Методи і механізми регулювання конфліктних ситуацій

З приводу наслідків  страйків у шахтарів не було особливо оптимістичних оцінок. Так, на думку 60% опитаних, страйк 1991 року не привів до якихось позитивних ефектів. При  цьому 49% відзначили, що завданий серйозного збитку самій шахті, 55% - що такого збитку завданий країні в цілому. В той же час 49% відзначали, що в ході страйку в 1991 році підвищилася згуртованість між робочими, що брали участь в ній.

У 1992 році Український  НДІ праці провів дослідження  по практиці ведення колективних переговорів і врегулювання трудових конфліктів.

У цій роботі були досліджені причини виникнення і розповсюдження колективних трудових конфліктів, чинники  посилення негативних функцій соціально-трудового  конфлікту, зокрема економічні, політичні  і культурні. Прозондована громадська думка найнятих робітників різних професійних груп, в якому виявлені глибокий сумнів в справедливості розподілу суспільного багатства, соціальні установки і стереотипи боротьби, недовір'я, утриманства і утопізму. Вони представлені даними  
таблиці 3.5, складеною на основі анкетного опиту 422 працівників підприємств будівництва, індустрії буд, "Вторчермета", пасажирського і вантажного автотранспорту, комунального господарства, установ охорони здоров'я, народної освіти, міліції і органів управління в м. Луганську (див. табл. 3.5).

Згідно даним цієї таблиці опитані в основному  не довіряли у момент опиту як суспільству  в цілому, так і представникам  різних соціальних груп, оскільки, на їх думку в суспільстві панувала атмосфера обману (стереотип недовір'я). У останньому десятилітті минулого сторіччя недовіра до органів влади стійко знижувалася. Як відзначає Н.А.Шульга, недовір'я досягало небезпечної для суспільства межі. Посилювалася переорієнтація особи на систему особистих цінностей (сім'я, здоров'я), відмічена ще в початку 80-х років минулого століття. Більшість же опитаних нами вважали себе обділеним, одночасно вважаючи, що "іншим" дістається більше благ, чим самим опитаним, і що ці "інші" знаходяться у всіх шарах суспільства. Такі уявлення відображають  думку "мені недодають", що можна розцінювати як стереотип утриманства. Респонденти, також, вказали, що вони самі не можуть впливати на події в суспільстві, визнаючи цим самим, що цього впливу вони чекають як би з боку і при цьому чекають негайного рішення

                                                                                                   Таблиця 3.5

Деякі стереотипи конфліктної  свідомості (у % до загального числа

опитаних). Опитано 422 людини на підприємствах м. Луганська

^* дані відсутні

соціальних проблем (стереотип  утопізму, уявлення про те, що складні  проблеми суспільства можна вирішувати просто і швидко). Разом із стереотипами

недовір'я, утриманства  і утопізму серед респондентів у  момент опиту була поширена соціальна  установка на боротьбу. Тих, хто повністю або частково покладався на боротьбу як засіб вирішення соціальних проблем, було більше, ніж тих, хто не покладався на неї.

За період, що пройшов  з 1992 року в стереотипах масової  свідомості дещо змінилося. Наприклад, утопізм як характерна межа свідомості жителів країн СНД, як очікування швидкого задоволення потреб, знижується на користь реалізму, зокрема, відносно термінів реалізації стабілізаційних програм. З іншого боку, навряд чи переконаність в тому, що ми живемо в товаристві тотального обману, могла за минулий період зменшиться, оскільки жодна з прийнятих раніше багатообіцяючих стабілізаційних програм не підвищила істотно життєвий рівень більшості населення.

У 1989-1992 роках особливості  соціально-трудового конфлікту в Україні визначалися в першу чергу особливостями сторін, що беруть участь в конфлікті. Так, найняті робітники, що представляли одну із сторін, пройшли соціалізацію в умовах авторитарно-тоталітарного ладу.

Існує декілька точок  зору, по разному тих, що трактують суспільство СРСР, у тому числі і такі, згідно яким суспільство цього типу слід визначати як "реальний соціалізм" або "ранній соціалізм з рисами тоталітаризму". Не вступаючи в полеміку з приводу таких дефініцій і визнаючи їх правомірність, оскільки вони відображають певні характеристики згаданого суспільства, ми користуємося поняттям тоталітаризму тому, що воно відображає духовні умови життя і соціалізації особи того періоду більш глибоко в порівнянні з різними модифікаціями поняття "соціалізм".

Процес, що привів до появи тоталітарно мислячої особи, почався ще в надрах Російської Імперії, в умовах самодержавства і слов'янської общини, а завершився вже після революції. Коротка історія розвитку капіталізму і цивільного суспільства в Росії не змогла зробити на цей процес істотного впливу, хоча період кінця 19 і почала 20 сторіч ознаменував собою бурхливий розвиток профспілкового движени, яке сприяло становленню самосвідомості найнятих робітників. Тоталітарні ідеї на той час вже встигли проникнути в свідомість представників і тих суспільних груп, які ставили перед собою цілі оновлення суспільства. Революціонери в більшій своїй частині не мислили суспільство цивільним. Так, згідно революційній доктрині соціалістів, соціал-демократів і більшовиків, необхідність існування незалежних профспілок зникала після перемоги соціалістичної революції, в результаті якої ніби то знімалися суперечності між державою і суспільством. Що восторжествувала тоді однопартійна система, що відповідала менталітету "самодержавної" людини, всі сили суспільства направила на досягнення однієї мети, побудову соціалізму. Це завдання виконувалося за рахунок послідовної ліквідації незалежних суспільних структур і виховання вузькопрофесійного виконавця волі партії.

Ініціативність, заповзятливість і здатність працівника до активної соціальної взаємодії з працедавцем в тоталітарному суспільстві були заблоковані. Якості найнятих робітників, що склалися в умовах тоталітаризму, сприяли формуванню культури, що має схожість з "патріархальною культурою ", при якій особа уникає соціальної активності. Ця культура підтримувалася значною мірою репресивними заходами і не мала стійкого фундаменту у вигляді интериоризованной збалансованої системи цінностей. Підставою цієї культури був страх перед авторитетом і репресією, а всі інші елементи ціннісної системи були як би тимчасові і їх визнання залежало від волі і бажання правлячої еліти. Як відзначає Ю.І. Саєнко, в нових умовах наше суспільство ще не змогло сформувати цілісний ціннісний базис.

Разом з цим, соціальна напруга існувала і накопичувалася. Протест, що не мав раніше можливості для виходу, таку можливість, нарешті, дістав і відразу ж проявив себе у формі гострого соціального конфлікту. В зв'язку з цим варто пригадати, що 1988-1989 років були роками не найгірших з погляду задоволення матеріальних інтересів найнятих робітників, а страйковий рух почався саме в цей період. Потім, шахтарі завжди були не самими низькооплачуваними працівниками. Але саме вони відкрили епоху масових страйків. Є групи найнятих робітників, які і по закінченню багатьох років розвитку конфліктності, не здатні залучитися до страйкового руху. Означає справу не тільки в матеріальному інтересі, але і в інших чинниках, у тому числі і в культурному (якщо розуміти культуру як систему цінностей, норм і зразків життєдіяльності).

Інша сторона соціального  конфлікту в 1989-1992 роках - держава-працедавець  і що представляють його в галузях  і регіонах господарські і адміністративні  органи. Конкретними агентами цієї сторони виступали державні службовці, наділені владними повноваженнями і функціями управління, тобто чиновники. Авторитарно-тоталітарний лад сформував психологію чиновництва, що мало відрізнялася від психології найнятих робітників. Вони характеризувалися культурою, близькою до патріархальної, пасивністю у формуванні відносин з найнятими робітниками як соціальним шаром, відсутністю навиків соціального діалогу.

Панування державної  форми власності і витікаюче  з цього всесилля державної бюрократії зумовили, з одного боку, протистояння найнятих робітників і держави, а з іншою, підтримували ілюзії правлячого шару про тимчасовість конфронтації, про можливість мало до чого обіцянками, що зобов'язують, погасити конфлікт. Тому управління ситуацією із самого початку вийшло з-під контролю держави. Не стало воно надбанням і найнятих робітників. Тривалість проходження сигналів управління прямого і зворотного зв'язку, традиційна недовіра партнерів один до одного, підозрілість, що накопичилася, відсутність грамотних соціально-економічних експертиз ситуації і нерозуміння необхідності таких експертиз, а також необгрунтованість багатьох вимог найнятих робітників стали основою того, що конфлікти прийняли вигляд нереалістичних і ірраціональних. Як вважає В.А. Ушанков, російській людині завжди був свойственен економічний ірраціоналізм. Думаємо, що це ірраціоналізм в епоху тоталітаризму став характерний для всіх народів колишнього СРСР і зобов'язаний своїм розповсюдженням політичному раціоналізму. Будь-яка соціально-класова дія при тоталітаризмі мала своєю підосновою політичну доцільність, цілі володарюючого шару.

Дослідники відзначали, що в цей період взаємовідношення між конфліктуючими сторонами характеризувалися  наступними моментами:

• прагненням представників працедавця, тобто держави, не помічати наростаючої кризи;

- спробами ідеологічної  інтерпретації подій; 

- відмовою від аналізу  подій; 

- ухваленням поспішних  і непродуманих рішень;

- спробами перекласти  обов'язок ухвалення рішень на  інші інстанції; 

- прагненням отримати  з конфліктів користь для себе  і своєї команди;

- заграванням з найнятими  робітниками; 

- пошуком компромісів. 

З приведеного списку тільки пошук компромісу відноситься  до раціонального врегулювання соціального  конфлікту.

У 1995 році Українським  НДІ праці вивчалася практика використання примирливих процедур при вирішенні колективних трудових суперечок на підприємствах різних галузей народного господарства. Аналіз матеріалів, наданих інституту Міністерством праці України, показав, що врегулювання конфліктів починалося найчастіше після створення страйкових комітетів, хоча по логіці і згідно із законом страйкові комітети повинні організовуватися і починати діяти після того, як примирливі процедури вже вичерпали свої можливості. Конфлікт, в протилежність цьому, часто фіксувався вже на стадії пред'явлення ультиматуму.

По матеріалах Мінтруда України у виникненні соціально-трудових конфліктів того періоду великі були елементи стихійності і незнання, а деколи і ігнорування чинного  законодавства. Керівництво підприємств, на яких виникали конфлікти з порушенням норм законодавства, рідко намагалося звертатися до суду з приводу незаконності страйків або порушень в процедурах їх проведення, оскільки, з одного боку, не бажало ускладнювати відношення з працівниками, а з іншою, враховувало, що в більшості випадків законодавство порушувалося і з боку працедавця, що затримував виплату зарплати і що допускав інші порушення Генеральної тарифної угоди.

В даний час учасники конфліктних дій ближче до розуміння  суті соціально-трудового конфлікту, ніж на перших порах, коли у вимогах працівників нерідко можна було побачити чисто політичні і ідеологічні мотиви, а боротьба за економічні інтереси не обмежувалася боротьбою між працівниками і працедавцями, а велася також між відомствами з використанням методів страйків. Увага протиборчих сторін все більш сосредотачивается на традиційному для соціально-трудового конфлікту предметі, зарплаті.