Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

 

  

права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

  Таке  Рішення Суду викликало справедливу  критику з боку юридичної громадськості. Рішення і основне — аргументація Конституційного Суду Російської Федерації — видаються більш правильними. Воно відповідає і практиці Європейського Суду з прав людини: діяльність, яка користується захистом, якщо нею займається окрема особа, також користувалася захистом, якщо вона здійснюється колективно¹.

  До  легалізованих легальних організацій  належать організації, які пройшли  легалізацію і набули правосуб'єктності у певній сфері суспільних правовідносин. До більшості легалізованих легальних  організацій традиційно застосовується поняття юридичної особи. За законодавством України юридичними особами є і підприємства, і міністерства, і релігійні організації, і об'єднання громадян, тощо. Однак постає питання: чи є обгрунтованим застосування категорії юридичної особи до всіх можливих сфер суспільних правовідносин, учасниками яких можуть бути організації? Для чого легальній організації необхідний статус юридичної особи?

  В першу чергу статус юридичної  особи надає організації право  від свого імені набувати та здійснювати  права та обов'язки, реалізовувати свою мету шляхом участі у суспільних правовідносинах, тоГуго робить організацію правосуб'єктною. На-иипісп. власної правосуб'єктності — головний сенс існування поняття юридичної особи. Юридична особа — це, так би мовити, правосуб'ектна організація.

  Сфера застосування поняття "юридична особа". Суспільні правовідносини є різними. Цим і визначається різноманітність потенційних суб'єктів цих відносин. Суб'єктами трудових правовідносин є працівники, роботодавці, трудові колективи, професійні спілки. Але чи потрібний трудовому колективу статус юридичної особи, щоб бути визнаним суб'єктом трудових правовідносин? Чи потрібний адміністративній комісії статус

 

  

юридичної особи, щоб накладати адміністративні  стягнення? Ні, статус юридичної особи не визначає положення цих організацій як суб'єктів суспільних правовідносин. Вони мають певні права не в силу того, що вони є юридичними особами, а тому, що законодавець визначив їх як суб'єктів певних, конкретно визначених суспільних правовідносин.

  Вважаю, що статус юридичної особи необхідний лише тим організаціям, мета яких досягається шляхом участі у цивільних правовідносинах. Статус юридичної особи, незалежно від того, яка саме організація його має, забезпечує цій організації лише одне: можливість від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати прав та обов'язків, тобто цивільну правосуб'єктність. У зв'язку з цим юридична особа — це цивільно-правова категорія.

  Застосування  категорії юридичної особи в  сучасному законодавстві не враховує її цивільно-правового характеру і не обмежується лише сферою цивільного права. Візьмемо для прикладу різноманітні органи влади: ради, міністерства, комітети та ін. За діючим законодавством більшість з них є юридичними особами. Нормативні акти, які визначають їх правовий статус, досить часто починаються або завершуються словами "є юридичною особою, має печатку з зображенням державного герба України". Юридичними особами є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, суди, палати, комісії, служби, агентства, комітети тощо.

  За  законодавством усі вони є юридичними особами. Однак правовий статус цих організацій залежить не від того, чи визнані вони юридичними особами. Вони мають права та обов'язки в силу закону; виконання функцій держави не потребує їх оформлення в юридичну особу.

  Основні відмінності між юридичними особами  і органами влади та управління (суб'єктами влади) полягають в наступному.

№ „ _ Органи державного

гаї °^знака Юридичні особи управління

Виконання функцій

1 Мета існування Реалізація інтересів держави

засновників (територіальної

громади)

2 Підстава створення Правочин Адміністративно-

правовий  акт

3 Необхідність Потрібна Не потрібна

легалізації

 

4 Момент виникнення   3 моменту державної  3 моменту створення

правосуб'єктності реєстрації

5 Засновник Будь-яка особа Лише державний

орган

              Вільно визначається   Обмежена функціями 
Сфера діяльності засновником держави і визначеною

6 і обмежується компетенцією

його  волею

7 Основні джерела Прибуток, кошти Бюджетні кошти

існування засновника

Правові форми Цивільно-правовий      Адміністративно-

о     впливу на поведінку договір правові норми

інших суб'єктів

Метод впливу на Імперативність

₀        поведінку інших Диспозитивність

суб'єктів

Участь в  цивільних В інтересах держави

10        правовідносинах        У власних інтересах (територіальної

громади)

Можливість  зміни      _{Може бути} змінений Не може бути

| засновника  змінений

  Наведені  відмінності між органами державного управління і юридичними особами зумовлюють необхідність визначення різного правового статусу цих суб'єктів. Органи державного управління є суб'єктами цивільного права вже в силу того, що їх правосуб'єктність визнана державою. Для визнання за ними права на участь в цивільному обороті не потрібно з'ясовувати наявність чи відсутність ознак юридичної особи.

  Слід  погодитися з В.П. Грібановим, який зауважив, що державні госпрозрахункові установи є юридичними особами, а державні бюджетні установи — користуються правами юридичної особи. Вони лише користуються правами юридичної особи для здійснення певних чітко визначених дій. І лише в цьому сенсі можна говорити про державні бюджетні установи як про юридичні особи¹.

  Особлива  природа органів державного управління зумовлена природою держави як особливого суб'єкта цивільних правовідносин. Серед усіх її ознак найважливіше значення має суверенітет. Суть держави як особливої організації влади не змінюється залежно від характеру відносин, в яких вона бере участь. В

 

  

цивільних правовідносинах вона діє в публічних  інтересах, з метою ефективного виконання функцій, які визначаються потребами усього суспільства. Участь органів державного управління в цивільному обороті є формою реалізації наданих їм державних повноважень. При цьому не має значення чи позначені вони як юридичні особи. Важливо, щоб вони мали відповідні повноваження, сукупність яких є їх компетенцією. Компетенція органів державного управління істотно відрізняється від правоздатності юридичних осіб. Вона являє собою сукупність правомочностей, які одночасно збігаються з обов'язками. Суб'єкт, наділений компетенцією, може реалізувати її лише у випадку настання визначеного законом юридичного факту чи складу, з яким закон пов'язує право (обов'язок) вчинити певну дію. Його власна воля обмежена. Компетенція органу державного управління реалізується, в основному, в сфері адміністративної діяльності. Виконання функцій держави не потребує визнання її органів юридичними особами. В цивільні правовідносини орган державного управління вступає лише тоді, коли це обумовлено потребами реалізації його компетенції. Від імені органів державного управління діють їх керівники та інші посадові особи. В кінцевому рахунку, саме їх свідомість і воля дозволяють державі діяти як суб'єкту права.

  Органи  державного управління мають для  держави те саме значення, що й органи для юридичної особи? Основна відмінність між органом юридичної особи і органом держави полягає у тому, що останні самі переважно визнаються юридичними особами. В цивільному обороті вони можуть діяти від власного імені (наприклад, коли є стороною договору купівлі-продажу меблів, канцтоварів та ін.) і від імені держави (коли реалізують свої владні повноваження, наприклад, територіальне відділення Антимонопольного комітету України звертається до суду з вимогою про стягнення штрафу з порушника антимонопольного законодавства). Тут немає дилеми. Так само фізичні особи — органи юридичних осіб можуть діяти від власного імені і від імені юридичної особи. У тих випадках, коли державні органи діють від імені держави, їх подібність до органу юридичної особи очевидна. Але і тоді, коли вони діють від свого імені, вони діють в інтересах держави. Органи державного управління не мають власних інтересів, про що йшлося вище. В цивільних правовідносинах їх потрібно розглядати як органи держави, за аналогією з органами юридичних осіб.

  Органи  державного управління покликані виконувати певні державні функції, а тому є суб'єктами публічних правовідносин.

 

  

їх  участь в цивільних правовідносинах  епізодична, обумовлена реалізацією покладених на них державою завдань. В тих випадках, коли органи державного управління беруть участь в таких правовідносинах, вони лише прирівнюються до юридичних осіб, користуються цією правовою маскою. Бути юридичною особою і мати права юридичної особи — не те саме. їх підпорядковують загальним правилам з метою спрощення правового регулювання цивільного обігу.

  Отже, слід розмежовувати юридичних осіб і організації, що користуються правами юридичної особи. Відмінність між ними полягає у тому, що юридичні особи мають необхідні конститутивні (сутнісні) ознаки, а юридичні особи, які не є такими за своєю суттю, наділяються правами юридичної особи в силу закону. Ці другі стають правосуб'єктними організаціями не за своєю природою, а виключно через використання законодавцем моделі (або фікції) юридичної особи'.

  Таким чином, інститут юридичної особи  — це явище, в першу чергу, цивільно-правове. На це вказував ще у 1947 р. С.М. Братусь, стверджуючи, що поняття юридичної особи має теоретичну і практичну цінність лише як цивільно-правове поняття². Незважаючи на те, що більшість цивілістів поділяє точку зору про цивільно-правову природу інституту юридичної особи, комплексного наукового дослідження цієї проблеми ні в Україні, ні на теренах колишнього СРСР не було. Наслідком цього стало широке застосування категорії юридичної особи для визначення статусу різних за своєю суттю організацій, зокрема й органів влади та управління. Для обороту це зручно. Поступово конструкція юридичної особи переросла своє цивільно-правове призначення і на даний час використовується законодавцем як універсальна форма для визначення правового статусу різноманітних організацій. Однак забувати справжнє призначення цієї категорії не можна.

  Соціальна суть юридичної особи. Аналізуючи соціальну природу організацій, акцентую увагу на суб'єктивних інтересах засновників. Саме заради їх реалізації виникають організації. Ці інтереси можуть бути реалізовані різними шляхами. Деколи для цього вистачає узгоджених дій засновників (членів) орга-

 

  

нізації (наприклад, кінологічне товариство проводить виставку собак), але в більшості випадків мета може бути досягнута лише шляхом вступу організації у відносини з іншими особами. Тобто залежно від мети організації визначаються і відповідні способи її досягнення.