Стратегія підприємства

 

Таблиця 1.1

Школи стратегій

 

Назва школи	Відмітна характеристика
1. Школа дизайну	Формування стратегії як процес осмислення
2. Школа планування	Формування стратегії як формальний процес
3. Школа позиціонування	Формування стратегії як аналітичний  процес
4. Школа підприємництва	Формування стратегії як процес передбачення
5. Когнітивна школа	Формування стратегії як ментальний процес
6. Школа навчання	Формування стратегії як процес, що розвивається
7. Школа влади	Формування стратегії - процес ведення переговорів
8. Школа культури	Формування стратегії як колективний  процес
9. Школа зовнішнього середовища	Формування стратегії як реактивний процес
10. Школа конфігурації	Формування стратегії як процес трансформації

 

Десять шкіл поділяються  на три групи. Розробників перших трьох шкіл цікавить те, як повинні формуватися стратегії, а не те, як вони формуються насправді. Ці школи мають розпорядчий характер.

Школа дизайну (проектування, конструювання, моделювання пропонує модель побудови стратегії як спроби досягнення чи збігу відповідності внутрішніх і зовнішніх можливостей. Іншими словами, представники цієї школи наполягають на ідеї відповідності між характеристиками фірми і тими можливостями, що визначають її позицію в зовнішньому середовищі. Інструментом, за допомогою якого встановлюється зазначена відповідність, є цитований у кожному підручнику зі стратегічного менеджменту метод SWОТ-аналізу. Найбільш яскравий представник цієї школи - Кеннет Ендрюс.

Школа планування, яку найчастіше пов'язують з ім'ям Ігоря Ансоффа, розвивалася паралельно зі школою дизайну. На сьогоднішній день відома відносно велика кількість різних моделей стратегічного планування. До вихідних положень школи планування відносять: стратегія є результатом контрольованого, усвідомленого процесу формального планування, що розбивається на окремі кроки; відповідальність за всі аспекти стратегічного процесу покладається на вище керівництво компанії; при завершенні процесу формування стратегії представляють керівництву фірми цілком готовими до практичної реалізації.Як бачимо, основна особливість цієї школи полягає у використанні складного розрахунково-аналітичного апарату довгострокового проектування і уявленні стратегічного процесу у вигляді процесу формального планування. Але такий підхід можливий в умовах відносно стабільного зовнішнього середовища фірми. При підвищенні динаміки змін середовища ефективність даного підходу різко зменшується.

Школа позиціонування визнає вихідні положення двох вищезгаданих шкіл та їхні моделі. Але якщо представники школи дизайну і школи планування вважали, що для конкретної ситуації можна розробити необмежену кількість стратегій, то представники школи позиціонування стверджували, що для кожної галузі є обмежене число ключових стратегій, що можуть привести до успіху. До числа ключових (конкурентних) стратегій відносять запропоновані Майклом Портером стратегії мінімізації витрат, диференціації товару і концентрації у певному діапазоні ринкової діяльності. Моделі, опрацьовані цією школою, дозволяли теоретично обґрунтувати одержання і використання конкурентної переваги за допомогою правильного позиціонування компанії в окремій галузі. Найчастіше вказують на такі недоліки цієї школи: статичність аналізу, зайва увага до зовнішнього середовища організації, а не до її внутрішніх здатностей, до конкуренції, а не до співробітництва.

Наступні шість шкіл, від підприємницької до школи  зовнішнього середовища, названих описовими, концентрували свою увагу на специфічних аспектах формування стратеги, тобто вони прагнули пов'язати пояснення принципів формування стратегії і розгортання стратегічного процесу в часі.

Школа підприємництва розглядає стратегічний процес як результат дій керівника організації, тобто як формування цією людиною бачення, ідеалу організації. При цьому керівнику приписуються такі якості, як інтуїція, розсудливість, мудрість, проникливість. Як бачимо, процес формування стратегії базується на досвіді й інтуїції керівника організації, що одержимо просуває свою концепцію, особисто контролюючи її здійснення, а в разі потреби вносить своєчасні корективи. Практика підприємницької діяльності найбільш часто вимагає такого підходу до формування стратегії в перші роки існування організації, коли відбувається вибір напрямку її розвитку. Прихильники цієї школи - Й. Шумпетер і А. Коул.

Когнітивна школа (школа пізнання) аналізує стратегічний процес з погляду пізнавальних здібностей людини, тобто намагається проникнути в думки керівника організації, який формує бачення. Найбільш відомий представник цієї школи Герберт Саймон стверджував, що стратегії можуть формуватися тільки як загальне уявлення (бачення) на основі засвоєних людиною концепцій, уявлень, схем. По суті, стратегії - це концепції однієї людини - керівника організації, тому вони не оптимальні, отже, виникають проблеми з їх впровадженням і коригуванням.

Школа навчання (побудова стратегії як процес, що розвивається). Ключовою особливістю цієї школи є те, що вона базується не на розпорядженнях, а більше - на описах. Представники цієї школи, у першу чергу Дж. Куїнн, стверджують, що стратегії виникають тоді, коли люди, діючи індивідуально або колективно, вивчають ситуацію, що складається, визначають достатність можливостей в організації справитися з нею і формують в остаточному підсумку схему своєї поведінки, тобто стратегію. Отже, розробка стратеги - це процес індивідуального і групового навчання. Процедура навчання носить характер, що розвивається, тобто стратегії зявляються крок за кроком у міру пристосування організації до змін. Основна відправна передумова цієї школи полягає в тому, що стратегію не можна формувати за типом бачення однієї людини, керівника організації.

Школа влади (побудова стратегії як переговорного процесу) розглядає процес формування стратегії як відкриту боротьбу за вплив, за допомогою використання менеджерами владних і політичних методів. Цей процес реалізується за допомогою переговорів між конфліктуючими керівниками або групами керівників усередині організації або між конфліктуючими організаціями. Виникаючі стратегії, як правило, носять спонтанний характер і приймають форму позиції або вивертів, а не реальної перспективи. Цей погляд відбито в роботах Дж. Пфеффера, Г. Салансика і Г. Естлі.

Школа культури вважає джерелом формування стратегії силу культури організації (Е. Ренман і Р. Норманн). Школа культури протилежна за поглядами школі влади. Якщо школа влади досліджує вплив внутрішньої політики на стратегічні зміни, то школа культури розглядає роль культури як сили, що підтримує стратегічну стабільність в організації. Один з основних недоліків цієї школи полягає в тому, що її представники бачать стратегічний процес як плід колективних зусиль і співробітництва, переконуючи нас у необхідності змін в організації. А такий підхід при тому, що стратегія - завжди інновація для організації, яка викликає зміни, у певному сенсі сприяє застою, а не розвитку організації.

Школа зовнішнього  середовища (школа оточення) будує свою теорію на таких припущеннях, висловлених М. Ханнан і Дж. Фріман: зовнішнє середовище найбільшою мірою впливає на процес формування стратегії; організація повинна реагувати на зовнішні сили, при цьому керівництво розглядається як пасивний елемент стратегічного процесу, що повинний ідентифікувати зовнішні сили і забезпечити адаптацію організації до них. Теорія цієї школи будується на пасивній ролі організації, а побудова стратегії зводиться до процесу відображення стану середовища діяльності організації.

Третю групу представляє  одна школа, що поєднує погляди всіх попередніх шкіл. Розробників цієї школи цікавить побудова стратегії, зміст стратегії, організаційна  структура і організаційна культура, зовнішнє середовище організації.

Школа конфігурації. Виділяють два основних аспекти цієї школи: конфігурацію, тобто стійкий стан організації і трансформацію - процес змін. Стратегія асоціюється з чимось стабільним (стратегічний план, схема), а процес її розробки спрямований на зміни орієнтирів діяльності організації. Найбільш відомий представник школи - Г. Мінцберг.

Аналізовані школи стратегій  це, по суті, реакції дослідників  і керівників успішно діючих фірм на зміни, у першу чергу зовнішнього середовища фірм, за змістом і часом появи, що відбивають окремі етапи розвитку стратегічного менеджменту.

Кожна зі шкіл пропонує модель, тобто структуру, послідовність  і зміст розробки стратегії підприємства. Модель впливає на аналіз дійсності, і тому відіграє ключову роль у розробці стратегії підприємства. Найбільш формалізовані моделі, що частіше використовуються в навчальному процесі і під час практичної розробки стратегій на рівні окремих фірм, запропонували перші три школи.

 

 

 

2. Місія та цілі підприємства

 

2.1. Місія підприємства 

2.2. Цілі підприємства, їх класифікація та рангування.

 

2.1.  Місія  підприємства.

 

Місія – найбільш загальні орієнтири функціонування підприємства,  як  правило,  зовнішнього спрямування, що відображають зміст його існування, його філософію, бачення свого місця в даному бізнесі, в регіоні, в суспільстві.

Необхідність формування місії викликається наступним. В  ринковому  середовищі  підприємство  має  постійно  заявляти про себе, формувати, насамперед у клієнтів, заінтересованість, певний імідж. З другого боку, воно повинно об’єднати дії персоналу в обраному напрямку, консолідувати трудовий колектив.

Головними принципами формування місії на підприємстві є:

1.  Стислість і декларативність  формулювання (інколи одним ємним реченням, гаслом). В ньому відсутні конкретні цифри росту і розвитку підприємства, засоби досягнення успіху. 

2.  Зовнішня переважно  спрямованість, в першу чергу  на потенційного споживача. 

В зміст місії включають наступні параметри: опис, (характеристика) товарів і послуг, які пропонуватиме підприємство; характеристику ринків – визначення основних споживачів, на яких розрахована продукція підприємства;    основні цілі підприємства, подані через певні якісні характеристики, зокрема, в термінах: порівняння, зростання, згортання, стабілізації тощо;    декларативну характеристику технологій та інновацій в термінах:  найпрогресивніші  інноваційні  технології, найновіші досягнення науки тощо;    філософію підприємства – основні погляди і цінності, що визнаються всіма членами трудового колективу і які є основою мотивації дій даного колективу; внутрішню  концепцію підприємства, тобто  враження про себе: конкурентоспроможність продукції і підприємства, свої сильні сторони тощо;    зовнішню концепцію підприємства, її імідж – проголошення відповідальності перед споживачами, регіоном, суспільством.

Фактори, що впливають  на формулювання місії (за Котлером):

1. Стан середовища  підприємства.

2. Ресурси підприємства.

3. Історія підприємства, за час якої сформувалась його філософія.

4. Стиль діяльності  власників і менеджерів.

5. Специфічні особливості  підприємства.

Крім запропонованих Ф.Котлером, до факторів місії варто віднести:

6.  Інтереси:  а)  власників,  б)  колективу,  в)  менеджерів, г) споживачів, д) конкурентів, е) стейкхолдерів, є) влади, ж) громадськості.

7. Основоположні внутрішні  правила дій всього колективу  (часто неписані, сформовані роками): а)  принципи  підприємства –   довготривалі,  незмінні, об'єктивні  залежності і вимоги: до продукції і ринку, до управління (прийняття рішень, контроль, мотивація, оцінка досягнень  тощо),  до  співробітників (творче  мислення,  самостійність, мотиви, відповідальність, оцінка т.д.), до зовнішнього середовища (до споживачів, конкурентів, поставників, стейкхолдерів, місцевої влади, держави); б) етика підприємства – мораль ділових відносин на основі совісті бізнесмена, дотримання таких етичних цінностей як відмова від обману, чесна поведінка з усіма учасниками ринку, повага до них, дотримання слова, довіра тощо. Принципи і етика – фундаментальні джерела місії; в)  основні  ціннісні  орієнтації –  внутрішні  спонуки, внутрішня мотивація діяльності членів колективу: теоретичні (істина, знання, раціональне мислення); економічні (прибутковість, корисність, практичність); політичні (влада, визнання, інтереси); соціальні (безконфліктність); естетичні (гармонія); релігійні тощо; г)  культура  підприємства – сукупність типових для підприємства принципів, цінностей, етичних норм, ідей, які формують його імідж (репутацію, марку). Культура проявляється: в поведінці підприємства (єдиних принципах поведінки всіх працівників),  в комунікаціях підприємства (стилі і способах передачі інформації тощо),  в засобах наочного представлення (фірмовий знак, оформлення, дизайн продукції, тара і ін.

Місія є базою:

-  для розробки і  узгодження цілей; 

-  для розробки всієї  системи планів  на підприємстві;

-  для об’єднання  дій персоналу в обраному напрямку;

-  для відносин із  зовнішніми учасниками ринку. 

 

2.2. Цілі підприємства, їх класифікація та рангування

 

Цілі підприємства – це його бажаний стан, конкретні межі, яких воно має досягнути в усіх сферах діяльності в кінці стратегічного періоду і на проміжних етапах. 

Функції цілей:

-  критеріїв для  прийняття рішень;

-  ініціативи або мотиву дій персоналу;