Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

5. СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Поняття та зміст права на створення юридичної особи.

Юридичні особи, як і всі організації, не виникають самі по собі. В основі їх створення завжди лежить волевиявлення інших осіб. Вони є результатом свідомої вольової поведінки інших суб'єктів — засновників, які таким шляхом реалізують свої інтереси.

Засновницьке волевиявлення приведе до бажаного наслід­ку — виникнення юридичної особи — лише тоді, коли заснов­ник має суб'єктивне право на створення юридичної особи. У вітчизняній науковій літературі та законодавстві проблема права на заснування юридичної особи ще не знайшла належного висвітлення. Це право прямо згадується в законі лише щодо двох видів організацій: друкованих засобів масової інформації і телерадіоорганізацій. В інших випадках застосовується ч. З ст. 6 Закону "Про власність", яка передбачає право власника засобів виробництва та іншого майна створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою. За змістом цієї норми суб'єктом засновницького воле­виявлення може бути "власник засобів виробництва та іншого майна". Питання про кількісний, вартісний, якісний або інший вимір права власності потенційного засновника законодавець обминув. Через це практичне застосування зазначеної норми неможливе. З назви ст. 6 згаданого Закону очевидно, що сто­сується вона лише сфери підприємницької діяльності, а отже також не має загального характеру.

Не містять, як такого, права на заснування юридичних осіб і міжнародно-правові документи, хоч воно, певною мірою, пов'язується з правом на асоціацію. Разом з тим вважаю, що право на об'єднання (свобода асоціації) і право на створення юридичної особи не тотожні з огляду на наступне.

По-перше, право на об'єднання може бути реалізовано лише спільно з іншими особами, які мають таке ж право. Стаття 36 Конституції, як і більшість конституцій інших країн, проголо­шує таке право лише як право громадян. Право на створення юридичної особи може бути реалізовано як спільно з іншими, так і одноосібно, і не лише фізичною особою. Наприклад, в Україні юридична особа може бути створена у формі приватного підприємства (єдиним засновником якого є фізична особа), господарського товариства (на підставі об'єднання декількох

осіб). Засновником юридичної особи можуть бути також іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи та держава в особі уповноважених органів. Як бачимо, суб'єкти права на об'єднання і права на створення юридичної особи не збігаються. Отже, це право може реалізовуватися поза правом на об'єднання.

По-друге, зміст права на об'єднання полягає у можливості громадян України об'єднатися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених зако­ном в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Право на об'єднання в Україні розуміється як право на створення громадянами України об'єднання громадян у вигляді політичної партії або громадської організації, тобто лише однієї групи юридичних осіб. Право на створення юридичної особи за змістом є ширшим. Таким чином, право на створення юри­дичної особи відрізняється від права на об'єднання (свобода асоціації) за суб'єктом, порядком реалізації та змістом, а тому потребує окремої регламентації.

Право на створення юридичної особи — це передбачена за­коном можливість суб'єкта вчинити дії, передбачені законом, що матимуть наслідком створення юридичної особи.

Це право включає в себе кілька елементарних прав (фактичних можливостей), які в сукупності складають його зміст:

—   право заснувати організацію самостійно або спільно з іншими суб'єктами;

—   право обрати організаційно-правову форму;

—   право обрати найменування організації;

—   право обрати місцезнаходження юридичної особи; ,    — право сформувати органи юридичної особи;

—   право звернутися до державного реєстратора і вимагати проведення державної реєстрації;

,    — право оскаржити відмову у державній реєстрації.

Суб'єкт права на створення юридичної особи. Право на ство­рення юридичних осіб є загальне і рівне для всіх суб'єктів цивільного права, що повинно знайти відображення в законі. В ст. 18 ЦК Російської Федерації це право передбачено у нормі про зміст правоздатності громадян: громадяни можуть створюва­ти юридичні особи самостійно або спільно з іншими громадя­нами та юридичними особами. Право на створення юридичної особи за своєю суттю близьке до права на укладення договорів. Воно входить до змісту цивільної правоздатності. Отже, за

загальним правилом, право на створення юридичної особи на­лежить усім суб'єктам цивільного права: фізичним, юридичним особам, державі та територіальним громадам.

Фізичні особи-засновники. Найчастіше засновниками юридич­них осіб виступають саме фізичні особи. Це первинні суб'єкти суспільних відносин, носії природних прав, інтересів та бажань. Відповідно до ст. 24 ЦК фізичною особою є людина. Право­здатність фізичної особи виникає з народженням, дієздатність залежить від віку та інших обставин, прямо передбачених за­коном. Тому постає питання, з якого віку фізична особа вправі бути засновником юридичних осіб?

Щодо малолітніх фізичних осіб у ст. 31 ЦК про їх право на створення юридичних осіб не згадується. Тому можна вважати, що часткової дієздатності для самостійної реалізації цього права недостатньо.

У ЦК, на жаль, відсутня норма про укладення правочинів від імені малолітніх їх законними представниками. Щоб довести це, доводиться користуватися ст. 177 Сімейного кодексу Ук­раїни (СК), за якою батьки управляють майном малолітньої дитини без спеціального на те повноваження. Однак і ця норма не досконала, бо припускає кілька тлумачень з огляду на не­визначеність терміна "управління майном". Разом з тим в прак­тичній площині право батьків та інших законних представників вчиняти правочини від імені малолітньої особи не заперечу­ється. Батьки "доповнюють" часткову дієздатність своїх дітей і вчиняють правочини від їх імені. Але як бути з правом на створення юридичної особи від імені малолітньої дитини?

Якщо виходити із загальних засад реалізації прав малолітніх, згаданих вище, а також взяти до уваги, що в основі створення приватної юридичної особи є засновницьке волевиявлення-пра-вочин, дійдемо висновку, що батьки вправі створити юридич­ну особу від імені своїх малолітніх дітей. Дещо шокуючий висновок. Важко уявити ситуацію, коли батько малолітньої, наприклад дворічної дитини, засновує від її імені приватне підприємство. В реальному житті такого мабуть і не траплялося. Але відкинемо контраргументацію на кшталт "цього не може бути, бо цього не може бути ніколи" і спробуємо проаналізу­вати наведений висновок з позиції чинного законодавства.

Насамперед відзначимо, що прямої норми, яка б регулювала ці відносини, ні ЦК, ні інші закони не містять, а відтак ні дозволу, ні заборони немає. У ст. 242 ЦК зазначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своєї малолітньої дитини. Ця норма міститься в главі 17 "Представництво", тому на представництво, котре здійснюється батьками, поширюються

положення ст. 238. У ній йдеться про правочини, котрі може вчиняти представник. Він може вчиняти правочини, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Встановлені і два обмеження:

—   представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє;

—   представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як бачимо, заборон щодо створення від імені малолітніх юридичних осіб, ці норми не містять. Можливі контраргументи. Перший грунтується на припущенні, що заснування юридич­ної особи — це не правочин. Однак логічно цього не довести, адже відповідно до ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спря­мована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Важко заперечити, що заснування — це дія, і що вона спрямована на набуття цивільних (в широкому розумінні, в тому числі і корпоративних) прав та обов'язків між заснов­ником і юридичною особою.

Другий контраргумент: заснування юридичної особи — це особистий правочин. Частково можна погодитися. Це справед­ливо лише щодо тих юридичних осіб, заснування котрих не пов'язане із майновою участю та майновими інтересами заснов­ника, зокрема щодо непідприємницьких організацій. Заснування та участь громадян у таких організаціях є формою реалізації їх особистих, як правило немайнових інтересів. Тому не допуска­ється заснування таких організацій через представника, зокрема й законного. Представник може бути уповноважений лише підписати установчі та інші документи, вчиняти інші дії, пов'я­зані із створенням юридичної особи, але засновницьке воле­виявлення належить не представникові.

Натомість заснування підприємницьких юридичних осіб є формою реалізації, як правило, майнових інтересів засновників. Заснування пов'язане з формуванням статутного капіталу, з вкладами засновників. Такі правочини є майновими, не осо­бистими, тому допускається їх вчинення і представником.

Серед фахівців поширена думка, що на батьків слід поши­
рювати за аналогією вимоги ст. 68 ЦК, котрі встановлюють
обмеження для опікуна. Не сперечаючись щодо допустимості
такої аналогії, котру я особисто вважаю безпідставною, відзначи­
мо, що й тут обмежень щодо заснування від імені підопічного
юридичних осіб ми не знайдемо.              і . <

Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

—  укладати договори, які підлягають нотаріальному посвід­ченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

—  видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

—              відмовлятися від майнових прав дитини.
Відповідно до ч. З ст.  17 Закону України від 26 квітня

2001 р. "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замі­нюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Наведені норми закріплюють особливий порядок укладення договорів (вчинення правочинів) від імені малолітніх і неповно­літніх з метою контролю за їх відповідністю інтересам дитини. Вони не забороняють батькам жодних дій, але вимагають одержати попередню згоду органу опіки і піклування. Щодо заснування юридичних осіб від імені малолітніх тут теж не зазначено. Навіть якщо широко розтлумачити поняття "вида­вати письмові зобов'язання" і включити до його змісту дії щодо заснування юридичної особи, то можна було б говорити лише про необхідність попередньої згоди органу опіки і піклу­вання на ці дії, а не про їх неможливість.

Враховуючи наведене, вважаю, що чинне законодавство до­пускає заснування підприємницьких юридичних осіб батьками (усиновителями) від імені їх малолітніх дітей. Заснування непідприємницьких юридичних осіб від імені малолітніх не допускається.

Створення юридичної особи може бути зумовлене потребою забезпечити краще управління їх майном, одержання більшого прибутку, а отже, і відповідатиме інтересам дитини. Доцільність таких дій батьків мають оцінювати органи опіки і піклування. Оскільки справжність підписів засновників на установчих документах підлягає нотаріальному засвідченню, нотаріусу, при засвідченні підпису батька, що діє від імені малолітньої дитини, слід вимагати письмової згоди органу опіки і піклування, а також згоду другого з батьків, щоб усунути спір між батьками щодо доцільності такого управління майном їх малолітньої дитини.

Питання про створення юридичної особи від імені малоліт­нього, як то кажуть, ще не на часі. Для переважної більшості

працівників органів опіки і піклування постановка питання про дачу згоди на заснування від імені малолітнього, наприклад, приватного підприємства з формуванням статутного капіталу у розмірі 1000 гривень за рахунок грошей малолітнього, була б -шоком. Прогнозую, що відповідь була б негативною. В обгрун­тування відмови, на місці органу опіки і піклування, можна було б посилатися на невідповідність таких дій інтересам дитини.

Однак інтереси дитини полягають не лише в тому, щоб зберегти майно, але й у тому, щоб його примножити. Якщо малолітня дитина успадкувала, наприклад, туристичну базу в Карпатах, то зберегти її, не експлуатуючи, не вдасться. її просто розкрадуть. Можна, звичайно, від імені малолітнього передати її в оренду іншим особам. Але тоді усі доходи одержать орендарі, а не малолітній власник. А можна створити від його імені юридичну особу, наприклад, товариство з обмеженою відпові­дальністю, яке буде заробляти гроші, використовуючи його майно. Звісно, є багато простих і звичних варіантів для того, щоб обійти цю проблему, але інтерес не в тому, як повторити добре відоме. Цікаво створити нове.

Відповідно до ст. 32 ЦК фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право, зокрема, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими до­ходами. Ці дії неповнолітня особа вправі вчиняти самостійно, тобто без згоди батьків.

Однак участь або заснування окремих товариств пов'язана із внесенням внесків. Якщо вступити до товариства (заснувати товариство) неповнолітній може без згоди батьків, то внесення внесків деколи може потребувати такої згоди. Внесок є формою розпорядження майном. Тому у разі відчуження майна, яке не охоплюється поняттям заробітку, стипендії чи іншого доходу, потрібна згода батьків (хоча б одного з них). З метою вста­новлення цієї обставини нотаріусу, котрий засвідчує підпис засновника, доцільно вимагати згоди батьків або відбирати у неповнолітнього заяву про те, що внесок робиться за рахунок заробітку, стипендії або інших доходів неповнолітнього.

Неповнолітня фізична особа набуває повної цивільної діє­здатності у разі реєстрації шлюбу — з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповно-

літньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберіга­ється (ст. 34 ЦК).