Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

  Найбільш  правильною видається точка зору С. Жилінського. Він визначає організаційно-правову форму як концентроване втілення сутнісних організаційних і правових ознак, які є спільними для юридичних осіб різних видів⁴. Але й ця позиція підлягає уточненню, оскільки не відображає спосіб закріплення організаційно-правової форми.

  Суть  організаційно-правової форми можна розкрити через її ознаки.

  1. Організаційно-правова форма —  це модель організації, яка  визначає найбільш характерні, істотні  ознаки юридичної особи певного виду. Право визнає властивості суб'єкта не за будь-якими організаціями, а лише за тими, які створені відповідно до закріпленої в законі моделі. Закріплюючи ті чи інші організаційно-правові форми, законодавець наче інформує засновників, які саме організації він згоден визнати юридичними особами. Якщо засновники відхиляться від вимог, зумовлених організаційно-правовою формою, у державній реєстрації юридичної особи буде відмовлено.

  Закріплення переліку організаційно-правових форм юридичних осіб пов'язується із поширенням так званого "явочного" способу їх виникнення. За дозвільним способом держава перевіряла законність організації, вивчала її побудову, відносини між учасниками і лише тоді давала дозвіл на її створення, затверджувала статут. Внаслідок такого підходу кожна нова організація могла істотно відрізнятися від попередніх. Кожна з таких організацій мала індивідуальний правовий статус, оскільки основним джерелом регулювання їх діяльності був статут.

  Коли  організацій стало багато, а нові продовжували виникати, стало доцільним підпорядкувати їх створення загальним правилам. Так з'явилися перші закони про компанії. Відтоді, створюючи компанію, засновники повинні були розраховувати не лише на прихильне ставлення влади, але й мали дотримуватися встановлених для заснування компанії правил.

  Розвиток  економічних відносин та ускладнення  суспільного життя зумовили необхідність існування різних організацій. Законодавець змушений був враховувати цю різницю, а відтак встановлював різні вимоги до різних організацій. Так поступово формувалися організаційно-правові форми юридичних осіб.

  Вимагаючи створювати юридичну особу лише у певній передбаченій законом організаційно-правовій формі, законодавець у такий спосіб не допускає до участі у цивільному обороті організації, які за своїми істотними ознаками не здатні (на думку законодавця) бути суб'єктами права.

  2. Організаційно-правова форма —  це сукупність незмінних елементів.  Для закріплення організаційно-правової  форми мало її лише назвати.  Чи розкриває зміст поняття  товариства з обмеженою відповідальністю сама ця назва? Ні. Суть цього виду товариства можна з'ясувати через його ознаки, які закріплені законом. Такі ознаки, які характеризують певний вид юридичних осіб і дозволяють відрізнити їх від інших юридичних осіб, є елементами організаційно-правової форми.

  Будь-яка  організаційно-правова форма може бути розкрита через такі елементи:

  — мета юридичної особи. За цим елементом розрізняються організаційно-правові форми комерційних і некомерційних юридичних осіб. Так, в організаційно-правовій формі акціонерного товариства реалізується комерційна мета, а у формі політичної партії — некомерційна. Залежно від мети юридичної особи визначається група організаційно-правових форм, в яких вона може створюватися;

• склад учасників. Цей елемент характеризує мінімальну кількість засновників тієї чи іншої юридичної особи, а також вимоги до особи засновника та учасників. Наприклад, для створення громадської організації необхідне спільне волевиявлення не менше трьох громадян, створення казенного підприємства можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України;

• мінімальна вартість майна юридичної особи. Цей елемент полягає у встановленні мінімального розміру статутного капіталу, порядку його формування. Так, для товариств з обмеженою відповідальністю передбачено мінімальний статутний фонд в розмірі 100 мінімальних заробітних плат і особливий порядок його формування: до моменту державної реєстрації цього товариства його засновники повинні внести не менше 50% своїх внесків, що підтверджується довідкою, виданою банківською установою, а решта — протягом року. В свою чергу, для створення політичних партій такі вимоги не ставляться. Від обраної організаційно-правової форми залежить і правовий режим майна юридичної особи. Так, майно казенного підприємства є державною власністю і належить йому на праві оперативного управління, а майно державних підприємств, хоч також є державним, належить їм на праві повного господарського відання;

• організація (структура) управління. Цей елемент закріплює систему та компетенцію органів управління, порядок прийняття ними рішень. Так, у відкритих акціонерних товариствах, число акціонерів яких перевищує 50, необхідно створювати раду товариства. Для цього виду товариств закон чітко передбачає перелік питань, що становлять виключну компетенцію загальних зборів акціонерів. З другого боку, особливістю приватних підприємств є відсутність ревізійної комісії, невизначеність компетенції засновника та виконавчих органів;
• права та обов'язки учасників. Для кожної організаційно-правової форми юридичної особи характерне своє співвідношення майнових та організаційних прав засновників. Так, члени політичної партії не мають прав на її майно, але мають право на участь в управлінні, а вкладники командитного товариства навпаки — мають право на отримання частини прибутку, але не можуть брати участі в управлінні справами товариства;
• умови відповідальності юридичної особи та її учасників. Цей елемент визначає види майна, на яке може бути звернено стягнення кредиторів, і вид відповідальності засновників — обмежена відповідальність, додаткова, необмежена. Наприклад, в акціонерних товариствах акціонери несуть лише ризик втратити кошти, сплачені за акції. В повному товаристві всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства.
 

  Сукупність  вищенаведених елементів складає  організаційно-правову форму юридичної особи. Розмежування організаційно-правових форм відбувається внаслідок різного змісту цих елементів.

  3. Організаційно-правова форма є  стабільною і закріплюється законом. Організаційно-правова форма юридичної особи обирається в момент її створення і є відносно стабільною. Вона може бути змінена з ініціативи вищого органу управління або внаслідок настання обставин, що змінюють зміст того чи іншого елементу організаційно-правової форми. Тоді зміна організаційно-правової форми може мати місце незалежно від рішень органів управління юридичної особи. Наприклад, внаслідок вибуття з командитного товариства єдиного учасника з повною відповідальністю або єдиного вкладника.

  Зміна організаційно-правової форми є  підставою для внесення на розгляд вищого органу юридичної особи питання про її перетворення. В свою чергу перетворення — це один із способів припинення юридичної особи. Отже, зміна організаційно-правової форми можлива лише шляхом припинення юридичної особи.

  Стабільність  ознак юридичних осіб різної організаційно-правової форми досягається за рахунок закріплення їх у законі. Відповідно до ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються правосуб'єктність громадян, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян. Хоч у цій статті прямо не йдеться про організаційно-правові форми юридичних осіб, вважаю, що визначати їх іншими нормативними актами, крім законів, було б неправильно. Міркую так: якщо правосуб'єктність громадян визначається виключно законами, а громадяни і юридичні особи в цивільному обороті юридично рівні, то правосуб'єктність юридичних осіб слід було б теж визначати законом.

  Сукупність  всіх елементів організаційно-правової форми, кожен з яких має свій особливий  зміст, характеризує лише єдиний вид юридичної особи. Так, організація, яка має на меті одержання прибутку, є власником належного їй майна, утворена декількома особами, які беруть участь в управлінні та отриманні частини її прибутку і несуть обмежену відповідальність за її зобов'язаннями, має триланкову систему управління — це товариство з обмеженою відповідальністю. Жодна інша юридична особа не має всіх цих рис в сукупності. Всі елементи організаційно-правової форми є важливими, але іноді специфічний зміст лише одного з них є достатній для визначення

виду  юридичної особи. Так, солідарна  необмежена відповідальність засновників характеризує лише один вид юридичної особи — повне товариство, комбінована відповідальність — командитне товариство. Деколи для визначення виду юридичної особи потрібно декілька елементів організаційно-правової форми: комерційна юридична особа, створена однією фізичною особою, може бути лише приватним підприємством. Щодо кожної юридичної особи можна виділити головний елемент, що її характеризує. Зокрема, для державних, комунальних підприємств — склад засновників; для господарських товариств — умови відповідальності, для політичних партій — мета.

  Підсумовуючи  наведене, можна запропонувати таке визначення: організаційно-правова форма юридичної особи — це визначена законом сукупність вимог до організації певного виду, необхідних для визнання її юридичною особою.

  Юридичні  особи повинні визнаватися суб'єктами лише за умови їх створення в певній організаційно-правовій формі, санкціонованій законом, перелік яких має бути вичерпним¹. Лише ті організації, які створені у передбаченій законом формі, можуть бути визнані юридичними особами. В цьому і полягає її правове значення.

  Власне  найменування. Найменування юридичної особи — це її ідентифікуюча ознака. Саме за найменуванням відрізняються одна від одної різні організації. В цивільному обороті юридичні особи виступають від власного імені, тому без найменування юридична особа існувати не може. Немає просто юридичних осіб або акціонерних товариств, усі вони існують як організації зі своїм власним найменуванням, котре їм дають їх засновники.

  Вимоги  щодо написання найменування юридичної  особи або її відокремленого підрозділу затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 р. № 65.

  Найменування  складається з двох частин: організаційно-правової форми і назви. Організаційно-правова форма зазначається перед назвою. У листі від 4 грудня 2001 р. № 4-422-324/ 7208 "Щодо найменування суб'єктів підприємницької діяльності" Держпідприємництво звернув увагу, що в найменуванні юридичних осіб повинна зазначатись лише одна, а не дві і більше організаційно-правові форми. Тому не допускаються,

наприклад, такі найменування, як "Товариство з  обмеженою відповідальністю "Концерн  Дрогобич".

  Назва — це індивідуальна частина найменування. Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організа-ційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених ЦК та ГК та законами України. Назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми суб'єкта господарювання.

  Тотожні найменування. Найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи. Оскільки найменування юридичної особи складається з організаційно-правової форми та назви, то тотожним буде найменування, що збігається одночасно і в назві і в організаційно-правовій формі. Тобто, "Приватне підприємство "Північ" і "Приватне підприємство "Північ" є тотожними, а "Товариство з обмеженою відповідальністю "Північ" і "Приватне підприємство "Північ" не є тотожними. При порівнянні найменувань враховуються усі символи, крім лапок. Тобто "Кафе "Свобода" і "Кафе Свобода" — тотожні назви, а "Кафе "Свобода" і "Кафе — Свобода" — ні.

  Заборона  створення юридичних осіб з тотожними  найменуваннями має на меті ідентифікацію суб'єктів. Законодавець прагне зробити так, щоб одну юридичну особу відрізняли від іншої. Однак за існуючих правил це не завжди вдається. Навіть читач не одразу відрізнить назви "ШАНС — ПЛЮС" і "ШАНС-ПЛЮС". Вони не тотожні, тому що у першій назві використано тире, а другій — дефіс. На слух різницю взагалі не відчути. їх розрізняльна здатність мінімальна.

  Практикуючі юристи вже зіштовхнулися з проблемою вибору назви юридичної особи. Усі звичайні, банальні, однослівні назви вже використано. В Україні діє кількасот підприємств з жіночими назвами "Марія", "Ірина", "Надія", десятки "Імпексів", "Сервісів", не одна "Галичина" та ін. Засновнику, який бажав би обрати назву своїй організації, зробити це не просто. Вільну назву можна вигадати, але ніхто на це не має часу (і зайвих грошей на повторне резервування), тому одразу вигадують таку назву, що б ймовірність збігу з уже зареєстрованими була мінімальна. Для цього дають багатослівну назву, наприклад "Перша львівська приватна броварня", або додають штучне слово, наприклад "Приватна броварня "Бикарь", або викорис-

товують ускладнене написання бажаної назви, наприклад "НА-ТА-ЛЯ".

  Буває й так, що засновнику важливо, щоб була певна назва і ніякої іншої він не хоче. Наприклад, бажає він назвати ресторан ім'ям свого сина Данила. Приватне підприємство і товариство з обмеженою відповідальністю з назвою "Данило" вже у Львові є. По всій Україні таких десяток. Тому до бажаної назви додаються нейтральні за значенням слова. Варіантів безліч: "У Данила", "Ресторан "Данило", "Син Данило", "Український ресторан "Данило", "Компанія "Данило", "Фірма "Данило" та ін. З точки зору законодавства усе це нетотожні, різні найменування.

  На  сьогоднішній день є випадки, коли в  органах державної реєстрації зареєстровані юридичні особи з тотожними найменуваннями. Закон не надає повноважень органу державної реєстрації зобов'язувати таких суб'єктів проводити перереєстрацію, а тільки передбачає, що здійснення перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в даному випадку проводиться безоплатно. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 р. № 1383 "Про внесення доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740" (пункт 2) встановлено, що перереєстрація суб'єктів з тотожним найменуванням повинна бути проведена до кінця 2003 р. При цьому в зазначеній постанові не передбачено, який із суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб з тотожним найменуванням повинен перереєструватись. На думку Держпідприємництва, це питання повинне вирішуватись самими суб'єктами, в тому числі і в судовому порядку, з врахуванням дати державної реєстрації. Перевагу слід віддавати тому суб'єкту, який раніше був зареєстрований.