Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Апреля 2012 в 23:09, научная работа
У роботі з практичної точки зору прокоментовано основні положення законодавства та судової практики з питань корпоративних відносин, висвітлені найважливіші проблеми сучасного корпоративного права України. Видання зацікавить насамперед адвокатів, нотаріусів, суддів, юрисконсультів, а також керівників господарських товариств, акціонерів, викладачів та студентів.
Вступаючи у відносини з іншими особами, організація певною мірою впливає на них, але і сама від цих осіб залежить. Наприклад, підприємство, маючи на меті отримання прибутку, виробляє ліки, які рятують життя, фінансує наукові дослідження у галузі медицини, а тому задовольняє також і суспільні інтереси у галузі охорони здоров'я. Хворі залежать від ліків, а отже і від їх виробника. З іншого боку, підприємство не зможе досягти своєї мети, якщо хворі не купуватимуть ліки. Тому воно залежить від споживачів. Такий взаємозв'язок організації та її контрагентів особливо характерний для юридичних осіб, оскільки вони створюються для самостійної участі в цивільному обігу. Це дає підстави стверджувати, що юридична особа — це організація, мета якої може бути реалізована шляхом її безпосередньої участі у цивільних правовідносинах. її соціальна природа проявляється через взаємодію мети і способів її досягнення. Мета визначається засновниками виходячи зі своїх інтересів. Способи реалізації мети зумовлюються суспільними інтересами. Суспільні інтереси, в свою чергу, визначаються потребами окремих людей.
Співвідношення понять "організація" і "юридична особа". Розмірковуючи над співвідношенням реального і абстрактного у такому явищі, як юридична особа, мені видається, що існуючі спори багато у чому викликані змішуванням і ототожненням понять "організація" і "юридична особа".
Організація — це реальне соціальне явище. Вона створюється людьми або іншими організаціями, за якими в кінцевому підсумку теж стоять люди. Організації так само реальні, як і люди. Вони існують у суспільстві паралельно з іншими соціальними явищами, такими, наприклад, як держава і право. Організації, так само як і люди, можуть існувати незалежно від права, а деколи навіть наперекір йому. Усі держави світу борються із терористичними організаціями, але навряд чи комусь спаде на думку, що насправді противником є щось абстрактне. Ні, це реальні соціальні утворення, котрі об'єднують живих людей і роблять реальні справи.
Коли організація вступає у сферу, врегульовану правом, вона повинна враховувати ті вимоги, котрі право їй ставить. До організацій, котрі мають намір вступити у сферу цивільного
обороту, право ставить одну вимогу — бути (стати) юридичною особою. Це та єдина форма існування організації, яка робить можливою її участь у цивільних правовідносинах. Визнаючи організацію юридичною особою, право не створює її, а лише констатує наявність у існуючої організації певних ознак, які роблять можливою її участь у цивільному обороті.
Юридична особа — це та "шкіра", яку мусить "вдягнути" організація, щоб стати учасником цивільних правовідносин. Юридична особа — це одна з форм існування організації у праві, але не єдина. Це явище принципово іншого характеру, ніж організація. Воно немислиме без права. Поза правом юридичних осіб не існує; навіть поняття таке б не виникло. Отже, юридична особа — це створіння права, таке саме абстрактне, як і все право. Це термін, за допомогою якого у праві позначають суб'єктів певного виду.
Те
саме можна сказати про
Таким чином, поняття "організація" і "юридична особа" не тотожні. Організація — це реальне соціальне утворення. Юридична особа — це встановлена правом абстрактна форма існування організації у цивільних правовідносинах.
Юридична особа — це один із засобів, за допомогою якого законодавець регулює цивільні правовідносини, інструмент в руках нормотворця, такий самий як правочин, договір, відповідальність та інші.
Відносини за участю організацій можна було б врегулювати і без застосування цього інструменту. Візьмемо для прикладу відносини між товариством і його постачальником. Усі фізичні особи, які є учасниками товариства, могли б укласти з постачальником договір купівлі-продажу, але з умовами про обмежену майнову відповідальність покупців, про оплату придбаного товару учасниками у певних частках, про їх спільну часткову відповідальність перед постачальником в межах їх внесків та ін. І так слід було б робити з усіма контрагентами. Натомість форма юридичної особи дозволяє більш ефективно регулювати ці відносини. Кілька суб'єктів, котрі мають одну мету і узгоджені між ними принципи взаємодії, законодавець сприймає як одне ціле, як окрему особу.
Класифікація ознак юридичної особи. Ознаками юридичної особи є сукупність об'єктивних властивостей організації, які характеризують її як суб'єкта права. Вони є незмінними протягом усього часу існування юридичної особи, стосуються всіх її видів і проявляються в усіх правовідносинах з її участю.
У ст. 80 ЦК юридична особа визначається як організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.
Поняття юридичної особи порівняно із ЦК 1963 р. спростилося. Воно розкривається через три ознаки: 1) юридична особа — це організація; 2) юридична особа створюється у встановленому законом порядку; 3) юридична особа повинна бути зареєстрована у встановленому законом порядку. Після державної реєстрації організація набуває ще дві ознаки: 1) цивільну правоздатність і дієздатність; 2) можливість бути позивачем та відповідачем в суді.
Вчені давно зауважили, що ознаки юридичної особи є неоднорідними. Д.М. Гєнкін запропонував їх поділ на передумовні і якісні. Одні з ознак юридичної особи мають значення передумов визнання організації юридичною особою, а інші — значення якостей юридичної особовості організацій. Організаційна єдність та відокремлене майно — це передумови, участь в цивільному обороті від свого імені та самостійна майнова відповідальність — якісні ознаки юридичної особовості юридичної особи1.
О.А. Красавчиков поділяє ознаки на матеріальні і правові. До перших він відносить внутрішню організаційну єдність і зовнішню автономію, економічну єдність і відокремленість майна, керівну та функціональну єдність. Правовими ознаками, на його думку, є законність утворення юридичної особи, здатність організації від власного імені брати участь в цивільних правовідносинах, нести самостійну майнову відповідальність, наявність статуту (положення)2.
В.В. Баранєнков поділяє усі ознаки юридичної особи на статусоутворюючі і похідні від статусу. Статусоутворюючі — це такі ознаки, наявність яких необхідна і достатня для визнання організації юридичною особою (організаційна єдність та автономія, майнова відокремленість, державна реєстрація). Ознаки, похідні від статусу, виникають у організації внаслідок наділення її статусом юридичної особи (самостійна майнова відповідаль-
ність, цивільна дієздатність, процесуальна правоздатність). Ознаки другої групи організація набуває в момент державної реєстрації. Ці ознаки є вторинними, вони є не підставою, а наслідком визнання організації юридичною особою. Це не ознаки, а властивості юридичної особи1.
І.А. Маньковський пропонує поділ ознак на основні і додаткові. Основні мають вирішальне значення для допуску однієї особи або групи осіб до участі у підприємницькій діяльності як самостійного, відокремленого від них суб'єкта. Додаткові ознаки є похідними від основної групи ознак2.
В. Примак теж виділяє дві групи ознак, називаючи одну з них конститутивними (ознаки організаційної єдності та майнової відокремленості)3.
Доводилося зустрічати думку про поділ ознак на обов'язкові та факультативні. Обов'язковою визнається легалізація. Всі інші ознаки — факультативні, оскільки можуть мати різне значення залежно від виду юридичних осіб. Основним аргументом для такого поділу є обумовлений в законі момент виникнення статусу юридичної особи, який пов'язується з державною реєстрацією. Однак така позиція видається хибною. Не береться до уваги, що до державної реєстрації засновник вчиняє юридичні дії організаційного характеру, які в сукупності називаються створенням юридичної особи. Слід розрізняти формальні дії — підготовка установчих документів, їх затвердження, оплата реєстраційного збору, якщо такий передбачений, і змістовні (сутнісні) — прийняття рішення про створення юридичної особи, наділення її відокремленим майном, надання власного найменування, визначення статусу, організаційної форми та структури управління. За діючим законодавством реєструються, власне, суб'єкти — юридичні особи, а не їх установчі документи, тому на момент реєстрації необхідно, щоб організація вже відповідала певним вимогам, за наявності яких вона може бути визнана юридичною особою. Реєстрацією лише завершується складний процес створення юридичної особи. В іншому випадку зареєстровані у встановленому порядку документи і були б самою юридичною особою.
Окремі науковці серед ознак юридичної особи визначають найважливішу. Такий підхід часто критикується, оскільки кожна ознака є важливою. Не одна з них, а всі разом визначають юридичну особу. Саме в цьому і полягає їх значення. Якщо для окремих юридичних осіб певна риса не притаманна, вона не може мати значення ознаки. Єдність ознак для всіх видів юридичних осіб є обов'язковою. Ця критика є справедливою, коли йдеться про поняття юридичної особи. Це соціальне явище закріплюється у праві через дефініцію, яка в свою чергу містить (повинна містити) ознаки, властиві цьому явищу, за якими воно відрізняється від інших подібних явищ. Тому усі ознаки явища однаково важливі, адже лише усі разом вони складають поняття.
Натомість важливість тих чи інших ознак юридичної особи як суб'єкта права є різною. їх значимість залежить від того, про які саме відносини за участю юридичної особи йдеться. Так, для засновників найважливішою ознакою може бути майнова відокремленість, для кредиторів — самостійна відповідальність, для працівників — організаційна єдність.
Класифікація
ознак юридичної особи є
Друга група ознак характеризує юридичну особу як суб'єкта права, її юридичну особистість. Це якісні, правові ознаки. Вони характеризують правові якості, які набуває організація внаслідок визнання її юридичною особою. До правових ознак належить майнова самостійність.
Обидві групи ознак характеризують юридичну особу і в сукупності є достатніми для її відокремлення від інших суб'єктів права.
Критики такого поділу ознак відзначали, що усі ознаки є правовими, оскільки закріплюються правом. Отже, так звані сутнісні ознаки не є ознаками юридичної особи у власному розумінні цього слова. Погодитися з такою критикою можна
лише частково. Справді, усі ознаки поняття юридичної особи є правовими, юридичними. Будучи закріпленими у нормі права, вони стають ознаками правового явища, а отже набувають правового характеру. Але це зовсім не означає, що усі ознаки існують виключно завдяки праву. Окремі ознаки майбутньої юридичної особи формуються ще до того, як вона виникне як суб'єкт права. Критерієм поділу сутнісних і правових ознак є джерело їх походження, а не спосіб закріплення.
Організаційно-правова форма. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є не будь-яка організація, а організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Встановлений законом порядок передбачає вимоги як до форми організації, котра претендує на підтвердження її статусу юридичної особи, так і до дій засновників, пов'язаних із її створенням.
Міркування щодо поняття та значення терміна "організація", котрі висловлювалися у цій роботі раніше, повною мірою відносяться і до такого виду організацій, як юридична особа. Тому можна без повторення аргументів вивести тезу, що юридична особа — це створена для досягнення певної мети форма взаємодії зацікавлених осіб.
Термін "організаційно-правова форма" у праві застосовується давно і не лише щодо юридичних осіб. Якщо відійти від цього контексту, то організаційно-правова форма — це передбачена законодавством (правом) форма організації певної діяльності.
В літературі останніх років висловлено декілька поглядів на цю категорію. На думку В.П. Мозоліна, організаційно-правова форма — це типова модель, яка є основою для побудови та функціонування як внутрішньої організації підприємства, так і певною мірою його зовнішніх зв'язків1.
І. Севрюкова вважає, що організаційно-правова форма — комплекс правових норм, що визначають відносини між учасниками підприємства і всіх разом з оточуючим світом та рештою юридичних та фізичних осіб2.
А. Пилипенко, В. Щербина визначають її як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє юридична особа, вбачаючи її суть у класифікації юридичних
осіб залежно від трьох форм власності та способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном1. Так само через форму власності визначає організаційно-правову форму В. Пєсков2. Така позиція видається спірною. Організаційно-правова форма є безвідносною до форми власності. В сучасних умовах поняття "форма власності" має виключно економічний, а не правовий зміст, оскільки всім власникам гарантують рівні умови здійснення своїх прав. Важлива не форма, а хто власник, суб'єкт права власності. Тому суть організаційно-правової форми не повинна пояснюватися через форму власності.
На думку І.М. Кучеренко, організаційно-правова форма юридичної особи — це визначена нормами права сукупність пов'язаних між собою елементів (ознак), яка дає підставу у зовнішньому прояві відрізняти один вид юридичної особи від іншого3.