Методи і механізми регулювання конфліктних ситуацій

задоволені, чим задоволені переважно показників сфери праці. Причому по ряду чинників незадоволеність  наближалася до двох третин шкали  оцінок і, відповідно, до двох третин опитаної сукупності, що указувало на можливість кризи в трудовій сфері.

Це не було локальним  явищем. Як повідомляє Е. І. Головаха, проведене  в 1997 р. вивчення громадської думки  показало істотне зниження задоволеності  людей своїм життям. Серед можливих причин цього він указує виснаження ентузіазму мас, які, як ми вважаємо на тлі швидкого економічного і соціального прогресу капіталістичного світу і відставання соціалістичної системи в рівні життя, а також інформованості, що підвищується, про це втратили колишні орієнтири своєї соціальної активності.

У 1990 році Українським  НДІ праці (тоді Українською  філією  НДІ праці) проведено аналогічне дослідження в  Северодонецком  ПО "Склопластик" (див. табл. 3.2); У 1991 році – в Бердянськом ПО "Скловолокно" в м. Бердянську Запорізької області (див. табл. 3.3).

Таблиця 3.2

Задоволеність працівників  показниками  трудової сфери

(у індексному виразі  на шкалі від 0 до 2). Опитане  180

людина в ПО "Склопластик" (м. Северодонецк)

Чинники	Індекс
Умови оплати праці	0,667
Умови праці	0,688
Організація праці	0,634

 

Як видно з даних  таблиць 1-3 за період з 1988 по 1991гг. соціальна напруженість у формі незадоволеності робочих різними чинниками трудової сфери підвищилася або щонайменше, не знизилася, залишаючись на високому рівні (останні два виміри, враховуючи їх невисоку репрезентативність, можна вважати контрольними).

                                                                                                Таблиця 3.3

Задоволеність працівників  чинниками трудової сфери

(у індексному виразі  на шкалі від 0 до 2) Опитане  150

людина в ПО "Склопластик" (м. Бердянськ)

Чинники	Індекс
Оплата праці:    1) система оплати    2) розмір зарплати    3) розподіл доходів    4) розподіл фондів суспільного  споживання	0,39 0,16 0,40 0,55
Умови праці:    1) ритм і напруженість    2) чистота повітря    3) температура  середовища    4) рівень шуму    5) режим роботи	0,46 0,19 0,31 0,42 1,11
Організація праці:    1) робота устаткування    2)  розподіл робіт	0,35 0,41
Управління і трудові відносини:    1) компетентність  керівництва    2) захист прав  працівників    3) узгодження інтересів  соціальних груп	0,62 0,51 0,53
Соціальна сфера:    1) забезпеченість  житлом    2) організація  побуту    3) організація відпочинку	0,77 0,40 0,74

Так, якщо на двухбалльной шкалі індекс задоволеності матеріальним стимулюванням праці в 1988г. складав в цілому 0,646, то в 1991г. задоволеність чотирма показниками оплати праці коливалася від 0,55 до 0,16  (див. табл. 3.3).

Незадоволеність пов'язана  переважно з дією двох чинників: зниженням реальної заробітної плати і одночасним зростанням надій на її зростання.

З іншого боку, серед населення  України, принаймні в Луганській області, переважають люди з чітко  вираженою матеріальною спрямованістю  інтересів в трудовій сфері. Не дивлячись на деяку умовність такої характеристики і самоочевидність, що здається, того, що у сфері праці, або краще на ринку праці, працівник шукає можливості для задоволення своїх матеріальних інтересів, люди в цьому відношенні істотно відрізняються один від одного.

Людина вибирає трудову  сферу значною мірою орієнтуючись на свою соціальну перспективу і  професійна орієнтація найтіснішим  чином пов'язана з соціальною. При цьому в критерії вибору професії і соціальної позиції на рівних підставах входять міркування престижності, зручності, вигоди і майнового положення.

Інтегральним детерминатором вибору є спрямованість особи, що концентрує в собі такі соціальні і психологічні детерминанты як потреби, інтереси, мотиви, установки, орієнтації і диспозиції. У зв'язку з цим в 1990 році Українським НДІ праці (тоді Українською філією НДІ праці), було проведено дослідження з метою розробки тесту соціально-професійної спрямованості. У цьому дослідженні увага акцентувалася на виробленні таких критеріїв вибору професії особою, які дозволяли б судити про те, що індивід шукає в трудовій сфері в першу чергу: хороший заробіток і інші матеріальні блага, зручні і комфортні умови діяльності або можливості для творчості і самореалізації себе як особи.

Дослідження проводилося в три етапи. На першому 200-м опитаним пропонувалися питання про те, що вони в своїй роботі вважають важливими. З 115 питань, що відображають різні потреби і інтереси методом шкалограммного аналізу число індикаторів потреб і інтересів скоротилося до 80. Вони були згруповані в пари і на основі методу парних порівнянь і факторного аналізу після другого опиту 100 респондентів по випадковій вибірці було відібрано три групи індикаторів по 16 індикаторів в кожній, які відображали матеріально-прагматичні інтереси, бажання мати комфортні умови праці і прагнення до творчої праці.

З цих груп індикаторів  був складений попередній тест з 21 парного порівняння можливостей, які надає трудова сфера. Після  опиту 3419 робочих 63 професій, по 50 чоловік  в кожній, на підприємствах 14 галузей народного господарства (машинобудівною, вугледобувною, хімічною, металургійною, легкою, поліграфічною, харчовою, будівельних матеріалів, громадського харчування, транспорту, зв'язку, будівництва, побутового обслуговування, торгівлі) в м. Луганську, Луганській області я р е м. Кіровограді, ще раз відкинули пари індикаторів, які погано сприймалися респондентами, і отримали тест. Результати тестування співвіднесли з категоріями тих, що працюють по оплаті, умовам і інтелектуальній насиченості праці. Виявилось, що ті працівники, які у сфері праці переважно стурбовані задоволенням своїх матеріальних потреб, як правило вибирали високооплачувану роботу, а що орієнтуються на творчість працюють переважно там, де цю орієнтацію легко реалізувати. Аналогічна відповідність орієнтації і робочого місця спостерігалося і щодо зручної, спокійної, нешкідливої роботи. Таким чином, можна сказати, що тест спрямованості на соціально-професійні можливості в праці вийшов адекватним вимірюваній спрямованості. Згідно з результатами тестування осіб з матеріально-прагматичною спрямованістю опинилося 48,8%, із спрямованістю на комфортні умови праці - 33,6%, із спрямованістю на творчі можливості - 9,1%. Зрозуміло, залежно від умов життя ця спрямованість у особи може мінятися. В даний час спрямованість на комфорт і творчість значно знизилася на користь матеріально-прагматичної.

Разом з тим, розповсюдження цієї спрямованості, безумовно, не могло  не відбитися на гостроті соціально-трудового  конфлікту, оскільки вона, принаймні в свідомості работополучателей, не в останню чергу асоціюється в досліджуваний період з проблемою виживання.

І в інших регіонах колишнього СРСР наголошується витіснення "високих" цінностей "нижчими" матеріальними цінностями і цінностями виживання, висуненням матеріального інтересу в кінці 1980-х років на лідируюче місце.

У зв'язку з початком перебудови суспільних відносин в СРСР з'явилася  реальна можливість легалізації  і институционализации соціально-трудового конфлікту, зокрема, страйки. У перший же рік масового страйкового руху в оброблювальній промисловості СРСР було втрачено 201 робочий день з розрахунку на тих, що 1000 працюють. У Україні цей показник склав 124 дні. Далі динаміка страйкового руху в Україні розвивалося таким чином (див. табл. 3.4).

Було б перебільшенням сказати, що страйковий рух в Україні  є одній з основних погроз економіці. В порівнянні з розвиненими країнами втрати від нього невеликі. Так  при втратах робочого часу 124 людино-день на тих, що 1000 працюють в Україні  в 1989 році, в США в цьому ж році втрачено 143 людино-день, у Великобританії - 146, у Франції – 143, Канаді – 621, Іспанії – 869, Греції – 5499, Шрі-ланке – 7458. Разом з тим, треба відмітити, що при втратах робочого часу від страйків в Україні     в     1998     році     у розмірі      59      людино-дня     на      1000

                                                                                                          

 

 

 

 

 Таблиця 3.4

Страйки в Україні

Рік	Підприємства	Працівники	Втрачені робочі дні (ч/д)
1990	260	130936	126132
1991	239	175936	1823142
1992	2239	181616	865726
1993	485	260000	2676000
1994	1638	126300	352500
1995	247	57600	202400
1996	1269	171400	2134200
1997	1162	116413	1128300
1998	687	98700	1311200
1999	290	42000	443125
2000	76	20600	280500
2001	31	6800	294 тис. ч/часов
2002	97	9300		128 тис. ч/часов

 

що працюють в цілому  у вугільній галузі цей показник склав 1809 людино-дня. Отже для окремих  галузей ситуація все ж таки була напруженою (розраховано по даним.

Початок страйкового  руху співпав з відносним погіршенням  економічного стану СРСР і загрозою втрати військово-політичного паритету з розвиненими капіталістичними країнами. Керівництво СРСР розуміло, що суперечності, що накопичилися, усередині країни і в її відносинах зі світовою спільнотою можна подолати лише могутнім ривком у сфері технологій. Але впровадження нових технологій стримувалося падінням трудової моралі, яке також було наслідком внутрішніх суперечностей, що заглиблюються. З метою подолання цього падіння були зроблені заходи по гуманізації праці і економіки, одним із следствий яких є підвищення самостійності і міри свободи в цих сферах, у зв'язку з чим з'явилася і можливість боротися за величину трудової винагороди. Завдяки цьому протест, що накопичується довгі роки, "вирвався" назовні.

В результаті страйковий рух із самого початку прийняв  форму "сплеску", "вибуху". Причому, спочатку воно уразило сфери, де великі маси працівників сконцентровані в невеликих географічних просторах і завжди отримували від держави значні дотації (гірники). Легко організовувалися страйку на підприємствах транспорту, де страйкуючі мали в своєму арсеналі вагомі "козирі" і могли паралізувати життєдіяльність країни. І лише за ними потягнулася інтелігенція: лікарі, вчителі. В той же час в галузях, де підприємства розрізнені, віддалені один від одного, або в галузях, де в період розгортання страйкового руху активно застосовувалися принципи госпрозрахунку, акціонування, приватизація і інші методи залучення до ринкових відносин, тривалі і могутні страйки організувати значно важче і вони там особливого розвитку не отримали. Головним вогнищем конфліктності були дотаційні і бюджетні галузі народного господарства, причому бюджетна сфера по рівню конфліктності все більш висувалася в лідери по конфліктах, що відзначали і зарубіжні дослідники. Не дивлячись на лавиноподібне зростання соціально-трудової конфліктності, у ряді галузей організувати масові акції протесту не вдавалося, наприклад, в житлово-комунальному міському господарстві.

У 1991 році Українською  філією НДІ праці за програмою  НДІ праці проведено соціально-психологічне дослідження причин колективних  трудових конфліктів на прикладі колективу  шахти ім. Менжінського виробничого об'єднання "Первомайськуголь" в Луганській області, який активно брав участь в страйках в 1989 і в 1991 роках. Перший страйк тривав один тиждень, друга - два місяці. В процесі дослідження анкетним опитом було охоплено 124 працівники шахти, зокрема 75 робочих, 25 фахівців і 24 керівники різного рангу. З метою уточнення деяких питань з опитуваними проводилися інтерв'ю.

За наслідками дослідження  виявлено, що свідомість шахтарів відображала  незадоволеність, пов'язану з нездійсненими  очікуваннями у сфері праці. 94% опитаних заявили, що не виправдалися їх очікування за умовами праці, 89% - по організації праці, 85% - по зарплаті, 60%- за змістом праці. На думку 62% опитаних, отримувана ними зарплата не відповідала їх трудовому внеску і була нижче за ціну їх трудових витрат, не забезпечувала підтримки нормального прожиткового рівня. Серед робочих такої думки дотримувалися 68%, серед фахівців - 60%, серед керівників - 46%.

Основними причинами  низького заробітку і рівня життя  багато хто вважав: 1) неефективність економічної політики, що проводиться урядом СРСР (48%); 2) нездатність адміністрації підприємства забезпечити ефективну   роботу   (46%).   50%   опитаних   вказали,  що колективні

трудові конфлікти на шахті виникали часто і раніше. З них: робочих, що дотримувалися такої думки, - 57%, керівників - 50%, а фахівців і службовців - 28%.

Багато працівників  пов'язували можливе поліпшення свого економічного стану із зміною форм власності, хоча половина опитаних такому зв'язку не бачила (51%). Разом  з тим, 47% не заперечували, щоб їх підприємство перейшло в приватні руки; 48% підтримували ідею передачі шахти в колективну власність; 39% - в акціонерну. Проте біля третини опитаних передбачали негайний фінансовий крах шахти при зміні форм власності.

Ця думка мала об'єктивну основу, шахта як в 1990г., так і в 1991г. працювала без балансового прибутку, збитково, у зв'язку з чим не мала власних фондів виробничого і соціального розвитку. Обидві сфери підприємства знаходилися в стані розвалу і вимагали багатомільйонних інвестицій (у цінах 1991г.). На думку більшості опитаних (58%) трудовий конфлікт, що привів весною 1991 року до двомісячного страйку, відбувався перш за все між трудовим колективом підприємства і урядом СРСР, що не виконав перед шахтарями своїх обіцянок по поліпшенню їх соціально-економічного положення. Майже половина респондентів вказали, що конфлікт відбувався між колективом шахти і її адміністрацією, а біля третини - що він відбувався між колективом шахти і управлінськими структурами середнього між шахтою і урядом ланки, маючи на увазі під ним як міністерство, так і адміністрацію виробничого об'єднання "Первомайськуголь".

Причинами конфлікту, на думку опитаних, були: низький розмір зарплати (64%), шкідливі умови праці (68%), застаріле устаткування і технологія (60%), погана забезпеченість матеріалами і інструментом (58%), погані соціально-побутові і культурні умови життя і відпочинку працівників (68%), слабкий захист інтересів найнятих робітників виборними органами і організаціями (69%), недостатня соціальна допомога трудящим з боку підприємства для підтримки задовільного рівня життя (44%). Як безпосередній привід для страйку (за наслідками інтерв'ю) шахтарі розглядали невиконання даних раніше урядом обіцянок і заклик регіонального страйкому (м. Донецьк) до проведення страйку.