес-одиниця втратило можливість досягати цілей діяльності, концентруючи управлінський вплив на внутрішні ресурси. На перше місце у глобальній  конкуренції вийшли інтегровані бізнес-групи, які об’єднують інноваційні проекти і велике виробництво, а також здійснюють свою діяльність на принципах функціонування ділових мереж. Звичайно, стійкі та довгострокові об’єднання з декількома учасниками - явище не нове, проте кількість галузей, де виживання у національній та міжнародній конкуренції залежить від участі у подібних альянсах (які часто об’єднують традиційних суперників), стрімко зростає. Для дослідження впливу зовнішньої логістики підприємства на конкурентоспроможність такі мережі варто розглядати як логістичні ланцюги поставок з різною ефективністю окремих елементів. Сучасне економічне становище часто характеризується недостатньо корельованим зв’язком вкладених ресурсів та ефектом від їх використання у різних ланках ланцюга поставок. Володіння брендом, патентом, франчайзинговими правами чи торговельними мережами домінує над володінням ресурсними об’єктами, які поступово переносяться у країни з низьким рівнем економічного розвитку. Наприклад, у харчовій промисловості США частка елементів логістичного ланцюга у загальних доходах галузі становить: фермерів – 15 %, переробного сектору – 30-40 %, дистрибуції – 45-55% [3].

Створення інноваційних технологій управління ланцюгами  поставок визначає успішну діяльність підприємства, його розвиток та стратегічні конкурентні позиції. Як зазначає С. Чоудхарі, говорячи про побудову стратегій у XXI столітті основну увагу буде спрямовано на вивчення принципово нових можливостей бізнесу, на радикальне змінення способів обслуговування кінцевих споживачів і/чи посередників [89, с. 245].

Як зазначалося  у підрозділі 1.1., потоковий процес перетворення ресурсів як ланцюг видів діяльності комплексно спроектував М. Портер. Однак він передбачив використання цієї дифеніції лише в межах підприємства, зазначаючи, що ланцюг, котрий охоплює всю галузь чи певний її сектор, є надто широким поняттям: розгляд такого ланцюга не проявляє, а навпаки, затемнює джерела конкурентних переваг [117, c. 72]. Проте запровадження фундаментальної логістичної концепції, яка містить тезу про переважання партнерських стосунків над конкурентними у створенні кінцевого галузевого продукту, передбачає розгляд усіх ланок логістичного ланцюга у якості учасників створення сукупної цінності, які несуть частину інтегрованої відповідальності за ланцюг в цілому.

Безперечно, на галузевому рівні існує група конкурентних логістичних ланцюгів, проте логістична концепція передбачає можливість перебудови логістичного ланцюга з огляду на кінцевий ефект, у результаті чого колишні конкуренти стають ланками одного ланцюга, а конкуренція набуває нових форм: по-перше, це конкурування за входження у найефективніші ланцюги, а по-друге - боротьба за місце у ланцюгу, оскільки технологічні правила і закони (а відповідно - і розподіл винагороди) встановлюють його домінуючі учасники.

З огляду на зазначене перед учасниками ланцюга постають такі питання:

• ідентифікація свого місця у логістичному ланцюгу;
• можливість захоплення домінуючої позиції в ньому;
• перспективи утримування захопленої позиції.

Організація логістичних процесів базується  на розгляді логістичного ланцюга, що об’єднує декілька підприємств та супутних інформаційно-технологічних допоміжних процесів. Великий потенціал управління логістичними ланцюгами може бути збільшений при вдалому прогнозуванні тенденцій їх розвитку. Рушійною силою розвитку є зміни, що відбуваються у сфері політики, економіки і технологій. Сьогодні недостатньо розглядати логістичні процеси у постачанні, розміщенні замовлень, виробництві, складуванні, збуті як внутрішні. Для збереження конкурентних переваг необхідно розглядати усі процеси у логістичному ланцюгу: від процесів постачання до сервісного обслуговування кінцевого споживача. Кожен з процесів у цій мережі повинен стати об’єктом управлінського впливу, що дасть можливість досягати оптимізації з позицій не однієї компанії, а всієї мережі. Управління ланцюгами створення цінності є саме такою інституційною основою, яка передбачає організацію та подальший розвиток логістичного ланцюга, починаючи із видобутку сировини та закінчуючи сервісним обслуговуванням продукту.